УкрРус

Леонід Косаківський: Київ потребує термінової реанімації. Ч. 1

  • Леонід Косаківський: Київ потребує термінової реанімації. Ч. 1
    УНИАН

Перший Київський міський голова Леонід Косаківський розказав "Обозревателю" про критичну ситуацію у Києві, проблеми нової влади, дії Кличка та ймовірні Майдани.

ДОВІДКА Леонід Косаківський – перший Київський міський голова. З 1993 року – представник Президента України у Києві. У 1994 році на перших за півтора тисячолітню історію міста прямих загальноміських виборах обраний головою Київради. Одночасно до 1995 року очолював міськвиконком, а в 1995-1996 рр. був головою міськдержадміністрації. В червні 1997 року на підставі перехідних положень ухваленого парламентом закону про місцеве самоврядування в Україні він як всенародно обраний голова Київради набув статусу столичного міського голови, тобто став першим за часи незалежності Київським міським головою. Обіймав цю посаду від 1997 до 1998 року. Народний депутат України 1998-2002. Державний службовець 1-го рангу. Представляв Україну в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи від 1996 до 1998 року. Був членом постійної делегації Верховної Ради України в Парламентській Асамблеї Ради Європи в 1998-2002.

- Леоніде Григоровичу, яка ситуація наразі в Києві? Люди з острахом очікують зиму...

- Ситуація справді складна: місто потребує термінової реанімації. Такий його критичний стан спричинили не лише нинішні проблеми в країні. Даються взнаки також наслідки неефективної роботи й недалекоглядної політики призначених з Банкової столичних керманичів в минулі роки. На жаль, нові керівники міста не змогли поки що виправити помилки попередників, а де в чому їх повторюють.

- Нинішню ситуацію в Києві порівнюють з тою, що була у 1990-х, якраз коли ви почали працювати у владі...

- Тоді, коли мене в 1993-му призначили представником президента, становище у Києві було ще гіршим. Так, не було війни. Але економіка лежала в руїнах, підприємства ледь животіли, страйкували транспортники, основні продовольчі товари продавалися за талонами... Грошей не було.

Але навіть в тих скрутних умовах ми взяли ситуацію під контроль і "витягнули" місто з глибокої кризи. Кияни належним чином це оцінили – за 14-ть місяців вони проголосували за мене на перших в історії міста прямих виборах мера, хоча й були інші, доволі імениті кандидати.

- То, як кажуть, з висоти свого досвіду, порадьте нинішній київській владі, що і як треба робити.

- Поради можна давати тому, хто готовий їх слухати, і, найголовніше, чути. Такого настрою на Хрещатику, 36 я зараз не відчуваю. Там дещо "задирають носа", проявляють самозакоханість та необґрунтовану самовпевненість. Київ таке вже знав. Воно швидко минеться, обпечуться декілька разів, і спустяться на грішну землю. Пам’ятаєте як у Макаревича: "И то, и другое я видел не раз, кого ты хотел удивить?" Історія міста починається не з них, не ними вона і закінчиться. Це варто усвідомити нинішнім міським очільникам. І не надто покладатися на іноземних радників. Їх мали всі наші президенти та голови урядів, вони були при Черновецькому й Попові. Сильно допомогли? Отож.

Зразу зазначу, щоб усі мене правильно зрозуміли: я не прагну жодних посад. Вони мене вже не приваблюють. І з настановами своїми нікому не нав’язуюсь.

Але душа за Київ, якому віддав стільки років свого життя, болить, тому можу лише висловити свою думку з тих чи іншим нагальних міських проблем. Якщо вона комусь стануться в нагоді, буду радий.

- Які питання, на ваш погляд, потребують першочергової уваги?

- Є три найскладніші проблеми.

Перше – бюджет. За вісім місяців план по доходам не виконали. Крім того в бюджеті "дірка" в 3,5 мільярди гривень. Як її збираються "латати" – ніхто не каже.

Крім виділеної липневими змінами до держбюджету субвенції на виконання функцій столиці (1,8 мільярди), яку ще має розподілити уряд, більше реальних надходжень, аби покрити наявний дефіцит, не проглядається. За класичним алгоритмом дій у таких випадках, необхідно провести секвестр бюджету, скоротити витратну частину, і шукати нові джерела надходжень. Але якась зрозуміла позиція міської влади з цього надважливого питання не артикулюється.

Якщо сподіваються, як Обломов, що все як-небудь само собою розсмокчеться, то це марно. А може плекають надію, що "десь хтось щось дасть"? Так практикував Попов – ходив з протягнутою рукою й чекав, поки "зверху" щось в неї "капне". Як сів на цю ін’єкційну голку "євро дванадцятих" коштів, так з неї і не міг злізти, підробляючи виконробом у Азарова – той вирішував, що, де, коли і за що в столиці будувати. А коли цей дощ "євро вливань" закінчився, виявився неспроможним самостійно заробляти кошти. Не кращий приклад для наслідування.

Слід новій владі подумати й про коефіцієнт корисної дії своєї роботи. Ми, наприклад, навіть за більш скромних тодішніх можливостях, ніж тепер, впродовж трьох років ввели в експлуатацію 40 шкіл і дитячих садків – більше, ніж за часів Омельченка, Черновецького й Попова разом узятих. Може Кличко відновить необхідні темпи будівництва цих вкрай потрібних місту об’єктів? Тішить, що його нова заступниця усвідомлює таку необхідність. Та й квартир для черговиків ми тоді вводили більше. Тож навіть за цих фінансових умов теперішній владі можна видавати на-гора кращий результат.

1994. Нарада біля Київського залізничного вокзалу.

- Наступне – підготовка до зими. Тут повна катастрофа. Щоправда, влада звітує про 80-ти відсоткову до неї готовність. Майже як у тій пісні: "А в остальном, прекрасная маркиза, все хорошо, все хорошо".

Виконали те, що самі собі запланували в заходах, що з року в рік переписуються. Папір усе стерпить. А насправді як? Якщо уважно почитати повідомлення Київенерго та міських чиновників, то картина вимальовується зовсім не райдужна.

Для забезпечення проходження опалювального сезону в Києві потрібно приблизно 2,2 млрд кубометрів газу. А ми що маємо? Урядом доведені ліміти місту на опалювальний сезон обсягом 1,19 млрд кубометрів. Отже, потрібно ще 1 млрд кубів газу, аби вийти на мінімально необхідний рівень.

Внаслідок зупинки теплоджерел (відключення гарячої води) за прогнозними показниками компанії економія з 1 серпня й до кінця опалювального сезону може скласти 530 млн кубометрів. Тобто це дасть максимум половину додатково потрібного обсягу газу. Як не крути, не вистачає. Де взяти ще півмільярда кубів газу (а в реальності більше)? Про це ні пари з вуст.

Основним видом палива, яке використовується в Києві в опалювальний сезон, є газ. В якості резервного палива передбачено мазут (на випадок аварійних ситуацій, несправності обладнання, обмеження поставок газу та інших форс-мажорних обставин). Для цього в Київенерго були свого часу побудовані сховища мазуту на ТЕЦ-5 в обсязі 110 тисяч тон і ТЕЦ-6 (180 тисяч тонн).

Коли я працював у мерії, ми традиційно запасали не менше 150-250 тисяч тонн мазуту, що дозволяло в разі непередбачених випадків гарантовано забезпечувати теплопостачання Києва в осінньо-зимовий період, поки ситуація не повернеться в нормальний стан.

Останнім часом таких запасів не створювалося. І тепер в резервуарах майже порожньо. Маємо лише 52 тисяч тонн. Це рівень часів Черновецького. Тоді з-за браку мазуту були холодні батареї в січні 2009-го. Пригадайте промовисті заголовки в пресі тих днів: "Київ замерзає: мазут закінчується, Черновецький – на морі", "У Києві мазуту вистачить лише до завтрашнього вечора". Скільки разів можна наступати на одні й ті самі граблі?

І з гарячою водою не було би таких проблем сьогодні, якби врахували, що деякі ТЕЦ можуть працювати окрім газу також на вугіллі й на мазуті.

Хто відповість за таку халатність, від якої потерпають сотні тисяч киян. А зима ж ще не прийшла. Буде ще те?

Крім об’єктивних факторів (війна, тяжкий спадок від колишніх керівників міста), до такого важкого становища призвів ще й суб’єктивний чинник – нерозторопність вже нинішніх чиновників.

Днями "Нафтогаз України" заявив, що станом на 9 вересня не отримав пропозиції від КМДА про розподіл газу в столиці для підготовки до опалювального сезону, що вона зобов’язана була зробити для вчасного його початку.

Окрім того, ця компанія повідомила, що була змушена з 11 липня 2014 року обмежити газопостачання Київенерго внаслідок накопиченої заборгованості перед нею, а не лише у зв’язку з установленими лімітами місту, як трактувалося раніше.

В НАК зазначили, що станом на вересень Київенерго є найбільшим боржником перед компанією за спожитий природний газ – вона завинила 1,73 мільярда гривень.

І це при тому, що згідно з даними Держстату, рівень розрахунків населення в Києві в 2014 році становить понад 100% з урахуванням погашення боргів минулих періодів. Створюється враження, що Київенерго використовувало газ для виробництва теплової енергії, отримало оплату зі споживачів, але не розрахувалося за спожитий газ, – наголосили в Нафтогазі.

З-за цього всього підготовка до зими, попри бадьорі рапорти, зривається. А всі оці суперечливі заклики: купляйте бойлери (наші внутрішньо домові мережі просто не витримають такого навантаження в купі з очікуваним масовим використанням електрообігрівачів, та й не забуваймо про анонсовані планові відключення електроенергії), ми подовжимо чи перенесемо шкільні канікули тощо – все це несерйозно. Тобто, рятуйся, хто може сам. Це вже не сучасний менеджмент.

Тож ми маємо вимагати від влади конкретних планів, розрахунків, як вона збирається зводити енергетичний баланс, і головне дій, аби взимку не замерзнути.

Хотілось би побачити графік постачання мазуту, звідки збираються взяти на це кошти, доволі значні, між іншим. Чи будемо палити взимку, аби обігріти будинки, папір, на якому надруковані плани, про "виконання" котрих так бравурно звітують чиновники?

Ними та порожніми обіцянками наші оселі не обігрієш. А з Київенерго треба вже щось вирішувати – досить грабувати киян. Час повертати цю компанію, як і Київводоканал, Київгаз, Головкиївміськбуд, в комунальну власність.

І третє важливе питання на сьогодні – Генеральний план розвитку Києва. Наче незабаром збираються розглядати це дітище Черновецького-Попова. Але той план не сприймається громадськістю та незаангажованими фахівцями – знищуються зелені зони, узаконюються незаконні забудови, не вирішуються багато соціальних та екологічних проблем. Цілком справедливі побоювання.

Але є й більш глибокі заперечення проти цього проекту. Так, зараз у Києві офіційно – 2,8 мільйони населення. Але реально – десь 3,5 (так зване денне населення). До 2025 року очікується до 4,3. Плюс маємо значну щоденну маятникову еміграцію (до 150 тисяч) – люди приїздять на роботу, потім повертаються додому.

Проект Генплану фактично пропонує побудувати другий Київ (плюс 28 мільйонів квадратних метрів нового житла, тобто більше половини від нинішнього житлового фонду) в існуючих межах, хоча інфраструктура й так дихає на ладан, не розвивається, із транспортом сутужно давно, замість соціальних об’єктів останні 18 років зводилася в основному комерційна нерухомість, офіси й торговельні центри. За такого плачевного стану соціальної сфери та інженерної інфраструктури це – катастрофа. Місто такий тягар не потягне. Йому загрожує колапс!

Головна помилка розробників нового Генплану – ставка на розвиток Києва в існуючих кордонах, ущільнення забудови, тобто наступ на життєвий простір киян, без належного гармонійного взаємозв'язку з розвитком прилеглих територій, найперше – столичної області.

У більшості великих міст світу подібні проблеми вирішуються за рахунок створення агломерацій (вони по різному називаються). І ми маємо не відставати від цього світового тренду. При цьому адміністративні кордони змінювати недоцільно. І взагалі, владі столиці й області необхідно припинити війни за межі, й від спілкування через ультимативні рішення, суди й пресу, налагоджувати нормальні ділові взаємовигідні стосунки.

Замість розтягування Києва, на території агломерації для розвантаження столиці треба створити ще кілька центрів тяжіння зі своїми точками докладання робочих рук, соціальними об’єктами, новим житлом. Ну і, ясна річ, розвинутим транспортним сполученням. Як у Франції, приміром.

Це був би колосальний проривний проект для держави. З метою координації всієї цієї роботи та узгодження діяльності органів влади області й міста варто призначити уповноваженого Президента України (або уряду) з питань Київської агломерації, а для узгодження політики й практичних дій можна було би утворити координаційну раду, до котрої увійшли би порівно представники державної влади й усіх органів самоврядування на території регіону.

Гарною підмогою у цій справі на початку міг би стати нещодавно ухвалений закон "Про співробітництво територіальних громад".

Але згодом доцільно було би підготувати та ухвалити спеціальний закон щодо Київської агломерації (Великого Києва).

І новий Генплан Києва варто розробляти з урахуванням цієї концепції, нової ідеології розвитку міста як центру великої агломерації. Ухвалення його в нинішній редакції – це консервація проблем та шлях у безвихідь.

1995 рік. Леонід Косаківський після зустрічі з кікбоксерами...

- Сумна картина вимальовується.

- Так. Якщо вчасно не вирішити ці та інші, як ми обійшли в розмові за браком часу, проблеми, що накопилися, Київ чекають важкі випробування.

Ми думали, що за їх розв’язання прудко візьметься нова столична рада, але бачимо, що вона поки що мало для цього робить. Сподівалися, що обрали четвертого міського голову, і я за нього голосував, з новим світоглядом, але й він поки не виправдовує покладених на нього надій. Наче й старається, але як потрібно ще не виходить. Складається враження, що Кличко не зовсім самостійний в своїх діях, а залежить від політичних сил, які привели його до влади.

Принаймні, кадрові призначення навівають такі роздуми. Деякі з них взагалі дивують. Я цим людям і ЖЕКом не довірив би керувати, не те що районом чи комунальним підприємством, або департаментом. Мене вражає авантюризм окремих "ново призначенців", які беруться за справу, на якій вони абсолютно не розуміються.

Розкачка затягнулася. Обіцяної програми ми так і не побачили (не можна ж за неї вважати показаний набір слайдів та виголошені тези на кшталт закликів ЦК КПРС до трудящих радянських часів), команда остаточно досі не сформована. По районам не все вирішено, "зависли" окремі департаменти. Заступників отримали лише 1 вересня. Кличко бідкався, що, буцімто, у Кабміні довго "витримували" його подання на них. Треба було цим документам "приставляти ноги", їхати в Кабмін й не виходити звідти, поки не поставлять потрібні підписи. Коли у мене були якісь питання, я йшов до Кравчука чи Звягільського – й вирішував їх, а не скаржився в ефірі. Це вже відповідальність першого керівника.

Розмов багато, обіцянок, іноді добряче присмачених маніловщиною, також вистачає, деякі з них просто смішно слухати, а справ, на жаль… Поки єдиною реальним досягненням стало звільнення центра міста та відновлення руху по центральним вулицям.

Крім соціально-економічних, про які ми вже вели мову, є чимало питань в духовній сфері.

Війна з агресором у нас іде не лише в зоні АТО, а і на інших фронтах – в т.ч. культурному.

Ми маємо звеличувати та зміцнювати український дух. Тому я би рекомендував Кличку повернути до Києва міжнародний балетний конкурс імені Сержа Лифаря – нашого славетного земляка. Цей конкурс – може єдиний у нас світового рівня (ще можна назвати конкурс імені Горовиця). І він дає добру нагоду просувати все українське на міжнародній арені. І тут ми можемо бити інших, бо таж Росія такого не має, а багато її балетних зірок засяяли в Києві саме на конкурсі Лифаря. Але цей конкурс, який було запроваджено в 94-му (тоді влада знайшла на нього гроші), з приходом у 2006-му Черновецького (його і "молоду команду" він не цікавив, весь час займав земельний та інший дерибан) припинив своє існування. Потім його спровадили в Донецьк, де він також уже три роки не проводиться. Просто ганьба.

Варто Віталію Володимировичу звернути увагу й на деякі "дрібниці", які його й місто не прикрашають. Такий, приміром, курйозний момент. Ми бачимо на фото, що в кабінеті столичного мера замість офіційного герба використовується зображення Архістратига Михаїла з герба села Хотів. Парадокс. Київ що, приєднали до Хотова?

Нехай він також поцікавиться, хто йому підсунув на підпис присягу із зображенням цієї фальшивки авторства приватної особи, яка має на нього свідоцтво, а не затвердженого сесією Київради в 1995-му офіційного герба столиці.

Що стосується Київради, то кияни з обранням депутатів, схоже, серйозно "промахнулися". Не надто вони охочі до роботи. З моменту обрання зібралися лише на сім, здається, засідань. Жодного рішення, яких потребує поточний момент, не прийняли. Коли відключили гарячу воду, мали б зійтися, вирішити, як діяти… А вони роз’їхалися у відпустки

На останній сесії більшу частину часу завзято роздавали земельні ділянки. Перед цим довго ділили комісії – розбіглися по "найласим" з них: бюджетній – 17 та земельній – 20! А в комісії по самоврядуванню чи освіті – записалися лише по троє. Так вони визначили свої інтереси.

Деякі зразу завели розмови про зарплату, хоча за законом мають працювати на безоплатній основі. Якби вони про такі "апетити" говорили перед виборами, то як ви вважаєте – голосували б за них? Тож сподівань на такий депутатський склад мало.

- Але ж обирали їх наче б то прозоро, під гаслом оновлення влади, серед депутатів – багато учасників Майдану. А результату немає. Що громаді робити? Знову йти на Майдан?

- Громада теж несе відповідальність – це вона обрала саме цих депутатів. А як правильно голосувати? Тут немає ідеального рецепту. Треба цьому вчитися. В країнах розвиненої демократії добре усвідомлюють, що від того, як вони визначаться на муніципальних виборах, залежить рівень їх життя на найближчий період. І виправити помилку вони зможуть лише на наступних виборах. Тож аби за кого вони голос не подадуть. І ми маємо зрозуміти, що "за гречку" або гарну листівку відмітку в бюлетені не треба ставити, бо собі буде в перспективі дорожче.

Є і зараз серед столичних депутатів достойні, принципові люди. Але не вони визначають "погоду" в міськраді. Та й дві третини мандатів – "ударівські", вони домінують у прийнятті рішень. Отже на них і відповідальність за наслідки роботи чинного депутатського корпусу.

22 березня 1998 року. Косаківський виступає на мітингу на захист Закону про столицю та виборів мера.

- Але зараз уже жартують, що взимку, якщо Кличко "завалить" Київ, то йому містяни влаштують персональний Майдан.

- Кличко повинен замислитися. Критично подивитися на себе з боку. Бо виходить, наче як ото в боксі: виграв бій, підняв пояс над головою – й носиш його до наступного поєдинку. В політиці після перемоги на виборах усе тільки починається.

По собі знаю, що мером стають не тоді, коли оголосили результати виборів, а коли тебе сприйняли кияни, коли ти досконало оволодів управлінським механізмом.

З відведених йому півтора років Кличко три місяці фактично згаяв. Але в нього є потенціал. І якщо він напружиться, критично подивиться на свою команду, чітко визначить пріоритети, та енергійно візьметься за справу, демонструючи результат, а не зануриться в парламентську виборчу кампанію, – шанси у нього є. Вийде у нього, виграємо всі ми, буде добре для Києва.

- Як наразі працює апробована колись схема поєднання посад міського голови й голови адміністрації?

- Так, Кличко – міський голова та одночасно голова КМДА. Але я вважаю, що адміністрації в місті та районах мають піти в небуття. Підтримую зміни до Конституції України, внесені Петром Порошенком, які чомусь не знайшли підтримки в парламенті. Він пропонував прибрати адміністрації на всіх рівнях, відновити виконкоми рад, а на представника президента на відповідній території покласти контрольно-наглядові функції – він не мав би владних повноважень, а слідкував за законністю.

Це була б оптимальна модель і для Києва. Я таку позицію відстоюю вже майже 20 років. Може новообрана Рада за це проголосує.

Ну і, певна річ, треба повертати районні ради, які є в більшості столиць світу. Всі це гасло несли на виборах до Київради, а зараз враз про нього забули. Несолідно якось.

Далі буде

Наши блоги