Олексій Баганець. Іпостась перша: прокурор

Серед українського юридично-політичного істеблішменту – мода на варіації даунфіштінгу. Йдеться не про остаточну відмову від колишнього modus vivendi, а про певне коригування його у відповідності до сьогочасної кон`юнктури. Приміром, гламурний метросексуал Микола Катеринчук, депутат-нунсівець і утримувач партії «Європейська платформа», раптом береться представляти у суді інтереси матері Оксани Макар. Людини з іншої фінансової, інтелектуальної, ба навіть ментальної галактики.

Чому? А тому, що справа вийшла гучна, а ще тому, що наближаються вибори. Відтак Катеринчук згадує, що він – не лише депутат, а й юрист, точніше, юрист з претензіями на повторне депутатство, на прохідне місце у списку БЮТ-ФЗ. До списку БЮТ ми іще повернемося обов`язково, адже наш сьогоднішній протагоніст – Олексій Баганець – тісно з ним пов'язаний. Що ж до Катеринчука, то цей політик за всяку ціну набивається у друзі і до люмпенізованої Суровицької, і до всесильної колись Юлії Тимошенко, аби лишень засвідчити свою корисність та непересічне «обліко морале». Але про нього – наступним разом.

Іще приклад: перехід прокурорів у інші якості. Колишній виконувач обов`язків Генерального прокурора України Богдан Ференц нині трудиться на адвокатській ниві. Щоправда, його перехід був, так би мовити, плавним, та й стався він не вчора. З гучних справ у послужному списку Ференца: захист у 2002-му Олега Ляшка (на той час – головреда газети «Свобода»), родини вбитого журналіста Александрова (2003), захист інтересів Тимошенко (2011) – мова про епізоди, пов`язані з Кіотським протоколом та каретами «Швидкої допомоги».

Щоправда, Юлії Володимирівні Ференц, вочевидь, не надто догодив. Останнім часом про нього не чутно, як не чутно, втім, і про намагання Ференца прокрастися у партійний список. Трохи інакше все склалося у ще одного екс-Генпрокурора Віктора Шишкіна: на початку мілленіуму Віктор Іванович долучився до антикучмівського руху, трохи консультував ув`язнених унсовців, трохи дописував на тодішній рупор УБК – сайт «Майдан» – словом, всього робив потроху, а у підсумку отримав два немалі бонуси: сам Шишкін був призначений президентом Ющенком на посаду судді Конституційного Суду (2005 рік), а його донька Еліна двічі пройшла в парламент за списками БЮТ (у 2006 та 2007 рр.).

Нарешті, останній персонаж: ще один прокурор (не генеральний, але наближений – у 2000-2002 рр. він був заступником Михайла Потебенька) – Олексій Баганець. Людина з поганою мовою і ще гіршою кармою, вельми не симпатичними вчинками у минулому, потугами заполірувати це у теперішньому та надіями прорватися в депутати у майбутньому. Прокурор чотирьох областей. Злий геній справи Гонгадзе. Права рука свого недорікуватого шефа. Борець із пресою. Власник крутого «лексуса», що став каменем потикання в одній компроментуючій Баганця історії (про неї – у другій частині нашого розслідування).

«И это все о нем»… Це й справді все про нього і про набір професійних та людьких якостей, зручно утромбованих у досить вгодованому тілі, котре нині позиціонує себе «адвокатом» та «почесним президентом компанії «Баганець та Партнери». Між іншим, як адвокат Баганець нині обслуговує інтереси ув`язненого Юрія Луценка – ось такий несподіваний поворот у долі Юрія Віталійовича, котрого вже тривалий час – в суді, іперед пресою представляє інший «меценас» – Ігор Фомін.

Втім, до того, як стати «адвокатом», Олексій Баганець займався дещо іншими справами. Про них якраз і піде мова.

Перше, що пригадується у зв`язку з Баганцем, це, звісно ж, справа Гонгадзе. Пам`ятаю 2002 рік, славнозвісний Печерький суд на Хрещатику, сльози Лесі Гонгадзе і викликану до неї «швидку», коли жінка знепритомніла – усі ці ексцеси супроводжують оскарження Лесею відмови Генпрокуратури щодо визнання її потерпілою стороною. Боротьба за такий статус (а отже, й за право на ознайомлення з матеріалами справи, висновками екпертиз тощо) триває біля двох років – з 2000-го по 2002-ий.

…Зацитую газету «Сегодня» від 1 квітня 2001 року: «Заступник генерального прокурора УкраїниОлексій Баганець не збирається виконувати всі вимоги матері і дружини Георгія Гонгадзе. Він не має наміру допускати їх до матеріалів кримінальної справи і результатіввсіх експертиз. «Це суперечить українському законодавству», – заявляє він».

Іще цитата: «У нас вже був прецедент різного тлумачення закону з боку Генпрокуратури і Печерського райсуду, коли мова йшла про визнання матері і дружини Георгія потерпілими. На наш погляд, в той момент не було підстав для такого визнання. Однак суддя Замковенко знайшов мої дії неправомірними і висунув до Генпрокуратури вимогу визнати жінок потерпілими. Я звернувся у Київський міськсуд з мотивованою касаційною скаргою, в якій просив скасувати незаконне рішення Печерського райсуду», – розповідає виданню Баганець.

(В якості nota bene: терзаючи Лесю Гонгадзе з усією твердолобістю тупого совкового чиновника, Баганець паралельно оголосив реконкісту Миколі Замковенку, судді, котрий: а) зіпсував йому всю гру по справі Гонгадзе, б) оголосив незаконним арешт Тимошенко у 2001 році. В результаті Кучма звільнив Замковенка з посади судді, і згодом той потрапив у списки БЮТ, але депутатом побув недовго – лише рік, до позачергових парламентських виборів у 2007-му.

Тепер же з великою вірогідністю можна спрогнозувати, що у парламент-2012 БЮТ проведе Олексія Баганця. Тут дивує навіть не манера «Батьківщині» розплачуватися з «потрібними» людьми місцями у партійному списку – така практика є звичайною в українській політиці. Дивує той безкінечний коловорот «фріків» традиційної і не дуже орієнтації, які проходять від цієї політсили до Ради – у вигляді змій, вчеплених одна одній в хвіст: сьогодні прокучмівській Баганець «догризає» протимошенківського Замковенка, і Замковенко отримує захисний мандат, завтра Замковенко стає «нічиїм», а Баганець – опозиційним, й історія повторюється мало чи не з точністю до навпаки).

Але ще кілька слів з приводу справи Гонгадзе. У2001-му Баганець твердо стояв на «бандитській» версії його вбивства. Як це корелює зараз зі згодою Луценка на те, аби його захищав саме такий «спец» – сказати тяжко. Ловити за хвіст логіку українського політбомонду – все одно, що шукати чорну кішку у темній кімнаті. Знаменитий «співкоординатор акції «Україна без Кучми», «польовий командир Майдану», уславлений Юрій Луценко віддає свою долю у руки людини, яка буквально уособлює ненависний йому режим Леоніда Кучми – того самого Кучми, котрого Юра у полум`яних промовах «з броньовика» інакше, як «рудим тарганом» і не називав.

Втім, не Гонгадзе єдиним згадуємо Баганця. 26 лютого 2002 року Генеральна прокуратура (точніше, заступник голови ГПУ Баганець) опротестувала постанову Ради у справах релігій від 1992 року про реєстрацію Української православної церкви Київського патріархату. Приводом для подання протесту було депутатське звернення 65 депутатів, переважно комуністів, про порушення кримінальної справи за фактом присвоєння керівниками УПЦ КП коштів та майна УПЦ МП. За яким чортом (не при церкві будь сказано!) у цю справу поліз наш герой – незрозуміло. Вочевидь, виконував наказ Кучми або близьких до нього персон.

Адже екс-президент обернув «замах» на УПЦ КП на свою користь. Вже по кількох тижнях тодішній заступник голови Держкомітету України у справах релігії Микола Маломуж так коментувавситуацію, що склалася: “Ми розглянули протест Генеральної прокуратури і перевірили всі позиції, в яких йшлося про незаконність реєстрації, і не знайшли жодного порушення закону. Про це ми і надіслали відповідь. Генпрокуратура погодилась із цим, і зрештою, президент сказав, що конфлікт вичерпаний».

Так Кучма став церковним миротворцем і поборником київського православ`я, а Баганець, який доти відповідав у ГПУ за дотриманням і застосуванням законів, став головним по нагляду за розслідуванням кримінальних справ.

Незабаром після цього Баганця було призначено прокурором Волинської області. На Волині Баганець протримався лише 9 місяців. У цей період в нього виникла (і, на жаль, не пройшла й досі) нав`язлива ідея – він почав величати себе «незручним прокурором» і так увірував в це, що кожну наступну відставку пояснював виключно власною незалежною позицією.

Втім, на початку 2003 року в кулуарах ГПУ дійсно говорили про те, що Баганець страшенно дратує наступника Потебенька – Святослава Піскуна, але це роздратуваня не має нічого спільного з тією автосуггестією, якою займався Баганець. Піскун просто зачищав кадри Потебенька, а Баганець був викапаним сіамським близнюком свого шефа – якщо не в буквальному розумінні, то у фігуральному.

«На жаль, на сьогодні в нашій державі здійснювати свої правоохоронні функції, керуючись виключно вимогами закону, а не тим, що десь хтось сказав, дуже складно, і ти тут же викликаєш на себе вогонь», – просторікував Баганець, забавляючи такими одкровеннями всіх, хто його знав, і київське керівництво ГПУ зокрема.

Після Волинської області була Донецька. Там Баганець прокурорствував трохи довше, але у жовтні 2006 року його звільнили внаслідок судового рішення, яким передбачалось повернення на цю посаду колишнього прокурора області Віталія Мурзи. Сам Баганець був переконаний у безпідставності свого звільнення: «Ви просто повинні знати і розуміти одне: моє перебування у Донецькій області не усім подобається. Головне те, що я не «свій». Це основна причина такого судового рішення».

Відтак настав час Рівненщини. На Рівненську область новий прокурор звалився, як сніг на голову. Представляючи його працівникам прокуратури, заступник Генпрокурора Микола Голомша заявив, що для нього це призначення було несподіваним. Мовляв, буквально кілька днів тому попередній прокурор – Леонід Ореховский – написав заяву про звільнення за станом здоров’я. Його заяву відразу ж підписали, так і відбулася ця ротація.

Баганець тут же заявив, що сумнівається у можливості допрацювати на новій посаді відведені Генпрокуратурою п`ять років. «Я занадто непоступливий і незручний для керівників правоохоронних органів, виконавчої та законодавчої влади, – повторював він з затятістю маньяка.– Для мене головне – спочатку закон, а потім благодать. Тому я не буду зважати на родинні зв’язки, а керуватися у своїй роботі тільки Конституцією України та законом “Про прокуратуру”. Цього ж я буду вимагати і від інших працівників».

Щодо тривалості своєї каденції, то тут Баганець наче у воду дивився: «інші працівники» так втомились від нового шефа, що надіслали до Києва скаргу, просячи прилаштувати цю «благодать» деінде. Так Баганець опинився на Львівщині, котра вписана у його кар`єру особливим рядком. Огляд діяльності Баганця в якості прокурора Львівської області можна почати хоча б згадкою про… порноскандал, до якого він, щоправда, не має прямого відношення.

Річ ось у чім. У 2010-мув Інтернеті з'явилось аматорське порно за участю прокурора Залізничного району Львова Андрія Панчищина, що фільмувались прямо в його робочому кабінеті. Прокурору, попри суспільний скандал, не було висунуто відповідних звинувачень. А шеф Панчищина Олексій Баганець заявив, що приватне життя підлеглих його взагалі не обходить. Головне, мабуть, аби всі зазняті оргії відбувались у відповідності до закону «Про прокуратуру»…

Втім, голий Панчишин на похабному відео, де він бігає коридорами прокуратури і демонструє на камеру своє чоловіче єство (у 2009-му цей достойник, до речі, ще й скоїв ДТП зі смертельними наслідками і також, певна річ, не поніс покарання) – це іще «квіточки». Про львівські «ягідки» Олексія Баганця «Обозреватель» розповість наступним разом.