УкрРус

Україна-Росія – "моя твоя не понимай"?

  • Україна-Росія – "моя твоя не понимай"?

Президент України Віктор Янукович протягом 4 березня розпочав і завершив поїздку до Росії. Візит за рахунком, що називається, "енний", а користь від нього… Тут для початку слід поставити три крапки, а далі чітко розмежувати "паркетну" частину візиту, себто офіціоз, замішаний на посмішках та рукопотисканнях перед камерами, а також те, що лишилось за кадром. Під другим пунктом ми розуміємо справжні прагнення Росії і спражню відповідь на ці прагнення зі сторони України.

Але спочатку – традиційно – офіціоз. Слово – агентству "Інтерфакс" та прес-службі президента, яких ми цитуватимемо. Отже, "президент Віктор Янукович наголошує на важливості активізації співпраці України та Росії, зокрема у високотехнологічних сферах". Під останніми на увазі мають: 1) спільну добудову двох енергоблоків на Хмельницькій АЕС (та й взагалі розвиток атомної енергетики); 2) літакобудування (запуск літаків Ан-70 і Ан-124); 3) космічні програми (без деталізації).

Та певна річ, що Віктор Янукович подався аж у Тверську область (там, у заміській резиденції Завідово, проходила його зустріч з Володимиром Путіним) аж ніяк не заради двох енергоблоків Хмельницької АЕС.

Проте головною темою зустрічі двох президентів стали ритуальні танці навколо Митного союзу. Запрошував до танцю російський лідер. Володимир Путін не забув підкреслити, що товарообіг між Росією та Україною у 2012 році скоротився майже на 5 млрд доларів і склав 45 млрд. Віктор Янукович пояснив: все через низьку економічну інтеграцію з Митним союзом.

Знаком питання у стосунках України з МС завжди був і залишається політичний чинник. Цей переговорний м’яч на поле закинув вже Янукович. Український президент запропонував обговорити формат співробітництва України з МС з усіма її членами – Росією, Білоруссю ті Казахстаном.

За результатами зустрічей двох президентів кожен залишився при своєму. Більшість питань у стосунках двох країн, які вже не перший рік висять у повітрі, залишилися не те що без відповіді, а навіть без підказок на можливі варіанти їхнього розв’язання.

Спробуємо узагальнити "вічні" українсько-російські проблеми, більшість з яких залишилася поза кадром озвученої частини переговорів лідерів двох країн.

Питання номер один. Митний союз. Чого хоче Росія?

Росія, природно, хоче Україну. В рамках місії "збирача слов`янських земель" і не тільки. Водночас Росія визнає, що це питання не так економічне, як політичне, проте тисне на нас цифрами та відсотками. На зустрічі з Януковичем Путін пообіцяв, що "зростання ВВП України в разі інтеграції в МС складе від 1,5 до 6,5% "в залежності від глибини інтеграції", хоч тут таки й додав, що вступ до МС є "політичним вибором самої України. І ми, безумовно, будемо ставитися з повагою, до будь-якого вибору", – сказав він.

Чого хоче Україна? Україна, здається, хоче тягти час і уникати прямої відповіді. На останній прес-конференції Янукович заявив, що не виключає статусу "наглядача", який Україна буцімто може отримати при МС. Путіну ж жодні "наглядачі" не потрібні – це факт. Безумовно, Росія наполягатиме на повноцінному членстві України. (Чому тим часом активний спротив чинить Європа, яка нагадує, що бути одночасно і в зоні вільної торгівлі, і в Митному союзі просто неможливо).

В Завідові Віктор Янукович, здається, пішов у наступ на російського колегу, заявивши, що "у нашій співпраці з Митним союзом проходять негативні процеси. Це стосується двох сторін, і нас не радують втрати в сфері економіки у зв'язку з цим", – сказав він. Що стосується остаточного рішення України – з приводу приєднання чи неприєднання до МС, то тут Янукович послався на необхідність грунтовно вивчити увесь статут МС. "Мова йде про процес, який передбачає внутрішньодержавні процедури, розгляд цих положень", – наголосив президент.

Питання номер два. Газ. Чого хоче Росія?

Газове питання, власне, складно переоцінити. Воно по праву мало б займати перший щабель у списку пріоритетів, ба навіть і не один щабель, а цілих десять. З Митного союзу ми розпочали лише тому, що МС активно обговорювали у Завідові, газ же обидва президенти відклали на потім. Тут розмова ще складніша і ще менш орієнтована на успіх. Чого хоче Росія в даному випадку – більше ніж зрозуміло. РФ хоче зберегти все, як є. Тобто і ціну в 432 долари за тисячу "кубів" блакитного палива, і схему "take-or-pay" – словом, все те, що підписали ще у 2009 році той таки Путін та Юлія Тимошенко.

Чого хоче Україна? Якраз діаметрально протилежного. Скинути з шиї цей, за словами Януковича, зашморг та укласти нові угоди. Аби не платити надвисоку ціну за газ (Янукович на прес-конфреренції в Українському домі озвучував цифру в 510-515 доларів, вочевидь, маючи на увазі найближчу перпективу), аби не мати на собі щорічного боргу у 7 мільярдів доларів за невибраний газ.

Чи домовляться дві країни з цього питання? Навряд чи. Росія не піде на переукладання угод. Чи звернеться Україна з позовом на всесильний Газпром у незалежний арбітраж – питання відкрите. До Стокгольмського суду вже надійшли позови від ряду європейських газових компаній, які вимагають зниження ціни, та України в цьому натомпі бажаючих правосуддя поки що нема. Як і у випадку з Митним союзом, Росія тільки підсилюватиме тиск на Україну, натякаючи, що у випадку підписання вступу до МС, можна буде переглянути "газові" розцінки…

Питання номер три. Чорноморський флот. Чого Хоче Росія?

Аби її флот лишався там, де він зараз і є. Себто в українській акваторії. Саме цьому й були "присвячені" харківські угоди, підписані Януковичем і гостро розкритиковані його противниками. Суть їх проста: замість того, аби ЧФ покинув Крим у 2017 році (як про це свого часу домовлялись Кучма та Єльцин), перебування російських військовиків на наших територіях пролонговано до 2042 року. Втім, такі персони, як Юрій Лужков, воліли б, аби флот лишився в Криму назавжди – це до питання, чого хоче Росія.

А чого ж хоче Україна? Україна, репрезентована опозицією, хоче, щоб ЧФ РФ забрався з наших вод якомога скоріше. Бажано ще до 2017 року. Бо він, мовляв, завдає регіону економічних, екологічних, іміджевих збитків, ще й наражає Україну на військову небезпеку (згадаймо російсько-грузинську війну 2008 року, на яку вирушили кораблі ЧФ).

Україна, репрезентована владою, мовчить. Але добре пам`ятає, що обіцяна знижка на російький газ (задля цього кораблям РФ і дозволили "киснути" в Чорному морі аж до 2042 року) виявилась пшиком. Адже ціна у 432 долари – це і є наша "знижка". Це варто взяти до уваги усім апологетам Митного союзу, які в якості аргументу "за" висувають ще й можливість "передомовитись" по газу. Одного разу нас вже "розвели як кошенят". Повторення не хотілося б. Втім, питання флоту поки що не входить до числа надактульних. Чого не скажеш про наступне.

Питання номер чотири. Газотранспортна система. Чого хоче Росія?

Придбати ГТС у повну власність. Як це було свого часу здійснено із "Белтрансгазом", коли протягом 2007-2011 років "Газпром" планомірно скуповував акції "Белтрансгазу", аж поки не став фактичним власником підтриємства. Найцинічніше те, що, палко бажаючи мати нашу ГТС, президент РФ Путін одночасно применшує її значимість та лякає українську сторону тим, що незабаром система втратить будь-яку вартість.

Україна "зробила стратегічну помилку, коли не віддала в оренду свою газотранспортну систему", – говорить Путін. За його словами, якби Росія разом із європейськими структурами орендували ГТС України, вони б забезпечили ї її завантаження, і розвиток. Керманич РФ нагадує, що вже побудовано "Північний потік" із можливістю транспортувати 55 мільярдів кубометрів газу на рік, і що на черзі – "Південний потік" на 63 мільярди "кубів". "Такої залежності від традиційних транзитних держав уже не буде. Постане питання взагалі про доцільність існування ГТС України. Це системне питання української економіки, але ми готові й тепер вести діалог на цю тему", – заявив Путін.

Чого хоче Україна? Поки що тримати оборону і не здавати ГТС. Про це, принаймні, чітко та ясно на недавній прес-конференції сказав сам Віктор Янукович. Прийнятний для нього формат є наступним: віддати ГТС Росії в оренду, якщо вже РФ цього так хоче. Хай, мовляв, заодно, й "відремонтує" наші "труби", чи то пак "модернізує" ГТС. Але Путіну, судячи з його висловлювань, "латати" чужі дірки вже не цікаво. Росії треба все і негайно. У повну власність і – бажано – за мінімальною ціною.

Питання номер п`ять. Європейська інтеграція. Чого хоче Росія?

Виходячи з усього вищевикладеного (див. пункт 1-4), Росія, природно, не хоче пускати нас у Європу. А відтак і в ЄС, і в ЗВТ. Задля цієї мети в хід йдуть будь-які засоби: тиск, шантаж, пропаганда. (Щодо останньої "Обоз" вже писав, згадуючи, як медведчуківський "Український вибір" мітингував у Брюсселі, насаджуючи думку, що нам в Європі робити нічого).

Чого хоче Україна? Україна просто мусить хотіти в Європу. Там – своєрідний "клуб" обраних, в який ніколи не запросять Росію, там – інвестиції в економіку і прихід на наш ринок іноземних компаній, яким вигідно розвивати виробництво у нас. Там, пардон за пафос, той єдиний варіант майбутнього, якого треба прагнути усіма можливими засобами. Тут (читай: в Росії або на пострадянському просторі) – минуле, яке нас не відпускає. Бодай намагається не відпустити.

…Ось це і є тим, про що думають кожен з двох президентів при кожній своїй наступній зустрічі. Поза протоколом і необхідністю робити гарну міну при поганій грі. Чиї думки візьмуть вгору? Хотілось би вірити, звісно, що наші – як більш вмотивовані нашими ж потребами. Але час і розвиток подій покажуть. Добре, що у приховано-відкритому протистоянні з Росією у нас є один союзник – все та ж "стара добра" Європа. Про це ми вже писали в контексті іншого вояжу Віктора Януковича – його візиту до Брюсселю. До Європи і нашої до неї інтеграції ми ще неодмінно повернемось. Але вже іншим разом.

Наши блоги