УкрРус

Кульчицький: чому, ідучи назустріч полякам, ми повинні зневажати свою історію?

Читати українською
  • Завідувач відділом Інституту історії України НАНУ Станіслав Кульчицький
    Завідувач відділом Інституту історії України НАНУ Станіслав Кульчицький

Відомий польський історик Ян Жарин, який на останніх виборах у Польщі став сенатором від партії Право і справедливість, зробив досить контраверсійну заяву.

Зокрема, він сказав: українці не стануть повноцінною нацією без усвідомлення того, що Волинська трагедія була геноцидом польського народу. Окрім того, сенатор порадив українській владі змінити ставлення до ОУН-УПА й припинити її вшанування.

З проханням прокоментувати цю заяву "Обозреватель" звернувся до відомого українського історика, завідувача відділом Інституту історії України НАНУ Станіслава Кульчицького.

Як ви ставитеся до таких заяв і таких пропозицій?

-Звичайно, негативно. Це той епізод в історії українсько-польських відносин, з приводу якого поляки і українці дотримуються різних думок, і тут нас не може щось об’єднати.

Передусім, треба визнати, що дійсно була Волинська різанина. Невідомо, яка кількість поляків – жінок, дітей і чоловіків – була буквально вирізана тими селянами, які кинулися на них під місцевим керівництвом УПА. Така акція тривала впродовж одного-двох днів. Ясна річ, що це всі визнають, адже як можна не визнавати факти?

З іншого боку, на цій же території, на Волині, впродовж багатьох років вирізали українські сім’ї – ще до нападу Гітлера на Польщу, в 1940-42 роках. Можна сказати, йшла етнічна війна.

Якщо взяти сумарну кількість загиблих українців і кількість загиблих поляків, то не можу сказати, що перевищує. Але була взаємна ненависть. Причому, викликана не якимись національними гаслами, під якими воювала УПА, а суто матеріальними, земельними суперечками.

Можливо, нам варто визнати факт геноциду з нашого боку, а полякам – і їхнього боку?

- Коли Квасневський вперше приїжджав в Україну для встановлення сердечних відносин між двома країнами, він висловив цю формулу: "Прощаємо і чекаємо прощення від вас". Тоді в Інституті історії України з’явилася монографія про Волинську трагедію, передрукована також й польською мовою – щоб уряд визначив своє ставлення до таких тяжких проблем історії між двома країнами.

Потім з’явилася велика колективна монографія про Організацію українських націоналістів та Українську повстанську армію, де були висвітлені всі ці проблеми.

Звісно, поляки не з усім згодні, але ж вони не згодні багато в чому. Наприклад, вони вважають Львів своїм містом, так само, як і Вільнюс. Але так склалося в історії – так само, як росіяни в українських містах в певні часи становили, мабуть, більшість населення, так само і поляки починали становити більшість населення на сході своєї країни.

Є багато суто історичних причин, які ми не можемо усунути, тому що це вже минуле.

Дійсно, ми не можемо змінити історію, але які заяви мають пролунати на рівні двох держав у цій ситуації?

-Я думаю, що заяви вже пролунали в часи Квасневського. Ясна річ, що ми повинні згуртуватися, ми повинні мати особливі відносини. І це не з любові поляків до українців, а з побоювання поляків, щоб їх не проковтнула Росія. Тому об’єктивно ми повинні стримувати свої емоції.

Польський історик також вважає, що ми не повинні шанувати ОУН-УПА.

-Що я можу сказати? По-перше, ОУН народилася в Польщі. Народилася через те, що поляки утворювали свою державу у 1918 році, а потім воювали із Західно-українською народною республікою і перемогли її у 1919 році, а потім воювали із Росією і з радянською Україною і майже перемогли їх. Вони утвердили східні кордони Польщі, які включали значну кількість українського населення – там, де українське населення не було етнічною меншиною, це була їхня етнічна земля. Вони хотіли бути самими собою, а їх почали колонізувати.

У відповідь вони піднялися на боротьбу – причому, коли поляки у 1923 році вже офіційно, легітимно набули права на Галичину. Тоді вони зобов’язалися – і це було записано у польській конституції - надати українцям усі права для розвитку своєї культури. Але нічого цього не було зроблено. В 1930 році виник колосальний конфлікт , так звана "пацифікація", коли польська армія пішла в українські села і почала пороти селян так, як це робили російські жандарми у XIX столітті.

Так народилася ОУН. А вже у часи війни, коли була окупована Польща, з одного боку, народилося військо польське – Армія Крайова, а з другого боку народилася Українська повстанська армія. УПА керувалася тою ідеологією, яку ми зараз не поділяємо – це войовничий націоналізм, "Україна для українців". Все це було цілком зрозуміло, бо йшла жорстока боротьба – без лінії фронту. І ми ставимося до цього з розумінням.

Але на своїх кашкетах вони носили тризуб, вони користувалися нашим національним жовто-блакитним прапором набагато раніше, ніж ми самі взяли цей прапор за державний. Тобто вони були за незалежність України і вони виборювали незалежність України. Як ми можемо ставитися до них не позитивно? Так само, як поляки ставилися до Армії Крайової.

Чому, ідучи назустріч полякам, ми повинні зневажати свою історію?

Наши блоги