УкрРус

"Це революція, сір"

Читати українською
  • "Це революція, сір"

Історія нічому не вчить. Кучма, котрий розтоптав чоботями "Беркуту" Майдан у 2001-му, пішов у політичне небуття. І не грає ролі, що свій другий термін він використав, а на третій – згідно з Конституцією– права не мав. Всякий, хто у XXI сторіччі підіймає меч на народні протести, приречений на маргінес. Як мінімум. Але мова зараз навіть не про це.

…Зранку 30 листопада "Обозреватель" виїхав довитися на залишки Євромайдану, який ще вчора був "живим" та активним. Вихід зі станції метро "Майдан Незалежності" – той, що веде до Ялини Державного Значення – перекрив "Беркут".

Нагорі, по той бік Хрещатику, де стоїть Головпошта, також було трохи "Беркуту". Спецпризначенці почувалися не вельми затишно – їх оточив невеличкий натовп і повів масовану психологічну атаку. "Беркутівцям" пригадали їх батьків і дітей, побажали отримати те саме, що сьогодні вночі отримали мирні маніфестанти тощо.

Чи то отримавши певний наказ, чи то не витримавши задерикуватих реплік, спецпризначенці розвернулись і пішли. Вслід їм неслися прокльони.

А ми тим часом піднялися на Михайлівську площу, де у монастирі знайшли прихисток биті "Беркутом" студенти. Дуже хотілося почути історію про те, як ченці ставляться до всього, що відбувається під їхніми стінами. Але ченці й семінаристи не захотіли спілкуватись з "Обозревателем", один зі святих отців (вочевидь, не без претензії на оригінальність) сказав нам "ноу коментс". За всім цим зі стіни семінарії спостерігав Ісус Христос.

Поговорили натомість з одним зі студентів – львів’янином, як він сказав. Оповідав, що діло було так. Вночі, коли "Беркут" почав крушити Майдан, юнаки і дівчата побігли на Михайлівську площу. Брама монастиря була зачинена. Вони постукали. Прийшов охоронець, якому розповіли, хто вони й навіщо тут. Брама відчиналася, впустила молодь й зачинилася. Прямо перед носом у "Беркуту". За переказами, "Беркут" рискав у пошуках втікачів по всіх найближчих закапелках. Але нікого не знайшовши, пішов і наразі ще не повертався.

Вдень на Михайлівській площі було спокійно. Євромайдан автоматично перекочував туди. Й почав самоорганізовуватися. Для початку приїжджі шикувалися по регіонах (на фото нижче видно, як Одеса та Вінниця шукають своїх. З аналогічними плакатами стояли й інші міста).

Відтак почали створювати пункти, де можна отримати їжу та домовитися про тимчасове поселення. З імпровізованої трибуни, яка розмістилась навпроти пам’ятника княгині Ользі, лунали оголошення про готовність взяти до себе на ночівлю ту чи іншу кількість людей.

Змерзлі та голодні студенти підхарчовувалися прямо на території монастиря. Ось ці дівчата – зі Львова:

А ця студентка, що тримає тацю з бутербродами, – із Запоріжжя.

А ось такий вигляд має пункт, де надається швидка юридична допомога.

Спілкуємось з постраждалим уночі. Голова хлопця – у крові. Називає він лише ім’я – Павло, хоча у такій конспірації немає особливої потреби: на сьогодні Павло – зірка телебачення, кілька телекамер по черзі беруть у нього інтерв’ю. Павло розповідає, що отримав по голові близько п’ятої ранку, що був він серед тих, хто намагався протистояти "Беркуту", але тривало таке протистояння максимум 5 хвилин.

Тим часом на Михайлівській вирує протестне життя. Люди постійно прибувають й прибувають. Кількість учасників акції за дві години збільшується з кількох сотень до кількох тисяч людей. Стає тісно. Натовп скандує "Ре-во-лю-ці-я", "Банду – геть!", "Україна, вставай!", "Київ, підходь!" та гасло часів "помаранчевої революції" - "Разом нас багато, нас не подолати!". У перервах співають гімн України. Автівки, що проїздили повз Михайлівську, на знак підтримки сигналять клаксонами.

А політиків на Михайлівській – не завізно. Інформація про те, що о дванадцятій дня вони прибудуть, аби очолити рух, не підтверджується. Подейкують, що десь у натовпі промайнули Володимир Ар`єв та Олександра Кужель. На власні очі "Обоз" бачив лише Юрія Луценка, Андрія Павловського та Олеся Донія.

Захриплого Луценка відразу оточив гурт людей, які прагнули почути з вуст екс-міністра МВС, що робити далі. "Хлопці, я казав вчора , що треба робити, та ж ви не захотіли слухати. Ви думали, що революція робиться ось так, на раз (Луценко клацає пальцями), але так воно не буває. Не хочу вас розчаровувати, але це так. Й вивести відразу весь на Київ неможливо". На чиюсь репліку, що сьогодні, мовляв, все може вийти, відповідає: "Може й вийти. А може і не вийти. Побачимо".

Між тим найактуальнішим питанням лишається наступне: а чи є план у опозиції? Андрій Павловський ("Батьківщина") відповідає: "Поки що ми домовилися надавати допомогу тим, кого по-звірячому побили. Зараз буде їжа і гаряча вода. Ми за цю ніч не раз викликали "швидку допомогу" – і звичайну, і з приватних лікарень. А щодо політичних акцій… Завтра о 12-тій зустрінемося або на Хрещатику, або тут, на Михайлівській".

Позафракційний Олесь Доній коментує ситуацію так: "Сподіваюсь, зараз до громадських діячів дійшло, що те, чим вони займалися, це – політика чистої води. І побито людей були за політику. А відтак громадські діячі повинні здолати снобізм і подати руку політикам. І робити спільні дії, поки що цього немає".

На запитання "Обозу", як допомогла б подібна співпраця у протистоянні з "Беркутом", Доній відповідає, що потрібен чіткий план дій і чітка самоорганізація. "Й орговики, які б слідкували за дисципліною. Всього цьому можна швидко навчитися… Так, бувають перемоги, а бувають й поразки".

Втім, що чекає всіх нас далі – невідомо. "Я лише рядовий учасник Майдану, - говорить Доній. – І допомагаю, чим можу… Для того, щоб проводити акції, повинен бути центральний орган, який всім керує. Я ж за останні вісім днів так і не зміг отримати перелік організаторів. Тоді як ознака лідерів – це відповідальність за людей, котрих ти ведеш за собою. Очевидно, що має бути створений орган з таких людей, які здатні не лише запрошувати на акцію та виступати біля мікрофону"…

… А тим часом, поки депутати шукають лідерів, Майдан живе своїм життям. Де є місце не лише революції, а й коханню, як у цієї пари:

і навіть гумору із серії "вустами немовляти". Оце дівча з саморобним плакатиком - родом з Луганська:

…А загалом дуже символічним є той факт, що у той момент, коли на київському Майдані "Беркут" зносив наметове містечко, у Львові померла Леся Гонгадзе. Пані Лесі було 68, вона носила в дівоцтві прізвище Корчак і походила зі стародавнього аристократичного роду. Авторка цих рядків підтримувала з нею контакт протягом багатьох років. Пригадується, як пані Леся казала, що справа про вбивство її сина Георгія пережила трьох президентів, енну кількість генеральних прокурорів, міністрів МВС та голів СБУ. Ця справа не пережила тільки саму Лесю. Вона пішла у вічність, не дізнавшись всієї правди.

А чи пізнаємо її ми?..

Наши блоги