УкрРус

Українські політемігранти: вертатись не можна чекати

  • Українські політемігранти: вертатись не можна чекати

Рівно півроку тому Україну залишив депутат IV-VI скликань Андрій Шкіль. Виїхавши наприкінці листопада, Шкіль долучився до гурту політемігрантів, які покинули рідні пенати раніше. Мова про чоловіка Юлії Тимошенко Олександра, колишнього міністра економіки Богдана Данилишина, екс-главу Держкомрезерву Михайла Поживанова, власника компанії ProstoPrint Дениса Олейникова.

Майже синхронно зі Шкілем за кордон виїхали ще дві особи: голова донецького осередку "Батьківщини" Олександр Ярошенко та Аркадій Корнацький – представник опозиції, що балотувався та вийшов в лідери перегонів-2012 по 132-му одномандатному окрузі в Первомайську.

Трохи згодом їхній приклад наслідували колишній "в.о." міністра оборони в уряді Юлії Тимошенко Валерій Іващенко, а також Віктор Романюк – кандидат в нардепи від "Батьківщини" (округ №94), чия доля склалася подібно до долі Корнацького: ЦВК не визнала результати голосування на його окрузі, оголосила перевибори, а політик, скаржачись на переслідування, був змушений виїхати за кордон.

В той час, коли у західному напрямку рухались Шкіль, Ярошенко і Корнацький, на зустріч їм їхав іще один емігрант (тепер вже колишній) – Арсен Аваков. Депутатський мандат запалив перед екс-підсудним зелене світло: порушеної проти нього кримінальної справи Аваков, який встиг отримати політпритулок в Італії, може не боятися – принаймні доти, доки діє його депутатський імунітет. За певний час додому відбув і Ярошенко, а у травні цього року в Україну повернувся Корнацький.

Богдан Данилишин. Міністр економіки в уряді Тимошенко. Підозрюваний за статтею "зловживання службовим становищем". За кордоном – з кінця 2010-го. Має притулок в Чехії. В Україну не повертається.

Обидва їхали не без побоювань. Олександр Ярошенко в інтерв’ю журналу "Фокус" описував можливі провокації: він, мовляв, не здивується нічому – ані підкинутим йому наркотикам, ані трупу під колесами авто. Хай там як, а політик поки що знаходиться на батьківщині й перебуває на свободі (наприкінці травня Ярошенко опікувався проведенням у Донецьку акції "Вставай, Україно!" – такими були останні інформаційні повідомлення про нього).

У 2011-му Ярошенку інкримінували ряд фінансових злочинів – ухилення від сплати податків, фіктивне підприємництво тощо. Наразі правоохоронні органи не проявляють активності щодо Ярошенка, і це доволі прикметна риса у поведінці МВС та ГПУ – колишні обвинувачувачі ніби послабили хватку та й удають байдужість до долі фігурантів кримінальних справ (між тим, вочевидь, вичікуючи, що буде далі і яка кількість політбіженців повернеться назад).

Олександр Тимошенко. Чоловік Юлії Тимошенко. Як і Данилишин, з 2011-го – у Чехії. На батьківщині вбачає загрозу своїй свободі. Отримав політпритулок. Вертатися не збирається.

Звісно, що в кожному конкретному випадку є свої нюанси, і Аркадій Корнацький, приміром, вже зараз почувається доволі незатишно. Перша кримінальна справа проти нього виникла, за словами Корнацького, відразу після 28 жовтня 2012 року, що й змусило його виїхати до США. Тепер, розповідає він в інтерв’ю "Главкому", Корнацького не полишає відчуття, ніби "якісь процеси" довкола нього відбуваються. Хоч єдиний факт, яким він може підкріпити зловісні передчуття, полягає у відмові видати йому закордонний паспорт.

"З’явилась інформація, що я нібито є фігурантом якогось кримінального провадження. Правдивої інформації нема, бо за законом повинні було б або видати паспорт, або надати письмову відповідь, чому його не видають. Ні того, ні іншого я поки не отримав, й збираюсь з цього приводу подавати до суду", – каже Корнацький.

Михайло Поживанов. Колишній очільник Держкомрезерву і "зам" міністра економіки Данилишина. Підозрюється у розкраданні держмайна. В еміграції – з вересня 2011-го. Живе в Австрії. Вертатися не збирається.

Його історія з закордонним паспортом нагадує аналогічну проблему, що спіткала Андрія Шкіля. Наприкінці каденції Шкіль спробував отримати закордонний паспорт. Натомість отримав відмову, вмотивовану тим, що проти нього ведеться кримінальне провадження. Всі спроби прояснити ситуацію були марними, хіба що заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін де-факто підтвердив, що справа Шкіля й досі "жива".

Точніше, в коментарях для преси Кузьмін зазначає, що Шкіль перебільшує небезпеку кримінального переслідування (яка виникла ще за часи "України без Кучми", коли Шкіля як активного учасника протестів 2000-2001 років було заарештовано та ув`язнено), хоча насправді визнає, що справа таки існує.

Щоб раз і назавжди зняти з порядку денного це питання і відновити справедливість, Генпрокуратурі слід було б закрити справу про антикучмівські маніфестації за відсутністю у ній складу злочину. А фігурантів справи, і Андрія Шкіля зокрема, реабілітувати. Так, як це пропонував зробити ще у 2006 році тодішній "зам" Генпрокурора Віктор Кудрявцев.

Андрій Шкіль. Фігурант "справи 9 березня". В минулому – політв’язень, відсидів 13 місяців за антикучмівські виступи. Позаяк кримінальна справа проти нього не закрита, шукає можливості отримати політичний притулок.

Кудрявцев, виступаючи у Верховному Суді, довів, що так звана "справа 9 березня" була сфальсифікована. Що підсудні не скоювали інкримінований їм злочин, а лише чинили опір працівникам міліції. Кудрявцев просив ВСУ скасувати вирок, проте доброї волі правоохоронних та судових органів на це не вистачило, адже тоді довелося б провадити внутрішнє розслідування і шукати винних у фальсифікації справи.

Таким чином, обвинувачення проти Шкіля знаходяться у стані анабіозу – дрімають, чекаючи слушного моменту для того, щоб прокинутись. І якщо це станеться, з високою долею ймовірності можна спрогнозувати, що політика чекають на батьківщині в’язниця і супутній їй "all inclusive": свого часу Шкіль вже пережив тортури у стінах міліцейського відділку, а відтак стикнувся з нелюдськими умовами утримування в слідчому ізоляторі. Все разом узяте мало не коштувало Шкілю життя, тож повернення в Україну для нього означатиме загрозу життю і свободі.

Нардеп Сергій Міщенко цілком слушно зауважує (коментуючи ситуацію Андрія Шкіля, який зараз намагається отримати політпритулок в Європі), що поки людина знаходиться ТАМ – справи проти неї буцімто й не існує жодної, проте варто лише показатися ТУТ – як обвинувачення з`являється зі швидкістю колоди карт з рукава фокусника.

Денис Олейников. Підприємець. Формально звинувачений у незаконному використанні логотипу Євро-2012. Живе у Хорватії, від українського громадянства не відмовляється. Проте повернення поки що не планує.

На повній реабілітації свого клієнта наполягає і адвокат Іващенка Борис Нечипоренко. Правник говорить, що заміна п`ятилітнього фактичного ув`язнення на умовний термін жодним чином не задовольняє колишнього урядовця. Тому після вироку Апеляційного суду (яким було звільнено Іващенка) він обов`язково подаватиме каcацію – аби таки добитися справедливості.

Але справедливості Іващенко воліє чекати у Данії, де він отримав політпритулок. Українським правоохоронним органам Іващенко більше не довіряє. Не квапиться повертатися додому й згаданий вище Віктор Романюк. Цілком ймовірно, що він також проситиме притулку у італійської влади, яка наразі вивчає справу Романюка.

Олександр Ярошенко. Голова донецького осередку "Батьківщини". Виїхав з України наприкінці 2012-го через політичні переслідування, повернувся нещодавно. Вже скаржиться на обшуки в партійному офісі.

Італійці, за словами його захисника Миколи Павленка, перебувають чи не в шоковому стані від якості роботи українських слідчих органів та "обгрунтованості" висунутих ними обвинувачень. Тож якщо Романюк і вертатиме назад, то, мабуть тільки у той спосіб, в який це зробив Аваков – з депутатським мандатом у кишені, і не раніше, ніж переможе на довиборах у ВР, в яких він має намір брати участь.

Проте якщо проти Романюка й по цей час відкрите провадження за статтею "зловживання службовим становищем", то Іващенко – після ухвали Апеляційного суду – отримав якщо не реабілітацію, то принаймні звільнення від перебування у тюрмі; але й він, як бачимо, обрав еміграцію як "профілактику" подальших "неприємностей".

Аркадій Корнацький. Кандидат в народні депутати. Представник "Батьківщини", балотувався по 132-му одномандатному окрузі в Первомайську. Виїхав невдовзі після виборів, повернувся днями. Має докази відкритого проти нього кримінального провадження.

Ще "складніше" зрозуміти логіку Богдана Данилишина та Олександра Тимошенка. Проти останнього жодні обвинувачення правоохоронні органи не висували взагалі. (Мається на увазі: на момент від`їзду, бо свого часу і ця людина ознайомилася з принадами вітчизняної пенітенціарної системи, але то вже інша історія).

Що стосується Данилишина, то порушене проти нього кримінальне провадження ГПУ закрила. Тим не менш наразі екс-міністр лишається там, де й був останні два роки – у Празі. Викладає і адаптується до тамтешніх умов, не кваплячись назад – в обійми системи, яка так "щиро" його пробачила.

Віктор Романюк. Кандидат в народні депутати. Суперник легендарної Тетяни Засухи. Балотувався разом з нею по 94-му округу. Обвинувачений у замах на розкрадання коштів. Живе в Італії, притулок не просить. Хоче "піти шляхом Арсена Аракова".

Власне кажучи, тренд милосердя, який почала сповідувати влада, торкнувся не лише Данилишина чи Іващенка. Годі й казати про Юрія Луценка, якого помилував (без жодних прохань зі сторони засудженого!) президент Віктор Янукович. Помилував він і ще одного екс-урядовця "помаранчевої" доби – колишнього міністра навколишнього середовища Георгія Филипчука.

На тлі таких подій тьмяніє ще одне очевидне "послаблення" для опозиції – припинення практики позбавлення парламентарів мандату через рішення суду. "Бютівець" Юрій Одарченко, потрапивши у "милосердний струмінь" і захистивши депутатські повноваження у суді, першим звернув увагу на нову тенденцію. Одначе тенденція ця – "темна вода во облацех", бо ж невідомо ані те, як довго вона триватиме, ані те, на кому раптово закінчиться.

Арсен Аваков. Народний депутат України від об’єднаної опозиції. В минулому – харківський губернатор. Звинувачений у використанні адмінресурсу. З 2010 року проживав в Італії. За списками ОО пройшов до парламенту. Повернувся в Україну, маючи депутатську недоторканність.

Безумовно, кожен новий емігрант дорівнює серйозним іміджевим втратам країни-"донора". А кожен політемігрант множить ці втрати в рази. Напередодні підписання Асоціації з Евросоюзом мати таке "придане" – зовсім не комільфо. Тож влада і намагається згладити гострі кути, а Генеральна прокуратура – надіти непритаманну їй личину "суворої, але справедливої" машини правосуддя.

Але ті, хто мали б скористатися з тимчасової "відлиги", не біжать купувати квиток додому. Бо для них він може стати квитком в один бік, як для тих чотирьох добровольців, що у 2023 році нібито летять на Марс. Тільки на відміну від колоністів "червоної планети", ніхто з українських політбіженців не підписувався жертвувати собою добровільно.

Валерій Іващенко. Колишній "в.о." міністра оборони в уряді Юлії Тимошенко. Засуджений судом першої інстанції і переведений на умовне покарання Апеляційним судом. Після умовного звільнення виїхав до Данії. Повертатися не збирається.

Та й у "прощену неділю", пролонговану на енну кількість місяців, вони, вочевидь, не вірять. Тому й не їдуть назад. Пам`ять про тюремні нари сильніша за ностальгію…

Наши блоги