УкрРус

"Вставай, Україно!": проміжні підсумки

  • "Вставай, Україно!": проміжні підсумки

З моменту проведення у Києві акції "Вставай, Україно!" минуло понад тиждень. Всі ці дні соціум активно мусував побачене і почуте. Але, власне, до столичної опозиційної гастролі таке обговорення має опосередковане відношення.

Якби не знятий на відео та залитий в Інтернет "гопник" Тітушко, якби не бронетранспортер, розписаний морквою (іншими словами, якби не два скандали, подаровані опозиції Провидінням, яке начисто позбавило розуму провладних консультантів), про акцію опозицію забули б вже наступного дня.

Чому забули б? Та тому, що завершись 18 травня без ексцесів – пам’ятати було б геть нічого. Ну не згадувати ж, ясна річ, як чотири години поспіль на Хрещатику збирались демонстранти та вишикувались у колону. Або як ця багатотисячна конструкція рушила на Софійську площу. Або як на площі слово мали опозиційні лідери, які не сказали геть нічого нового?

Повна відсутність креативу – це ще півбіди. З іншого боку барикад – у провладному таборі – мозкового штурму також не спостерігалось. Ну хіба що "потроллили" Яценюка бронетранспортером. Владу натомість "троллив" її ж представник – міністр МВС Віталій Захарченко, феєричний виступ котрого в Раді надовго запам’ятають обидві сторони. Тож опоненти, вважаймо, квиті.

До речі, вірно відзначено коментаторами: серед традиційних складових пропаганди на мітингу опозиції було відсутнє звернення Юлії Тимошенко. Журнал "Фокус", посилаючись на свої джерела, пише, що делегація ходоків від БЮТу зверталася до ЮВТ з проханням переказати мітингу вітання, але Юлія Володимирівна відмовила. Мовляв, щирість намірів соратників вона давно ставить під сумнів.

Якщо ситуація, описана "Фокусом", правдива, то Юлія Володимирівна таки має рацію. Бо як жінка розумна не може не усвідомлювати, що для Яценюка та компанії вона давно перетворилась на фетиш. І що її личко в обрамуванні коси – під стать портрету Че Гевари – на символ боротьби, боротьби запеклої, але абстрактної.

"Обозреватель" вже перераховував обіцянки опозиції, що накопичились за останні півроку. Підозрюємо, що наш список не є повним, але присяга опозиції за всяку ціну добиватися виходу Тимошенко з колонії в цьому списку є. Що, одначе, аж ніяк не робить місію здійсненою. І не тільки стосовно Тимошенко. Більшість ідей лишилась нереалізованими, за виключенням, хіба що, персонального голосування, яке антивладним парламентським фракціям таки вдалося впровадити.

А відтак ідеї закінчились взагалі. Тобто повалення режиму Януковича – й досі на порядку денному. Та й необхідність звільнення Тимошенко також акцентується у промовах ТОП-лідерів. Але – повторимо ще раз – все це звучить як абстракція. Як мрія про "прєкрасноє дальоко", абсолютно не дотична до сьогодення тисяч маніфестантів, що вийшли підтримати опозицію.

Тоді як запорукою й подальшої симпатії народних мас міг би стати простий та зрозумілий алгоритм дій. Приміром (мали б сказати опозиціонери), ми зібралися сьогодні тут, аби заявити про готовність висунення в президенти єдиного кандидата Ім’ярек. Ось він, наш кандидат, а ось – кандидатова програма, а ось ми з вами – група підтримки кандидата, а ось Україна – така, якою вона стане в разі його перемоги.

Чітко визначена ідея та шляхи її реалізації стимулювали свого часу "помаранчеву революцію". Перша (ідея) полягала у приведенні до влади Ющенка. Другі (шляхи реалізації) – у масовому спротиві, "стаціонарній" маніфестації на Майдані та Хрещатику. Щоправда, у 2004-му соціум спіткнувся на іншому: як це прийнято у патріархальних спільнотах, делегував всі повноваження "доброму царю", а сам умив руки.

("Цар" же, як ми знаємо з подальших подій, виявився не те, що недобрим, а просто ніяким, його можливості та прожекти дорівнювали нулю, як і програма, котрої, по суті, й не було, але річ навіть не в цьому). Тодішня революція не мала нічого спільного з яловим ходінням київськими вулицями та площами (хай навіть ходінням багатотисячним!), натомість мала стрижень натхнення.

Нинішня ж опозиційно налаштована громада так само має ясно усвідомлювати, в ім’я кого або чого вона бореться. В ім’я України? Це само собою… Однак в усі часи подібна боротьба мала ще й певне обличчя, персоніфікувалася особою лідера. Чиє обличчя має зараз Україна, чи то пак боротьба за неї? Яценюка? Кличка? Тягнибока? Чи все-таки Тимошенко – віртуального лідера, якого, цілком ймовірно, знову (як на виборах-2012) висунуть кандидатом, аби тут таки й зняти з реєстрації?...

А якщо Тимошенко таки відкласти набік, то за кого, грубо кажучи, має виходити на вулиці свідомий електорат? Саме свідомий, а не той, що купується за пригорщу срібняків… Харизми Юлії Тимошенко, відверто кажучи, не має жоден з трьох претендентів на її спадок. Ані харизми, ані ідей, ані конкретних здобутків, по яких "оппо-тріо" могло б відзвітувати з високих трибун.

Нема на їхніх фюзеляжах зірок, що означали б "збиту" пенсійну реформу, відставлений уряд, призначені у Києві вибори… Є натомість гроно зустрічних питань по цих моментах: чому там недотягли? Чому тут недотиснули? А ось у цьому місці й взагалі оконфузились – не змогли зібрати до купи людей на стратегічно важливе голосування…

Такою, на превеликий жаль, ми бачимо сьогоднішню українську опозицію. Ремарка щодо жалю – щира на 100 відсотків. Бо сильна та креативна опозиція бадьорить владу, тримає її в тонусі. Слабка та лінива – розбещує та сприяє деградації.

Ситуація ж, коли влада сама постачає опозиції бонуси, інспіруючи конфлікти (котрими, як здається владі, вона здатна керувати, і котрі насправді виходять з-під контролю, так що роль жертви фізичного чи психологічного насилля дістається опозиції) є взагалі повним нонсенсом.

І, тим не менш, саме так все сталося 18 травня. Цемент для зашпаровування дір у власному фундаменті опозиція отримала саме від кіл, які спустили на неї зграю дурних, але злобних дворняг у вигляді Тітушка та йому подібних. А бронетранспортер і спіч, який проголосив з приводу нього міністр Захарченко, відіграв роль декору, котрим на сьогодні прикрито опозиційні огріхи.

…Прощаючись із 50-тисячним натовпом на Софійській площі, лідери опозиції пообіцяли прийти іще. Місяця так за три – на день Незалежності, котрий дуже вдало припадає на кінець депутатських вакацій. Не догулявши лише один канікулярний тиждень, Яценюк, Кличко й Тягнибок знову зберуться разом, щоб показово побрататися перед десятками телекамер.

На той момент Яценюк, до речі, має укріпити свої позиції у "Батьківщині", в лави якої увіллються партійці з маргінальних політутворень і "Фронту Змін" зокрема. Арсеній Петрович, таким чином, трохи нагуляє електорального м’ясця й, цілком можливо, поглядатиме на своїх партнерів вже трохи згори.

Але це буде ще нескоро. Попереду – ціле літо, котре опозиційні сили, схоже, не збираються ангажувати під жодну акцію. Тож Україна, яка тільки-но почала вставати, може присісти та розслабитись. Коли у ній буде потреба – її покличуть. Наразі ж у двобої з режимом триває перерва на обід…

Наши блоги