УкрРус

Глави ЦВК. Парад-алле

  • Глави ЦВК. Парад-алле

Призначення главою Центрвиборчкому Михайла Охендовського сплутало карти прогнозистів, які вважали, що очільником ЦВК стане його новий член Олександр Копиленко. Копиленко, нагадаймо, прийшов на вакантне місце, котре звільнилося після відставки Володимира Шаповала.

Загалом Центральна виборча комісія – вельми цікава структура. Формально вона існує з 1997 року – засновано ЦВК було після прийняття першої української Конституції, в якій принципам діяльності ЦВК відведено окремий розділ. Хоча зрозуміло, що й до 1997-го Центрвиборчком функціонував також, позаяк в країні проходили і президентські, і парламентські, і місцеві вибори.

Наразі мало хто пам`ятає імена перших голів ЦВК. "Обозревателю" вони відомі.

З 1991-го по 1993-ий керівником Центрвиборчкому був Олександр Лавринович. Точніше, його посада йменувалася "в.о. голови". Юрист Лавринович став членом ЦВК ще за радянської влади – у 1990-му, і перебував у складі цієї інституції до 1994 року. Відтак був заступником голови, пізніше – виконуючим обов`язки. Цікаво, що цьогоріч Лавриновича називали в числі ймовірних очільників Комісії, однак у підсумку цей діяч очолив Вищу раду юстиції (про яку "Обозреватель" неодмінно розповість найближчим часом).

Олександр Лавринович. В.о.голови ЦВК (1991-1993).

З 1993-го по 1997-ий Комісію було довірено Івану Ємцю. Про другого голову ЦВК відомо небагато. Юрист. У 60-70-ті працював прокурором, у 1990-му став заступником міністра юстиції УРСР. У крісло голови ЦВК у 1993-му прийшов з посади заступника міністра Кабінета мінітрів. Свій повний (семирічний) термін Ємець у Центрвиборчкомі не добув – протриматись сім років біля керма Комісії вдалося поки що лише одній людині – Михайлу Рябцю. Отож, про Рябця.

Іван Ємець (1993-1997).

Рябець керував ЦВК з 1997-го по 2004-й рік. Починав Михайло Рябець трудовий шлях як колгоспник, але згодом отримав вищу – юридичну освіту. Вона й стала його перепусткою у кар`єру більш перспективну, ніж та, котру міг запропонувати колгосп імені Леніна села Пилипець, що на Закарпатті. Певний час Рябець працював у юридичному відділі Закарпатської облдержадміністрації, а у 1994-му був обраний народний депутатом. Каденцію в Раді ІІ скликання він до кінця не добув – позаяк був обраний членом і головою ЦВК.

Михайло Рябець (1997-2004)

На долю Рябця випало проведення президентських (1999 р.) та парламентських (1998, 2002 рр.) виборів. То був час, коли на персону голови ЦВК почали звертати більшу увагу, ніж доти. Чим запам`ятався Рябець? Пам'ять про нього неоднозначна. Хтось вважає його "правління" "золотим віком" ЦВК, хтось мусує чутки про значний хабар, буцімто даний Рябцю за проведення у 1994-му до парламенту СДПУ(о).

В часи Кучми Рябець видавався доволі поміркованою персоною. Зручною для тих, в чиїх руках була справжня влада. Так це було чи не так – великого значення зараз вже немає. Майже забутий пресою Михайло Рябець у нечисленних інтерв`ю демонструє фронду по відношенню як до Партії регіонів (звинувачуючи її у фальсифікації виборів), так і до нинішнього керівництва ЦВК (вважаючи, наприклад, дурістю купівлю камер спостереження для виборчих дільниць).

На відміну від Рябця до його наступника Сергія Ківалова по думку з приводу сьогоднішньої ситуації не звертаються. Можливо, інтерв`ю у нього беруть російські ЗМІ – адже цього року президент РФ Владімір Путін нагородив Ківалова і Колесніченка медаллю Пушкіна за прийнятий з їхньої ініціативи мовний закон. В кожному разі, до ЦВК це не має жодного стосунку.

Сергій Ківалов (лютий - грудень 2004).

Повертаючись до Центрвиборчкому, слід відзначити, що його Ківалов очолював близько 10 місяців – з лютого по грудень 2004-го. "Правління" Ківалова розпочалося мукачівським бєспрєдєлом, а апогею досягло після другого туру президентських виборів. Як виганяли Ківалова з ЦВК – розказувати, мабуть, зайве. 5 грудня 2004 року його було звільнено, як стверджувалось тоді, за фальсифікацію результатів виборів.

А 8 грудня Верховна Рада в пакеті з політичною реформою затвердила й оновлений склад ЦВК. Поставлена на голосування кандидатура Ківалова набрала лише 129 голосів. Не пройшов і Валерій Бондик, якого вважали найближчим соратником Ківалова, а також Олена Лукаш, що представляла у 2004-му інтереси Віктора Януковича у Верховному Суді.

З невеликою охотою тодішня опозиція дала голоси й теперішньому голові ЦВК Михайлу Охендовському. Він отримав лише 230 натискань на кнопку "за", тоді як деякі інші чевекісти "помаранчевого призову" дістали понад 300 голосів. Після того, як коротка, але скандальна ера Ківалова пішла у минуле, Центрвиборчком дістався Ярославу Давидовичу.

Ярослав Давидович (2004-2007).

Ярослав Давидович керував ЦВК два з половиною роки – з грудня 2004-го по травень 2007-го. Тихий і дещо меланхолійний Давидович пішов у відставку у 59-річному віці. Він провів парламентські вибори 2006-го, але не дочекався проведення позачергових виборів ВР у 2007 році. Ім’я Давидовича несподівано спливло у новинах про "велику політику" минулоріч, коли з`ясувалося, що екс-голова ЦВК балотується по одному з мажоритарних округів від партії "Україна – вперед!". Вибори Давидович програв, а головою ЦВК у 2007-му став Володимир Шаповал.

Володимир Шаповал (2007-2013).

Шаповал – передостанній голова ЦВК. Провів на посаді понад шість років, зовсім трохи не дотягнувши до непобитого рекорда Рябця. Призначення і перші роки Шаповала на посаді були непростими. До ЦВК він пройшов за квотою опозиції (коаліцією тоді вважалася спілка ПР, СПУ та КПУ), а, очоливши Комісію, чув немало нарікань у підіграванні певній (проющенківській) стороні.

Причому на горіхи Шаповалу діставалось як від "широкої коаліції", так і від Блоку Тимошенко (але претензії БЮТ мали місце пізніше, коли від Шаповала очікували, що той втрутиться у 2008-му в ситуацію в Київраді і допоможе провести в депутати резервних кандидатів від БЮТ – замість тих, кого ця фракція виключила). Шаповал, котрий вважався людиною Ющенка, пересидів свого політичного "патрона" на три роки.

Його звільнення під час останнього пленарного тижня ІІ сесії Ради VII скликання не минулося без ексцесів. "Батьківщина" – тепер вже в особі Яценюка – пробачила Шаповалу колишню нелояльність і вимагала не голосувати за його відставку, позаяк сам Шаповал заяву про звільнення буцімто не писав. Депутати від опозиції навіть мляво поштовхались біля трибуни, але голосування таки відбулося.

Михайло Охендовський (призначений 6 липня 2013 року).

Шаповал пішов у відставку, а на вакантне місце було обрано вище згадуваного Олександра Копиленка. За пару днів по тому ЦВК провела нараду, на якій обрала своїм керманичем Михайла Охендовського. 40-річний Охендовський у 2007 році був перепризначений членом ЦВК за квотою Партії регіонів. 6 липня 2013-го його обрано головою ЦВК. Далі історію цієї установи писатиме він. А найцікавіші її сторінки припадуть, звісно, на 2015 рік. Хіба що до того часу Верховна Рада призначить таки вибори у Києві або спроможеться проголосувати за довибори до парламенту. Ось тоді Михайло Охендовський й матиме нагоду проявити себе. Вперше, але не востаннє…

Наши блоги