УкрРус

Воююче "перемир’я"

  • Воююче "перемир’я"
    EPA

За позаминулу добу зафіксовано не менше 30-40 обстрілів і спроб штурму позицій українських військ в зоні АТО. Аеропорт із незламними кіборгами в Донецьку, Дебальцеве, опорні пункти біля Орлоіванівки і в районі Чернухіно, Попасна, Щастя, Нижньотепле, Рідкодуб, Нікішино, Мар’янівка, Новоорлівка, Золоте,Затишне. Інтенсивно били із реактивних систем залпового вогню, мінометів і стрілецької зброї. Тільки в Донецьку 8 людей загинуло і не менше 9 поранено. В Горлівку прибуло 40 російських професійних найманців. Через пункт пропуску "Ізварино" із РФ увійшла велика механізована колона. Більше 40 тільки автобусів. Із добре екіпірованими бойовиками, які пройшли глибокий курс підготовки в учбовому центрі ГРУ ГШ ЗС РФ в Ростові-на-Дону. Відкидати зовсім, що тамтешній житель Янукович не мав з ними ніяких контактів, було би наївно.

І так кожний день. Тяжкого, втратного "Мінського перемир’я". Підписаного, чомусь, спеціально найнятими для цього людьми, з сепаратистами. У присутності "смотрящих" - послів-спостерігачів – ОБСЄ і РФ. Самі організатори цього театру смерті міжнародного права до цього часу Мінські протоколи публічно не визнали. Тому й не вимагають їх виконання один від одного. Перетворивши асиметричну, гібридну війну у дивну війну. Якби вона є, але її немає.

Захід поступово, від лютого бажання зупинити небезпечну третьою світовою війною, агресію проти світу, інфікованого манією величі, Путіна, впадає в стан шоку. Натомість очікуваному воєнному супротиву вялотекучій агресії Москви без використання масштабних військових операцій, Україна ховається за тонку завіску fata morgana – "мир любою ціною". У тому числі, і жертвою значних суверенних територій, де проживає 12% українців. У Заходу ще не було подібного досвіду. Навпроти, йому приходилось втручатись у діаметрально протилежні ситуації, коли боротьба за свободу, незалежність проти агресора чи диктатури перетворювався в "гарячу" визвольну війну. Всім видається, що політичне керівництво України, використовуючи західні демократії, веде таємні торги з Путіним, наслідки яких для української нації і держави, США, ЄС, міжнародної стабільності можуть стати поворотною точкою в демонтажі глобальної системи безпеки. Або тривало підірвати глобальну стабільність.

Росія в Донбасі вже пройшла свою точку неповернення. Вона нізащо не зупиниться, втягуючи у війну зі світом все більше національних складових і ресурсів. Від ядерного шантажу і енергетичних інструментів, програмуючи заморозити Євроунію, до глибокої самоізоляції від Євроатлантики, дико мобілізуючи проти неї російський народ.

Не випадково після другого Мінського протоколу чутливо скоротились консультації і візити до Києва ключових західних політиків, а в їх ЗМІ неприємно змінилась тональність щодо України. Більше розчарування, неспокою і стурбованості розвитком "миру з Путіним", недовіра до дій влади. Все частіше лунають заклики почати новий діалог з Росією, пом’якшити для неї санкції і не застосовувати нових.

Україна продовжує хитко танцювати. Вже без сильної музики. Один на один із сепаратистами, що на нитках тримаються Владіміром Путіним.

Нещодавня телефонна розмова Ангели Меркель з президентом Порошенком, одночасний приїзд в Київ Вікторії Нуланд могли би прояснити цю зміну настроїв. Але, судячи з того, що ми не почули жодного оптимізму з Банкової, Вікторія Нуланд відмовилась пити чай з печивом з іншими цікавими українцями, можна зробити висновок про певне роздратування Берліна-Вашингтона своїм вчорашнім кумирам, перед яким багато разів вставав американський Конгрес. Не випадково, за виданням The Wall Street Journal, новий прем’єр Польщі Єва Копач, в протилежність Дональду Туску, не збирається бути адвокатом України. Вдумайтесь: "Ціллю мого Уряду буде прагматична політика по відношенню до того, що відбувається в Україні. Для Польщі найважливіше, аби на Україні припинились військові дії і консолідувалась держава". Вона вже дала доручення міністру іноземних справ Гжегошу Схетині терміново розробити новий курс зовнішньої політики Польщі. От так. "Ми підтримуємо проєвропейський шлях України, але не замінимо українців у реформуванні їх країни".

Як поговорював Козьма Прутков, якщо хочеш бути щасливим, будь ним. Якщо Україна хоче незалежності і свободи треба за неї битись.

Причин для цього немало. Попри те, що вони, командою президента, не аналізуються, не усуваються. Тільки множаться.

За час "перемир’я" ми втратили десь 40 населених пунктів. Сам собі "прем’єр ДНР" Захарченко заявив, з 5 вересня сепари "відвоювали 38 міст і сіл". Ми, як завжди, смішно це дезавуювали. Типа, "їх і так ніхто не захищав". Бойовики за цей час захопили 40 кілометрів території під Маріуполем. На очах трьохсторонньої групи на чолі з ОБСЄ по "буферизації" кордону для Новоросії. Важко зрозуміти до кінця роль цієї поважної євроструктури, члени якої в її спеціалізованих авто перевозять у воюючому Донецьку озброєних терористів. Вочевидь, не на дискотеку. Може, налякані прилюдним, на очах у розгубленого світу і принишклої влади України, катуванням і знущанням над українцями, прив’язаними скетчем терористами до бетонних стовпів?

Тільки за один день, 6 жовтня, захищаючи перемир’я, загинуло 5 і поранено 28 українських військових. За час останнього "миру" (з доповіді ООН) - 49 чоловік. За даними військового прокурора з початку АТО загинуло 953, поранено 3627 військових. Але, якщо взяти в руки калькулятор, слідкуючи за інсайдом з Донбасу, цифри швидко зростуть. У доповіді ООН по Україні говориться про 3517 вбитих і 8198 поранених вже мирних жителів, наголошуючи на неможливості отримання точних даних і "відсутність інформації про воєнні втрати, що нарощує напругу і викликає протести".

Зважимо, що по версії російської громадської групи "Груз-200" і даних російських правозахисників тільки російських військових загинуло і безвісті пропало на Донбасі від 2 до 4 тисяч чоловік.

Бойовики проводять безперервні атаки на, іноді, добре пошарпані, без вчасної ротації, українські батальйони і бригади. Вони героїчно захищаються і змушено відступають. В умовах, коли українські ЗС мають безсумнівну військову, моральну і матеріальну переваги над купкою сепартерористів. Навіть із трьома тисячами російських військових, як заявляє НАТО. Ми в своїй державі і правда за нами.

Все це діється на тлі безглуздих рішень: "ні в якому разі не відповідати на вогонь противника", або - "ввести з 18.00 7 жовтня режим тишини в зоні АТО" і нервово судитися міністру оборони з політиком Тимошенко. Бойовики, після цього, ігноруючи "київських мироносців", і їх "режим тиші" продовжують інтенсивно атакувати позиції українських військ, які приступили до "глибокого закопування" по всій лінії фронту. В своїй доповіді ООН констатує ескалацію конфлікту в час "перемир’я" і засвідчує відступ українських військ та "різкий ріст жертв серед цивільного населення, збройних формувань і укрвійськ".

У протилежність діям укрвлади, ООН також констатує, що "перемир’я стає все більш крихким, постійно приходять свідчення про нові сутички, обстріли і бої". Хоча жертв стало менше, тим не менше мирні жителі і комбатанти продовжують гинути щоденно… Бойовики-сепаратисти продовжують тероризувати населення на територіях під їх контролем, практикуючи вбивства, катування, викрадення, жорстоке поводження та інші порушення прав людини, в тому числі знищення житла і арешти майна. Вони викрадають людей з метою викупу і примусової праці, використання їх в обмін на своїх бійців. …Є нові свідчення про діяльність паралельних структур управління… 18 серпня "вступив в силу" не правовий "кримінальний кодекс"… за яким створюються військові трибунали для виконання смертних вироків…" Засекречений для уникнення дискусій причин трагедії і, таким чином, об’єктивної оцінки цієї національної драми разом із відповідальністю, тільки "пекельний котел" Іловайська призвів до загибелі "більше, аніж 200 укрвійськовослужбовців, сотень поранених, декілька сотень полонених і багатьох, зниклих безвісті".

У чому причина такої недовіри до свого господаря суверена. Архиєпископ-емерит Любомир Гузар з відчаєм говорить, що "кожний народ, як кожна людина, має право боронитись від нападу. Якщо напад є збройний, то й захист може бути збройним… У здоровому бажанні миру ніхто не повинен відмовлятись від участі в оборонній діяльності…".

Детальний аналіз воєнно-гуманітарної ситуації в Україні в спеціальній Доповіді ООН різко контрастує з офіційною інформаційною політикою влади, її "темниками", чисельними інформаційними маніпулятивними технологіями та заявами на кшталт: "Критика президента є планом Путіна". Складається сумне враження, що Банкова, яка всіма силами бореться за свою перевагу у ВР, не довіряє своїм виборцям, які, в більшості (54-57%) не вірять в "перемир’я" і протестують проти нього, вважаючи, що на Донбасі йде справжня війна 14,5% вважають винною в ній чинну владу. При цьому, поза Донбасом і Кримом, зростають сепаратистські настрої. Як реакція на провальну державотворчу, унітаристську політику політичної влади. Тільки 25,4% виборців переконані "унітаристи". 46,7% хочуть, під "децентралізацію" максимального розширення прав регіонів. 11,4% послідовно будуть при такій політиці шукати однодумців для федералізації країни. Ще 7, 3% хочуть, аби їхня "область вийшла із складу України і створила свою окрему державу". На манер Новоросії. 5,8% хочуть "приєднання їхньої області до іншої країни". Як Крим.

Таким чином, 71,2% українських виборців, поза зоною АТО, якщо вірити фонду "Демініціативи ім.Кучерова", розчарувались в єдиній, соборній, унітарній державі, а 24,5% з них вражені важким недугом сепаратизму. У недалекому майбутньому це може дорого обійтися суспільству.

На жаль, це теж не прогнозовані майданними очікуваннями наслідки політики президента Порошенка.

Варто оцінити три, з більш чисельних, вже існуючих конфліктів, які в найближчий час неодмінно сформують один або декілька дуже складних кризових трендів розвитку.

Перший. Персональний. Він лежить в площині між бажанням зосередити всю можливу владу в руках президента, включаючи і результати парламентських виборів, і "децентралізувати" управління країною. У людській історії, поки що, завжди перемагала перша лінія. Це логіка будь-якої недемократичної влади, коли правонаступництво ігнорується разом із спільними правилами та проголошеними раніше обіцянками. Чи є це шляхом до чергової політичної диктатури і псевдодемократії, чи своєрідного патріомонального режиму "над законом" (за Гоббсом), "справедливої олігархократії", покаже плин дуже короткого часу. Головним каталізатором для нього буде війна.

У цей час Росія вже підготувала новий бюджет на 15-ий рік. Воєнний. Від початку до кінця мілітарний. Вона не хоче в перемир’я, яке нав’язується їй політиками з Києва.

Другий. Глобалістичний. Соціологія, попри ретуші владних політтехнологів, показує виникнення двох одночасних мотиваційних електоральних ліній: протесаної і дезінтеграційної. При цьому, без можливості опори на альтернативну. Наприклад, мобілізуючу.

Протестна оформиться після парламентських виборів сходженням різних, по характеру і формі, криз. У президентського блоку, таким чином, залишається остання можливість втримати лідерство, оскільки реальної альтернативи йому ще не склалося.

Провал євроінтеграції, переведений у креативно-відстрочену перспективу, жорстке небажання Заходу надати Україні військову допомогу, поява в Євроунії відкритих прихильників Путіна, нарешті, невиконання вельми арифметичних обіцянок значної фінансової допомоги, дезорієнтували суспільство. До того ж, таємні переговори Києва і Москви викликали зростаючу депресію і зневіру в здатності чинних політиків реально відірвати Україну від тіла Росії і втекти в ЄС. Та й здатності їх адекватно управляти державою.

Третій. Внутрішній. Це криза влади і громадянського суспільства. Вже очевидно, що у них не співпадають цілі, різні цінностні установки і зростає взаємне несприйняття. Суспільство, попри розуміння можливої згубності цього процесу, нарощує критику владу і кількість адреналіну в її оцінках, а остання змушено стискує споживання, нерозумно збільшує фіскальний тиск і максимально дистанціює його від політики прийняття рішень. В умовах своєрідної неминучої ізоляції України (Росією і її "друзями", кредиторами, розчарованими лідерами, тощо). Точніше, включенням системи обмежень і відкладальних рішень з метою стимулювати Київ до рішучих дій, реформ, відкритої політики і боротьби з корупцією в політичній системі.

Це може бути швидким спуском у важку економічну кризу. Фахові дослідження в цьому напрямку, на жаль, відсутні. Але зрозуміло, що валютні резерви вихолощені і не спроможні захистити фінансовий ринок і стовідсотково кредитно залежну економіку від штормової волатильності. Все буде залежати не тільки від кредиторів, які не поспішають робити уколи в дерев’яний протез української економіки, але й психології ринку, стрес-тестів у населення. Як, наприклад, "дитячий" провал закупки Главою НБУ 200 $ США в "Ощадбанку", заява міністра фінансів про припинення компенсацій з 2015 року фондом гарантування вкладів фізосіб.

Зважаючи й на далеку від Бальцеровича – Джона Кейнса – Фрідріха фон Гаєка – А.Маршала ідеологію економічних реформ. Точніше, її повну відсутність. Жодна з політпартій-блоків не вийшла на діалог до виборців з фінансово-економічним планом реформ. Бодай би концепцією. Натомість українцям пропонуються обіцянки в стилі Карла Фрідріха Ієроніма барона фон Мюнхаузена (до 2020 року вдвічі збільшити ВВП по відношенню до 2012 року, ігноруючи логіку і здоровий глузд), беззастережний популізм ("через 6 років виконати Маастрихтські і Копенгагенські критерії – верховенство закону, стабільні інститути демократії, імплементація євро права, нульове сальдо держбюджету з дефіцитом не більше 3% і держборгом не вище 60%, рівень інфляції не більше 1,5% кращих трьох показників у ЄС, повна незалежність Центробанку). Навіть у "Стратегії 2020", що само по собі є більш ніж прозорим натяком на готовність боротися за владу при будь-яких обставинах, для здійснення незрозуміло як складених і що забезпечуючих реформ, мабуть, для краси закладається концепція, чомусь, трьох "П" - простота, прозорість і привабливість. Хто сказав що сучасні реформи, конкуруючі з високорозвинутими і суперскладними ринками, мають бути простими? Чи ми розпочинаємо з чистого листа паперу в стерильному світі?

Що означає прозорість реформ, які проводяться для відкритих, високоорганізованих, з вільною конкуренцією і рівними правилами гри, ринків? Навіщо тоді нам приєднуватись до ВТО, підписувати Угоду про зону вільної торгівлі з ЄС? Усі реформи мусять бути прозорими. Інакше ніякі інвестори їх не підтримають.

Але три "П" виглядає магією. Вони зачаровують незрозумілою містичністю і перетворюють суспільство в глядачів "ящика", які чекають появи білого мага Алана Чумака із скляними банками води для "заряджання".

Очевидно, що це наслідок страху і розгубленості перед війною яка вимагає вже не традиційної візантійської системи управління, що домінує й зараз, а політики воєнного часу. Навіть, якщо не вводиться воєнний стан. Вона мусить ґрунтуватись виключно на реальній воєнно-політичній ситуації, бути пов’язана з результатами воєнних дій і направлена на воєнно-економічне протиборство з Росією. Тільки на цьому має базуватись стратегія держави на значний відрізок часу: війна – вихід з війни – відновлюючі реформи – перезаснування держави і модернізація розвитку. Тут неприпустимий популізм, маніпуляції з настроями суспільства і торги суверенністю. Політика воєнного протистояння з Росією має непохитно бути рішучою і безкомпромісною в захисті територіальної цілісності України. Потрібна тимчасова підпорядкованість окремих інститутів влади і сегментів економіки держави інтересам реалізації воєнної стратегії, ведення активної інформаційної війни проти агресора, максимальне використання сили Заходу для віськово-політичної поразки Росії. І багато ще чого, про що ніхто навіть не думає.

Це завдання "на вчора". Президент,попри це, має іншу, неспішну і розмиту тактику. В Академії сухопутних військ він, залишаючи поточну війну на утримання волонтерів, пояснив генералам: "І до кінця року (?) в парламент України передадуть план: яким чином нам реформувати сектор(?) оборони держави і значно підвищити ефективність дій(?) наших збройних сил і силових підрозділів, зробити їх добре забезпеченими (?), мобільними, високооснащеними…".

Президент нічого не говорить про нову авіацію і флот, танки, багатофункціональні оперативно-тактичні ракетні комплекси, нову стрілецьку, легку і важку зброю, тактичну військову одежу і новітні системи зв’язку, захисту військових, розвідку, кардинальну реформу ВПК. І т.д. і т.п..

"…Ми маємо зробити все, аби воїн був нагодований, в теплі. Бліндажі і фортифікаційні споруди, які зараз будуються на лінії протистояння, мають забезпечити не тільки безпеку, але й відносний комфорт, в тому числі – і зимою".

Можливо, це тільки турбота про військових, які воюють автоматами зразку 70-х, у такій же одежі, з такою ж їжею і управлінням війною. Але це чомусь нагадує стратегію "Тридцятилітньої війни" XVII століття. Між Габсбургами і антигабсбургами.

2 листопада, оточених з українського боку "теплими фортифікаційними спорудами і бліндажами", в "ДНР" і "ЛНР" самоініціативно проголошені вибори "президентів і парламентів". Натомість воюючим сепартерористам з’являться їх квазіполітичні органи які заснують квазідержави. Зрозуміло, незаконні. Як в Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії, Криму. Бо останній - "окупована територія України". Москва візьме їх під свій військово-політично-економічний захист. Світ разом із Києвом їх не визнають. Україна, під егідою ОБСЄ, створять (делімітують і демаркують) "буферну зону" на тілі України і "асиметрично" легалізують гнійник Новоросії. Напевно, стіну з нинішнього російсько-українського кордону, через неможливості її там будувати апріорі, перенесуть на кордон з Новоросією. Але це не завадить звідти тримати Україну в турбулентній напрузі. Путін виконає запит свого народу – захистить і об’єднає "русскоязычных" і почне повертати втрачену міжнародну репутацію. "Мудра українська влада" гіпершвидко почне проводити "унікальні", суспільно-економічні реформи. Перетворить Україну в Сінгапур і підніме до рівня розвинутих країн якість життя українців. Тоді, спочатку в Криму і Новоросії, а потім і в убогих регіонах Росії, почнуться повстання. І всі захочуть вернутися під крило "процвітаючої неньки", жити в мирі і сповідувати спільні людські цінності.

Ну, що ж. Це тільки спроба говорити мовою державовладців.

Дочасні парламентські вибори не мають зрозумілих шансів на відновлення держави і справедливого виходу із війни з Росією. Ніхто про це навіть не говорить. Якось буде. Реальний мир з нею можливий тільки в одному випадку – перемога на Донбасі. Тобто, повна нейтралізація (складання зброї) сепаратистами і їх бойовиками та безумовне виведення "гібридних" військ РФ з української території. Плюс відшкодування в повній мірі Росією збитків і підписання надійних світових гарантій вільного та безпекового розвитку України.

Президент, можливо, це й розуміє. Тому, що не наважився зробити основним гаслом блоку свого імені "Мир на Донбасі", а закликає - "Єднаймося". Він, без сумніву, оцінює загрозу суспільного розколу, неминучу кризу сумнівного "перемир’я", невдоволення більшості виборців постійним відступом влади від корінних національних інтересів.

Автор проекту Декларації незалежності Північної Америки, третій президент США Томас Джефферсон стверджував, що "Дерево свободи повинно час від часу поливатися кров’ю патріотів і тиранів". "Небесна Сотня", Герої Донбасу щедро пролили кров у борні проти тиранів-узурпаторів. То чому ж не зростає українське дерево свободи?

Наши блоги