УкрРус

Мороз: кожен заслужив те, що заслужив

Читати українською
  • Мороз: кожен заслужив те, що заслужив

Будівля комітетів Верховної Ради - поруч із Адміністрацією Президента. На п’ятому поверсі - невеликий кабінет із маленькою приймальнею. Екс-спікер Верховної Ради Олександр Мороз тут виношує плани повернення Соціалістичної партії на велику політичну арену. За законом, він, як колишній спікер парламенту, має право на робочий кабінет від держави.

Втім, попри безпосередню територіальну близькість до владних будівель, сам Олександр Олександрович, після програшу СПУ на позачергових парламентських виборах 2007 року, у владу повернутися так і не зміг. Українці і досі згадують Морозу, який стояв на помаранчевому Майдані, коаліцію із Партією регіонів та КПУ у 2006-му.

Не допоміг і ребрендінг списку партії. На виборах у 2012-му СПУ вів вже новий лідер Петро Устенко. Мороз залишив за собою статус почесного голови. Проте жоден кандидат від Соцпартії до Верховної Ради нинішнього скликання так і не потрапив. Не пройшов і сам Мороз за мажоритарним 93 округом, програвши товаришеві Жан-Клода Ван Дамма – регіоналу Олександру Онищенку.

Зараз про події, які передували створенню "антикризової" коаліції 2006 року, Олександр Мороз говорить майже спокійно. Розповідає про кулуарні домовленості між переговорниками і свої розмови з Віктором Януковичем про створення спільної більшості. Як це було – у першій частині інтерв’ю з екс-головою Верховної Ради Олександром Морозом.

Ви хочете повернутися у політику?

Я з політики не виходив, тому не маю потреби повертатися.

Але Ви зараз менш активне політичне життя ведете.

Я б не сказав…

Менше з’являєтеся на екранах…

То інша справа… В умовах, коли ЗМІ є приватною власністю конкретних людей, поява на екранах сьогодні є певною проблемою. Влада не зацікавлена в тому, щоб люди, які мають іншу думку, з’являлися на екрані телебачення. Це видно і тепер, і було видно під час виборчої кампанії, коли такі умови виставлялися... Все було дуже комерціалізовано.

Ви маєте на увазі ток-шоу Шустера, Кисельова?

В основному так. І шоу Кулікова на ICTV.

Які умови Вам виставляли? Фінансові?

Пропонували перерахувати кошти на певні фонди, але суми, які запросили, – непідйомні для

звичайної людини і для партії за означенням.

Яким Ви себе нині бачите у політиці?

Я займаюся тепер розвитком партії, закінчую підготовку нового проекту програми партії, що має вирішити, на мій погляд, ключове питання - створення народного господарського комплексу, який може вистояти проти зовнішніх впливів кризи. Нині в економічному плані Україна прямує по шляху перетворення на сировинний додаток розвинутих країн, це безперспективно для нас.

Ви думаєте, Соцпартія здатна зараз на політичний ренесанс?

А чому ні? Партія існує, партія зберегла свої структури. Інша справа, що партія не працює за схемами, властивими тим, хто представлений сьогодні в парламенті. У мене є підстави говорити, що джерела фінансування цих партій - напівкримінальні, а то й кримінальні. І їх це задовольняє. Вони можуть гратися у владу і опозицію, вони можуть боротися за кнопку і т.д. Це ззовні виглядає красиво, але не дає жодного руху по суті. Коли треба, вони поміж собою домовляються.

Ви критикуєте схеми, за якими працюють партії у Раді. Не за такою схемою працювала Соцпартія, коли була у парламенті?

Безперечно, ні. Партія була і залишається ідеологічною. Партія не користувалася тими фінансовими джерелами, якими користувалися інші.

Олександре Олександровичу, Ви вже в одному з інтерв’ю говорили, що шкодуєте про те, що об’єдналися у коаліцію із Партією регіонів. Навіщо Вам тоді це було потрібно?

Я говорив інакше. Я шкодую, що була спроба створити коаліцію із помаранчевими, так само була помилкою і коаліція з Партією регіонів. За бізнесовими партіями стоїть великий бізнес, який між собою домовиться. Так і трапилося в 2007 році.

Нам роль зрадників Ющенко і Тимошенко разом із бізнесовими структурами визначили наперед. Створення коаліції з тими, хто стояв на Майдані, не відображало справжніх взаємин. Ми ж у 2004-му не агітували за Ющенка, ми агітували проти третього терміну Кучми. Ми агітували за необхідність зміни Конституції в напрямку демократизації суспільного життя. І тільки за умови, що Ющенко зі своєю фракцією та тими, хто до нього приєднається, проголосує за ці зміни, ми були готові підтримати його на виборах 2004 року. Він спочатку погодився на це, а на другий день, як тільки став Президентом, - відмовився. Ніхто ж йому не дорікав за такі кроки…

Дорікали. Це показали вибори і отриманий ним у 2010-му році результат. Виборці все пам’ятають.

Пам’ятають, та не все. Виникає питання: в чому мене звинувачують, коли говорять, що я відмовився від співпраці з Тимошенко і Ющенком? А чому тоді на наступних виборах всі відвернулися від Ющенка? То виходить, я був правий.

Причина була в конфлікті між Юлею і Ющенком, які не за Україну боролися, не за вуса і вишиту сорочку, як Ющенко це демонстрував, а боролися за доступ до газової труби. Я знав весь цей антураж. Я не міг з тим миритися, але за Ющенком стояла тінь Майдану.

Ющенко, їдучи після обрання Президентом у Сполучені Штати, сам сказав і мені, і Юлі Тимошенко, і іншим: як і домовлялися, від соціалістів буде голова Верховної Ради, прем’єром буде Юлія Тимошенко. Та коли він повернувся зі Штатів, сказав, що Мороз не підходить. Йому, вочевидь, почали говорити, що рахунків у Мороза немає, бізнесу немає, через що ж його контролювати. Треба шукати іншу кандидатуру.

Вони виробили іншу схему. Бізнес Януковича і Ющенка домовився, що треба створювати коаліцію на двох. Підписали угоду, ратифікували угоду між ПР і "Нашою Україною", підписали її Азаров і Безсмертний. Але треба було розв’язати одне питання – треба було когось зробити винним в тому, що не можна створити помаранчеву коаліцію. Вирішили: от соціалісти і будуть винні, вони зрадники, з ними не можна створити коаліцію.

Щоб це провернути, вносять кандидатуру Юрія Єханурова на посаду Голови ВР, сподіваючись, що ми проголосуємо проти. А я знімаю свою кандидатуру на посаду спікера і кажу: ми за Єханурова проголосуємо.

Тоді з’являється кандидатура Порошенка на голову Ради, яка абсолютно не підходить. Ми з Юлею Тимошенко їдемо до Ющенка, і я йому кажу: навіщо ви повторюєте те саме, що було півроку тому. Криза ж восени 2005 року була затіяна на проблемах у взаєминах між Тимошенко і Порошенком. Ось є Тарасюк, Безсмертний, Єхануров. Будь-кого називайте – ми проголосуємо. А він: ні, тільки Порошенко. Жванія до мене приїздить додому і просить: підтримайте Порошенка, через 30 днів Порошенко піде на прем’єра, Ви будете головою Верховної Ради. Я кажу: Ви за кого мене маєте. Так Ви зараз Порошенка й рекомендуйте, нехай іде на прем’єра.

Я ще на першому засіданні активу після виборів запропонував: ми робимо коаліційну угоду відкритою, нехай приєднається і Партія регіонів, але тоді немає переваги ні у Тимошенко, ні у Януковича. Тоді можна залишити Єханурова на чолі уряду і домовлятися далі про утворення більшості. Вони були щасливі, що є такий вихід. Поїхали до Ющенка, очевидно, і він на це все діло погодився. Я пішов на шість днів на операцію, прийшов, а вже в угоді написано, що до коаліції можуть входити лише три сили - НУ-НС, БЮТ і СПУ. Я у Йосипа Вінського питаю: а як це могло трапитися. Він: та Юля наполягала… Юля знала, що якщо буде відкрита угода, то це ще дискусійне питання, чи стане вона прем’єром; а по-друге, Вінський точно знав, що він не стане віце-прем’єром, як йому це пообіцяла Юля.

Коли переговорний процес по створенню коаліції затягнувся вже на чотири місяці, мене з екранів почали звинувачувати, що через соціалістів не можна підписати цю угоду, що ми вже домовилися з Партію регіонів. Щоб припинити цю всю возню, я підходжу до Януковича і кажу: "Вікторе Федоровичу, Вас вже кинули. Ви вже бачите, що є нова коаліція. Вже два місяці не можуть призначити голову Верховної Ради, прем’єра".

Я запропонував йому свою схему. Ми пили чай в буфеті і я йому говорю: треба зробити те то й те то. Він навіть здивувався, що таке можливо. І через день голосують. Мене обирають головою ВР, ми вирішуємо питання по уряду, залишивши третю частину складу Кабміну для "Нашої України". Можна було працювати, але це не входило вже в плани Юлії Тимошенко.

Зверніть увагу, коли відбувалося обговорення моєї кандидатури, жодного слова проти мене від БЮТ не було, бо Тимошенко сподівалася, що це захід проти Порошенка. Через день вона прийшла до мене, коли я вже був обраний головою, і каже: "Знаєте, ми таку дурницю зробили… У нас є пропозиція – зніміть зараз свою кандидатуру, а ми Вас завтра оберемо". Я кажу: "Юль, ну як це буде виглядати перед людьми?" А куди подіти ті слова, які були кинуті з трибуни Матвієнком, Порошенком?

Порошенко, звичайно, був обурений в ту мить. Думав, що він сяде в це крісло…

У тому-то й справа… Я ще раз повторюю, помилка була в тому, що ми спробували створити коаліцію з олігархами. Й одні, й інші – абсолютно однакові. І ми про це говорили, коли йшли на вибори у 2006 році. Найбільше проти нас виступала Юлія Тимошенко і "Наша Україна". Юля випустила книгу "Убить Юлю". Кілер там був – Морозенко Олександр Олександрович.

Я думав, що за 5 років роботи нової більшості люди зрозуміють, що це треба було зробити. Наприклад, соціалісти домоглися, щоб в бюджет були внесені правки, на яких ми наполягали.

Але тут почалося… Ющенко постійно намагався втручатися в роботу парламенту, я йому говорив: "Вікторе Андрійовичу, не втручайтесь в роботу парламенту. Ви ж хочете бути ще Президентом, ми Вас підтримаємо". А його весь час турбувала Юля. Він постійно питав: "Що робити з Юлею?"

Я не буду говорити, як відбулися вибори 2007 року, як у нас забрали близько 300 тисяч голосів, щоб не пропустити у парламент, бо Ющенка переконали: якщо будуть соціалісти, ти Конституцію не зміниш назад. Вони думали, що не наберуть більшості і тоді об’єднаються з Партією регіонів вже на законних засадах. А тут у них вийшло 228 голосів.

Я дзвоню Януковичу і кажу: "Не складається так, як планували". Кажу: нічого зараз не треба робити, просто не треба переписувати протоколи, тоді ми входимо у парламент на законних підставах. Він каже: "Я зараз передзвоню до Ющенка".

Через хвилин 15 у мене Балога і Плющ. Кажуть: говорити не можна в кабінеті. Це, до слова, як у нас діє демократія і кого прослуховують. Ми пішли в інший кабінет. Кажу: "Юля життя не дає?" Вони: "Так. Що робити?" Я і їм сказав, що не треба переписувати протоколи: "Ми тоді входимо в парламент, ні в яку коаліцію не йдемо, ви створюєте коаліцію з Партією регіонів, так як не хочете з Юлею робити. Ми вас будемо критикувати. Але це буде чесно".

Вони щасливі пішли до Ющенка. Потім до нього забігла Юля ( Ющенко прислуховувався до рішення останнього, хто до нього заходив) і каже: "Буде Мороз у парламенті – ти Конституцію не зміниш. Тому нехай воно так все і залишаться".

Ось суть того, що відбулося і що означає маніпуляція людською свідомістю. Сьогодні, на мій погляд, кожен заслужив те, що заслужив. Я, наприклад, свою помилку можу пояснити, але я не зробив ніякого криміналу чи злочину. Це була політична помилка. Те, що Ющенко одержав, думаю, не потребує коментарів. Юля теж має те, що має сьогодні. Але суспільство має те, що ми повернулися до системи, яка була при Кучмі, тільки у більш гіпертрофованому вигляді. Ясно, це не те, що потрібно для держави.

Ви кажете, що олігархи були і в Партії регіонів, і в помаранчевих силах. Ви вибрали Партію регіонів і з нею утворили більшість. Зараз Ви критикуєте Партію регіонів, яка перебуває при владі, критикуєте Азарова, влаштовуєте акції протестів, але Ви сприяли тому, що вони прийшли до влади…

Так ми їх критикували і тоді, коли були в структурі влади.

І допомагали їм йти до влади.

Що значить - їм допомагали?

Якби соціалісти не увійшли у коаліцію з Партією регіонів, вони б не змогли прийти до влади.

Звідки Ви це взяли? Я ж пояснив: вони відразу були у владі. Така була домовленість з "Нашою Україною". А чому ж Балога був в уряді регіоналів? І це не один такий приклад.

Бізнес з бізнесом домовився. Ось в чому була моя помилка – ідеологічна партія з бізнесовою партією разом створювати владні структури не можуть.

У другій частині інтерв'ю з Олександром Морозом - про те, хто зруйнував Канівську четвірку, про нездатність опозиції домовлятися та долю Юлії Тимошенко і Юрія Луценка.

Наши блоги