УкрРус

Страсті за Конституцією

  • Страсті за Конституцією
    nikvesti.com

Відомо вже з досвіду століть, що

будь-яка людина, наділена владою,

схильна зловживати нею, і вона рухається

у цьому напрямку, допоки не досягне межі.

Шарль Луі Монтеск’є

Тисячі киян, які у новорічну ніч збиралися на історичній Софійській площі, були приємно здивовані появою у натовпі Петра Порошенка з дружиною. Президентське подружжя привітно спілкувалося із присутніми, бажаючи їм і їхнім родинам усіляких гараздів. Такий жест першої пари України, за задумом політтехнологів, мав демонструвати європейський стиль у поведінці новообраного глави держави і підкреслити разючу відмінність від публічних пріоритетів попередника – Віктора Януковича.

Останній запам’ятався українцям передусім розкішною приватною резиденцією "Межигір’я" – символом корупції - та пишними кортежами броньованих автомобілів, які двічі на день – вранці і увечері неслися на великій швидкості очищеними міліцією вулицями столиці, створюючи величезні корки та викликаючи прокльони і гудіння клаксонів тисяч автомобілів, водії котрих змушені по 30-40 хвилин чекати проїзду сановної особи.

До слова, кортеж Порошенка рухається з помірною швидкістю і демонстративно зупиняється на червоний сигнал світлофорів.

Проте схоже, що друга велика пристрасть Януковича – концентрація владних повноважень у власних руках – не залишила байдужим і його наступника.

Останні події, пов’язані із намаганнями Петра Порошенка перекроїти Конституцію "під себе", заколисуючи нас розмовами про демократичні стандарти, не можуть не викликати тривоги серед політично-активної частини українського суспільства.

Одначе, щоб розібратися у цих тонкощах, слід звернутися до драматичних перипетій конституційного процесу в Україні протягом кількох останніх років.

Існуюча парламентсько-президентська модель влади з’явилася як результат політичної кризи 2000-2004 рр. та політичного компромісу між основними учасниками президентської виборчої кампанії 2004-2005 років. Окрім суттєвого скорочення повноважень президента, політична реформа, проголосована українським парламентом 8 грудня 2004р., передбачала не лише перехід до класичної європейської моделі влади "на верху" (парламентські вибори, коаліція, уряд), а й запровадження у короткостроковій перспективі європейської моделі місцевого самоврядування з наділенням реальними правами і повноваженнями місцевих громад. Обов’язковою умовою реформування мала стати ліквідація місцевих державних адміністрацій, як вертикалі, на рівні районів та областей, що підміняли виконавчі структури місцевого самоврядування, фактично перетворюючи його у фікцію. Річ у тім, що призначувані указом президента глави районних та обласних адміністрації розглядають місцеві ради, як недоречний рудимент, що заважає їм "ефективно" урядувати.

На ділі, поряд із корупцією і безконтрольністю, це закріплює відчуження громадянина від влади, від причетності до ухвалення більшості важливих для нього рішень на рівні територіальної громади.

При цьому підпорядковані президенту державні адміністрації згідно з проектом другого етапу політичної реформи пропонувалося зберегти на рівні областей із докорінно видозміненими функціями, як-то: координація діяльності силових структур, контроль за дотриманням місцевими виборчими органами норм Конституції та контроль за виконанням державних програм.

Протягом наступних 5 років усі потенційні кандидати у президенти та їх політичні сили у парламенті, як мантру, повторювали декларації про назрілу необхідність розширити права місцевого самоврядування, однак далі гучних заяв справа не йшла.

У лютому 2010 р. на президентських виборах переміг Віктор Янукович, а вже 1 жовтня 2010 р. Конституційний суд скасував політреформу і повернув у дію Конституцію 1996 р. Де-факто у руках Януковича виявилася сконцентрованою нічим необмежена влада. У грудні 2010 р. Венеціанська комісія – консультативний орган з Конституційного права, створений при Раді Європи – так оцінила юридичну чистоту цього рішення українського Конституційного суду: "…Очевидно, існуюча конституційна система, яка ґрунтується на рішенні Конституційного суду, не є цілком легітимною. Лише конституційна процедура для внесення змін у Конституцію, яка здійснюється Верховною Радою, спроможна забезпечити її повну легітимність". За 4 роки правління Януковича корупція стала змістом діяльності органів влади, судова система, як незалежний інститут, фактично припинила своє існування, парламент був перетворений у машину для голосування без обговорення будь-яких ініціатив Адміністрації президента.

Як наслідок, в листопаді 2013 у відповідь на рішення українського уряду призупинити процес підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом на акції протесту вийшли спочатку тисячі, а потім сотні тисяч українських громадян.

22 лютого 2014 р. після втечі Януковича у Росію Верховна Рада прийняла постанову про оголошення позачергових виборів президента та проголосувала закон про повернення до Конституції 2004 року із парламентсько-президентською формою правління.

25 травня 2014 р. на виборах президента перемагає Петро Порошенко, а вже у вересні авторитетний політичний тижневик "Дзеркало тижня" із тривогою констатує: "Недогризок повноважень, що дістався чинному президентові від відновленої Конституції 2004 р., — не шуканий приз. Президентові потрібна Велика Влада. DT.UA вже писало про те, що ряд суддів Конституційного суду сигналізували редакції про зондаж, проведений довіреними особами президента стосовно можливості скасування Конституції 2004 р. і відновлення Конституції 1996 р., що дасть чинному президентові повноваження Кучми і Януковича де-юре".

Можливо, через розголос, а можливо, через небажання повторювати ганебну практику неправового тиску на Конституційний суд а-ля Янукович, Петро Порошенко відмовився від цього сценарію.

Натомість глава держави 26 червня вносить проект конституційних змін, який передбачає суттєве посилення повноважень президента, збереження рудимента у вигляді держадміністрацій на рівні районів і деяке звуження повноважень місцевих громад порівняно з існуючим порядком. Окрім того, якщо за діючою Конституцією глави держадміністрацій призначаються президентом за поданням Кабміну, то тепер це стає виключно прерогативою глави держави.

Все це не завадило Петру Порошенку заявити у зверненні до депутатів: "Запропоновану нами децентралізацію звірено з європейським досвідом. Це і є протиотрута проти федералізації, потужна вакцина проти неї".

Із такою політичною логікою не погодилися навіть найближчі соратники президента по Майдану – партії "Батьківщина" та "Свобода".

За відсутності голосів у Верховній Раді за запропоновані конституційні зміни президентська команда розробляє новий план досягнення бажаної монополізації влади – тепер через організацію дострокових парламентських виборів.

Результат Петра Порошенка на президентських виборах (54,7%) вселяв йому надію, що партія президента теж зможе перемогти на виборах, одноосібно сформує більшість у парламенті. Це відкриє шлях до формування президентського уряду і де-факто – повернення повноважень свого попередника. Однак результати виявилися іншими: президент отримав найбільшу фракцію, але суттєво меншу ніж та, на яку розраховував.

Нова коаліція складається з п’яти політичних партій, серед яких ідея перекроювання Конституції під збільшення повноважень президента теж, здається, не має підтримки.

Тим не менше, після новорічних свят голова президентської фракції у парламенті повідомив: "Прогнозую створення на наступному пленарному засіданні тимчасової конституційної комісії на чолі з головою Верховної Ради Володимиром Гройсманом. Вона буде в повному контакті з конституційною комісією Адміністрації президента". При цьому він додав, що партія Порошенка пропонує почати зі змін стосовно судової системи…

Вимога зміни системи влади та утвердження європейської моделі місцевого самоврядування буде однією з головних вимог революційного Майдану. Виглядає на те, що нові очільники України, як і їх попередники, вважають, що українці не доросли до того, щоб самотужки організовувати своє життя. Вони готові обговорювати розширення повноважень нелегітимних псевдоорганів місцевої влади на тимчасово окупованих територіях Донбасу, але бояться наділення реальними повноваженнями за європейським зразком територіальних громад в усіх регіонах України. Вони забули, що Майдан став результатом не політичної активності представлених у парламенті кількох партій лідерського типу – а виявом справжньої народної ініціативи. І після початку російської агресії саме десятки тисяч добровольців і волонтерів виявились найбільш ефективною силою, на фоні розваленої армії і корумпованого чиновництва.

Більшість нинішніх керівників України – вчорашні посадовці збанкрутілої влади. Як і у часи Майдану, вони відстають від вимог своїх роботодавців. Майже рік змарновано без рішучих реформ. Громадська думка обурена гучними корупційними скандалами уже за участі представників нової влади, ігрища із владними повноваженнями на фоні військового вторгнення Росії викликають незадоволення пересічних громадян.

Українці вміють ставити владу на місце, але за нинішніх умов було б найкраще, щоб вона схаменулася і після гучних слів про європейський вибір нарешті пішли би справи, у тому числі – у вигляді справжньої реформи місцевого самоврядування. І не тільки…

Наши блоги