УкрРус

Андрій Садовий: Якщо і ця влада не відмовиться від подвійних стандартів, народне цунамі її змете

  • Андрій Садовий
    Андрій Садовий
    vz.ua

Керівник партії "Самопоміч" - про причини відсутності у країні змін на краще, кримінал у владі та справжні плани українських олігархів

Андрій Садовий - один із небагатьох політиків, який має певні підстави називатися "новим". Хоч у кріслі мера він уже восьмий рік, утім на загальноукраїнську політичну орбіту його партія "Самопоміч" потрапила лише завдяки революції. Привівши у парламент понад три десятки нових людей, сам Садовий у депутати не пішов. Хоча якби записав себе першим номером у партійному списку, то гарантовано застрибнув би у парламент. Чому він так зробив, багато хто зрозуміти не може. Сам Садовий пояснює це обов'язком перед виборцями, які обрали його на посаду мера, пише Богдан Куфрик у газетi "Експрес"

Його критики підозрюють, що річ тут в іншому: мовляв, мер Львова готується до більш відповідальної місії - узяти участь у президентській кампанії, коли на це настане час. У будь-якому разі в Садового сьогодні чудова стратегічна позиція: він, отримавши великий політичний вплив, водночас вважає себе не зв'язаним кулуарними домовленостями, що дає йому змогу критикувати навіть своїх партнерів, нарощуючи політичну вагу.

А ще Андрій Садовий вирізняється серед інших політиків здатністю робити точні, хоча й обережні прогнози. Усе це й стало приводом, чому через рік після революції ми спілкуємося з ним, аби встановити, що заважає країні змінюватися, що заважає людям ставати господарями у країні, жити краще, почуватися упевненіше. І головне - що може чекати нас усіх у найближчій перспективі.

-- Минув рік від часу революції. Ситуація, як вважаєте, змінилася на краще чи на гірше?

-- На жаль чи на щастя, нова країна народжується у дуже важких муках. Хоча сама ідея України як держави має тисячу й більше років, але досвіду державності в нас не було довший час. Ми хочемо змін уже й негайно. Але забуваємо, що ми пройшли через надзвичайно складні випробування і ХVІІІ, і ХІХ, і ХХ століть. Тепер, дуже часто нарікаючи, що маємо погану владу, люди забувають, що до влади обирають собі подібних. Хочеш змін - почни із себе.

-- Виникає враження, що цю думку поділяють усі, крім політиків. Хіба немає відчуття, що вони не змінюються?

-- Так, люди, що прийшли до влади завдяки революції, клали руку на Біблію та Конституцію і клялися віддати життя заради успіху країни, швидко забувають силу тієї клятви. Вона буде за ними йти упродовж усього їхнього життя. Тому якщо хтось собі думає, що просто так сказав і забув, це дуже велика помилка. Але, на моє переконання, найбільша надія нашої держави - молоді люди, котрі народилися вже в незалежній державі, котрі не мають досвіду подвійних стандартів, котрі є чистими. І з такими людьми потрібно працювати. Зміни зробить молодь, потрібні якісно нові люди.

-- Після революції маємо уже другий уряд. Є шанс, що він працюватиме краще?

-- Я мав дуже багато зауважень до роботи попереднього уряду. Публічно говорив, що багатьох з них не брав би й у жеки працювати. Якщо говорити про склад сьогоднішнього уряду, то він щодо професіоналізму кращий. Але я не бачу системної роботи. І це питання, на яке треба дуже швидко давати відповідь. Я б хотів, щоб була більш системна робота Кабміну, Президента та парламенту. Цього нині немає. Звичайно, це можна імітувати гарними виступами, гарними нарадами з телекамерами. Але люди все відчувають. Сьогодні люди можуть багато чого пробачити. Але чого не пробачать - це корупції, яка є і з якою ми стикаємося кожного дня у нашому житті. Не можуть пробачити бездіяльності. Тому, з одного боку, я - надзвичайно великий оптиміст і вірю у завтрашній день нашої держави, але, з іншого, я - практик. Розумію, що нас чекають надзвичайно складні випробування, через які ми повинні пройти. Якщо не почнемо діяти результативно, не буде держави.

-- І все ж, яка основна причина, що може пояснити, чому зміни не відбуваються?

-- Попри поширену думку, Україна ще не стала насправді незалежною. Були і залишаються шалені впливи. Впливи із сусідніх країн, впливи номенклатури, котра через приватизацію захопила управління країною, усі стратегічні підприємства. Тотальний вплив олігархії на політику та державу. Навіть при голосуванні в парламенті ми бачимо, як це відбувається.

-- Можна сказати, що українські олігархи блокують зміни? Їхні інтереси якось впливають на хід реформ? Чи готові вони, на вашу думку, задля добробуту країни пожертвувати своїми бізнес-інтересами?

-- Це одна з ключових причин наших проблем - вони живуть у своєму світі. Їхній світ - це приватні літаки, шикарний відпочинок, вишукана їжа. Вони не бачать життя 99 відсотків українців, що живуть у бідності. Які насправді сьогодні виживають, думають, на що витратити свої невеликі гроші - на ліки, їжу чи щось дітям купити. Олігархи цього не розуміють. У тому їхня біда. Будь-які справжні реформи - це суттєва втрата впливів та можливості отримувати надприбутки. Вони пручаються як можуть. Якби сьогодні багаті люди України всю енергію спрямували на те, щоб побудувати справді незалежну державу, то виграли б передусім вони. Їхнє майно, яке вони мають, було б стрімко капіталізоване і коштувало б у десятки, сотні разів більше, аніж те, що є у них сьогодні, навіть використовуючи тіньові схеми. Вони насолоджуються тим, що контролюють політиків і просто грабують державу, не помічаючи, що роблять велику біду всім, у тому числі й собі.

-- Нині багато говорять про потребу проведення реформ. Що таке, у вашому розумінні, реформи? Наприклад, підвищення тарифів на газ, комуналку - це реформи?

-- З одного боку, треба жити за можливостями, які сьогодні маємо. Чи ми так на сьогодні живемо? Ні. З іншого боку, підвищити кардинально ціни на все, тоді якими коштами люди все будуть оплачувати? Я спілкуюся з керівниками міністерств, прем'єром і бачу, що на мої запитання вони не мають відповіді. Коли міліція, прокурори, податківці не будуть джерелом корупції, як у нас тепер є? Коли ми побачимо реальну боротьбу з корупцією? Коли запрацюють зупинені заводи? Вони мовчать. А треба давати відповіді. І люди скажуть - добре. Ми готові стати пліч-о-пліч. Але цього немає. Іде велика імітація реформ.

-- Скільки ще часу, на вашу думку, пересічні українці терпітимуть відсутність змін та реформ у країні? Чи варто очікувати третього Майдану?

-- Люди нині все бачать і відчувають набагато гостріше, аніж це було ще п'ять років тому. Бо біль та біда прийшли в кожну родину. У Львові кожного тижня ми маємо похорон, інколи й два. Сьогодні в кожній родині мають тих, хто на війні. А скільки поранених? Сотні поранених. Люди все бачать і хочуть справедливості. Щоб була справедливість, повинна бути правда. Подвійні стандарти вводять людей у стан шоку. Тому на сьогодні є відчуття цунамі. Або чинна виконавча влада й ті люди, що взяли на себе відповідальність за ситуацію у державі це зрозуміють, а якщо ні - це цунамі їх змете. Скільки люди терпітимуть? Терпіти можна все життя. Але це не по-божому. Бог народив людину вільною, він дає їй випробування, щоб вона ставала сильнішою. Подивіться на схід України. Там люди жили, маючи над собою неформальних керівників - "паханів", олігархів. Вони не протестували, їх усе влаштовувало. І результат не забарився.

-- За рік в Україні змінено вже третього генпрокурора. І жоден представник попередньої влади досі не опинився на лаві підсудних, убивць Небесної сотні не покарано. Скільки ще треба змінити прокурорів, щоб були покарані люди з оточення Януковича та вбивці людей на Майдані?

-- Коли Олега Махніцького призначали генпрокурором, у Львові був шок. Бо донедавна він працював головою депутатської земельної комісії і через нього підприємці вирішували свої питання щодо голосування на сесії міськради у всім відомий спосіб. Підприємці були змушені ходити на земельну комісію, "домовлятися", і лише після цього за питання голосувала "Свобода", яка мала на той час більшість. А людина, котра була ядром усіх тих кулуарних процесів, стає генпрокурором. Це був шок! Усі люди, котрі знали цю ситуацію, були переконані: таке призначеня - трагедія для України. Нічого не зміниться. Так і сталося... Потім - Ярема. Можливо, він хороший як людина. Треба бути або сильною вольовою людиною, щоб узяти до прокуратури людей, сильніших від себе, і делегувати їм відповідні повноваження, або ж самому бути суперфахівцем. Знову невдача. І от голосування за Шокіна показало, що насправді всі й далі між собою домовляються. Я не вірю, що прокуратура запрацює по-іншому в ситуації, коли багато хто плекає бажання з-за куліс керувати прокуратурою і зручним прокурором.

-- Здається, усе довкола -- лише негатив. Невже нема виходу із цієї ситуації?

-- Люди на Майдані стояли за зміну влади та реформи. Реформи - це потреба працювати. Потреба брати на роботу фахових людей, а не людей, котрі заглядають тобі в рот й будуть говорити, що ти зробиш. Мають бути інші люди. Ключова помилка - вибори за старою системою. Ми програли вибори до парламенту за відкритими списками, за пропоційною системою, щоб гниль не потрапила до Ради. Натомість залишили стару схему з мажоритаркою та закриті списки. Люди бачили п'ятьох лідерів, котрі говорили, які вони гарні. Але люди не знали, хто в тих списках є. Лише "Самопоміч" пішла на безпрецедентний крок - віддавши всі місця у списку самодостатнім, незалежним людям. І сьогодні я щасливий, що вони показують якісну роботу в парламенті. Якщо не буде реформ, то є два варіанти розвитку подій. Або нова хвиля, що вже буде трагічною для держави, оскільки може поставити хрест на існуванні України як держави. Другий - проведення виборів за відкритими списками, щоб до влади приходили нові, самодостатні, чесні люди. До прокуратури Грузії брали студентів старших курсів. Як говорив Гавел - краще півроку непрофесіоналізму, ніж усе життя - деструкція. Молодь легше навчити, аніж переучувати людей, котрі упродовж життя звикли працювати інакше. Чи був би Майдан, якщо б студенти не вийшли у Львові чи Києві? Була б Революція Гідності? Ні. І невідомо, де ми сьогодні були б.

-- Чи війна у країні може бути виправданням для урядовців за відсутність реформ?

-- Навпаки. Непроведення реформ нас лише послаблює. Танки війни не виграють. Війну виграють люди, котрі безмежно вірять у свою країну. Повірте, ми ніде не будемо щасливими, крім України.

Керівник партії "Самопоміч" - про причини відсутності у країні змін на краще, кримінал у владі та справжні плани українських олігархів Андрій Садовий - один із небагатьох політиків, який має певні підстави називатися "новим". Хоч у кріслі мера він уже восьмий рік, утім на загальноукраїнську політичну орбіту його партія "Самопоміч" потрапила лише завдяки революції. Привівши у парламент понад три десятки нових людей, сам Садовий у депутати не пішов. Хоча якби записав себе першим номером у партійному списку, то гарантовано застрибнув би у парламент. Чому він так зробив, багато хто зрозуміти не може. Сам Садовий пояснює це обов'язком перед виборцями, які обрали його на посаду мера. Його критики підозрюють, що річ тут в іншому: мовляв, мер Львова готується до більш відповідальної місії - узяти участь у президентській кампанії, коли на це настане час. У будь-якому разі в Садового сьогодні чудова стратегічна позиція: він, отримавши великий політичний вплив, водночас вважає себе не зв'язаним кулуарними домовленостями, що дає йому змогу критикувати навіть своїх партнерів, нарощуючи політичну вагу. А ще Андрій Садовий вирізняється серед інших політиків здатністю робити точні, хоча й обережні прогнози. Усе це й стало приводом, чому через рік після революції ми спілкуємося з ним, аби встановити, що заважає країні змінюватися, що заважає людям ставати господарями у країні, жити краще, почуватися упевненіше. І головне - що може чекати нас усіх у найближчій перспективі. -- Минув рік від часу революції. Ситуація, як вважаєте, змінилася на краще чи на гірше? -- На жаль чи на щастя, нова країна народжується у дуже важких муках. Хоча сама ідея України як держави має тисячу й більше років, але досвіду державності в нас не було довший час. Ми хочемо змін уже й негайно. Але забуваємо, що ми пройшли через надзвичайно складні випробування і ХVІІІ, і ХІХ, і ХХ століть. Тепер, дуже часто нарікаючи, що маємо погану владу, люди забувають, що до влади обирають собі подібних. Хочеш змін - почни із себе. -- Виникає враження, що цю думку поділяють усі, крім політиків. Хіба немає відчуття, що вони не змінюються? -- Так, люди, що прийшли до влади завдяки революції, клали руку на Біблію та Конституцію і клялися віддати життя заради успіху країни, швидко забувають силу тієї клятви. Вона буде за ними йти упродовж усього їхнього життя. Тому якщо хтось собі думає, що просто так сказав і забув, це дуже велика помилка. Але, на моє переконання, найбільша надія нашої держави - молоді люди, котрі народилися вже в незалежній державі, котрі не мають досвіду подвійних стандартів, котрі є чистими. І з такими людьми потрібно працювати. Зміни зробить молодь, потрібні якісно нові люди. -- Після революції маємо уже другий уряд. Є шанс, що він працюватиме краще? -- Я мав дуже багато зауважень до роботи попереднього уряду. Публічно говорив, що багатьох з них не брав би й у жеки працювати. Якщо говорити про склад сьогоднішнього уряду, то він щодо професіоналізму кращий. Але я не бачу системної роботи. І це питання, на яке треба дуже швидко давати відповідь. Я б хотів, щоб була більш системна робота Кабміну, Президента та парламенту. Цього нині немає. Звичайно, це можна імітувати гарними виступами, гарними нарадами з телекамерами. Але люди все відчувають. Сьогодні люди можуть багато чого пробачити. Але чого не пробачать - це корупції, яка є і з якою ми стикаємося кожного дня у нашому житті. Не можуть пробачити бездіяльності. Тому, з одного боку, я - надзвичайно великий оптиміст і вірю у завтрашній день нашої держави, але, з іншого, я - практик. Розумію, що нас чекають надзвичайно складні випробування, через які ми повинні пройти. Якщо не почнемо діяти результативно, не буде держави. -- І все ж, яка основна причина, що може пояснити, чому зміни не відбуваються? -- Попри поширену думку, Україна ще не стала насправді незалежною. Були і залишаються шалені впливи. Впливи із сусідніх країн, впливи номенклатури, котра через приватизацію захопила управління країною, усі стратегічні підприємства. Тотальний вплив олігархії на політику та державу. Навіть при голосуванні в парламенті ми бачимо, як це відбувається. -- Можна сказати, що українські олігархи блокують зміни? Їхні інтереси якось впливають на хід реформ? Чи готові вони, на вашу думку, задля добробуту країни пожертвувати своїми бізнес-інтересами? -- Це одна з ключових причин наших проблем - вони живуть у своєму світі. Їхній світ - це приватні літаки, шикарний відпочинок, вишукана їжа. Вони не бачать життя 99 відсотків українців, що живуть у бідності. Які насправді сьогодні виживають, думають, на що витратити свої невеликі гроші - на ліки, їжу чи щось дітям купити. Олігархи цього не розуміють. У тому їхня біда. Будь-які справжні реформи - це суттєва втрата впливів та можливості отримувати надприбутки. Вони пручаються як можуть. Якби сьогодні багаті люди України всю енергію спрямували на те, щоб побудувати справді незалежну державу, то виграли б передусім вони. Їхнє майно, яке вони мають, було б стрімко капіталізоване і коштувало б у десятки, сотні разів більше, аніж те, що є у них сьогодні, навіть використовуючи тіньові схеми. Вони насолоджуються тим, що контролюють політиків і просто грабують державу, не помічаючи, що роблять велику біду всім, у тому числі й собі. -- Нині багато говорять про потребу проведення реформ. Що таке, у вашому розумінні, реформи? Наприклад, підвищення тарифів на газ, комуналку - це реформи? -- З одного боку, треба жити за можливостями, які сьогодні маємо. Чи ми так на сьогодні живемо? Ні. З іншого боку, підвищити кардинально ціни на все, тоді якими коштами люди все будуть оплачувати? Я спілкуюся з керівниками міністерств, прем'єром і бачу, що на мої запитання вони не мають відповіді. Коли міліція, прокурори, податківці не будуть джерелом корупції, як у нас тепер є? Коли ми побачимо реальну боротьбу з корупцією? Коли запрацюють зупинені заводи? Вони мовчать. А треба давати відповіді. І люди скажуть - добре. Ми готові стати пліч-о-пліч. Але цього немає. Іде велика імітація реформ. -- Скільки ще часу, на вашу думку, пересічні українці терпітимуть відсутність змін та реформ у країні? Чи варто очікувати третього Майдану? -- Люди нині все бачать і відчувають набагато гостріше, аніж це було ще п'ять років тому. Бо біль та біда прийшли в кожну родину. У Львові кожного тижня ми маємо похорон, інколи й два. Сьогодні в кожній родині мають тих, хто на війні. А скільки поранених? Сотні поранених. Люди все бачать і хочуть справедливості. Щоб була справедливість, повинна бути правда. Подвійні стандарти вводять людей у стан шоку. Тому на сьогодні є відчуття цунамі. Або чинна виконавча влада й ті люди, що взяли на себе відповідальність за ситуацію у державі це зрозуміють, а якщо ні - це цунамі їх змете. Скільки люди терпітимуть? Терпіти можна все життя. Але це не по-божому. Бог народив людину вільною, він дає їй випробування, щоб вона ставала сильнішою. Подивіться на схід України. Там люди жили, маючи над собою неформальних керівників - "паханів", олігархів. Вони не протестували, їх усе влаштовувало. І результат не забарився. -- За рік в Україні змінено вже третього генпрокурора. І жоден представник попередньої влади досі не опинився на лаві підсудних, убивць Небесної сотні не покарано. Скільки ще треба змінити прокурорів, щоб були покарані люди з оточення Януковича та вбивці людей на Майдані? -- Коли Олега Махніцького призначали генпрокурором, у Львові був шок. Бо донедавна він працював головою депутатської земельної комісії і через нього підприємці вирішували свої питання щодо голосування на сесії міськради у всім відомий спосіб. Підприємці були змушені ходити на земельну комісію, "домовлятися", і лише після цього за питання голосувала "Свобода", яка мала на той час більшість. А людина, котра була ядром усіх тих кулуарних процесів, стає генпрокурором. Це був шок! Усі люди, котрі знали цю ситуацію, були переконані: таке призначеня - трагедія для України. Нічого не зміниться. Так і сталося... Потім - Ярема. Можливо, він хороший як людина. Треба бути або сильною вольовою людиною, щоб узяти до прокуратури людей, сильніших від себе, і делегувати їм відповідні повноваження, або ж самому бути суперфахівцем. Знову невдача. І от голосування за Шокіна показало, що насправді всі й далі між собою домовляються. Я не вірю, що прокуратура запрацює по-іншому в ситуації, коли багато хто плекає бажання з-за куліс керувати прокуратурою і зручним прокурором. -- Здається, усе довкола -- лише негатив. Невже нема виходу із цієї ситуації? -- Люди на Майдані стояли за зміну влади та реформи. Реформи - це потреба працювати. Потреба брати на роботу фахових людей, а не людей, котрі заглядають тобі в рот й будуть говорити, що ти зробиш. Мають бути інші люди. Ключова помилка - вибори за старою системою. Ми програли вибори до парламенту за відкритими списками, за пропоційною системою, щоб гниль не потрапила до Ради. Натомість залишили стару схему з мажоритаркою та закриті списки. Люди бачили п'ятьох лідерів, котрі говорили, які вони гарні. Але люди не знали, хто в тих списках є. Лише "Самопоміч" пішла на безпрецедентний крок - віддавши всі місця у списку самодостатнім, незалежним людям. І сьогодні я щасливий, що вони показують якісну роботу в парламенті. Якщо не буде реформ, то є два варіанти розвитку подій. Або нова хвиля, що вже буде трагічною для держави, оскільки може поставити хрест на існуванні України як держави. Другий - проведення виборів за відкритими списками, щоб до влади приходили нові, самодостатні, чесні люди. До прокуратури Грузії брали студентів старших курсів. Як говорив Гавел - краще півроку непрофесіоналізму, ніж усе життя - деструкція. Молодь легше навчити, аніж переучувати людей, котрі упродовж життя звикли працювати інакше. Чи був би Майдан, якщо б студенти не вийшли у Львові чи Києві? Була б Революція Гідності? Ні. І невідомо, де ми сьогодні були б. -- Чи війна у країні може бути виправданням для урядовців за відсутність реформ? -- Навпаки. Непроведення реформ нас лише послаблює. Танки війни не виграють. Війну виграють люди, котрі безмежно вірять у свою країну. Повірте, ми ніде не будемо щасливими, крім України. Богдан КУФРИК, газета "Експрес"

Место:
Наши блоги