УкрРус

Сценарій війни

  • Сценарій війни
    EPA

У той час, коли Україна готується до виборів у ВР, РФ готується до виборів на Донбасі. Ці вибори мають відбутися 2 листопада. І це зовсім не вибори до місцевих органів влади, на котрі дав добро Київ.

Після виборів до верховних рад ЛНР-ДНР утвориться "легітимний" орган, котрий спочатку розповсюдить свою юрисдикцію на адміністративні терени Луганської і Донецької областей, а потім звернеться до Кремля, щоб той гарантував недоторканість кордонів так званої "Новоросії".

Відновлення воєнних дій буде не на руку Порошенкові, який на той час займатиметься улюбленою справою українських владоможців - розподілом портфелів після завершення дострокових виборів.

Це буде шансом, яким, безумовно, скористається Путін для прорубування коридору до Криму коштом українського суходолу. Попереду зима, Керченська переправа і зараз не може у повній мірі впоратися із товаропотоками, а під час штормового та зимового періоду і поготів. До того ж, саме Україна наразі контролює надходження до Криму води і електроенергії. Малоймовірно, щоб із такою ситуацією змирився Путін.

Попри перемир'я та впевненість Порошенка, що основна, найнебезпечніша частина війни вже у минулому, концентрація військ РФ на кордонах України лише посилюється. Почастішали випадки розвідки боєм позицій українських збройних сил, постійно здійснюються польоти безпілотників з боку РФ, почастішали випадки засилання диверсійних груп. Що це, як не демонстрація наміру продовження бойових дій.

Тривають атаки на ключові комунікаційні вузли. Перманентні атаки на Дебальцево та Донецьке летовище виглядають беззмістовними з огляду на те, що у Мінську було досягнуто домовленість про зупинку подальших військових дій. Для чого російським військовикам і місцевим терористам і надалі вбивати за покращення своїх позицій, якщо вони вдоволені законами про спеціальний порядок місцевого самоврядування на Донбасі? Все вказує на те, що самоврядуванням вони займатися аж ніяк не збираються. Коли відвойовуються вигідні точки для атаки, про мир мова не йде.

Верховна Рада України люб'язно надала можливість терористам провести вибори до місцевих органів влади 7 грудня. Але терористи чомусь призначили вибори своєї "верховної ради" й очільника "республіки" на 2 листопада. Їм необхідно створити свої власні органи законодавчої і виконавчої влади, які б мали "легітимну" можливість приймати рішення від імені своїх "республік".

На відміну від української влади, терористи ЛНР-ДНР дуже поважно ставляться до підготовки і проведення виборів 2 листопада. Їхні агітатори вже ходять від будинку до будинку, від помешкання до помешкання. Складають списки виборців і ненав'язливо попереджають про необхідність обов'язково взяти участь у виборах. І це не буде та пародія на референдум, яка мала місце нещодавно. Ці вибори, на думку лідерів місцевих терористів, мають закріпити і розвинути успіхи, досягнуті на полі бою. Заляканим виборцям розповідають про спостерігачів від ОБСЄ, які не дадуть Україні зірвати виборчий процес. Невідомо, чи погодиться ОБСЄ надавати спостерігачів, але представники проросійських держав таки можуть коштом Кремля прибути на вибори саме 2 листопада.

Виглядає так, що Кремль розглядає Мінські домовленості як проміжний варіант для здійснення сценарію за Придністровським взірцем. Створюється видимість голосування. Як результат - сякі-такі "легітимні" структури, які можуть бути значно більш презентабельною переговорною стороною у порівнянні зі звичайними терористами-бойовиками. Росія закликає вести перемовини із "демократично" обраними депутатами.

Вже зараз у ЛНР-ДНР працюють російські юристи, які з коліс пишуть законодавчу базу і формують правове обгрунтування необхідності і законності виборчого процесу як складової демократії і всенародного волевиявлення. Хоча єдиною легітимною причиною проведення будь-яких виборів на окупованих терористами теренах є закон про особливий статус Донбасу, а він передбачає проведення лише місцевих виборів. Цей закон 16 вересня голосувався під безпрецедентним тиском Порошенка на ВР. Мовляв, не буде закону - буде війна. Саме цей закон став легітимізацією терористів і заохоченням їх та РФ до подальших масштабних військових дій.

Путіну було необхідно зупинити активність Заходу і перевести його симпатії на свій бік. Бо санкції стали дошкульнішими, а відступати він наміру не має. Головне завдання - перетворення Донбасу на українське Придністров'я - досягнуто. Путін отримав можливість перегрупувати сили, практично зупинити санкції і, водночас, забезпечити собі потужний наступальний потенціал.

І не лише в Україні.

Яскравим прикладом глобалізації російської експансії є Естонія. До вторгнення військ РФ в Україну російськомовна меншина Естонії активно інтегрувалася у суспільство країни-члена ЄС і НАТО. З появою перших "зелених чоловічків" у Криму, ця інтеграція припинилася, і почалося святкування приєднання загарбаної території. З того часу естонці у своїй країні живуть у страхові війни, а росіяни - у передчутті остаточної перемоги і повернення СССР.

Найтривожнішим є життя естонців у прикордонній Нарві: з 65 тисяч мешканців вони складають ледве 10%, решта - росіяни. Більшість їхніх автівок позначені не лише колорадськими стрічками, а й російськими триколорами.

Показовою є історія, яку описує польське видання Newsweek. "Eстонський поліцейський за чаркою горілки зі своїми російськомовними співпрацівниками, запитав їх, коли доведеться боронити край від російської агресії, впустите ваших, як це сталося в Криму? На що йому відповіли його колеги зі злістю, що таку "смердючу країну" ніхто з них не буде обороняти"

Чому так діється? Нарва - це своєрідний естонський Донбас, де російськомовна меншина є більшістю і живе у своєму закритому світі. Вони дивляться виключно російське телебачення. Вірять, що в Україні фашисти б'ють мирних росіян і що у Києві править нацистська хунта. Вони переконані, що за українською "авантюрою" стоїть Америка, і що там, де Америка, - там війна, а естонські політики, на їхню думку, пси на американському ланцюгові.

Естонці нервово реагують на такі вислови. А вони лунають все частіше з вуст лідерів російськомовної спільноти, подібні речі друкують російськомовні місцеві видання. Навіть у столиці Естонії Талліні це викликає тривогу і стійке передчуття війни.

2-4 вересня Естонію відвідував президент США Барак Обама. Його присутність мала зняти страх і поселити впевненість у серцях естонських громадян, що Америка поруч і на поталу члена НАТО не залишить.

А 5 вересня Естона Когвера, офіцера естонської спецслужби КаПо, викрали на естонсько-російському кордоні невідомі особи. Однак швидко з'ясувалося, що це була добре і, головне, вчасно зорганізована акція російських спецслужб. Когвер був заслуженим офіцером контррозвідки, неодноразово здемасковував і арештовував російських шпигунів в Естонії. Зараз він сидить у в'язниці в Москві. Росія оголосила, що його арештовано не на кордоні, а у Пскові, де він, ясна річ, займався шпигунською діяльністю. Чекає на процес і йому загрожує суворий вирок.

У такий своєрідний спосіб Путін продемонстрував і Обамі, і Естонії, хто насправді є силою у цьому регіоні і хто кого захищатиме.

Історія із українкою Надією Савченко і естонцем Естоном Когвером подібні, як дві краплі води. Писалися і реалізовувалися за одним сценарієм. А ситуація на Донбасі до болю нагадує аналогічні події в Молдові і Грузії. Писалися вони в різні роки різними людьми, але з однією метою - розпочати війну і посіяти страх.

Зараз в Україні реалізовується сценарій війни, і вибори є ключовим моментом у підготовці наступної фази бойових дій. На початку російського вторгнення в Україну французька преса рясніла заголовками: Хто, де, коли і як зупинить Путіна? Виглядає на те, що і зараз, після Мінських угод і голосування закону про спеціальний статус Донбасу, ці питання лишаються без відповіді.

Хтось ще сподівається на вибори. А перемагати, насправді, доведеться на війні...

Наши блоги