УкрРус

Афанасьєв: українські політв`язні — цвяхи в спаскуджену російську труну

Геннадий Афанасьев

Колишній бранець Росії по справі Олега Сенцова Геннадій Афанасьєв розповів "Обозревателю", що зараз відбувається з розв`язанням болючого питання — питання звільнення політичних в`язнів-громадян України, яких Кремль тримає у заручниках.

- Кремль взяв нових бранців в Криму. Це провокації, які потрібні Росії?

- Я впевнений, що по останнім трьох затриманим інформація ФСБ РФ була уже давно. Ці люди давно вже готувались до затримання, тому що неможна зрозуміти, як люди, які виступали проти РФ ще до окупації, так довго там протрималися.

Їх затримують не тільки, якщо потрібно прийняти якесь голосування по Криму: найближчим часом, наприклад, буде вирішуватися питання безвізового режиму з Україною, також зараз буде поставлено питання, чи був геноцид кримськотатарського народу. Якщо такі моменти будуть визнаватися, то за це потрібно буде відповідати нащадку Радянського Союзу – сучасній нацистській Росії, яка веде таку політику.

Ми можемо прослідкувати всю тактику цих затримань, цих кейсів, і це все є виправдання своїх вчинків. Вони затримують журналістів, наприклад Миколу Семена, Романа Сущенка заради того, щоб виправдати те, що вони закривають українськи ЗМІ, називаючи їх шпигунами та українськими розвідниками. Вони затримують кримських татар для того, щоб без покарання робити обшук, і масово звинувачувати кримських татар з приводу того, що вони є терористами. Моя особиста справа – це затримання кримської групи, тому що ті не змогли знайти жодних бандерівців, а захоплювали вони Крим з повідомленням, що їм треба врятувати Крим від бандерівців. Якщо ворога немає, то вони його створюють. Так було завжди.

- Ви кажете, що досить багато часу люди, яких затримували, протрималися в Криму, не скриваючи своєї позиції. Ми розуміємо, що таких людей досить багато в самому окупованому Криму. Як ви вважаєте, чи мають такі люди все ж таки виїхати звідти?

- Ми не можемо вказувати людям виїжджати з їх рідної домівки.

- З метою безпеки…

- Теоретично кожна людина може бути заарештована в окупованому Криму та Росії, ніхто з українців не є в безпеці, але треба розуміти, що в Криму дуже багато людей, наприклад, кримських татар, які були понад 72 роки в вигнанні, вони були депортовані і вони через такий біль домоглися повернення. От у нас є національні герої — Мустафа Джемілєв, який стільки витримав, він все своє життя віддав на те, щоб повернутися додому. Наприклад, мати того ж самого Чубарова не хоче їхати, вона каже: "Я хочу померти на рідній землі, я не хочу виїжджати, я не хочу бути зі статусом біженця чи переселенця, це наша рідна земля і ми звідти не хочемо йти".

- В Молдові вибори завершились перемогою проросійського кандидата, в Болгарії вибори завершились перемогою проросійського кандидата відновлюється посткомуністичний пояс впливу Кремля, який країни Європи намагається орієнтувати на себе, на свою політику. Чи не означає це, що фактично зараз фронт наших політичних протистоянь з Кремлем переміщується глибоко в саму Європу?

- Увага до Криму не зникає взагалі, тому що ведеться дуже велика справа щодо окупованого Криму. Вже 4 місяці ми з командою намагаємося навіть міркувати як місцеве населення. Ми приїхали до Чехії, кажемо, що з окупованого Криму вивозять українців на материкову частину Росії, а туди завозять чеченців та інші народності. По-перше, вони роблять корінне населення кримських татар, порівнюючи його з іншими населеннями, демонтуючи його як корінне населення. І вони вже змалку починають навчати людей, наших громадян, що вони є росіянами, що вони повинні йти та вмирати за Росію, за царя-Путіна. І ця проблема також існувала в Чехії, але в Чехії, як я бачу, 40% населення хоче повернутися, просить, щоб Росія повернулася, тому що нібито з Росією було краще. Але все, що ми можемо робити, – це контрпропаганду і працювати з освітою, викладати лише правдиві факти.

- В Чехії також?

- Там ми зробили дійсно багато. Останнім було нагородження їх дисидентів, які страждали від радянського режиму, були прем’єр-міністри і різні міністри з Чехії, депутати, і я – один з цих людей, які нагороджували. Бо їх дисидент, його заарештували в 23, як і мене, його катували, як і мене, і Чехію, як у Україну тоді, як і Україну сьогодні, Росія пригнічувала, вбивала і переслідувала. Звісно, там було безліч дітей, людей, які це все бачили, розуміли, і вони просто не можуть зрозуміти, що в останні проходять катування, вбивства та знущання над людьми, їм здається, що це вже зникло, а воно от зараз. І це їх шокує, але на жаль, як кажуть їх депутати, наш президент поробляє більше слововицю, ніж нашу країну, і ми не можемо так сильно посприяти якісь змінам.

- Тобто це така дискусія в самій Чехії?

- Так, це реальність така.

- Слухайте, це ж відбувається насправді по всіх країнах Східної Європи. Контрпропаганда, контрдія… Чи можна передбачати щось більше, ніж участь просто в церемоніях, нагородженнях, чи може бути громадянський рух, який би протидіяв діям Кремля?

- Зараз, якщо прийти до шкіл, до університету, і запитати, скільки з них займається громадською діяльністю, то лише дві руки піднімуться. Але зріст пішов, тому що всі громадські організації складаються саме з молодих людей, які дуже ініціативні.

Весь світ відкрито каже, що саме волонтери взяли в країні на себе половину обов’язків, які повинна виконувати державна влада. Звісно, щоб робити таку контрпропаганду Росії, треба величезні кошти. Я не вважаю, що треба віддавати ті гроші, які можна витратити на громадян, на контрпропаганду, але робити просвіту, створювати якійсь дійсно гарні засоби масової інформації, які будуть працювати на території Європи і будуть там висвітлювати дійсні події, а такого в нас зараз немає, тому що я був в Братиславі, і по телебаченню 10 російських каналів і жодного українського. Наша місія – розповідати.

- А як це було?

- В готелі шукав якійсь канал український, я моніторю постійно, і от українських не знайшов, але знайшов 10 російських. Про мене, власне, то було про звільнення, про терористів, про бандерівців, таке… Набір штампів, які підсвідомо закладають російські ЗМІ.

- Чи є в Європі люди, організації або ЗМІ, які можуть виступити партнерами у формуванні інформаційної проукраїнської мережі?

- Зацікавлено дуже багато людей, саме школярі, студенти… Вони кличуть мене, щоб я прийшов і вони мене послухали, я їм розповідаю, і там збирається не тільки українська діаспора, там збирається саме місцеві студенти, і їм це цікаво, вони хочуть це знати, вони потім беруть в мене візитні картки, задають мені питання, публікуються ці відповіді у виданнях. Я перечитував ці статті на різних мовах, вони якраз всі розуміють, але їм потрібен привід для цього.

- Щодо приводу. Є пан Хливнюк з гурту "Бумбокс", який діє разом з білоруським протестним театром. Вони в Лондоні робили досить значні акції на підтримку політв’язнів, в тому числі і виставу. Чи є у вас координація з цією діяльністю?

- Координації у нас нема. В тому є особливість української культури, що у нас завжди були курені, отаманщини, але в складні часи єдналися, тому що люди автономно починають боротися. Мені дуже хотілося б, щоб журналісти захищали своїх колег в медіа просторі, не забуваючи про інших; щоб друзі, колеги, виходили і підтримували тих, хто ув’язнений є зараз з їх знайомих. І щоб на важливі події вони виходили разом. Автономність дуже важлива в цьому плані, тому що ми можемо робити набагато більше, якщо ми будемо постійно координувати. Краще, щоб це робилося навколо і одночасно.

- Питання ще по самій Росії, наскільки відчувається можливість в Росії вести таку діяльність тим людям, які не погоджуються з діяльністю офіційною лінією Кремля, за відчуттям?

- Ми бачимо, що є люди, які незгодні з режимом. Я от тільки повернувся з форуму Хельсінкської групи, де збиралися більше 150 дисидентів, які двічі, тричі сиділи лише через те, що вони з малку любили Україну і українську мову. І вони по 50 років перебували в засланнях, їх було небагато, їх мало хто розумів, вони страждали. І в підсумку вони перемогли. І те, що люди там ходять зараз, страждають і хочуть перемогти, я вірю в те, що пройде 50 років, і зберуться нові дисиденти, і будуть міркувати над тим, щоб права людини були завжди захищені і не було такого безправ’я, яке чиниться в Росії.

- Що конкретно може зробити кожен громадянин України сьогодні для того, щоб приєднатися до діяльності, яка спрямована на протидію кремлівській політиці, орієнтованої на агресію?

- Без потреби взагалі не треба виїжджати на територію Росії. Тому що багато хто виїжджає, потім їх захоплюють, звісно ми будемо їх захищати, вони наші громадяни, будемо за них боротися, але варто міркувати, що це ворог. Коли в нас є такі варіанти захисту, щоб видалити всі пости в Фейсбуці, видалити номери контактні, світлини, не брати з собою український прапор, українських грошей - це ніби в 39 році у нацистську Германію збираєшся їхати. От нащо туди їхати?

Потрібно створити якійсь орган від держави, який буде мати в собі людей, які будуть вести перемови, і щоб вони звітувалися перед народом України, і перед батьками затриманих політв’язнів та перед правозахисниками.

Я зараз створюю громадську організацію, де буду намагатися зробити це більш зрозумілим, бо питань в край багато. Якщо не брати адвокаційні питання, то є звичайні потреби – там потрібно щось поїсти, будемо створювати якійсь фонди: там не такі великі суми, там 1000, 1500 гривень на людину. Але спочатку я всім раджу написати листа. Це дуже легко – написати два рядки: "Хлопці, ми про вас не забули, ми будемо про вас пам’ятати, ви для нас герої. Хай вам Бог допоможе, ви скоро повернетеся, ми в це віримо". Нічого важкого немає, всі адреси є на сайті letmypeoplego.org.ua. Людина отримає, це буде єдина підтримка, яку вона побачить.

- Яка є реальна необхідність у політв’язнів, правозахисників, журналістів дійсно брати участь у перемовинах?

- Була створена платформа при МЗС, куди були запрошені всі голосні правозахисні організації, які терміново, екстрено реагують, надають адвокатів, це робиться дуже швидко, і влада завжди може запитати у правозахисних організацій необхідну інформацію, щоб робити якійсь кроки надалі.

Щоб держава надала якихось коштів на адвокатів (адвокати неймовірно дорогі), треба мати якійсь юридичний шлях, а такого шляху немає, тому що немає статусу політв`язня. В цьому проблема, тому це все полягає на плечі волонтерів та правозахисників настільки, що допомога влади і не бачиться. Але якщо повернутися до перемов, про них ми нічого не знаємо. Ми знаємо, є список, ми знаємо прізвища. Депутати в різних країнах прізвища знають, але все ж таки, крім того, що вони знають імена, хотілось би більшого.

- Зараз фактично війна, а чи є на війні юридичні шляхи визволення полонених?

- Є. Ми кажемо про політв’язнів, місце народження яких нам відомо, які мають вироки, які є законні з точки зору тієї країни, ми в цей час оскаржуємо всі ці вироки, ми висвітлюємо, що це сфабриковані справи. Якщо міжнародні організації визнають наших братів в’язнями сумління, то це є негативною сторінкою для країни-агресора і є позитивною для нас. І за налагодженою схемою обмінів – один на один, два на одного, три на одного – є можливість, ми це побачили. Вони не хочуть робити екстрадицію, тому що політв’язень – це товар, і їх не віддають просто так, хоча я сподіваюся, що ми зможемо повернути політв’язнів саме через екстрадицію, але все одно це судове рішення в Росії. І це рішення може говорити про те, що вони не впевнені, що в Україні людина буде знаходитися у в’язниці, і через ці сумніви ми їх не віддамо. Тому єдиний шлях зараз – займатися цією адвокацією, посилювати той тиск, ми можемо бачити парламентську асамблею Ради Європи, де визнали Росію країною агресором і де було сказано, що не може бути на Донбасі ніяких виборів, доки територія не буде контрольована. Це все шляхи. Я бачу сенс в наших в’язнів в тому, що вони є тими цвяхами в труну російську. Росіяни самі собі життя паскудять, заарештовуючи наших громадян.

- Чи не здається вам, що вся ця історія, в якій вам також довелося вимушено взяти участь, є швидше не цвяхами в труну Росії, а шляхом в повномасштабне військове загальноєвропейське протистояння?

- Так, така загроза насправді є. Ми нещодавно розмовляли зі студентами в Чехії з цього приводу. Було питання на тему того, як, на мою думку, треба вводити війська, чи потрібно на АТО розпочинати війну з Росією? Я звісно компетентний в цьому питанні, але, на мій погляд, треба зробити всі можливі заходи, щоб не було війни, використовувати всі дипломатичні зв’язки, щоб не почалася третя світова, до котрої все пливе, всі це розуміють, всі це бачать і в цьому є велика загроза. Для цього є шляхи вирішення цих питань, на Сході це якійсь миротворчі війська вводити, ОБСЄ зі зброєю, якось треба вирішувати. Окремо ми бачимо нескінченний тиск, нескінчену роботу, щоб продовжувати санкції… Росіянам важко, вони приїжджають за кордон і не ходять по туристичних об’єктах, вони їжу купляють і це все бачать, розуміють, про це кажуть саме громадяни, які там живуть.

В нас виходить, але чим більше на того звіра тиснеш, тим більше він показує зуби. Але світова спільнота розуміє: в тій країні, де більше за все порушуються права, там зароджується нацизм. Ми бачили це з ІДІЛ – там тотально порушуються права громадян усіх. На превеликий жаль пропаганда московська діє. Чим більше будуть розуміти небезпеку країни, які можуть потрапляти під цю загрозу, тим буде краще для всіх нас, але українці будуть стояти до останнього, я вірю в нашу державу, в наших людей.

- Як буде називатись організація, яку ви створюєте?

- З точною назвою ще не визначилися, але, скоріше за все, це буде "Комітет допомоги політв’язням", тому що воно буде основане як раз на допомозі.

Наши блоги