УкрРус

Левко Лук’яненко: Україна переможе, Росія розвалиться

  • Левко Лук’яненко: Україна переможе, Росія розвалиться

Відомий український політик та громадський діяч Левко Лук’яненко не з чуток, а "з середини" знає ворожу нам Росію та росіян. 87-річний дисидент часів СРСР 27 (!) років провів у радянських таборах. Лук’яненко переконаний, що Росія незабаром розвалиться – "і це буде краще для Московщини". Також колишній депутат Верховної Ради розповів про внутрішніх ворогів України, зміну національної свідомості народу та появу нової генерації.

- Левку Григоровичу, на вашу думку, коли і чим завершиться антитерористична операція на Донбасі, або фактично, як воно є, війна з Росією?

- Не скажу коли... Ситуація така складна, що ніхто нині не скаже точні терміни. А от підсумок зрозумілий: війна закінчиться перемогою України й розвалом Росії.

- На чому грунтується ваша впевненість?

- На знанні історії та історичних процесів. Всі імперії рано чи пізно розвалюються. Така доля, тим більше, не може оминути Росію. З давніх давен ця держава формувалася войовничим народом, об'єднаним не на традиційній для Європи племінній основі, як, наприклад, українці, а на такій собі мисливській ідеї. Вони не думали, як облаштувати свою територію, де зорати й посіяти, а лише про те, що і де вполювати, де захопити нові землі... Це, здавалося б, абстрактні теорії, але вони важливі для розуміння процесу.

Отож першу фазу розвалу Російська (тоді вона називалася Радянська) імперія зазнала у 1991-му, коли з її складу вийшли 14 союзних республік. Протягом наступних років уже в автономних республіках Росії підростала й мужніла національна інтелегенція. Саме вона стане тим чинником, який започаткує другу фазу розвалу – вихід автономій зі складу Російської Федерації. Цей процес міг розпочатися дещо пізніше, але Володимир Путін своєю недолугою політикою його прискорив. І дуже суттєво!

У підсумку на території нинішньої Росії утвориться кілька республік. І, до речі, для тієї частини, яку умовно можна назвати Московщиною, це буде позитивний момент. Англія свого часу була великою імперією, але коли розпалася, то не стала жити гірше, а може й навпаки – ще краще. Так буде й з Московщиною. Нарешті там займуться собою – переорієнтують мислення від завоювання до наведення порядку.

Цікаво, що років зо два тому російський вчений Хом'яков говорив мені: "Росія розвалиться десь через три роки..." Тобто він орієнтувався на 2015-й. Не впевнений, що це буде вже через рік. Але також вважаю, що ось-ось – незабаром...

- А що чекає у найближчому майбутньому Україну? Зважаючи на те, скільки помилок ми наробили за 23 роки Незалежності...

- Справді помилок було дуже багато. Але все у нас йде так, як має бути. То лише наше бажання швидше здобути результат, викликає незадоволення й провокує думки, що все у не так.

- Невже ми були приречені на Майдани й постійне протистояння з Росією?

- Вважайте, що то наша своєрідна плата за формування національної свідомості народу та створення повноцінної держави.

От давайте зробимо ще один невеличкий екскурс. 1709 року гетьман Мазепа зазнав поразки від Москви, й ми потрапила під жахливу залежність. Петро Перший почав ідеологічно тиснути на Україну. У 1718-му у Лаврі московіти знищили літопис Русі (його вели з перших письмен), аби ми не знали своєї історії. Згодом вийшла заборона друкувати книжки українською мовою: "Дабы розней никаких не было". Потім почалися обмеження на освіту, мову, газети... Й кожний новий російський імператор усе більше закручував гайки. Національну свідомість українців століттями тотально знищували. Зберігалися, звичайно, якісь традиції, усні перекази... Але це рівень етнічний, а національного не було!

Все українське Росія починала знищувати відразу, як тільки захоплювала території. Лівобережна Україна потрапила під московський вплив у 18-му сторіччі, Правобережна – у 19-му, Західна – у 20-му після анексії 1939 року. Ці різниці в 100 років окупації яскраво проявляється нині. Національна свідомість на Лівобережжі знищена найбільше, бо там Росія панувала найдовше. На Правобережжі – менше, а на Заході – ще менше. Рівень прямо пропорційний від часу перебування під московітами.

Після цього ви хочете, щоб ми зараз за два десятиліття стали національно свідомими?! Переоцінка ідеології – дуже довгий і повільний процес. Наприклад, багато років українцям втовкмачували, що гетьман Мазепа – зрадник і ворог народу, проклятий церквою. Й лише недавно, коли Україна стала незалежною і демократичною, ми отримали змогу дізнатися правду. Для багатьох стало откровенням, що Мазепа – ніякий не ворог, а кращий син українського народу, який боровся за незалежність і процвітання нації. Так само, але в інший бік, помінялося тлумачення стосовно Леніна, Сталіна, комуністів... Зважте, що у народного мислення дуже велика інерційність. Народ повільно засвоює нові ідеї, але засвоївши, довго за них тримається й не хоче міняти.

- Що нам треба робити, аби прискорити зміну свідомості?

- Війна на Донбасі вже прискорила процеси. Нині розбиті вщент усі ідеї, які ще зовсім недавно плекали комуністи. Про те, що українці й росіяни – братні народи, що у нас є спільні інтереси... Виявилося, що ми взагалі належимо до різних цивілізацій – європейської та азіатської.

А якщо українців ознайомити з цілими пластами нашої історіі, то процес піде ще швидше. Людям на сході та півдні України треба розказати, як знущалися з їхніх дідів та прадідів за царату та радянської влади, треба розказати правду про три голодомори... І в них "відкриються очі"!

До речі, свого часу я очолював Асоціацію дослідників голодоморів України. Нас майже на сто відсотків фінансував українець зі США Коц. З його допомогою ми видали об’ємну книгу з жахливими документами й доказами злочинів радянської влади. Наклад був 10 тисяч примірників. А на той час в Україні лише бібліотек було понад 27 тисяч... То ми попросили гроші у держави. Не дали. Потім просили трохи хоча б на функціонування секретаріату. Знову не дали ні копійки!

- Чому? Адже такі дослідження дуже потрібні...

- Бо в той час у Верховній Раді і в Кабміні сиділи комуністи. А вони не хотіли, аби народ знав, що робила їхня партія.

Ми хоча й проголосили Незалежність у 1991-му, але серйозно впливати на процеси не могли. Бо в уряді та майже скрізь у регіонах залишилася "окупаційна" адміністрація. Не набагато кращим був і парламент. Скажімо, наше об’єднаяння "Народна рада", в яке входили 120 депататів, вимагало, щоб після проголошення Незалежності була розпущена Верховна Рада. То був дуже важливий і потрібний крок для країни. Але комуністична більшість виступила проти. Дехто вважає, наче ми могли дотиснути їх, але то було нереально. По-перше, надто нерівним було співвідношення сил за кількістю депутатів. По-друге, ми могли тиснути, допоки вулиця була нашою "другою рукою". Коли на Грушевського (тоді Кірова) стояли десятки тисяч людей, ми казали більшості: он наша сила, якщо не ухвалите рішення, народ вас змете. Але після проголошення Незалежності для переважної більшості мітингувальників мета була досягнута. Вони роз’їхалися по домівкам, й ми залишилися насамоті проти комуністів. До того ж, відверто кажучи, навіть у нашому об’єднанні точилися суперечки, чи варто розпускати Раду. Буцімто, не факт, що новообрана буде кращою. До того ж, багато депутатів були не впевнені, що вони переоберуться на новий термін, тож уперто трималися за крісла.

Всі роки Незалежності країною керувала "окупаційна" сила

- Складається враження, що з того часу наша влада особливо не змінилася. І уряд, і Рада...

- Так і є! Всі роки Незалежності країною продовжувала керувати та сама "окупаційна" сила. За часів Кучми українське майно розікрали, за Януковича довершили справу. Все контролювали десь 15 сімей, а тим часом народ злидарював. Кілька разів різні політики намагалися переглянути факти приватизації з точки зору законності. Але системну роботу так і не провели...

"Окупаційна" влада не лише грабувала Україну, але й "промивала" мізки українцям. За Кучми його зять Пінчук не лише прибрав до рук найкращі шматочки державного майна, але й обзавівся телеканалами. Медійний ефір перетворився в місце для заробітку, й фактично донині залишається таким. Українська нація стала об’єктом обробки для власників засобів масової інформації. А вони ніколи не були зацікавлені у піднесення національної свідомості.

- Але ж був у нас період коли країну очолював патріот Ющенко...

- Той факт, що Ющенко любить Україну, не означає, що на посту президента він був державником. Треба служити країні, а він служив друзям і власним амбіціям. Ющенко – Кучма №2.

Але влада все рівно змушена буде стати справді українською, бо вже з’явилося нове покоління справжніх українців. Свого часу я написав книгу, де фактично передбачив Євромайдан і виклав свої розрахунки щодо того, коли виникне наша нова генерація свідомих громадян. Я вважав, що трохи пізніше. Але одразу кілька факторів пришвидшили її появу.

Спочатку Янукович минулої осені розвернув Україну в протилежний бік – з Європи до Азії. Це обурило людей, і вони вийшли на Євромайдан. Спочатку найбільш активні – молодь. Саме цих хлопців та дівчат я вважаю тою новою генерацією – вони народилися в Україні, не знали СРСР та КДБ, не обтяжені старою радянською ідеологією, вони взагалі влади й кари не бояться. Й мало того, що це покоління сміливе, воно ще й національно свідоме. Коли вони започаткували Євромайдан, до них приєдналися політики, а надалі вже піднявся весь народ. Звичайно, антиукраїнський жест Януковича сам по собі не спровокував би Євромайдан. Але на той час уже були соціальні причини для революції.

Другий важливий чинник, який пришвидшив появу нової генерації, – агресія Росії. Путін, сам того не усвідомлюючи, розбудив й згуртував українське суспільство. Навіть ті, хто були раніше аполітичними, стали справжніми патріотами. Ну, а молодь – у перших лавах.

До речі, якщо вже ми згадали Росію... Наші так звані "брати" давно планували агресію – одразу після розвалу СРСР вони почали вести систематичну роботу щодо повернення України під свій протекторат. Це передбачало кілька етапів. Спочатку інформаційна війна й ідеологічна обробка нашого населення. Потім – економічний тиск. А якщо він не спрацює, то останній варіант – військове вторгнення. Росія з початку 1990-х й до цього часу підтримує й фінансує партії (зокрема, КПУ) та громадські організації (їх близько 15-16), які лобіюють її інтереси та проводять антиукраїнську політику.

- Отже розпочатий нещодавно процес заборони КПУ – правильний крок?

- Однозначно! Якщо держава хоче себе захистити, то має діяти швидко й рішуче. Щодо комуністів – то треба заборонити їхню ідеологію взагалі, аби на уламках КПУ не виникали аналогічні антиукраїнські утворення. В багатьох європейських країнах комуністичну ідеологію прирівняли до нацизму і заборонили. Україна також повинна це зробити.

При цьому прокуратура має окремо розглянути справи про індивідуальну відповідальність деяких представників партії, наприклад, Петра Симоненка чи Спиридона Кілінкарова. Маю на увазі їх можливу причетність до подій на Сході України. Їх та інших одіозних персон – тих же регіоналів. Якщо допомагали, то як – організаційно, інформаційно, фінансово? Буде доведена слідством провина – хай несуть кримінальну відповідальність за антидержавну діяльність.

- А що робити з більш потужною антиукраїнською силою – олігархами?

- Олігархи також є різні. Війна з Росією це засвідчила. Одні проявили свій патріотизм, інші роблять вигляд, що їхня "хата скраю", а були й ті, хто допомагав сепаратистам. З останніми, як і з одіозними комуністами та регіоналами, має розбиратися слідство. Але мені здається, що провідні бізнесмени Донбасу могли вгамувати сепаратистів, ще коли негативні події там тільки-но починалися. Потім, коли вже терористи взяли зброю, було пізно...

Взагалі, олігархи – системна проблема України. У нас влада не відокремлена від бізнесу. А там, де вони зростаються, закону немає. Бізнес купує суди й добивається потрібних рішень. Найяскравіший приклад – період правління Януковича.

- Що в такому випадку треба робити новій владі?

- Вона має показати: для нас законність – не порожній звук, а один з пріоритетів. Це дуже важливо для суспільства. А законність передбачає відповідальність кожного, хто зробив злочин. Тому треба буде обов’язково дослідити діяльність попередньої влади, відкрити нові справи й повернутися до минулих. Це стосується, в першу чергу, тих же олігархів – Пінчука, Ахметова та інших, а також вищих посадовців – у тому числі, президентів. Ось нещодавно реанімували справу Гонгадзе, в якій фігурує Кучма. Вважаю, що це правильно. Якщо нині у прокуратури є фізичні можливості займатися цими справами, окрім боротьби з тероризмом, – то хай займається.

- Нова влада реанімувала справу Гонгадзе і в той же час використовує Кучму як переговорника з терористами на Донбасі. Невже це той випадок, коли, як кажуть, аби вирішити проблему, то можна навіть "піти на змову з чортом"?

- Я не вважаю, що треба йти на таку змову. Бо коли йдеш на змову з чортом, то вирішуєш не своє завдання, а завдання чорта. Не можна було доручати Кучмі таку відповідальну місію. Це абсолютно неправильно! Так само як і не можна тримати на високих посадах чи призначати на них службовців Януковича. Бо що ж це виходить: вони грабували країну разом, тепер один "у бігах", а інший у кріслі – де логіка?! Тож аби таких дурниць не було, треба, щоб Верховна Рада прийняла закон про люстрацію, яким визначила б критерії: хто здійснює люстрацію, хто їй підлягає, і які можуть бути наслідки.

- Нинішня Рада навряд чи ухвалить такий закон. Отже дострокові парламентські вибори – необхідність?

- Так, перезавантаження влади вкрай необхідне. Зараз, як я вже зазначав, формується нова нація – вона патріотична й бореться за країну. Ми однозначно вже не ті, якими були три роки тому, коли обирали нинішній склад Верховної Ради. На нових виборах люди не голосуватимуть за комуністів та Партію регіонів, бо вони вже побачили їхню сутність. Навіть якщо ці партії хитруватимуть і підуть на вибори групами, під новими назвами та лозунгами, у них нічого не вийде. Люди вже все бачать і розуміють, хто є хто.

Наши блоги