УкрРус

Комуністичний бізнес "Свободи": як нинішній протеже Швайки здав "Магарач" під дачу Януковича

Читати українською
  • Комуністичний бізнес "Свободи": як нинішній протеже Швайки здав "Магарач" під дачу Януковича
    "Чайний будиночок" Антона Пригодського

"Обозреватель" продолжает цикл расследований, посвященный теме современной коррупции, точнее будет сказано – правопреемственности от одного "преступного режима" к другому. Именно этот цикл будет посвящен крышеванию "Свободой" схем известной семьи Калетников и их бизнес-партнеров – коммунистов. Мы расскажем о том, как аграрный министр Игорь Швайка связан с кандидатом в президенты Царевым, об объемах латифундии г-д Калетников, а также о тесном сотрудничесве "Свободы" и КПУ. Сегодня первая публикация из этого цикла.

Народний депутат Олександра Кужель заявила про виділення земельних угідь національного інституту вина і винограду "Магарач" для розширення однієї з кримських дач тодішнього президента Віктора Януковича.

Дійсно, як ми встановили, серед декількох приватних резиденцій колишнього Президента України є і будинок у селі Відрадне Массандрівської селищної ради, що розташувався на узбережжі Чорного моря поблизу Ялти, так званий "Чайний будиночок" Антона Вікентійовича Пригодського. Саме цей народний депутат від Партії регіонів збудував цей маєток у декілька тисяч квадратних метрів і подарував його однопартійцю Януковичу. Можливо за те, що перед цим Пригодському дозволили приватизувати санаторій "Чорноморський".

І будівля розкішна, і місце унікальне – одна проблема – землі навколо неї обмежена площа. Але поруч – величезна за кримськими масштабами (і не тільки за кримськими) ділянка всесвітньо відомого інституту вина і винограду "Магарач" Національної академії аграрних наук - більше 16 га угідь. На ній розташований експериментальний виноробний завод Національний інститут вина і винограду (НІВВ) "Магарач" і розміщені майже 16 га селекційних ділянок винограду, серед них унікальні аборигенні кримські сорти, що зберігаються у світі тільки у цьому інституті. Але як показали дії керівництва НААН, ці проблеми існували тільки до 2013 року. А потім...

Команда, напевне, надійшла з самого верху, бо контролював її виконання персонально сам колишній міністр аграрної політики і продовольства Микола Присяжнюк (до речі, який з легкої руки президента Національної академії аграрних наук Василя Петриченка протягом керування міністерством став і доктором сільськогосподарських наук, і член-кореспондентом НААН, але це також окрема історія). Головним виконавцем завдання - розширення землеволодінь маєтку пана Пригодського – був особисто Президент НААН Василь Флорович Петриченко, для чого неодноразово виїжджав до Криму, примушував виконавців на місці узгоджувати необхідні документи, координував дії з місцевою владою. Як розказують працівники інституту, вказівки давав не тільки у головному офісі інституту у м. Ялта, але й неодноразово відвідував експериментальну базу у с. Відрадне, де перевіряв якість виконання надзвичайного завдання.

Декілька слів про порядок переведення державного майна і землі у приватну власність в рамках академії. Шановна установа має свій Статут, затверджений Постановою Кабміну, що надає надзвичайно широкі повноваження щодо розпорядження державними ресурсами. За зверненням місцевих органів самоврядування чи державної влади, державне підприємство, що управляє землею та майном, звертається до Президії НААН з відповідним пакетом документів щодо передачі частини такого майна і земель на баланс місцевої громади. Президія розглядає запит і вирішує: передавати чи ні. Коли місцева влада отримує бажане, то передає (як правило, безкоштовно) землю уже приватній особі чи фірмі, майно купує або ж отримує також безкоштовно в залежності від його цільового призначення. Безперечно, коли мова йде про виділення земель для будівництва аеропортів чи автомобільних доріг, соціальних об’єктів чи житла для працівників НААН і соціальної сфери, тощо позитивні рішення Президії НААН зрозумілі суспільству і місцевим громадам. Але коли мова йде про 16 га на чорноморському узбережжі, питань виникає чимало.

Перше. Як реагував колектив НІВВ "Магарач" на дії керівництва Інституту і Президента НААН розширити землеволодіння своїх сусідів. Як показало наше розслідування, практично всі, з ким ми спілкувалися у Криму, знають до подробиць перебіг подій. І керівництво з Києва (сам міністр АПК Присяжнюк і президент НААН Петриченко), і кримські керівники, а їх діяльність координував колишній перший віце-прем’єр Уряду АРК Павло Бурлаков, особисто давали розпорядження підлеглим на "якісне" і "швидке" виконання особливого "завдання". Певна проблема виникла тільки з директором самого інституту Анатолієм Миколайовичем Зотовим. Не погодився він підписувати документи на знищення власної експериментальної бази: не підписував ні в Ялті в центральному офісі інституту, ні в Сімферополі, де на нього тисла місцева влада, ні в Києві, де його залякував президент НААН. Тоді Петриченко його просто звільнив, не дивлячись на те, що той був одним з найкращих керівників наукових установ Криму і користувався підтримкою колективу. На його місце Василь Флорович призначив іншого директора, Віктора Опанасовича Загоруйка, який і погодився виконати надзвичайне доручення.

Як же була провернута одна з найголосніших оборудок з державною землею та майном у такому унікальному місці Україні?

Друге. Що сталося з унікальним виноробним заводом, який ще у 19 сторіччі був збудований одним з корифеїв світового виноробства князем Л.С.Голіциним? Це той завод, де починалося промислове виноробство Російської імперії, це та школа, де сотні виноробів отримали унікальну спеціальність і розбудовували виноробні заводи Російської імперії, Радянського Союзу, незалежної України. Це те святе місце для багатьох професіоналів і звичайних громадян, де можна було торкнутися до історії світового виноробства. Саме цей завод ще рішенням радянського Уряду був переданий у відання Інституту вина і винограду "Магарач" на примноження вікових традицій кримського виноробства.

Відповідь на питання поставлене вище здивує багатьох: заводу більше немає! Оглядаючи майданчик, де нещодавно розташовувався завод, не вірю своїм очам! Навіть цеглини не залишилося від комплексу будівель 1828 року. Очевидці розказують, що за декілька тижнів потужна техніка зруйнувала і вщент вивезла все за межі селища. А це тисячі тон будівельних матеріалів. Скільки воєн, революцій, окупацій іноземними військами , інших випробувань переніс цей дійсно історичний об’єкт за 185 років свого існування? Уявити важко. Ні у кого не піднялася рука, щоб завдати хоча б шкоди цьому об’єкту. Не вистояв він тільки перед залізною волею "гаранта" отримати унікальне місце на узбережжі та наполегливості і спритності виконавців Петриченка і М.В.Присяжнюка, що керували знищенням пам’ятки загальносвітового значення. Сльози наверталися на очі не тільки жінок, але й сивих чоловіків, що розповідали перипетії руйнування голіцинського заводу.

Так от, директор інституту Загоруйко за сприянням місцевої влади під контролем першого віце-прем’єр-міністра Уряду АРК Бурлакова підготував всі необхідні документи для руйнування об’єкту як такого, що знаходиться в аварійному стані. Комісія апарату Президії НААН під головуванням віце-президента Аануш Балян підготувала рішення про списання майна заводу. Президія НААН своїм рішенням під головуванням Президента В.Ф.Петриченка визнала необхідним списати державне майно виноробного заводу, продати його як будівельні матеріали та рештки вивезти як сміття. Постанову Президії з цього питання підписав особисто Президент Василь Петриченко і головний вчений секретар Світлана Ковтун. А далі – вже справа будівельників, у яких не здригнувся жоден м’яз виконати злочинний наказ. Тільки хто виконував ці роботи, мені так і не вдалося дізнатися ні в Ялті, ні в Києві.

Для обслуговування маєтку, що повинен був розбудовуватися на місці зруйнованого заводу, Президія НААН передала на баланс Масандрівської селищної ради дороги, майданчики, огорожі, тощо, що були на балансі інституту. Нагадаю, що збудовані вони були на державні кошти, що були свого часу виділені академії на ці цілі.

Третє. Багато хто з фахівців виноробства та любителів вина напевне зацікавиться, а що сталося з унікальною винотекою "Магарач", що мала більше 22 тисяч пляшок колекційних вин, найстаріші з яких налічують 185 років. Ця колекція зберігалася у погребах заводу "Магарач" і має свою унікальну історію. Її охороняли працівники заводу під час багатьох воєнних компаній, що розгорталися на Кримському півострові у 19 і 20 сторіччях, евакуювали під час Великої Вітчизняної війни у глибокий тил, поповнювали новими зразками на протязі майже двох сторіч. Видатні об’єкти винотеки представляли нашу країну на десятках міжнародних святах вина і завойовували найвищі нагороди.

Навіть за нашим, ще значною мірою "совковим" бухгалтерським обліком, вартість цієї колекції вин в державних цінах перевищує $2 млн. Хоча професіонали визначають, що чимало екземплярів коштує десятки тисяч доларів на світовому ринку, а три пляшки мускату білого розливу 1830 року взагалі не мають ціни. Місцеві подейкують, що частину колекції перевезли на державний вин завод у Лівадію. Але яка частка винотеки і якої якості доїхали до Лівадії, не знає ніхто.

Четверте. Завод, коли його зруйнували, розширив землеволодіння сусіднього маєтку незначно, біля 1 га. А ще майже 16 га (точніше 15,85 га) сільгоспугідь навколо заводу були зайняті селекційними насадженнями виноградників, у тому числі й унікальними місцевими, як називають селекціонери, аборигенними кримськими сортами винограду, що культивувалися століттями на півострові. Саме ці лози використовувалися селекціонерами НІВВ "Магарач" для покращання існуючих і виведення нових сортів винограду. Ця колекція унікальна з наукової точки зору як джерело для генетичного покращання майбутніх сортів.

Відносно долі виноградників рішення Президії також було далеко неординарним. Президія визнала, що виноградники, які вирощувалися 185 років на цій ділянці, різко захворіли, зрідилися і стали такими, що непридатні до подальшого використання. Але це унікальні мускати білий, рожевий, чорний, серсіаль, та інші. Висновок – не вилікувати рослини, не відновити насадження, а... списати і викорчовувати. Послідовність дій керівництва академії і інституту та "герої" подій ті ж самі, що й по заводу: клопотання директора інституту Загоруйка, затвердження на комісії віце-президентом Балян, постанова Президії, підписана Петриченком і Ковтун. Є правда, одна відмінність по цьому епізоду: наказ по Міністерству аграрної політики і продовольства по визначенню виноградників непридатними, що підготував директор департаменту землеробства Демидов. Колишній міністр Микола Присяжнюк підставив плече своєму підручному Василю Петриченку. Рішення Президії було ефективно виконано уже на місці у селі Відрадному. Що залишилося від будівлі заводу та виноградників, можна ознайомитися на фотографії (будинок у лівому кутку – дача В.Ф.Януковича). Просто рілля, як і не було голіцинського заводу, селекційних ділянок винограду. 185-річна історія розвитку виноградарства на Кримському півострові закінчилася влітку 2013 року, у незалежній Україні. Хоч російським окупантам не дістався історичний об’єкт світового значення (хоча навряд чи виконавці злочинних розпоряджень могли уявити це рік тому)!

Завдання зверху чи побажання догодити босу виконане було повністю. На відміну від спроби 2006-2007 років, за часи президентства в академії Михайла Зубця, коли перша спроба передати землю "Магарача" Віктору Януковичу була зупинена тодішнім прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Підручний Януковича в його уряді, віце-прем’єр-міністр Віктор Слаута та його "сотовариш" Михайло Зубець виявилися менш спритними, ніж їх послідовники Микола Присяжнюк і Василь Петриченко. За такої спритності, напевне, і нові будівлі уже б стояли на магарацькій землі на кшталт Межигір’я, але революція гідності завадила цим планам здійснитися.

Ось така сумна історія. Питання навіть не у тому, скільки коштує ця земельна ділянка (хоча розказують, що 1 сотка вартувала 50 тис. дол., гектар – 5 млн. дол., а, відповідно, 16 га – 80 млн. дол). Питання не тільки у тому, що ми втратили унікальний об’єкт – 185 річний виноробний завод, що увійшов у світові підручники галузі виноробництва. Відповіді на ці та багато інших питань повинні б надати правоохоронні органи. Хоча незрозуміло, чому ніякої реакції на події, що викладені вище, ні від прокуратури, ні від міліції, ні від служби безпеки поки що немає.

Автора турбує інші сторона проблеми. Чи є мораль у нашої аграрної еліти, славетних академіків і професорів? Чи не здригнулася у когось з них рука, коли підписували чисельні документи по знищенню унікального об’єкту? Невже страх втратити посаду чи заробити грошей (або і перше і друге разом) у цілої групи керівників Національної академії аграрних наук України важливіше від загальнодержавних і навіть світових цінностей? Як ці люди можуть очолювати академію у державі, яка проголосила курс на верховенство права? І це після того, як громадськість заявляла про це неодноразово. Це і пані Кужель, про яку згадувалося, це і працівники НІВВ "Магарач", що неодноразово зверталися до різних провладних інстанцій. В решті решт це і представники Майдану, що місяць тому протестували проти свавілля керівництва НААН, у т.ч. і по питанню "Магарач" під час приїзду міністра АПП Ігоря Швайки до академії. Реакції – ніякої з боку міністерства і особисто Міністра. А де ж принципова позиція представника "Свободи" щодо розкрадачів державної землі і майна? Чи люстрація не для всіх? І чому Швайка прикриває президента НААН?

Не можу зрозуміти, чому ніяк не реагує на ці події громадськість Національної академії аграрних наук? Невже не знають, чи не хочуть знати, те що відомо багатьом? Невже байдужість і позиція "моя хата скраю" важливіше загальнолюдських цінностей, шановні пані та панове академіки, член-кореспонденти, професори і доценти? Сподіваюсь ні.

І останнє. На що ж розраховує діюче керівництво НААН? Можливо, що Крим уже не український і "всі кінці у воду"? Але ж влада визнає державну власність на окупованій території українською, та й злочини були вчинені на українській землі. Сподіваємося, що відповідні органи таки розслідують цю гучну справу і справедливість переможе. Хоча б у цій конкретній резонансній справі.

Далі буде

Наши блоги