Погоду диктує ЦВК

Американський філолог-пушкініст (до речі, виходець з СРСР) Марк Альтшуллер сказав колись дивовижну річ: "Час летить – це погана новина. Добра новина: ти – пілот свого часу". Що ж стосується українських виборів і задіяного у них політичного істеблішменту, то тут є дві новини, і обидві погані.

Перша полягає в тому, що час таки дійсно летить, а друга – що всі політики дуже погані пілоти. Ніхто з опитаних нами експертів не назвав цьогорічну виборчу кампанію яскравою та видовищною. Частково ми вже торкались цієї теми тут. Хтось говорив про драматизм ситуації, хтось – про гостроту боротьби, але жодна людина не знайшла ексклюзиву у діях чи дискурсі кандидатів у нардепи.

"За роки відсутності мажоритарки політики відвикли від неї. У них відсутня комунікація з виборцями. А якщо вона і присутня, то лише у вигляді грошових передач (підкуповування виборців) абощо", – зауважив в інтерв’ю "Обозревателю" заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький.

Він похмуро додав, що не чекає від кампанії-2012 жодних сюрпризів, тим паче з огляду на те, що влада гарантовано отримає 300 голосів у новому парламенті (так, принаймні, вважає Голобуцький). Відповідаючи на питання про те, наскільки ефективно використовують кандидати медійну складову кампанії, експерт відповів, що незалежних медіа у нас як не було, так і нема, є сама "джинса", а говорити про її ефективне (або ні) використання вже якось зовсім недоцільно.

Інший експерт – політтехнолог Сергій Гайдай – оцінюючи виходи кандидатів на медійні ринки, зауважив таке: "У нормальній виборчій політиці є як мінімум три стилі спілкування. Перший називається "розповісти, чому саме я", тобто пояснити виборцям свої пропозиції. Другий стиль – це політкритика, готовність подискутувати з опонентом.

Третій стиль – це супровідна презентації політика, те тло, яке може йому допомогти. Наприклад, розповідь про те, яке майбутнє потрібно побудувати в цій країні. Якщо говорити про другий стиль – мистецтво дискусії – то цей жанр у нас відсутній як такий. Хоча в інших країнах відмова говорити зі своїм опонентом означала би кінець політичної кар'єри. В Україні же замість відкритої дискусії застосовується чорний піар. Анонімно скидається компромат, і це все. Зате купувати голоси – це політики можуть скільки завгодно", – говорить Гайдай.

Водночас із цим відсоток тих, хто не знає, за кого голосувати, або взагалі коливається у питанні, йти чи не йти на вибори, ніколи іще не сягав 49%. Це – абсолютний рекорд 2012 року, підкреслює Гайдай. Політикам було б над чим замислитись, якби вони не були так зайняті поливанням бруду один одного. Цей момент окремо відзначає у розмові з "Обозом" керівник Центру політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко.

Фесенко каже, що хоч українські вибори завжди представляли собою бої без правил, цього разу все значно гірше через наявність мажоритарки. Раніше, ховаючись у партійних списках та за партійними брендами, суперники не ставали обличчям один до одного, а тепер – коли на кону мажоритарний округ – пошукачі мандату готові перегризти один одному горлянки.

Ще складнішою буде пост-виборча ситуація, прогнозує Фесенко. Втім, до цього ще треба дожити. Наразі кампанія триває, і якщо говорити про її медійний супровід, то тут експерт дотепно зазначає, що "партія телевізора" вступила у змагання з "партією Інтернету". "Партія Інтернету нібито більш помітна, але вона програє партії телевізору з точки зору дисциплінованості виборців останньої", – говорить Фесенко, маючи на увазі різний віковий зріз симпатиків тієї чи іншої політсили.

А тепер – про головне. Нині місцем, де передусім продукуються новини, стає Центрвиборчком. Минулого тижня ним було прийнято рішення про заборону відкріпних талонів. Точніше, голосування не за місцем реєстрації все ще дозволено, але виключно у випадку форс-мажору. Наприклад, якщо людина проходить лікування, і 28 жовтня знаходитиметься не у себе на окрузі, а, скажімо, у столиці. Але в цьому випадку – для отримання права проголосувати на "чужій" дільниці – треба заздалегідь надати купу довідок, які б підтверджували хворобу і потребу у стаціонарному лікуванні абощо.

Раніше (себто на початку кампанії) достатньо було самого лише бажання виборця проголосувати поза межами свого округу. Тепер отримання відкріпних талонів значно ускладнилось, і цю новацію від ЦВК експерти сприйняли "на ура". Адже завдяки масовій міграції населення у день голосування дуже популярним є прийом під назвою "каруселі" – коли люди з відкріпними талонами на руках по декілька разів голосують на різних дільницях. "Каруселі" активно застосовували під час президентських виборів 2004 року, була загроза, що їх згадають і тепер…

Натомість інше рішення Центрвиборчкому викликало майже обурення. Мова про змінений порядок жеребкування при формуванні виборчих комісій. Минулого тижня, наряду з рішенням щодо відкріпних талонів, ЦВК також ухвалив постанову, згідно з якою "жеребкування по дільничних комісіях проводиться так само, як і по окружних – окружна комісія витягає партію або кандидата, який має право вводити в комісії своїх людей", – відкоментував "Обозревателю" голова Комітету виборців України Олександр Черненко.

Щоправда, він додав, що згідно з колишньою схемою жеребкування комісії були б не в змозі впоратися з величезним обсягом роботи. "Є округи по 150-250 дільниць, і на кожній з них потрібно проводити жеребкування. До кожної дільниці мають право подати свої заявки 87 політичних партій і мажоритарників, зареєстрованих в цьому окрузі. Таким чином, на одну дільницю може бути до 130 заявок, а таких дільниць – 250. За три дні, відведених законом, на кожній дільниці повинні провести жеребкування. Комісії фізично не могли цього робити", – пояснив Черненко.

Відтак, змінивши порядок жеребкування, ЦВК "спростила роботу окружним виборчим комісіям". Разом з тим ці зміни можуть привести до нових проблем – купи незадоволених такою ситуацією політиків, які отримують додатковий козир у ймовірному оскарженні результатів виборів. Формально ЦВК виконує закон, підсумовує Черненко, але в самий закон закладено чимало мін уповільненої дії.

За промахи законодавців (а в цих промахах однаково винні і представники влади, і опозиціонери) нині розплачується ЦВК. Адже шишки на цю установу вже сиплються, і питання "на чиєму боці Центрвиборчком?" вже актуалізується. І це лише початок. Як правильно каже Фесенко, найбільш драматичні події у нас ще попереду.