На перший – другий розрахуйсь…

Всяка щаслива опозиція щаслива однаково, кожна нещаслива опозиція має нюанси у своїх нещастях. Нещастя української опозиції зразка 2013-го року у тому, що її складові (а цих "складових" не так вже й багато – "Батьківщина", УДАР, "Свобода" плюс, можливо, Луценко со товаріщі, якщо рахувати їх як окремий менстрім), ніяк не дійдуть згоди відносно того, чи висувати єдиного кандидата вже у першому турі президентських виборів.

Так, питання це архіважливе, слів нема. Одначе чи важливіше воно за так звану опозиційну єдність, яку заповзялися демонструвати вище названі політичні сили ще рік тому? Втім, якраз рік тому єдність дала першу тріщину: коли УДАР, як Пилип з конопель, першим вистрибнув зі своїм баченням того, на яких округах яким кандидатам слід балотуватись. Одностайності у цьому питанні так і не дійшли, тож подекуди "бютівцям", окрім представників ПР, опонували ще й "ударівці" і навпаки.

Взагалі, чим далі в ліс, тим стійкіше враження, що УДАР і його лідер Кличко компенсує деяке "розумове відставання" на тлі Яценюка та Тягнибока (образно кажучи!) несподіваними та різкими рухами, від яких, лідери "Батьківщини" та "Свободи", мабуть, аж підстрибують на стільці. З останньої шокотерапії, яка була застосована Кличком до партнерів – самостійне вирушання в агітаційний тур.

Про тур Віталій Кличко сповістив ще на саміті YES в Ялті. Поки що не йдеться про агітацію за самого себе. Мета дійства взагалі дещо завуальована: є, мовляв, необхідність розширити коло спілкування (з виборцями) та залучити до процесу профспілки та громадські організації. Однак враховуючи те, що саме УДАР виступає за висунення ще в першому турі виборів єдиного кандидата, вояж Кличка справляє деяке… некомфортне враження.

Хоча цілком можливо, що під єдиним кандидатом Кличко має на увазі Юлію Тимошенко, і саме про неї йтиметься під час зустрічі з виборцями. Хтозна. Ще одна біда опозиції (проблема, недолік, слабке місце – необхідне підкреслити) – це така собі щира нещирість, коли не докопаєшся до справжніх мотивів тих чи інших вчинків. Плюс непохітна віра у власну (не розгадану іншими!) оригінальність та клінічну тупість партнерів по боротьбі.

Що має на увазі УДАР, коли говорить про необхідність висунення єдиного кандидата вже у першому турі? На кого приміряє шапку Мономаха? На власного лідера чи пацієнтку Харківської лікарні? Сказавши "а", УДАР не просунувся далі по алфавіту: нібито й сповістив про свою позицію, але не розвинув думку до кінця. Все буцімто впирається в остаточні рейтинги кандидатів в президенти: хто ближче до 2105-го матиме найдужчу підтримку населення, той і д`Артаньян, говорять "ударівці".

Зрозуміло, що це – офіційна позиція, з якої партійців Кличка вже не зсунеш. Вони до останнього повторюватимуть, що ім`я кандидата буде назване згодом, аж поки воно дивним чином не співпаде з іменем Кличка, котрий (якщо вже говорити про рейтинги!) має зараз найвищий відсоток підтримки – без урахування, щоправда, Тимошенко. При цьому сам чемпіон дуже невиразно говорить про власне балотування: остаточне рішення, мовляв, буде прийнято "після консультацій з громадськістю".

Для чого така примітивна гра – знає тільки сам Кличко. Який вже став мішенню для обстрілу зі сторони "Батьківщини" та "Свободи". Перша нагадує, що УДАР є підписантом пакту про єдність, отож нехай не мутить воду в опозиційному болоті. Друга в більш безапеляційному тоні заявляє, що визначилась з кандидатом, і ним є Олег Тягнибок. А якщо УДАР щось не влаштовує, це, мовляв, проблеми УДАРу.

До того ж, в країні діє двотурова система виборів, тож говорити про єдиного кандидата було б доречно лише в тому разі, якби глава держави обирався в один тур. Цей аргумент активно обстоює і "Свобода", і "Батьківщина", які й не приховують, що висуватимуть кожна свого достойника: Тягнибока та Тимошенко відповідно.

Сама Тимошенко виступає за варіант "всякої тварі по парі" – іншими словами, за висунення кожною політичною силою свого кандидата. Найбільш гідний відсіється у першому турі, аби вже в другому опонувати представникові влади. І ось тут йому й знадобиться підтримка всіх трьох опозиційних сил. До того ж, якщо обмежитися єдиним кандидатом, то цей ексклюзив можуть знищити ще до першого туру, а так є гарантії, що бодай хтось доповзе до фінішу.

Так думає Юлія Володимирівна. А от ще один політв’язень (тепер вже колишній) – Юрій Луценко – міркує інакше. Його рух "За третю українську республіку" вустами спікерів Стецьківа та Філенка переконаний, що висування кількох опозиційних кандидатів лише запустить механізм взаємопоборювання, ба навіть взаємознищення. І що тими, хто обстоює такий варіант, рухає лише бажання пропіарити зайвий раз свою політичну силу. Тоді як здатність домовитися про єдиного кандидата означатиме світоглядну зрілість опозиції та вихід її на новий рівень буття.

Навіщо Юрію Луценку, котрий, безумовно, не збирається на президентські вибори, весь цей суповий набір з красивих слів, питання риторичне. Неповоротку логіку Кличка ще можна відстежити та, відчистивши її від недолугих спроб здаватися святішим за Папу Римського, навіть зрозуміти. Екзерсиси ж команди Луценка на тему високої моралі є, щонайменше, непрактичними.

Хіба що Юрій Віталійович відстоює власну несхожість, "окремішність" від всього, що відбувається в опозиційному середовищі і навіть зазіхає на те, щоб опонувати лідерові ОО Юлії Тимошенко. Такий варіант цілком можливий, а от наскільки він буде корисним для Луценка – покаже час.

Час, до речі, може внести ґрунтовні корективи у все, що зараз роблять опозиціонери. За умови, якщо звільнення Юлії Тимошенко таки відбудеться. Ось такий сподіваний чи несподіваний поворот перекроїть усе, над чим мудрують очільники антивладних сил. Тоді й почнеться найцікавіше, бо зараз відбувається в кращому разі розминка. Розминка перед великим і непримиренним боєм…