Нова коаліція: чому не домовляються Порошенко і Яценюк

7 тез про головні проблеми коаліції

1. Реальної коаліційної угоди найближчим часом не буде. Правдива угода, за логікою переможців виборів, мала би передбачати понятійний розподілів портфелів, фінансових потоків та інших трофеїв між лідерами виборчої гонки. Однак Блок Порошенка та "Народний фронт" з кожним днем перемовин лише віддаляються від спільного знаменника, що об’єднав би їх політичні та особистісні розбіжності в єдину правлячу команду.

В країні глибока криза, на Сході - війна, а попереду – зима, однак ці фактори аж ніяк не спонукають сторони переговорів зачохлити амбіції.

Читайте: Какой должна быть широкая коалиция Майдана

2. Реальні переговори щодо розподілу влади в країні проводять Президент і прем’єр. Як розповідають джерела, обоє прагнуть дивитися один на одного згори: Петро Олексійович все ж працює Президентом у цій країні, а Арсенія Петровича буцімто всенародно обрали прем’єр-міністром. Ситуація дуже нагадує 2005 рік, коли Віктор Ющенко, зціпивши зуби, зробив подання на призначення Юлії Тимошенко прем’єром, а вже незабаром глава держави та глава уряду розпочали взаємне протистояння.

3. Проблема не лише в нелюбові та в колишніх взаємних образах, а й у великому потенціалі взаємної недовіри. Так, джерела на Банковій стверджують, що Яценюк вже завтра готовий розпочати чи то президентську, чи то парламентську кампанію, і, з одного боку, прагне розсадити своїх людей на "кормові посади", з іншого – хоче отримати для довіреної особи спікерський майданчик, а також посаду глави МВС. Мікрофон спікера потрібен для публічного протистояння з Президентом і "правильної" для уряду організації голосування у Раді, а міністр, який керує частиною добровольчих батальйонів, здатен на значно більші революційні кроки, ніж мільйонний Майдан.

Ще не стерлися з пам’яті події 2007 року, коли тодішній глава управління президентської охорони Валерій Гелетей за наказом президента Віктора Ющенка заблокував Генеральну прокуратуру, аби до кабінету не пройшов відновлений за рішенням суду генпрокурор Святослав Піскун, а міністр внутрішніх справ Василь Цушко з ротою "Беркуту" взяв ГПУ штурмом. "Беркут" тоді виявився крутішим за охоронців, і Цушко зробив Піскуна генпрокурором.

Нагадаю, що це був законобоязний і мирний 2007-й, а не постмайданний і воєнний 2014-й. Нині дві роти "семенченків у балаклавах" - "орлів Авакова", озброєних по самі зуби, можуть взяти не лише ГПУ, а й Банкову. Практично кожен військовий на фронті вважає, що українська влада його підставляє, і важливо просто точно пояснити, хто саме. Судячи з тестових мітингів під АП, з оборонцями держави вже працюють. В тому числі - ФСБ...

Тому Банкова не хоче віддавати міліцейську палицю в управління "фронтовикам".

Тим паче, що дедалі більше політиків, журналістів та експертів помічають, що в Арсенія Петровича дві півкулі головного мозку: одна називається "Микола Мартиненко", інша – "Андрій Іванчук". І коли він користується ними, неодмінно виникають то арешти топ-менеджерів Іванчука на "Укрпошті", то тендерні скандали з чиновниками Мартиненка в МОЗ, то обшуки у "залізничників" Іванчука на "Укрзалізниці", а слідом спливуть ще й гучні посадки у Мінсоцполітики та, не виключено, в Мінтрансі, Мінпаливенерго та інших відомствах.

Якщо узагальнити, то виходить: Банкова вбачає для себе велику небезпеку в тому, що рейтинг "Народного фронту" зростає, і Арсеній Петрович одного недоброго дня може влаштувати перезавантаження чи то парламенту, чи то Президента. Тому президентська команда вважає за необхідне виставити запобіжники від подальшого запаморочення фронтмена.

4. Фронтмен відповідає взаємністю. І "свої", і "чужі" політики збігаються у думці, що йому дуже важко нести тягар випробування мідними трубами - несподівано високого результату на виборах: ще зовсім недавно він принизливо просив взяти десяток-другий своїх людей у список БПП, а тут він несподівано провів у ВР понад 6 десятків депутатів, а тут ще й мажоритарники долучаться.

У свої 40 Арсеній Яценюк добре розуміє, що у цій країні для нього попереду залишилася одна посада: в.о. глави НБУ – був, спікером – також, тепер ось прем’єр… Для президентського розбігу йому потрібні стабільна урядова команда, яку контролюватиме Кабінет міністрів, і гарантія, що конкуруючі партійні вожді не понапихують йому своїх "засланих козачків". Тому Арсенію Петровичу потрібні низка ключових міністерств за системою "all inclusive", тобто – не лише міністерські пости, а з прибиральницями включно.

Це одна з головних причин, чому так важко відбуваються коаліційні перемовини з главою держави, бо дуже вже кортить замкнути виконавчу владу на себе, і "на огірочки" отримати ще й посаду спікера також. Взагалі-то в ідеалі було би перевантажити Раду, і тут знайдуться соратники, оскільки у більшості політичних сил позитивний тренд народної довіри, окрім БПП… Правда, існує ризик, що народ цього не зрозуміє, бо аж надто йому хочеться стабільних цін, притомного курсу гривні, і доходів, які би дозволяли жити по-людськи.

Іншими словами, Яценюк більше не погоджується бути камікадзе, він прагне гарантованого трампліну на наступні вибори, а для цього він хоче контролювати вертикаль.

5. З кожним днем коаліційних перемовин взаємини між сторонами ускладнюються. І якщо розмова про створення коаліції розпочиналася з аксіоми "Яценюк – прем’єр", то кожен день додає розуміння, що конфігурація правлячої команди може буде створена без "Народного фронту" взагалі. Це означатиме, що між Яценюком і Порошенком таки розпочнеться публічна війна (знову порівнюємо з 2007-м роком, згадуючи протистояння Ющенка і Тимошенко), і пост-януковичі прийдуть до влади значно швидше, ніж би то можна було уявити.

Сторони розуміють, що поганий мир кращий, ніж добра війна. Але моделі мирного співіснування нащупати наразі не можуть. Розглядався навіть варіант створення єдиної партії, але ця ідея довго не прожила.

Читайте: Из каких фракций будет создана коалиция: от двух до пяти

6. Формально переговори про створення коаліції ведуть керівники штабів, але часто ці зустрічі нагадують такі ж самі фейкові переговори України та Росії по газу, коли сторони розходяться з одними чернетками домовленостей, а наступного дня приходять із зовсім іншими директивами від керівництва. Воно і не дивно: узгодити амбіції своїх вождів без їх власної на то волі – марна справа. Тому не вірте будь-яким алгоритмам розподілу посад, якщо вони й існували, то на момент озвучення – напевне вже не відповідають дійсності.

7. Радянський Союз жив від одного партійного з’їзду до іншого. Україна - від одних п’ятничних шоу до інших, тому для формального збереження обличчя і демонстрації договороздатності учасники перемовин стараються видати "під ефір Шустера" щось на кшталт коаліційної угоди. Це буде 40-50-сторінковий документ про цілі учасників коаліції та засоби їх досягнення. Без конкретних дат, відповідальних, просто красивий філософський документ…

Замість коаліції – коаліційна угода. При цьому електоратові не скажуть, що частина розробників вже завтра можуть бути в опозиції до правлячої більшості та цієї філософії.

P.S. Затягування ситуації "ніхто не хотів програвати" завершиться неодмінно програшем обох, реставрацією пост-януковичів і масовими підвищеннями в ФСБ. Та, аби зрозуміти це, спершу необхідно здобути владу, потім втратити її, а потім – помудрішати (і це якщо пощастить…)