Битва за Київ. Версія 2013

Спочатку трохи статистики. Згідно неї, якби вибори мера Києва відбулися вже в березні цього року, 31% містян підтримав би Віталія Кличка. 20,3% - чинного голову КМДА Олександра Попова, 7% - Петра Порошенка, 4% - "свободівця" Андрія Іллєнка та "бютівку" Олександру Кужель, 2% - колегу Кужель по фракції Анатолія Гриценка, 1% - очільника Радикальної партії Олега Ляшка, колишнього мера міста Олександра Омельченка та ще одного депутата від "Батьківщини" - Миколу Катеринчука, повідомляє соціологічна група "Рейтинг".

Отож, як бачимо, статистика виступає заодно із інтелектуальним ядром партії "Батьківщина", яке придумало і запустило "троллінг" Віталія Кличка, вимагаючи від нього тут і негайно погодитись на мерське балотування. Або ж зізнатись привселюдно, що йому, так би мовити, це зробити "слабО"…

Хай там як, але лідер УДАРу Віталій Кличко – дійсно кандидат номер один. Проте сам Кличко на вибори аж ніяк не квапиться. Дарма, що до умовлянь чемпіона долучився ще й Олег Тягнибок. Втім, "Свобода" нині є щедрою на власних кандидатів у мери, але про це трохи згодом. Остання інформація з першоджерела – тобто з вуст самого Кличка – є наступною: він закликає Яценюка "не бавитись в ультиматуми" та узгоджувати єдиного кандидата від опозиції не раніше, ніж будуть виписані нові правила виборів, заявляє він в інтерв’ю "Фокусу".

Де-факто це означає, що Кличко на мера не йде. Аргумент, який йому самому (а також його оточенню) видається, мабуть, залізобетонним, полягає в наступному. Допоки мер Києва не прибере до рук і посаду голови КМДА, порядку у місті не буде. Балотуватися за нинішніх умов означає зганьбитися та потерпіти фіаско. Бо такі, як Попов (нехороші, але наділені виконавчою владою) заважатимуть працювати таким, як Кличко (хорошим, але позбавленим важелів впливу).

Ще одна мотивація, яка не так охоче проговорюється вголос соратниками Кличка, зводиться до того, що мерське крісло – не такий вже й зручний майданчик для стрибка у 2015 рік, як його малюють Яценюк з Тягнибоком. Якщо б Віталій встиг накопичити до старту президентської кампанії стосик подяк від киян, тоді – інша річ. Але у нього можуть бути й промахи (сам Кличко, схоже, почувається вельми невпевненим після двократного провалу на київських виборах).

Іще один момент, пов'язаний з Кличком. Є буцімто вірогідність, що політик делегує замість себе свого брата – Володимира Кличка. ЗМІ підхопили та тиражують слова політолога Олексія Голобуцького про ймовірність подібного сценарію. Сам Голобуцький каже, що інсайдом з ним поділилися в середовищі "Батьківщини". Експерт вже й підібрав такому неочікуваному ходу можливе пояснення: висунення брата дозволить нівелювати ситуацію з відмовою від балотування, й водночас закріпити за цьогорічними виборами "брендову складову" - прізвище Кличків.

Між тим у "Батьківщині", чи то пак в об’єднаній опозиції, яка буцімто так прагне бачити у кріслі київського мера Віталія Кличка, потирають руки від задоволення. Ніхто в оточенні Яценюка (і сам Арсеній Петрович у першу чергу) насправді й не прагнув того, аби Кличка піддався тиску та пішов на Київ. Для столиці об’єднана опозиція "викохала" зовсім іншу кандидатуру – Петра Порошенка, про що "Обозреватель" вже писав.

Тепер щодо креатур "Свободи". Серед них – сам лідер українських радикалів Олег Тягнибок. Нині він заявляє про готовність балотуватися, але (уточнення!) за умови, коли від цього відмовиться Віталій Кличко. Між іншим, колись (а саме у 2008-му) Тягнибок також "ходив у мери", але повернувся звідти з результатом меншим, ніж 2% голосів. Проте комплексів на цьому ґрунті Тягнибок собі не нажив, і зараз, як бачимо, готовий скласти кандидатський мінімум. Якщо тільки – важлива ремарка! – його словам взагалі можна вірити.

А чому б і не повірити? – запитаєте ви. Хоча б тому, що "Свобода" робить взаємовиключні заяви. Що може свідчити або про те, що в середині цієї партії – "розбрід та хитання", або ж про те, що і заяви Тягнибока – також частина "троллінгу" Кличка. Один з близьких соратників Тягнибока Андрій Мохник заявив нещодавно в інтерв’ю виданню "КоммерсантЪ-Україна", що його партія нібито визначилась з кандидатурою мера і пропонує опозиції підтримати… Андрія Іллєнка.

Андрій Іллєнко – наймолодший (25-річний) народний депутат – на сьогодні є відомим передусім тим, що він – син свого прославленого батька-режисера. Щоправда, перемігши на мажоритарному окрузі, Іллєнко-молодший почав нарощувати власну мускулатуру. Проте її явно недостатньо, щоб перемогти у столиці, навіть попри те, що сьогоднішній рейтинг Іллєнка-претендента є вдвічі вищим, ніж результат, показаний партайгеноссе Тягнибоком у 2008-му.

Таким чином, розглядати Іллєнка як скільки-небудь серйозного кандидата, звісно, не можна. Як не можна й сподіватись, що вся опозиційна тріада пристане на ідею, що зародилась у голові Мохника. Проте Іллєнко у списку завідомих лузерів не самотній. Партія "Батьківщина" додала "піни" до київської виборчої кампанії, викинувши зі своїх надр "першого непрохідного" - Анатолія Гриценка, а також другого, третього чи десятого "непрохідних" кандидатів в особі Кужель та Катеринчука.

Анатолій Гриценко давно намагається вистрибнути з коротких штанців одного з рядових партійців "Батьківщини", його заяви (які, вочевидь, неабияк дратують Яценюка) люблять цитувати та мусолити журналісти, проте далі цього справа поки що не йде. Іще один бютівський "поспішайко" – Микола Катеринчук – так само претендує на свою порцію глорії, дарма що у 2008-му він (так само, як і Тягнибок) балотувався в мери Києва і вибори програв. У ті часи Катеринчук заявив про себе як про самовисуванця, чим вельми зіпсував настрій демократичній коаліції, яка саме готувалася виставити на противагу Черновецькому єдиного кандидата. Власне, у латентній допомозі Черновецькому вискочку-Катеринчука тоді й підозрювали.

Що стосується Олександри Кужель, то вона поки що позиціонується як "вірогідний кандидат". Що ж стосується вірогідності проходження цього "вірогідного" кандидата, то про це годі й говорити… Але цими трьома достойниками список "Батьківщини" не вичерпується. Юрій Одарченко – керівник київського осередку – найбільш привабливою кандидатурою на посаду мера вважає Миколу Томенко. Звісно, що Одарченко, котрий знаходить у жорсткій опозиції щодо – донедавна! – правої руки Тимошенко Олександра Турчинова, просто не міг не запустити й свій глек по київську капусту.

До речі, той таки Одарченко, відповідаючи на запитання "Обозревателя", заявив, що сам Турчинов балотуватися у мери не стане. Дивно не побачити Олександра Валентиновича у цій пістрявій компанії. Тим паче, що й він (як Катеринчук та Тягнибок) колись також пробував спокусити панну Удачу на київських виборах. Дехто любить ходити по колу, а діячі української опозиції просто обожнюють цю народну забаву.

Поза всіма перерахованими постатями є ще й кандидати "від влади" (Олександр Омельченко) або кандидати, котрі, що називається "ні в сих, ні в тих", як Олег Ляшко. Перший для Києва є давно перетравленою постаттю, другий хіба що унаочнює гасло "кожним виборам – достойних фріків", і не більше того. Фактично всім вище названим особам влітку цього року протистоятиме один лише Олександр Попов. А розвесела компанія справжніх, не надто і зовсім не справжніх кандидатів лише просуває його до омріяної годівниці.

Втім, висновки робити зарано. Вибори іще не почались. Ба навіть не відомо, коли Верховна Рада зможе їх призначити офіційно. Парламентська трибуна формально заблокована, хоч наразі біля неї вже не ночують депутати з пиріжками та варениками від Марії Матіос… Решта – все як завжди. Опозиція готується до виборів. Завдання у неї – ті самі, методи роботи новизною не відрізняються також…