УкрРус

Гриценко: відчуття одне – нова влада домовилася з "папєрєдніками"

  • Гриценко: відчуття одне – нова влада домовилася з "папєрєдніками"
    Зеркало Недели

Народний депутат, екс-міністр оборони Анатолій Гриценко в інтерв'ю "Главкому" розповів про перспективи врегулювання конфлікту на Донбасі, готовність Європи пробачити Росії приниження України, а також про повзучу контрреволюцію.

Анатолію Степановичу, українські військові зайняли Слов’янськ та Краматорськ. Це успіх. Але ще не перемога. Що тепер загрожує Донецьку та іншим містам регіону, де осіли терористи, яким так легко вдалося вийти з оточеної території?

Порошенко прийняв правильне рішення, коли не продовжив перемир’я, оскільки терористи, бойовики фактично його не дотримувалися, і військові та цивільні люди продовжували гинути. Тим паче, що це перемир’я дало терористам можливість перегрупувати сили і спланувати подальші диверсійні дії. Після того активна фаза операції почала звужувати кільце навколо терористів. Наслідком і стало звільнення кількох досить значимих населених пунктів. Але проблема. Із, як було оголошено, заблокованого Слов’янська якимось чином вийшли понад тисячу бойовиків з технікою. Вони здійснили фактично відкритий марш автомагістралями. Зупинилися в Краматорську на багато годин – для ремонту, заправки, перегрупування. І далі потрапили в місто-мільйонник – Донецьк. Одна справа, якби вони вийшли десь у відкрите поле або втекли через кордон з Росією. Тоді можна було б говорити про повний успіх. Інша справа, коли вони зараз дестабілізують столицю Донбасу.

Звільнити Донецьк буде набагато важче? Президент Петро Порошенко вже пообіцяв не використовувати там ту ж військову тактику, що мала місце в Слов’янську.

Так, буде важче, оскільки там неможливо застосувати точково авіацію, артилерію. Доведеться діяти через снайперів, штурмові групи. І все це в оточенні сотень тисяч людей, тобто є небезпека більшої кількості жертв. Ще одна проблема, яка зараз постала перед керівництвом АТО і військовими, - розширення географії і зміна форм диверсійної боротьби з боку терористів. Терористи почали масово підривати залізничні колії, мости. Чим руйнують інфраструктуру, змушують активно реагувати, перерозподіляючи транспортні потоки, а також вселяють в людей відчуття страху пересування залізничними потягами, взагалі, магістралями. Терористи свого часу викрали на шахтах, на хімічних об’єктах велику кількість вибухівки. За період, коли кордон був відкритий, з Росії надійшло достатньо інженерних боєприпасів, що використовуються для підриву. І неможна ж коло кожного моста, на цих ділянках залізниці виставити якісь патрулі чи засідки. А новому керівництву АТО це доведеться вирішувати.

Ви зазначили, що перемир’я було припинено правильно. Але вже анонсований наступний раунд консультацій з участю представників Росії, ОБСЄ, "ДНР" та "ЛНР". Попередньо – в Святогірську. До того ж, можемо знову сподіватись там побачити Нестора Шуфрича та Віктора Медведчука. Наскільки є доцільним спілкування в такому форматі?

З дня виборів я не коментував діяльність президента, даючи йому шанс без критики зробити те, що він обіцяв. Але, коли на цих переговорах на Донбасі з’явився одіозний Медведчук, промовчати не зміг. Медведчук – це людина, яка з 2004 року неприховано відстоює російські інтереси в Україні. Він відкрито виступав і виступає проти підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, агітував за вступ України до Митного, Євразійського Союзу. Плакати його "Украинского выбора" й досі висять (він ними постійно лякав, що піднімуться ціни, втратяться робочі місця і так далі, із російським триколором) – це виклик. Це кум Путіна. Коли Путін приїздив в Україну, навіть в часи правління Януковича, він демонстративно на кілька годин спізнювався на зустріч із президентом, водночас знаходив можливість приїхати на дачу до Медведчука і поспілкуватись з ним під камери. І от коли Путін і Росія перейшли в категорію ворога, ця людина з’являється за столом переговорів.

За цим же столом опинився колишній нардеп Олег Царьев, який знаходиться в розшуку…

Так, проти нього порушена кримінальна справа. А ще там сидять лідери терористичних організацій. Саме терористичними їх визнала Генеральна прокуратура України, і було порушено відповідне кримінальне провадження. Це ж ті люди, що віддавали накази збивати ІЛ-76, українські вертольоти, наносити удари по населених пунктах, військових таборах. Це вже сотні загиблих. І у мене виникає питання: як це так, у Порошенка ж було сказано, що ніяких переговорів з терористами, а тут вони сидять?

Поява Медведчука – це, взагалі, виклик. Мене не турбує те, що Медведчука просуває на ці переговори, очевидно, за погодженням з Путіним, канцлер Меркель. Президент мав проявити твердість і ввічливо, але наполегливо, відстояти позиції України. І сказати пані Меркель та всім іншим: Медведчука не буде за столом переговорів. Там буде лише той представник, якого призначу я. Якщо будуть наступні переговори на певних етапах наближення до миру на Донбасі, Медведчука там і близько не має бути, так само, як і Царьова, і керівників отих терористичних організацій.

То з ким тоді говорити? З Росією? Безпосередньо з Путіним?

Переговори Україна – Росія приречені на поразку. Мирний план Порошенка, розроблений ним, очевидно, із щирих міркувань, як на мене, з самого початку був приречений. Є велика, потужна, економічно і у воєнному відношенні сильніша Росія-агресор, що вже анексувала Крим і відкрито дестабілізує Донбас. І є слабша і в економічному, і в політичному, і у воєнному відношенні, Україна-жертва. І з позиції жертви, не маючи відповідно потужного дипломатичного багажу, потужної переговорної позиції, пропонувати сильному агресору від себе можна тільки план здачі. Мирний план за таких умов міг би бути успішним, якби він був запропонований, наприклад, "великою сімкою", або Америкою разом з ЄС. Тобто тими потужними державами і міжнародними спільнотами, які мають набагато більше, ніж Україна, важелів впливу на Росію і Путіна зокрема, які можуть стиснути навколо Росії і Путіна кільце різного роду санкцій, які можуть змусити російського президента змінити свою агресивну позицію і забезпечити моніторинг дотримання цих мирних домовленостей.

Спроби європейських лідерів – Меркель, Олланда – часом засобами такого неприхованого дипломатичного тиску перевести вирішення ситуації в двостороннє русло, спонукаючи Порошенка до контакту з Путіним, - це поразка. Поразка для інтересів України. Такі самі спроби були у 2006 та 2009 роках, коли Путін перекривав газовий вентиль. Так само і тоді не дуже далекі в своєму розумінні геополітичної ситуації європейці говорили, що це двосторонні проблеми України і Росії. Це – не двосторонні проблеми двох держав. Це питання енергетичної (і не тільки) безпеки усієї Європи. Знадобилося кілька років, перш ніж європейці це зрозуміли. І почали потім вирішувати проблему диверсифікації газу, почали по-іншому, консолідовано формувати позиції щодо "Газпрому". Те саме повторюється і зараз.

"Путін – це фашист третього тисячоліття"

Посол Франції у РФ Жан-Моріс Ріппер вже, наприклад, висловив жаль з приводу того, що Росіябула виключена із "вісімки", і сподівання, що вона туди повернеться. Європа так легко готова пробачити Росії і анексований Крим, і війну на сході України?

Мабуть, європейцям хочеться якнайшвидше заплющити очі на те, що вже Крим у України забрали, на те, що в Україні є зараз дуже серйозні проблеми із російською агресією в східних областях і загалом по всій країні, і піти собі у відпустку. Нехай собі Порошенко з Путіним собі про щось домовляються. Такого двостороннього формату допустити не можна.

А після таких недалекоглядних з точки зору інтересів і Франції, і загалом Європи, а по суті, зрадницьких щодо України заяв, Міністерство закордонних справ могло б проявити твердість. Викликати посла Франції в Україні і змусити роз’яснити чітко позицію Франції. Бо вона ж проявляється не тільки в тому, що їхній посол в Москві говорить речі, які є просто неприйнятними з точки зору моралі. Паралельно президент Франції Франсуа Олланд говорить про те, що вони продовжують контракт на поставки Росії бойових кораблів-вертольотоносців "Містраль", знаючи, що Росія може завести їх в Чорне море і знову створити загрозу Україні, та й не тільки їй. Вони також запросили на навчання 400 російських військових моряків, які у Франції опановують оті самі бойові кораблі-вертольотоносці, які посилять воєнний потенціал Російської Федерації. Є питання цінностей, є питання цін. Напевно, важливо для економіки Франції отримати півтора мільярди доларів і виконати той контракт. Але пан Олланд повинен розуміти, що на кілька порядків більшими будуть втрати і Франції, і всієї Європи, якщо Путіна-агресора з його фашистської політикою не зупинити. Які "Містралі" за цих умов? Які подальші загравання з Путіним? Які рукостискання з ним? Путін – агресор, це фашист третього тисячоліття.

Де межа планів Путіна стосовно України?

Він би заспокоївся, якби в Україні залишилося кілька західних областей, які взяв під своє крило Європейський Союз, а все решта контролював він, включаючи столицю Київ. Це був би плацдарм для нарощення впливу на всю Європу. Бо мета Путіна далеко виходить за межі України і контролю над нашою державою. Він хоче диктувати прийняття ключових рішень Європі, а далі – світу. Він хоче, щоб жодне серйозне рішення не приймалося без впливу, а бажано без вето або згоди Російської Федерації.

Перший етап реалізації його стратегії – це серпень 2008 року. Коли він здійснив агресію проти Грузії і анексував дві республіки з її складу. Світ, на жаль, те вже проковтнув. Формально, звичайно, не визнали юрисдикції Російської Федерації над Абхазією і Південною Осетією. Але про них уже зрідка згадують. Потім під лозунгом безпеки Олімпійських ігор в Сочі він підготував, сконцентрував потужні угруповання мобільних сил з диверсійним ухилом, відпрацював всі транспортні коридори і далі швидко пішов на Крим, і зараз дестабілізує ситуацію на сході. Але так само в будь-який момент він може загрожувати через Придністров’я Молдові, Румунії, так само – Балтійським державам. Він за допомогою своїх дальніх бомбардувальників, стратегічних ракетоносців, які, до речі, можуть нести на борту ядерну зброю, перевіряє протиповітряну оборону то Данії, то Шотландії, то Британії, то Голландії, тримаючи ці держави в напрузі. Він проводить найпотужніші вже зараз, в період агресії, навчання стратегічних ядерних сил з імітацією пусків ядерних ракет з підводних ракетоноснців, з космодромів, балістичних ракет, з літаків дальньої авіації.

Як світ мав би реагувати на це?

Проти нього треба діяти, створюючи антипутінську коаліцію, пояснюючи позиції і Китаю, і Японії, і іншим державам. Думаю, що подальший розвиток подій змусить змінювати свою позицію і канцлера Меркель, і президента Олланда, і інших, і більше дослуховуватися до тих, хто розуміє масштаби загрози з боку Путіна. Не тільки і не стільки в Україні.

Якщо масштаби загрози будуть усвідомлені, і лідери європейських держав будуть діяти як державні діячі, а не як political animals, які дбають про рейтинги і інші ласощі, пов’язані із терміном перебування при владі, буде зрозуміло, яким чином зупиняти агресію Росії. Як тільки буде усвідомлено, що Путін руйнує весь світовий порядок, міжнародне право, нав’язує лише дві речі, які вважає своїм законом третього тисячоліття – сила і гроші, тоді не буде затримок із введенням вже анонсованого раніше третього пакету санкцій, буде рішуча політика обмежень візового режиму для громадян Російської Федерації.

Ви маєте на увазі обмеження візового режиму для всіх громадян Росії?

Коли десятки мільйонів наших громадян вже п’ятий місяць не можуть нормально жити, нормально відпочивати, страждають, було б справедливо, якби так само страждали громадяни Росії, країни, яка здійснила відкритий акт агресії проти України. Перше, що б я зробив, - припинив видачу росіянам віз. Вони не повинні спокійно літати в Альпи кататися на лижах, на концерти, на бізнес-форуми, на відпочинок на французьке чи іспанське узбережжя. Друге – припинив би дозвіл на поїздки тим, кому візи видали раніше. І дозволяв би виїжджати тільки з гуманітарних міркувань. Щоб вся Росія відчула, що їхній вождь, їхній цар Володимир Путін руйнує світовий порядок, міжнародне право, сусідню державу, яку вони вважали братським народом, стратегічним партнером.

Ясна річ, так мала би діяти і українська держава, насамперед. Вона так не діє. Не було перекрито кордон. Тільки місяць тому почали це робити. Не було обмежено в’їзд росіянам. Не були видворено з України навіть тих фсбшників, які під прикриттям дипломатів працюють в Російському посольстві, консульствах. Як це так? Якщо війна – то мав би бути відповідний пакет дій, насамперед, наших. Тоді буде логічно вимагати того від наших партнерів.

Україна не "діє" належно і стосовно багатьох соратників Януковича, які після лютневих подій спочатку про всяк випадок втекли, а тепер один за одним повертаються в Україну. Ігор Калєтнік, Володимир Олійник, Андрій Кравець та інші вже в країні… Можна припустити, що ними були отримані певні гарантії з боку нової влади?

Взагалі, якщо поїхати зараз країною, можна побачити дуже багато дивних речей. Продовжують працювати підприємства людей із команди Януковича, які розікрали країну, які втекли, і проти яких застосовуються санкції за кордоном України. Зараз немає, де розселяти біженців, які вимушено лишили зону бойових дій, в той же час стоять житлові будинки, збудовані тими самими злодіями із команди Януковича, які мають їх на правах приватної власності. Чому не заселити цих людей в будинки Януковича, в будинки інших чиновників? Плакати Медведчука досі висять. Клюєв-старший спокійно ходить по парламенту. Відчуття одне: нова влада після Майдану домовилася з "папєрєдніками". А це означає, що вона і була з ними постійно рука об руку.

Ви поставили в провину владі досі не перекритий кордон. Україна взагалі має технічні можливості, щоб зробити це на сто відсотків?

Україна не може не перекрити кордон з Росією, бо інакше АТО буде безкінечною, виснажливою і руйнівною. Це треба було зробити давно. І для того не можна жаліти коштів, сил і засобів. Якщо не перекрити кордон, і далі буде проникнення диверсантів, живої сили, техніки, боєприпасів. Як тільки кордон перекрити, ті терористи, навіть маючи в руках зброю, через певний час залишаться без боєприпасів, без набоїв, без снарядів, мін, ПЗРК. І тоді вони будуть або тікати, або здаватися. Вони будуть знешкоджені або знищені. Держава має сили і засоби, щоб перекрити кордон – і буквально, в інженерному плані, і в плані вогневому.

Давно треба було б оголосити закритим цей кордон, припинити пропуск будь-кого. Навіть поїзди, змінивши розклад, завернути десь аж на рівні Харківської, Сумської області. Щоб, взагалі, не було жодного руху через ту ділянку кордону, яка наближена до зони проведення АТО. І чітко оголосити, що будь-який транспортний засіб, не важливо, броньована машина, вантажівка, танк, автобус чи легковик, що рухаються з боку російського кордону в напрямку України, буде негайно знищена. І для того розташувати там відповідні вогневі позиції – і артилерійські, і танкові, і гранатомети, і снайперів, і зенітні установки. І знищувати все підряд. Тоді буде ясно, що це серйозно.

Воєнний стан в регіоні потрібно вводити?

Не виключаю, що при несприятливому розвитку подій, якщо Росія продовжуватиме поставки техніки і боєприпасів терористам через кордон, або якщо терористи в Донецьку, Луганську діятимуть брутально, і це спричинить значні втрати для міст і мешканців, президент буде змушений ввести воєнний стан на чітко обмежених територіях. Щоб можна було більш ефективно реалізувати завдання АТО. Знаю твердо, що якщо він прийме таке рішення, в парламенті буде підтримка – протягом двох діб, як те і передбачено законом. Гарантовано.

Війну на Донбасі зараз використовують як виправдання тому, що не проводяться реформи. Чи дійсно реформувати країну в таких умовах неможливо? Адже провал боротьби з корупцією, економічний колапс в Україні – це теж мета Путіна.

Є люди, які задіяні в плануванні, проведенні АТО, в вирішенні завдань оборони і воєнної безпеки. Але є відповідні державні структури із чиновників, яких понад двісті тисяч, які повинні планувати і проводити необхідні реформи, які працюють і на тактичну, і на стратегічну перспективу. Цього немає. І це вже очевидно всім.

Я нещодавно дізнався, що 1 липня це нарешті усвідомив прем’єр Яценюк і дав доручення всім міністерствам протягом тижня подати йому перелік реформ, які треба проводити, їх мету, заплановані результати, заходи, що треба виконати, обсяги бюджетного фінансування і так далі. Але ж це трапилось 1 липня! А мало бути ще в березні. Час втрачений. Коли призначається уряд, дається певний карт-бланш. Але коли пройшло вже сто днів, а робота ще не ведеться, все – довіри немає. Порошенку це теж важливо. Бо рубіжною датою для нього буде 1 вересня. До того часу він не знаходиться під вогнем критики.

Що таке трапиться 1 вересня, на вашу думку?

Якщо 1 вересня не буде обіцяного швидкого миру (а саме на цьому була збудована технологічна кампанія Порошенка: або оберіть мене, або буде війна), якщо на сході спокійно не підуть в школи, університети, не буде відновлено інфраструктуру, люди будуть відчувати себе в небезпеці, тоді можна прогнозувати, що рівень довіри до президента загалом серед населення різко впаде. І рівень критики, вже абсолютно обґрунтованої, буде більше на порядок. Бо треба робити те, що було обіцяно.

А чим для Порошенка може стати жовтень-листопад, коли прийдуть нові платіжки за опалення?

Люди формують своє ставлення до влади, виходячи із свого щоденного життя, із свого гаманця, з того, що можна на ті гроші купити, з якості і стандартів свого життя. При цьому не дуже вдумуються, хто насправді відповідає за економічні успіхи чи економічні гаразди, тарифи на тепло-, водо-, газопостачання. Ясна річ, це не президент безпосередньо. Це урядові структури або бізнес, якому ці урядові структури віддали право монопольно встановлювати тарифи через облгаз, обленерго, водоканали і так далі. В свідомості людей за це відповідає президент. Наростають передумови для соціального бунту, соціального невдоволення, яке може охопити практично всі регіони країни.

Проста людина починає розмірковувати таким чином: що змінилося після того, як вигнали Януковича, і прийшла нова влада? Що змінилося після того, як обрали нового президента? Зараз отримають платіжки поки що на підвищені тарифи на холодну воду, на газ, на електрику, а далі підуть – підвищена вартість послуг зв’язку і інше. Це перший шок. В листопаді буде ще більший шок, коли прийдуть платіжки за опалення. Експерти вже порахували: в Києві сума збільшиться десь на 95%, практично вдвічі. Людям зарплату не підвищують, робочих місць нових не з’являються. От як збалансувати сімейний бюджет? Ясна річ, що люди почнуть свій гнів на президента, на уряд, на парламент. В розумінні моєї мами, якій 78 років, це так. "Ви ж там в Києві, ви ж влада", - вона каже і не дуже розділяє законодавчу, виконавчу, президентську, судову, прокурорську вертикаль. "Ви ж влада, щось робіть". Це невдоволення буде дуже серйозним. За лютневою революцією може бути жовтнева революція.

Прокоментуйте призначення, які вже встиг зробити президент.

Під час виборчої кампанії Петро Порошенко говорив, що кадрова політика буде базуватися на принципах високої професійності, моралі, патріотизму. Це було до завершення виборів. Після перемоги перед ним було два шляхи. Перший – призначати потужних професійних людей, які, можливо, колючі в спілкуванні, мають повагу до себе, здатні відстоювати свою власну позицію, але які справді можуть спрямувати політику в певній сфері і досягти результату. Другий – призначати "своїх", слухняних, які будуть виконувати всі доручення, всі розпорядження, всі накази. Другий шлях хибний. Ним йшов Янукович – бачимо, куди дійшов. Але з перших же кадрових призначень бачимо: Порошенко теж обрав другий шлях.

Голова Адміністрації Ложкін. При всій повазі, класний медійник, бізнесмен, але він не знає державної машини в принципі. Його перший заступник – мільярдер Косюк із списку Forbes. Бізнес у владі. І йому доручають координацію реформ МВС, СБУ, Міноборони. Професійність – із знаком питання. При будь-яких класних менеджерських якостях. В такому ж режимі були призначені голова Нацбанку, Генпрокурор. Нацрада за президентською квотою так само сформована зі "своїх".

А Міністерство оборони? Як можете оцінити призначення на посаду голови відомства Валерія Гелетея – людини, яка не мала жодного стосунку до армії?

Те саме. Міліціонеру, людині, яка жодного дня до того не служила в армії (він служив в прикордонних військах КГБ), доручають розбудовувати нову армію. Я поки що не знайшов жодну людину, яка б схвалила це призначення. Вражає і позиція депутатів, які спочатку в кулуарах говорять між собою, що неможна таких призначати, крутять пальцями у скроні, а потім тут же голосують за призначення Гелетея. Дехто із злорадством : та нехай призначає, кого хоче, швидше завалить і себе, і свій рейтинг. Так неможна.

Міг би назвати понад 50 людей, набагато потужніших, професійніших, ніж Гелетей.

Назвіть хоча б трійку.

Не хочу підставляти нікого.

Різні життєві цінності і моральні установки у міліціонера і у військового Збройних сил. Міліція за покликанням переважно захищає владу від народу. Солдати, офіцери Збройних сил покликані захищати народ від ворога. Принципово різні підходи. Тому на чолі Міністерства оборони не повинен бути міліціонер. До речі, так само, як і на чолі Національної гвардії повинен бути армійський офіцер, а не міліцейський. Можливо, генерал Полторак – класна людина, щира, потужна. Але у нього інші життєві цінності.

Порошенко ще має шанс зупинитися в цій хибній кадровій політиці і виправити її завчасно. Бо інакше можна говорити, що немає великої різниці між кадровою політикою Януковича і Порошенка. Там теж були свої і слухняні, готові виконати наказ. Не такі потрібні міністри.

А попередник Гелетея Михайло Коваль відповідав своїй посаді?

Коваль проявив себе як щирий бойовий генерал. Його пост командувача, не міністра. Ковалю на посаді міністра було об’єктивно важко. Йому важко стукнути кулаком по столу на засіданні Кабміну чи РНБО і сказати: оце треба кров із носу, інакше неможна. Він, як людина військова, скоріше, бере під кашкет і виконує те, що говорять цивільні керівники. За цих умов армії важко. Але мені шкода, що такі люди, отримавши досвід, набивши певних шишок за складних умов, якось відходять залишаються на узбіччі. Тому що призначення Коваля заступником секретаря РНБО – це… Ну, знаєте, туди завжди призначали тих, кого звідкись зняли і не знали куди призначити.

Його потрібно, на мою думку, було призначити замість Литвина керівником Державної прикордонної служби. Він знає цю службу, був заступником. До того ж, саме на цьому етапі Державна прикордонна служба повинна виконувати не стільки функції контролю на державному кордоні, скільки оборони цього кордону. Коваль, який організовував участь збройних сил в АТО, знає ситуацію на місці, організовував оборону державного контролю, на цій посаді був би зараз набагато більше ефективний.

Часто певні накази і відповідальність за результати АТО приписують нинішньому начальнику Генштабу – головнокомандуючому Збройних Сил України Віктору Муженко. Хто офіційно керує антитерористичною операцією?

Є закон про антитерористичну діяльність, де чітко виписано формат АТО, включаючи систему підпорядкування. Планує, організовує і проводить АТО керівник Антитерористичного центра, який має статус першого заступника голови СБУ.

Я ставив питання навіть про кримінальну відповідальність колишнього Верховного командувача Збройних сил Турчинова, бо він не призначав керівника Антитерористичного центру цілих 40 днів від початку російської воєнної агресії. Призначив на цю посаду людину лише 7 квітня. Це службова бездіяльність з вкрай тяжкими наслідками для країни. Потім 14 квітня на цю посаду було призначено Василя Крутова, оскільки попередній керівник отримав поранення. З того часу Василь Крутов формально був керівником операції. Хоча з неофіційних повідомлень ми знаємо, що через певний час Крутова відсунули від керівництва, і першу скрипку грали армійські генерали, зокрема Муженко.

На днях вийшов наказ президента про призначення нового керівника антитерористичного центру – генерала-лейтенанта Василя Грицака. Чи буде він одразу включений в керівництво операції, чи президент визначить іншу людину – мені важко сказати. Тому в мене зараз відповіді на це питання немає. Думаю, президент мав би чітко назвати, хто керує АТО.

Президент тільки звільнив Василя Крутова з посади першого заступника голови СБУ та відсторонив його від виконання обов’язків керівника Антитерористичного центра, а експерт Дмитро Тимчук зразу ж натякнув, що після цього звільнення зменшився "злив" інформації…

Якщо ми говоримо про "злив", витік важливої або таємної інформації, то, насправді, якби не було б жодного шпигуна, проблема все одно б нікуди не зникла. На жаль, попри виділені ще на початку березня досить великі кошти – майже 8 мільярдів гривень – саме на планування і проведення мобілізації АТО, не було швидко закуплено захищених засобів зв’язку. І переважна більшість – 95% – всіх бойових наказів віддаються через мобілку. Це означає, що ворог знає розташування наших військ, їх концентрацію, плани, переміщення… Саме невирішення питань матеріально-технічного забезпечення призводить потім до зриву виконання завдань, до втрат людей, техніки, підриву морального духу і так далі.

З урахуванням того, що в часи минулої влади, силовими відомствами керували фактично росіяни, наскільки серйозною є проблема шпигунів?

Чи є люди, які працюють на Росію в силових та загалом державних структурах? Очевидно, є. Політика Януковича і його ключових міністрів-силовиків була цілком спрямована саме туди. Дехто з колишніх міністрів-силовиків були громадянами РФ. Ясна річ, що вони формували вертикаль своїх підлеглих, виходячи з власних принципів кадрової політики, зорієнтованої на просування інтересів Російської Федерації. Скільки таких - я не можу сказати. Не знаю.

Геннадій Москаль, голова парламентської слідчої комісії з розслідування розстрілів на Майдані, вже оприлюднив прізвища снайперів, які діяли в ті дні. Але досі жодних наслідків. Складається враження, що справа гальмується.

Представляючи нового Генпрокурора Віталія Ярему, президент визначив найголовнішим завдання прокуратури під його керівництвом дати відповідь на питання: хто віддав накази і хто вбивав людей на Майдані? Я поки що не чув доповіді Яреми про виконане завдання. Але, можливо, часу в нього ще не було. Водночас створена тимчасова слідча комісія в парламенті, і її керівник Москаль вже зробив ряд резонансних заяв, назвав підрозділи, назвав деякі прізвища, вказав на певні елементи саботажу з боку силових структур, підрозділи яких були учасниками тих вбивств, і затримку з боку слідства. Додаткової інформації у мене немає.

Я хотів би теж отримати відповіді на ці питання і не тільки на ці. Бо і застосування силових спецпідрозділів – того ж "Беркуту" – було незаконним, і це вже визнав суд. Визнавши це, суд фактично сказав, що повноваження спецпідрозділів усіх силових структур (тобто не тільки "Беркут" чи "Гепард", але й і "Альфа", і "Омега", і "Булат") мають бути визначені законом. Зараз цього немає. Це визначено зараз відомчими наказами. Тобто кожен новий міністр може формувати свої армії для своїх завдань.

Розслідування справ з діяльності "Сім’ї". Результатів теж поки що не чути?

У мене таке відчуття, що тут більше імітації, ніж реального розслідування. При чому, не тільки в Україні, а й за межами України так само.

Ну от нещодавно було оголошено в розшук Азарова. А вже пройшло майже пів року з того моменту, як його немає в країні. Потім я читаю повідомлення на одному з сайтів, що один із заступників попереднього Генерального прокурора Махніцького звертався письмово до правоохоронних органів Австрії для того, щоб вони зняли арешт з майна Клюєва на підставі того, що начебто немає достатньої бази звинувачень. Потім з’являється інше повідомлення про те, що вже новопризначений Генпрокурор Ярема відкликав той лист. Ну нехай там якось швиденько, маючи величезну охорону і власні літаки, втекла родина Януковича. А всі решта? А дехто ходить відкрито і далі по Києву і Донбасу.

Не можу зрозуміти, чому на це не реагує президент. Всі бачили, що зірвало різьбу на Майдані. Диктаторський пакет законів від 16 січня. Ми вже забули, хто то все організовував? Ми бачимо половину представників вчорашнього диктаторського режиму в коаліції.

Який вихід – дострокові вибори? Де гарантія, що вони стануть очищенням?

Цей парламент не має права на існування в такому складі. Подивіться на голосування. Якби час від часу не підголосовували позафракційні, частина регіоналів, інколи навіть комуністи, то, взагалі, не було б позитивних голосувань. Коаліція формально начебто існує, але її немає.

Вимога всього народу – негайно переобрати цей парламент. Але чи вирішить це переобрання все питання? Ні. Навіть при цьому парламенті якби президент шукав відповіді на питання, чому Калєтнік, Олійник, Клюєв ходять спокійно по залу, чому не забрали власність у тих, хто розкрадав країну мільярдами, була б інша ситуація. Президент міг би вирішити ці питання. Парламент підтримав його Генпрокурора. Вперед! Хай вносить подання, давайте знімати недоторканність, заарештовувати. Цього поки не було зроблено.

Тим не менш, президент пообіцяв переобрання Ради до кінця року. Коли мають пройти дострокові парламентські вибори? Чи доцільно проводити їх в ситуації війни, коли неможна забезпечити виборчий процес на Донбасі?

Крим фактично відрізаний. Два з половиною мільйони людей зараз в окупації. І вони не матимуть можливості голосувати. Відповідно, не матимуть представництва в українському парламенті. Якщо на момент проведення виборчої кампанії не буде спокою в Донецькій і Луганській області, це означає, що ще близько восьми мільйонів людей не будуть представлені в Раді. Це буде означати фіксацію шляхом голосування в певному сенсі розколу України. Тому парламентські вибори, з одного боку, треба провести якнайшвидше. З іншого, їх можна провести тоді, коли буде можливість їх провести в Донецькій і Луганській області.

Президент назвав бажану для нього дату проведення цих виборів – 26 жовтня. Якщо він говорить про цю дату серйозно, це означає, що в його планах швидке завершення антитерористичної операції – не пізніше десь 28 серпня. Бо оголосити вибори треба, як мінімум, за два місяці до дати голосування.

За останнім рейтингу КМІСУ "Громадянська позиція" набирає 11,2%. Як ви можете оцінити цю цифру? Не вважаєте, що вона завищена?

Я бачив різні рейтинги – відкриті і закриті, де "Громадянській позиції" люди готові віддати понад 10%. Ми гарантовано будемо представлені у парламенті.

Команду вже формуєте? Першу п’ятірку назвати можете?

Ясна річ, формуємо. Але першу п’ятірку зараз не назву. Це було б безвідповідально. Це має визначити з’їзд. Та в списку нашої партії буде лише декілька людей, які до того працювали в парламенті. Переважна більшість – це будуть нові люди з відповідним бекграундом активної громадянської позиції, з позитивним результати в своїй сфері, які точно знають, для чого йдуть в парламент, в якому комітеті будуть працювати і якого роду законодавчі ініціативи будуть реалізовувати. Ми вирішили, що за рахунок зменшення в списку кандидатів наших партійців, ми дамо можливість потрапити в парламент активним громадським діячам.

Щодо тих, хто вже працював в парламенті. Назвіть прізвища, які ми побачимо в списку.

Зараз у нас є депутати від "Громадянської позиції" - четверо. Троє з них підуть на наступні вибори.

Комусь з громадських діячів ви вже робили відповідні пропозиції?

Проводимо зараз переговори, пропонуємо. Та не всі хочуть йти в парламент. Дехто хоче залишитись в громадському секторі.

Вам надає фінансову допомогу Олександр Третьяков?

Спитайте в нього – це неправда. На виборчу кампанія він нам не давав грошей.

А хто давав?

Ми на сайті в режимі онлайн розміщували прізвища всіх, хто передавав кошти до виборчого фонду, і куди вони потім перераховувалися.

В мене немає жодного зобов’язання, на кшталт: будеш президентом, або матимеш фракцію в парламенті, признач мене туди-то міністром чи губернатором. Я всім гарантував дві речі: зроблю все, аби закон був дотриманий, і не змінюю номер мобільного.

Але от зараз – у зв’язку із зростанням рейтингу – вам пропонують підтримку в обмін, наприклад, на включення до партійного списку? Хто?

Приходять. Потоками йдуть. З усіх регіонів. І діючі, і колишні депутати. Нам вже треба створювати структуру внутрішньої безпеки – щоб знати, з ким варто починати розмову, а з ким не варто зустрічатися. Пропонують великі гроші, щоб потрапити в список.

Яка максимальна запропонована сума?

Люди готові платити п’ять мільйонів доларів. Якби я, може, паузу витримував, і більше пропонували б. Але відмовляємо, звісно. Я не хочу – ані для себе, ані для команди – втрати довіри через включення до списку пари, вибачте, якихось уродів. Навіть за великі гроші. Ми не будемо, на відміну від інших партій (не уточнюватиму), продавати місця в списку.

Якщо бізнес не буде відділений від влади, то не важко передбачити серйозні катаклізми і потрясіння. Тоді ми можемо стати свідками кількох одна за одною виборчих кампаній. Достроково парламентська, потім дострокова президентська, потім місцева, потім ще дострокова парламентська… Для того, щоб врешті перезавантажити владу, як того хочуть люди. І на це я б не економив грошей.

Але у держави і так з грошима проблеми.

Якщо хтось каже, що мільярд чи півтора на вибори це дуже багато, та за один день перебування при владі брудного чиновника крадуть набагато більше. Якби вибори проходили протягом наступних п’яти років кожного року, повірте, гірше не було б.

Наши блоги