Доля Тимошенко: україно-європейський погляд

Справа Тимошенко, а точніше, доля Юлії Володимирівни – тема настільки щедра на нові й нові аспекти, що всі їх навіть тяжко охопити. Можна сперечатися довкола того, винна ЮВТ перед державою чи ні, кримінальна її справа чи політична; можна ламати списи з приводу голодувань Тимошенко, її синців, її лікарів та діагнозів, її партії та соратників по боротьбі, її родини, чоловіка, доньки et cetera, et cetera.

«Обозреватель» же надумав звернутися до питання, яке ще, здається, не піднімалося в пресі. Ми хочемо поміркувати на тему, чому при порівнянні бурхливої реакції західного світу та млявої і розслабленої оборони ЮВТ у рідних пенатах однозначно виграє Європа і Америка, тоді як Україна скромно тримається в стороні?

ТАМ – атака і порив, ТАМ – тиск на Україну всіма можливими методами, ТУТ – безкінечна «болтологія», розбавлена убогими гаслами «Юлі – волю!», котрі не справляють враження навіть на папір, на якому вони написані.

ТАМ – ультимативні заяви зі сторони топових політиків, президентів і прем’єрів, єврокомісарів та просто друзів України, безкінечний парад обурення, втілений Тейшейрою та Бузеком, Клінтон і Ештон, Северінсен та Грибаускайте, Меркель і Баррозу. ТУТ – імпотентні потуги умовно взятого Турчинова сказати владі всю «правду-матку», зачитавши її з папірця на принагідному партз’їзді.

ТАМ – ігнорування ялтинського самміту глав держав Центральної Європи, погрози бойкотувати Євро-2012, натяки на відтермінування Угоди про співпрацю з ЄС. ТУТ – «вялотєкущій» протест на Хрещатику, невідомо для чого залишене наметове містечко під Печерським судом, кілька впізнаваних бабусь біля Лук’янівського СІЗО та суду у Харкові тощо.

Із запитаннями про те, чого, власне, домагається Європа і чому вона дає значну фору українським опозиційним політикам, «Обозреватель» звернувся до кількох експертів і дізнався від них про таке.

Виявляється, для Заходу вся сіль питання – не в Тимошенко, а в принципах. Європі і Штатам, так би мовити, «за державу прикро». За нашу з вами державу. А всі їхні бойкоти та заяви – це вже ultima ratio regum - останній довід королів, запущений в дію недолугим судом недолугого Кіреєва.

«В Європі при зміні влади не прийнято знищувати супротивників та попередників. Це більш властиво Середньовіччю або тоталітаризму», – говорить «Обозревателю» Віктор Небоженко, керівник соціологічної служби «Український барометр». «Європа надто довго випалювала феодалізм в Албанії та Косово, щоб змиритися з його появою у європейській 46-мільйонній країні», – додає він.

«Тимошенко – це концентрований згусток претензій до української влади. І каталізатор цих претензій, і їхня першопричина, і наслідок водночас… Якщо говорити про Європу, то все починалося з того, що там говорили про право на захист, про можливість провести апеляцію. Спочатку були лише рекомендації, побажання, занепокоєння… З української ж сторони – натяки, обіцянки у приватних розмовах – приміром, з тим же таки Коморовським», – говорить в інтерв’ю «Обозревателю» директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.

«Не можна давати обіцянки і не виконувати їх. Наші правила гри не зовсім доречні на Заході. Все це спонукало євролідерів перейти від заяв до конкретних кроків, бо інакше як вони виглядатимуть в очах власних виборців? Наприклад, та ж таки Меркель, котра виступила з гнівною промовою на мітингу… Такі речі нашій владі треба прораховувати, бо є межа, за яку краще не переступати».

Те, що західноєвропейські політики, захищаючи Тимошенко, набирають бонуси в очах власного електорату, відзначає і Олексій Гарань, керівник Школи політичної журналістики при Києво-Могилянській академії. «Європейські політики не можуть пройти повз цього, оскільки вони також залежать від громадської думки», – говорить він.

Для Заходу «проблема Тимошенко – це верхівка айсбергу, уособлення процесів, які наразі тривають в Україні. Донедавна дії Януковича трактувались як його готовність піти на поступки, але він лише продовжує закручувати гайки», – зазначає Гарань.

«Індикатором» та «лакмусом» називає справу Тимошенко політолог Вадим Карасьов. І суть тут не в конкретній персоні. «Там міркують так: якщо до Тимошенко – визнаного в Європі політика, до лідера, котрий зайняв друге місце на президентських виборах – застосовують такі методи, то очевидно, що і до будь-якого громадянина їх застосують також. Захід розуміє, що у нас правовим захистом і не пахне, бо якщо Тимошенко все-таки має можливість найняти адвокатів, звернутися до Європи, то звичайна людина і цього не може», – акцентує Карасьов.

«Європа, звісно, хоче, щоби Україна знаходилась на європейській орбіті, бо вона зацікавлена в стабільних та прогнозованих сусідах. Таку стабільність забезпечують певні державні інститути, підтримані незалежними судами, політичною конкуренцією, справедливими виборами тощо. «Поводьтеся по-європейськи, якщо ви говорите про євроінтеграцію», – говорять нам на Заході.

«Але наша влада не розуміє, що євроінтеграція – це не лише стосунки з ЄС, це ще й європеїзація країни зсередини. Нікому на Заході не потрібна бурхлива євроімітація, бо тоді нашим чиновникам скажуть: «Робіть собі що хочете, ставайте другою Білоруссю, але не тримайте тоді гроші в офшорах, не намагайтеся бути прийнятими в елітних європейських клубах, не сидіть на двох стільцях і не стрибайте з вектора на вектор. Звикайте до того, що для вас закриють, приміром, Лазурний берег, не пускатимуть на шопінг і на відпочинок тощо», – прогнозує Карасьов.

Але особливо загрозливі нотки в катавасію довкола Тимошенко привносить позиція Росії. «РФ від цього тільки виграє, бо під питанням – Угода про асоціацію України з ЄС, і це послаблює позиції Януковича на переговорах з Росією. Винною у цьому є українська влада, яка сама себе загнала у глухий кут», – зазначає Олексій Гарань.

«РФ в особі Путіна-Медведєва висловила свою думку, яка прозвучала в унісон з тим, що говориться в Європі та США. Позиція Путіна є навіть ще більш жорсткою, ніж на Заході: як можна посадити людину за контракт, який діє і який є законним? Відтак як ви думаєте, чи переглядатиме Росія цей контракт?» – риторично запитує Віталій Бала.

«Ситуація нехороша, – резюмує він, – але не тільки по відношенню до української влади, а й до України в цілому. Тому я на місці опонентів влади так би не тішився. Не дасть нам валютний фонд кредиту – отже, не буде й інвестицій, не буде інвестицій – не буде й надходжень до бюджету, а отже, не буде й нових робочих місць».

Тепер що стосується пасивності українських громадян. Можна мати претензії і до них, але більшу таких претензій частину несіть на Турівську, радить той таки Бала. «Коли йшов суд на Хрещатику, люди були готові до більш активних подій, проте все зависло у повітрі. Скидається на те, що не хочеться опозиціонерам, щоб вийшла Тимошенко. До того, що Тимошенко сидить, люди мало-помалу звикають – так, як звикають до чиєїсь хвороби, як рано чи пізно люди звикають і до своєї біди, і до чужої», – констатує експерт.

Причини того, що суспільство не відгукується на проблему Тимошенко, закладались давно. «Демократичний опозиційний табір був розколотий не зараз, а ще за часів Ющенка», – нагадує Олексій Гарань. Втім, він знаходить привід і для оптимізму: «Але зараз є зрушення: підписана угода про єдиний список між ФЗ та БЮТ. Це – позитивний тренд, а що буде далі – побачимо».

Одначе, зазначає він, «проблема криється і в нас з вами, бо десь у Чехії антиконституційне формування уряду привело б до того, що на вулиці б вийшли десятки тисяч людей. Чому у нас не так?.. Це пояснюється втомою від політики, від хаосу, і в цьому є провина й опозиції. Якщо опозиції винесе уроки з обухівських виборів – вона виграє, якщо ні – то програє», – каже Гарань.

Натомість його колега Вадим Карасьов просто таки обурюється, почувши твердження про збайдужілість наших співгромадян: «Люди хочуть жити по-європейськи. Хіба коли вони виступають проти мажорів, вони виступають не за європейські цінності? Коли у Твіттері чи на Фейсбуці розміщують фото з передвиборчою гречкою – вони цим не обурюються? Коли вони стають на захист Андріївського узвозу, то це хіба не боротьба за європейське місто? В Україні вже сформувався попит на справедливість – не лише на соціальну та розподільчу, а й на юридичну та правову, на рівність перед законом, за людську гідність».

«Сьогодні не еліти хочуть до Європи (бо вони вже давно там, і Європа може в них це забрати, чого вони і бояться), сьогодні люди знизу, з громадських низових рухів, самостійно борються за європейські цінності та пріоритети життя», – підводить риску Карасьов.

І як й у випадку з Заходом, Тимошенко як така у перелік цих пріоритетів не входить. «Доля ЮВТ по великому рахунку українського громадянина не турбує, бо її справу люди розглядають як боротьбу еліт. Але це абсолютно неважливо, є на сьогодні масовий рух на захист Тимошенко чи нема», – наголошує політолог.

«Важливо те, що ця справа показала усі недоліки та язви отого пострадянського стану, в якому опинилася та на якому зупинилася Україна. Тут важливо те, що справа Тимошенко показала обивателям, що з такою міліцією, з таким судом, з такими елітами – як провладною, так і антивладною – Україні в Європі нічого робити. Ось така серйозна повчальна історія відбувається зараз», – ставить крапку Карасьов.