З Європою на порозі

Хоч як би опозиція не акцентувала на тому, що Європа доти не "пробачить" Україні і не протягне їй руку дружби, доки Юлія Тимошенко та Юрій Луценко знаходяться за гратами, це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.

На порозі саміту "Україна-ЕС", проведення якого призначене на 25 лютого, актуальними є два тренди: 1) Європа хоче бачити Україну в зоні свого впливу та 2) Європа не перестане наголошувати на речах, важливих для країн з усталеною демократією. Проте перше не входить у протиріччя з другим, а, навпаки, гармонійно з ним співіснує.

"Я думаю, лютневий саміт повторить те, що відомо всім: підписання можливе, але від влади будуть потрібні якісь стандарти дотримання європейського поведінки, – заявляє в коментарях "Обозревателю" керівник Центру політичних досліджень "Соціовимір" Сергій Таран.

Втім, додає він, "в Європі почали зараз розділяти ставлення до влади і українських громадян". Другий позитив, за словами Тарана, у тому, що "призначена певна дата підписання угоди про Асоціацію з ЕС. Такого жодного разу не було, і це говорить про те, що у ЄС є бажання її підписати. Тож, я думаю, що восени угоду таки підпишуть".

Проте підписати угоду – не означає її ратифікувати. Цей процес є значно складнішим навіть за технічними параметрами – документ обсягом майже 1800 сторінок має бути перекладений на мови країн-членів ЄС, а з цим до наступного саміту (котрий заплановано на листопад) можуть просто не впоратися.

І все ж, до кінця року підписання угоди про Асоціацію може вилитись у процес ратифікації, якщо певні зрушення у внутрішньополітичних процесах (на яких так наполягає Європа) все ж будуть продемонстровані українською стороною, вважає політичний аналітик Олександр Палій.

"Курс зовнішньої політики може бути синусоїдним, і вже в листопаді стане зрозуміло, буде підписана Асоціація чи ні. Якщо вона підписана не буде, то курс може бути направлений лише в одному напрямку – у бік Москви", – говорить директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.

Перспективи підписання Асоціації, на його думку, сьогодні переважують 50%. "Про це свідчить те, що ініціатива в даному випадку йде вже від Європи. Звісно, вони говорять про умови, за яких підписання стане можливим. Але в цій ситуації нам залишається тільки рухатися їм назустріч".

Говорячи про потребу рухатися назустріч рекомендаціям ЕС, Таран, Палій та Бала мають на увазі необхідність розв’язати питання з Тимошенко. Проте, як наголосив в інтерв’ю "Дзеркалу тижня" посол Нідерландів в Україні Пітер Ян Волтерс, Євросоюз не є прихильником екс-прем'єра Юлії Тимошенко, він лише виступає проти виборчого правосуддя в Україні.

"Неправильно вважати, що Євросоюз за визначенням підтримує пані Тимошенко, і що нам не подобається президент Янукович і уряд прем'єра Азарова. Нам не подобається те, що ми бачимо – певні судові справи проти політичних діячів є політично мотивованими", – сказав Волтерс.

Розвиваючи цю тему, посол пригадав і нові звинувачення на адресу Тимошенко, пов’язані із вбивством Щербаня. "Я був дуже здивований, коли ця справа спливла через 16 років", – сказав він. "Мені хотілося б, щоб Україна дивилася вперед, а не постійно озиралася, щоб заплатити за всіма рахунками минулого. У вашої країни надзвичайно багато роботи, а часу не так багато", – додав Волтерс.

Між тим було б примітивізацією "української" проблеми звести все виключно до Тимошенко. Або (хай навіть так) до "політично вмотивованих" судових процесів. Європа підходить до України з ширшою міркою, оцінюючи, як каже інший дипломат – посол Британії в Україні Саймон Сміт – зокрема, й "інвестиційну привабливість" нашої держави. Незважаючи на існуючий ряд ускладнень з веденням бізнесу в Україні, Сміт відзначає "обережний оптимізм" в цьому питанні.

Сміта надихає підписання угоди про розподіл продукції між Україною і компанією Shell, котра, на його думку, може стати надійною "платформою для формування довіри міжнародних інвесторів до України". Але головний меседж у словах дипломата полягає в тому, що "британський уряд залишається послідовним адвокатом розширення ЄС. Така позиція однозначно передбачає членство України в Євросоюзі", – говорить Сміт.

Дійсно, Європа ніколи не відмовиться від розширення свого "життєвого простору", що логічним чином підводить її до ангажування у цей простір України. Тим паче що угода про Асоціацію ще не є вступом до Євросоюзу – це надто віддалена перспектива.

Та поки що нас не бажають втрачати з поля зору – з Тимошенко на волі чи навіть з Тимошенко в тюрмі. Саймон Сміт заходить так далеко у лояльності до України, що говорить й про "необхідність докорінних змін у ЄС", аби Євросоюз перетворився на таку спілку, куди "Україна захоче вступити в свій час".

У відповідь на все це офіційний Київ переконує, що перелік вимог до України зі сторони Євросоюзу співпадає з курсом урядових реформ. А міністр закордонних справ Леонід Кожара не бачить прямого зв'язку між вирішенням проблеми вибіркового правосуддя в Україні і перспективами підписання угоди про Асоціацію з ЄС.

"Угода про Асоціацію буде підписана незалежно від того, чи залишилися інші проблеми в наших відносинах", – заявляє Кожара. І не лукавить: українська влада дійсно прагне підписання Асоціації. Хоча б тому, що іншого варіанту – зокрема, й з точки зору ведення бізнесу – у неї просто немає.

Інша річ, що після підписання угоди питання "вибіркового правосуддя" буде піднято знову. Й по мірі просування до кінцевої мети його актуалізовуватимуть знову і знову. Але це буде труднощами завтрашнього дня. Поки що на порядку денному – лютневий та (згодом) листопадовий самміт. Ці дві ключові події у зовнішній політиці України дійсно будуть вирішальними. Після них вже буде зрозуміло, куди рухається Україна та чи рухається вона взагалі.