УкрРус

Доній: нам "Граблі-2" не потрібні

  • Доній: нам "Граблі-2" не потрібні

Донія можна поважати за велику роботу на виборах і маленький кабінет після їх завершення. Його робоче помешкання на Банковій, 6/8 (в будівлі, де відбувалось вікопомне зібрання більшості) виглядає майже вбого. Що доволі нетипово для депутатських апетитів. Але річ не тільки в спартанському побуті, а й ефективності роботи. Поки "Обозреватель" чекав на сьогоднішнього співрозмовника, помічник Донія домовлявся про підписку шкіл його округу на україномовну версію журналу National Geographic (до речі, незабаром чекайте інтерв’ю з менеджерами цього видання) – адже Доній є головою Всеукраїнського комітету захисту української мови.

Щодо інших моментів… Чи є народний депутат-мажоритарщик Олесь Доній ідеалістом? Начебто не схоже. Він тверезо оцінює промахи і недолугості опозиції, вказує на них і критикує колег по антивладному табору. Проте вірить таки в те, що Яценюк, Кличко та Тягнибок піднімуться над власними амбіціями заради вищої мети. Так це чи не так, покажуть президентські вибори-2015 і, зокрема, процедура висунення окремого кандидата. Наразі ми обговорюємо не це, а останні події: вихід з в’язниці Луценка та гуртування довкола нього опозиційних політиків, їхні нові прожекти тощо. Отож…

- Олесю, тяжко бути одночасно в опозиції до опозиції і в опозиції до парламентської більшості?

- Я не є в опозиції до опозиції. Я – опозиціонер, і не можу бути в опозиції сам до себе. Я в опозиції до режиму Януковича. Як і більшість нашого суспільства. Але я неодноразово казав про те, що, аби перемогти, опозиційним партіям слід дотримуватись кількох речей. Перше: бути на голову чесніше та моральніше за владу – тільки так можна отримати довіру населення. Друге: мати стратегічне уявлення про те, що робити після перемоги. Третє: забезпечити тактичні механізми досягнення цієї самої перемоги.

Всі мої зусилля спрямовані саме на те, щоб "покращити" опозицію, щоб досягти спільного успіху. А якщо якимсь персонажам з нашого середовища це не подобається, то на це існує поняття дискусії. Мені знадобилось десять років, щоби переконати усіх у шкоді "кнопкодавства". Цілих десять років я боровся проти цього один. П’ять років, будучи депутатом, і п’ять років поза парламентом…

За всі роки в Раді я жодного разу не проголосував чужою карткою, і це спочатку викликало нерозуміння. Лише згодом я довів свою точку зору до відома суспільства, а відтак – під тиском мас-медіа – і до колег-депутатів. І ті, хто заперечував необхідність персонального голосування, тепер є адептами цієї ідеї… Тобто буває й така ситуація, коли один йде в ногу, а решта йде не в ногу.

- Зрозуміло. І все ж: ВО "Свобода" вас відверто "тролить", як кажуть користувачі соцмереж та блогосфери. Не буду цитувати Сиротюка, який дозволяє собі зайве, зацитую більш "коректного" Мохника, який чомусь каже, що Доній – це проект Банкової. Вас це зовсім не турбує?

- Мене не турбують будь-які нерозумні висловлювання. Ображатися на мене за слова про те, що у Тягнибока менше шансів перемогти в другому турі Януковича, ніж у Яценюка чи Кличка, не варто. Це об’єктивний аналіз. Опозиції слід розширювати електоральне поле, а не звужувати його. Моя налаштованість – на спільну перемогу. Якщо мої думки хтось не поділяє, з цього приводу треба дискутувати. В даному разі реакція була неадекватна, але нічого страшного...

Нагадаю, що в минулому скликанні був єдиний депутат, який їздив до суду, куди притягли "свободівців" після їхнього пікету, організованого на знак протесту проти приїзду патріарха Кирила. Цим депутатом був я. Коли слід підтримати колег – я підтримую. Коли слід критикувати – критикую. Це комусь не подобається? То їхні справи…

- А опозиція вміє дискутувати? А давати відповіді на питання вона вміє? Зокрема, ви дізнались, де поділися підписи, зібрані за відставку Рибака?

- В опозиції є різні люди. І особисто я – ще раз повторюю – так само є складовою опозиції. Питання слід переформулювати так: чи є можливість дискутувати з керівниками найбільш опозиційних партій?..

- Давайте переформулюємо. То як стосовно можливості подискутувати, зокрема, з керівництвом "Батьківщини"?

- …І тут я маю сказати, що в мене – цілком нормальний контакт з багатьма політиками, нормальна комунікація на рівні вуличної співпраці чи на рівні Комітету захисту української мови, чи на рівні міжфракційного об’єднання. В цьому контексті можу навести вам цілий ряд імен – Кириленко, Бондаренко, Бригинець – і всі ці люди, з якими я контактую, входять до "Батьківщини"…

В той же час відповіді на питання, куди зникли підписи, мені ніхто не дає. А механізму, щоб поставити це питання публічно, на жаль, нема. Нема можливості й дізнатися про дії керівництва фракцій у якийсь інший спосіб, окрім Інтернету. Я лише два дні тому довідався – з допису на Фейсбуці Бригинця – що збирають підписи за проведення позачергової сесії 15 квітня. Блогер Роман Шрайк поставив, як на мене, цілком слушне запитання: для чого 15 числа збирати позачергову сесію, якщо 16-го відбудеться чергове засідання?

І ось, таке питання я ніде, крім Інтернету, не можу поставити. Мене ніхто не спитав, мене як союзника ніхто не залучив… А як же тоді планується голосування по проектах постанов, якщо союзників не поставили до відома? Де тоді візьмуться 226 голосів? Отже, висновок: все це – фікція, піар і не більше?..

Так само я дізнаюся з Інтернету, що підписні листи на проведення сесії керівниками фракцій видаються, а відновлювати підписи за відставку Рибака та Пшонки ніхто не збирається… На запитання журналістів Яценюк відповідає, що це були якісь "неправильні" листи, чи якось не так на них зібрано підписи… Як це все слід розуміти? Закрадається підозра, що, можливо, була таємна домовленість з Рибаком та Пшонкою стосовно того, щоб підписи заховали і не оприлюднювали…

Задача опозиції полягає ще й у привнесенні моралі в політику, а для цього сама політика, сама опозиційна діяльність мусить бути прозорою. Чим у протилежному випадку ми кращі за тим, з ким ми боремося?

- Ви розумієте, що коли перші п’ять місяців існування парламенту пройшли у такому стилі, то й наступні п’ять років моральнішими та прозорішими не будуть?

- Ні, я вважаю, що окрім критичних стріл, треба акцентувати й на плюсах, які мають місце…

- Наприклад?

- Вважаю великим успіхом, що між трьома опозиційними фракціями налагоджується співпраця. На виборах-2012 кілька округів було програно саме через те, що опозиціонери не змогли узгодити кандидатів. Отож, під тиском громадськості наші лідери таки готові до позитивних змін. Саме тому важливо показувати напрям, способи переформатування роботи. Тож тут мова не про п’ять років, а про лічені місяці, протягом яких мають відбутися зміни. Я налаштований оптимістично.

- Поговоримо про Луценка. Як ви сприйняли його перше телеінтерв’ю і, зокрема, слова про те, що він підтримує опозицію на всі 100%?

- Я абсолютно позитивно сприйняв, по-перше, те, що Юрій Луценко вийшов на свободу. По-друге, те, що він налаштований на співпрацю всіх опозиційних сил. Він готовий до взаємодії з усіма, хто проти цього режиму. Нам потрібно налагоджувати спільну роботу попри всяке тертя, яке, можливо, виникає всередині наших партій. Тільки така робота має вестися не лише трьома керівниками опозиційних фракцій, а й представниками усіх сил і громадських рухів, зокрема, й позапарламентських. Луценко зараз озвучує аналогічні тези…

- Одна з останніх новин з опозиційних полів: започатковується новий рух, у витоків якого стоять Юрій Луценко, Тарас Стецьків, Володимир Філенко та Роман Безсмертний. Що це за рух? І чому вас нема у списку засновників?

- Це поки що ідеї. Тарас Стецьків виклав розмову, яка відбулася на цю тему… Я наразі не маю права озвучувати все те, що персонально мені казав Луценко. І про те, як розвиватиметься подібний рух, і про те, як все це виглядатиме… По-перше, Луценку знадобиться витратити кілька місяців на відновлення фізичної кондиції. А, по-друге, очевидно те, що після курсу лікування він робитиме кроки на зближення з усім антивладним середовищем, тобто "опозиції до опозиції" не буде.

Він представить ініціативи, що торкатимуться нової якості опозиційної роботи, гуртування і тих, хто працює в парламенті, і тих, хто не є зараз депутатом, і тих, хто взагалі не входить ані до політичних партій, ані до громадських об’єднань, але відчуває себе опонентом режиму. Більшого я поки що сказати не можу, та й взагалі переконаний у тому, що спочатку треба робити, а вже потім про це говорити.

- А Безсмертний тут не зайвий?

- Я не буду зараз оцінювати персоналії. Всі люди різні. Хто який має досвід, хто як себе поводив у різні часи – все це треба розглядати, і тут нема чого приховувати… Але з іншого боку, як я вже казав, нам потрібно не зменшувати опозиційне середовище, а збільшувати його. Ніхто з тих, хто заявить, що хоче співпрацювати з опозицією, не повинен бути відкинутим, не так багато зараз людей, які з відкритим забралом підставлятимуть плечі, більше тих, хто готовий чекати і приєднатися тоді, коли до перемоги залишиться півкроку. Але це не відкидає прискіпливе ставлення персонально до кожного політика, і не лише до претендентів на депутатський мандат чи міністерський портфель.

- Я так розумію, що ви підтримували контакт з усіма вище названими особами – від Луценко починаючи і Стецьківим, Філенком (можливо, Гримчаком та рештою) завершуючи. І зараз всі вони, як очікується, підтягнуться до нового проекту, центром якого стане Юрій Луценко?

- Ви ще не згадали Андрія Шкіля, який, хоч і далеко, але також, мабуть, не планує йти з політики… Єдине, що не зовсім правильне у ваших словах, це термін "підтягнутися". Якщо на увазі мається нова якість громадських об’єднань, то треба говорити про спільну участь у її творенні. Жодне об’єднання не повинне створюватися від одного лідера без детального виписування подальшої діяльності. Бо інакше все це буде грою "Граблі-2"… Якщо не напрацюємо тактику і стратегію перемоги, матимемо можливість повторити досвід помаранчевої революції з максимальною підтримкою і швидкою витратою кредиту довіру. Тож тут вартує говорити про спільні дії, а не про те, що хтось до когось підтягнеться…

- Ну от ніяк я не бачу Тягнибока та Яценюка в якості учасників такого руху! Саме учасників, тобто звичайних рядових бійців, а не лідерів і не керівників… Про Кличка не згадую, бо він, по-моєму, себе в політиці та у парламенті й досі не знайшов…

- А я бачу місце для всіх. Однією жменею – навіть якщо вона стане одним кулаком – цей режим не здолати. Він надто агресивний і надто по-хамськи поводиться. Тому треба шукати можливості співпраці з усіма союзниками, і з людьми, яких ви перерахували, також… А щодо УДАРу Кличка, то в усіх питаннях, по яких ми співпрацювали, ця команда показала себе людьми слова. Що ж стосується "Батьківщини" та "Свободи", то вони будуть поставлені в такі умови, в яких будуть змушені і очищуватися, і шукати спільну мову. Кожен з керівників партій має усвідомити: по одинці режим не здолати. І навіть зусиль трьох партій не достатньо – необхідно залучати все суспільство.

- До справ парламентських повертаючись. Ви мені поясніть: парламент вважається працюючим чи йде відлік отих фатальних тридцяти днів?

- Ці тридцять днів висять над Верховною Радою постійним дамоклевим мечем. Але, як я розумію, допускати розпуску парламенту наміру не має ані влада, ані опозиція. Думаю, що це до певної міри шантаж з боку Рибака, й не більше. Власне, навіть не блокування Ради зараз має найбільше значення. Набагато небезпечнішим є варіант з референдумом, в якому одна з політичних груп бачить можливість законсервувати владу і ліквідувати демократію в Україні. Я й раніше на це вказував, та небагато хто дослухався. Зараз, на щастя, про це й інші політики говорять.

Я давно казав, що мета Віктор Януковича – це чотири президентські терміни, два для себе і два для сина. Під це буде підганятись геть усе: конституційна реформа, обрання президента у парламенті тощо. Один з механізмів для реалізації такого плану – проведення референдуму. Під цю ідею будуть підганяти популярні тези: зняття депутатської недоторканності, зменшення кількості депутатів плюс введення мажоритарної системи замість пропорційної чи змішаної, щоб депутат був буцімто ближчим до народу…

Зовні все це популярні ідеї, але насправді вони означатимуть тільки те, що перемагати на виборах – зокрема, завдяки мажоритарній системі – будуть виключно грошові мішки… А проваджуватися в дію рішення референдуму будуть не Верховною Радою, а Конституційним Судом. І після цього ми вже матимемо фактичний крах демократії і парламент, зібраний за білоруською моделлю, де влада взагалі не має жодного опонента. Задля протидії цій схемі і має бути єднання опозиції.

Наши блоги