Тарас Багрiй: Жорсткий вислів Стівена Харпера Володимиру Путіну не став для нас несподіваним

Торонто справді можна вважати столицею української діаспори Канади. На вулицях тут досить часто можна зустріти не тільки автомобілі з українськими прапорами, а й всім відомі номерні знаки, що складаються з відомою абревіатурою, чи з назвами міст Украни, як, наприклад, "Херсон-1", який я побачив учора. Українські магазини, фінансові установи, церкви - все це є невід’ємною частиною сучасного Торонто, де проживає нині 200 тисяч українців. Незважаючи на українське коріння Канади, допомога, яку ця заокеанська країна з перших днів Євромайдану і до цього часу надає Україні, для багатьох стало приємною несподіванкою. Причому, ця допомога - моральна та матеріальна - надходить не тільки від діаспори, а й уряду Канади, прем`ер-міністр якої Стівен Харпер нині прибуває з візитом до України.

Мій співрозмовник, президент відділення Конгресу укранців Канади Тарас Багрій, вважає це абсолютно нормальним явищем, адже Україна завжди в серці діаспори.

- Мені дуже подобається гасло, яке Конгрес українців Канади поставив перед собою: "Ми опікуємося українцями від народження до смерті". Що це означає? Народжується дитина – її несуть хрестити до української церкви. Малеча підростає – іде до наших дитячих садочків. Далі починає вчитися в українських школах. Це звичайні канадські школи, у яких, крім обов"язкових, ти можеш обирати інші предмети. В українських школах діти, крім англійської, ще вчать українську мову, історію України, релігію та інші предмети українською мовою. Після школи хлопці й дівчата йдуть до університету, і при кожному з них створені українські студентські клуби, багато з яких є членами Конгресу українців Канади. Тобто молодь і далі перебуває в українському середовищі.

Є український футбольний клуб "Карпати", який, до речі, всю свою документацію веде українською мовою. Тут наші діти можуть займатися спортом. Я вже не кажу про безліч танцювальних колективів, які створені практично в кожному місті Канади, де мешкають українці. Вони дуже відомі, постійно гастролюють не тільки у нас, а й у Европі, Україні.

Знову ж таки, молодь знаходиться постійно в українському середовищі. Тут вони знайомляться, товаришують, закохуються і створюють сім"ї. І приходять до нашої церкви, щоб взяти шлюб. Після того вони продовжують працювати в українських громадах. Проходить час, і людина старіє, і як водиться в Канаді, переїжджає до будинку для літніх людей, щоб бути у колі своїх ровесників, мати постійне спілкування.

Це українські будинки, щось середне між гарним готелем та лікарнею. Люди мають постійний догляд медичного персоналу, мають все необхідне для повноцінного життя і знаходяться постійно серед своїх земляків, разом святкують всі українські свята. Коли приходить їх час, людей відспівують в українських церквах і ховають на українських цвинтарях.

Тобто від народження до смерті людина не губить українську ідентичність.

Можливо, саме цим і можна пояснити, що серед всіх інших країн світу саме Канада в цей важкий для України час надає нашій державі, можливо, найбільшу не тільки матеріальну , а й моральну підтримку.

Коли до Канади приїжджав президент України Петро Порошенко і виступав у парламенті , а це дуже рідко трапляється, щоб глава іншої держави мав змогу виступити саме там, він підкреслив, що Канада - найбільш українська держава в усьому світі після України. І це дійсно так. Ми тут не відчуваємо, що знаходимося поза межами України - така ж природа, наша мова, безліч українських магазинів і таке інше. Що стосується уряду, то ми маємо досить істотний вплив на формування його думок стосовно України. Наша громада вважається найвпливовішою у Канаді. Тут вважають, що українці внесли могутній внесок у розбудову держави. І це так і є. До нас серйозно прислуховуються. Нещодавно генерал-губернатором Канади був українець. Це є представник королеви. І він зустрічав всі офіційні делегації, які приїжджали до Канади. Надзвичайно прихильний до українців і прем`єр-міністр.

Я думаю, що в Україні всім запам"яталося, як Стів Харпер запропонував Володимиру Путіну забиратися з України. Це був досить жорсткий вислів...

Розумієте, Канада надзвичайно законослухняна країна. Закон до всіх однаковий, незалежно від того, хто ти, скільки в тебе грошей. І це у нас одне з найголовніших цінностей і надбань. Тому якщо канадець бачить, що десь порушують закони, порушують зухвало, то він намагається не тільки про це сказати, а й якимось чином допомогти відовити справедливість.

Тому, коли прем"єр Канади Стівен Харпер мусив на зустрічі в Австралії потиснути руку Путіну, бо це прийняте дипломатичним протоколом, але в той же час він сказав те, що чув цілий світ: "Так, я вимушений вам потиснути руку, але я мушу вам сказати, щоб ви забиралися геть з України!". Відверто кажучи, для нас в Канаді це не було чимось неймовірним. Це є нормальна реакція політика на зухвалість.

І все ж, чому далека Канада виявляє таку прихільність до України? в той час як європейська спільнота навіть не може чітко заявити, що Україна є частиною Європи.

Зрозуміло, Канада не залежить від Росії так, як ближня Європа. Шкода, але багато європейців зараз думають про те, як у цій ситуації з Росією зберегти свої капітали, але зовсім не думають, чи збережуть вони завтра свої землі і країни. Шкода, якщо повторяться сумні події 1939 року, коли з мовчазної згоди агресори творили все, що їм заманеться. Хоча слід відзначити, що нинішня політика Путіна є більш вишуканішою, підлішою, ніж це робилося тоді. І найдраматичніше те, що таку політику підтримують понад 80 процентів жителів Росії.

До речі, невипадково, що тут всіх канадців обурило нехтування хокеїстами збірної Росії церемонії нагородження на Чемпіонаті світу, коли їхні гравці залишили майданчик, не прослухавши гімн Канади - переможців першості. Це говорить про атмосферу, яка панує в країні. До речі, коли гравець НХЛ Овечкін підтримав політику Путіна щодо анексії Криму, українські хлопці в Америці створили своєрідний "фан-клуб" гравця, і на кожну забиту Овечкіним шайбу перераховували гроші на допомогу Україні.

Коли команда "Вашингтон Кепіталс", де грає Овечкін, зустрічалася в Оттаві з місцевим клубом, власником якого є українець Євген Мельник, то наші хлопці з Євромайдану Канади були на цій грі з прапорами, різними плакатами і висловили своє ставлення до російського хокеїста.

Якщо ми вже торкнулися теми створення в Канаді групи Євромайдан, то саме ваша організації стояла біля його витіків...

Коли в Києві почалися перші виступи проти Януковича, які ініціювали студенти, до нас в організацію прийшли молоді люди і сказали, що вони хочуть організувати біля будівлі, де знаходиться консульство України в Торонто, пікет на підтримку українських побратимів. До речі, прийшли молоді хлопці, що народжені в Канаді. Ми їм сказали, що це добра справа, але який буде розголос. Хто вас побачить, хто почує? Цим всім треба серьйозно займатися, а ми – Конгрес, на те і створені, щоб допомогати громаді домогатися максимальних результатів. Треба організувати висвітлення у ЗМІ, домовитися про інтервью, де пояснити мету акції, тобто зробити все як треба.

Ми маємо ще з Помаранчевої революції великий досвід організації таких заходів. Маємо добру співпрацю з журналістами, політиками. Тому спочатку ми звернулися до громади і запропонували всім небайдужим до подій в Україні зібратися у будівлі КУК. Прийшло десь 200 людей, ми обрали комітет Євромайдану, його голову – пана Маркіяна Швеця. І кожного понеділка почали зустрічатися. І в залежності від подій в Україні організовувати різноманітні заходи. Загалом ми провели більше ста потужних акцій.

Особливо запам"ятався мітинг біля російського консульства. Прийшло дуже багато людей, були не тільки українці. Зі своїми прапорами до нас приєдналися білоруси, грузини, прибалти. Ми запросили місцевих та федеральних політиків, яким розповіли, навіщо ми тут і за що боремося. Чому уряд Канади так активно допомагає Україні? Це і завдяки нашій роботі з ним. Ми організовували петиції до влади щодо введення санкцій до Росії, які підписували сотні тисяч громадян. З цим тут не можуть не рахуватися. Все ж у Канаді проживає 1 300 000 українців. Це все потенціальні виборці врешті-решт.

Крім того, ми постійно вели роз"яснювальну роботу серед пересічних канадців, розповідаючи їм, що насправді відбулося в Криму, на сході України. Відверто кажучи, їм не дуже цікава політика, тим більше пов"язана не з їхньою країно. Ми багато виступали на місцевих телеканалах і радіостанціях, не кажучи вже про українські канадські медіа. А ми їх тут маємо - два телеканала та чотири радіо. Крім того, звичайно, ми збирали пожертви і допомагали Україні грошима. Тільки наша організація зібрала понад мільйон доларів. А є ще й інші, які також активно працюють у цьому напрямку. Є ті, хто допомагає адресно. Наприклад, є люди , які допомогають тільки "Правому сектору", є - іншим добровільним батальйонам.

Конкретно що робили ми, коли почався у Києві Євромайдан. Ми зазвичай гроші не передаємо. Ми купували продукти, винаймали житло, де б люди могли обігритися та переночувати. Купували спальні мішки. Коли почалися події в Криму, ми підтримали кримськотатарське телебачення. Коли якось їм розбили апаратуру, ми придбали нову. Хлопцям з Автомайдану, коли їм почали палити машини, ми у Європі купували подібні та передавали в Україну.

Коли почалися на сході більш серйозні події, ми передавали бійцям каски, бронежилети, берци, аптечки - все що необхідно для війни. Зараз ми володіємо всією інформацією, де що і за які гроші можна купити для української армії. Тому до нас почали звертатися за порадами з усієї Канади і ми, фактично, з Євромайдану Торонто стали Євромайданом Канади.

Ми відправили до шпиталів війскових єлектронних книжок на 200 тисяч доларів. Наші спеціалісти закачали туди цілі бібліотеки і поранені хлопці можуть одужувати та читати книжки. Зараз ми готуємо контейнер, де члени громади на 400 тисяч доларів закупили ліків, інвалідних візочків та інших необхідних шпиталям речей. Ми одні з перших почали купувати в Європі машини швидкої допомоги і відправляти їх в зону АТО. І нам розповідали, що наша перша така машина за один день вивезла з місця боїв до лікарні 49 бійців. Ми намагаємося в кожній машині залишати якісь позначки, що це допомога з Канади. І дізналися, що коли бійця везли до шпиталю, він побачив канадський прапор і каже: "Боже дякую тобі, що десь в Канаді і про мене дбають". І легше на душі йому стало. І звичайно, для нас це дуже приємно знати. Крім того, наші діточки, які навчаються в українських школах, обовязково пишуть листи бійцям в Україну, і хлопці їх не тільки перечитують, а й тримають при собі як оберіги.

Я знаю, що КУК був ініціаторм відправлення в Україну провідних лікарів з протезування...

Так, у нас в організації є дуже активна дівчина - Антоніна Кумка, яка запропонувала зробити таку добру справу. В Україні не на дуже доброму рівні роблять протезування. А ось США мають дуже великий досвід в цьому, тому що їх армія вже багато років у різних кранах надає військову допомогу. Звичайно, накопичений великий досвід з протезування.

Є організація, яка виїжджає до різних континентів і допомогає у цій справі. Антоніна зв"язалася з американцями, домовилася, що 6 лікарів під час своїх відпусток безкоштовно поїдуть до України робити протезування бійцям АТО. В Україні самі визначили, кому будуть робити протезування, але головне в цій справі те, що на всі операції були запрошені лікарі з усіх біль-менш великих лікарень, які вчилися у американських колег найновішим методам та технологіям протезування.

Американці дуже відкриті і щирі у спілкуванні, і коли один з українців порадив колезі, як можна по-іншому зробити, той дуже здивувався і сказав, що і дійсно він до цього не додумався. Після цього, крига між ними скресла, і все пройшло чудово. Головне, ще раз підкреслю, що українські медики отримали безцінний досвід, який врятує дуже багатьом хлопцям і життя, і здоров"я. І на цьому наші медичні акції, звичайно, не закінчаться. Ми вже маємо запрошення до інших міст України, думаємо, кого з лікарів повезти, чим ще допомогти.

Всі мої знайомі, коли дізналися, що я їду до Канади, просили передати найщиріші слова подяки всім укранцям Канади за ту величезну допомогу у цей складний для нашої держави час. Скажіть, пане Тарасе, а що б ви побажали нам?

Перш за все я хочу сказати, що нам тут дуже боляче за Україну. Незалежно від того, чи ти народився у Канаді, чи приїхав сюди пізніше, всі ми пов"язані з Україною. У когось залишилися батьки, у когось родичі чи друзі, всі ми відчуваємо себе українцями. Що треба робити? Не можна весь час наступати на одні й ті самі граблі. Ще сотні років тому у "Повчанні дітям" Володимир Мономах написав, що не можна допускати до влади злих і поганих людей. Не можна за гроші чи харчі , як це було ще недавно, продавати майбутне своїх дітей. Зараз прийшов момент будувати свою країну. Не зробить ні президент, ні уряд, ні Верховна Рада того, що може зробити народ. І я б дуже бажав всім українцям, що коли прийде момент обирати владу, щоб Божа сила зійшла на них, просвітила їх розум і не дала кривити душею! І я вірю, що все в Україні буде добре. Бо вже зараз зійснюються слова Степана Бандери, який колись сказав:"І настане такий час, коли один українець скаже: "Слава Україні!", і мільйони дадуть відповідь: "Героям Слава!".

Бесіду вів Юрій Пильчевський