УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Дніпропетровськ. Post scriptum

Дніпропетровськ. Post scriptum

«Так, – твердо відповідає в коментарях «Обозу» прес-секретар СБУ Марина Остапенко, – справу дніпропетровських терористів можна вважати розкритою». Підозрюваним ще не висунуті обвинувачення, додає вона, але суд видав санкцію на їх арешт. Справу порушено за статтею 258, ч.2 ККУ – «терористичний акт».

Ця стаття визначає теракт як «застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу або інших дій, які створювалися небезпеку для життя людей». (Нагадаймо, що 27 квітня 2012 року у Дніпропетровську пролунала серія вибухів, від яких постраждали 30 осіб. Всі вибухові пристрої було закладено у бетонні урни, розставлені вздовж трамвайної колії).

Загалом санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від п’яти до десяти років. Частина друга 258-ої статті – суровіша – по ній саджають «від 7 до 12 років». Це якраз дніпропетровський випадок, адже друга частина передбачає скоєння злочину «за попередньою змовою групою осіб».

Групу осіб СБУ встановила, а народний депутат (і генерал-лейтенант міліції) Геннадій Москаль першим оприлюднив їхні імена. Мова про місцевих мешканців Віктора Сукачова (1978 року народження), Віталія Федоряка (1977 р.н.) та Льва Просвіріна (1979 р.н.). «Поки що немає даних щодо того, чи злочинців було більше, ніж четверо. Як вони пояснюють мотиви своїх злочинів, наразі сказати не можу – триває слідство, і СБУ не розголошує його попередніх висновків», – додає Остапенко.

І моделює розвиток подій: незабаром після 27 квітня злочинці самі вийшли на зв'язок з СБУ. «Надсилали свої «маляви» через систему, яка унеможливлює встановлення зворотної адреси. Наші співробітники почали вести з ними переписку і вже тижня через два встановили їхні особи», – каже Остапенко, принагідно дорікаючи Москалю за перетягування ковдри на себе і за відсутність уявлення про таємницю слідства.

«Їх (злочинців) «вели», – розповідає Остапенко. – Потрібно було лише задокументувати усі дії. Співробітникам роздали орієнтування, вони мали всі прикмети, тим паче що один з них потрапив на відео камери спостереження ще під час скоєння злочину. Інформація у нас була вже давно, ми працювали дуже злагоджено – ми, міліція, прокуратура – ніхто не допустив витоку даних, ніде не просочилася новина про те, що ми вже ведемо гру з терористами».

Як відомо, раніше голова СБУ Ігор Калінін говорив про те, що жодних політичних вимог дніпропетровські підривники не висували. Проте зажадали грошей – спочатку 2 мільйони доларів, а пізніше – вже 4,5 мільйона. На вказані злочинцями банківські карти Служба перерахувала невелику суму грошей і навіть дозволила її зняти, після чого рахунки було заблоковано.

29 травня терористи пішли до банкоматів, але не змогли отримати решту коштів і тут же відправили до СБУ SMS-повідомлення з погрозою підірвати дитячі майданчики. «Тоді було вирішено їх знешкоджувати. 800 осіб брали участь в операції», – розповідає Остапенко. Двох підозрюваних було затримано вже наступного дня, а незабаром оперативники взяли і їх співучасників.

«Дії шантажистів були настільки наївними та непрофесійними, що оперативникам не вартувало зусиль, аби встановити їхні особи», – коментує Москаль. Раніше, щоправда, фігурувала цілком відмінна версія від нардепа – згідно неї, вибухи у Дніпропетровську могли бути пов’язані з боротьбою за керівні посади в обласному СБУ.

Разом з екс-заступником голови Дніпропетровської облради Вікторією Шиловою Геннадій Москаль припускав причетність до терактів заступника голови Дніпропетровської ОДА Івана Ступака. Мовляв, Ступак у такий спосіб бореться за посаду керівника СБУ в області, котра була обіцяна йому вже давно. У Службі безпеки пані Шилову вже допитали, але вона, як твердять есбеушники, жодних доказів на підтвердження своїх слів не представила.

«Є закон про статус народного депутата, який дозволяє йому не розкривати свої джерела інформації. Навіть в розмові зі слідчими СБУ чи прокуратури, – говорив Москаль, відповідаючи на запитання, звідки надійшла інформація стосовно Ступака. – Що стосується її достовірності, то я вірю у будь-яку версію – доти, доки злочин не буде розкрито».

Тепер, вочевидь, вірити у щось недотичне до версії, озвученої Калініним, а також Генеральним прокурором Віктором Пшонкою (котрий вже відзвітував про розкриття злочину перед президентом), не має сенсу. Хоча свого часу думки звучали різні. Політолог Вадим Карасьов не виключав навіть «білоруський варіант», а саме те, що «якісь хлопці, як це було з терактами в мінському метро, вирішили пограти в «бомбістів».

Але тоді б вони обрали якийсь радикальний варіант. А не просто трамвайну зупинку. Для того, щоб відчути свій статус і роль як «вершителів доль», – коментував Карасьов.В контексті дніпропетровських вибухів згадували і аналогічні події у Москві, як давні (іще 1999 року), так і «свіжі» – 2010-2012 років (у метро та ресторані), приписані владою – чеченським бойовикам, а опозицією – самій владі.

У блогосфері, яка в перші дні після теракту буквально захлиналась версіями, подробицями та припущеннями, певний час мусувалась «гуманність» теракту. Пристрої, закладені невідомими, були безоболонковими, відтак – багато поранених, пара серйозно скалічених людей і відсутність вбитих.

Чотири «офіційно визнаних» слідчими органами вибухи (медіа повідомляли про десять) у традиційному перерахуванні потужності дорівнюють відповідно 160, 190, 230 та 300 грамам тротилу.

Для порівняння: вибухи у московському метро дорівнювали 4 кілограмам, у мінському – 5. Саморобні вибухові пристрої фугасної дії, знайдені у Дніпропетровську, в теорії могли бути начинені елементами ураження (кульками, обрізками металу), однак цього не було.

Звісно, терористи не були професіоналами – відносно цього, принаймні, депутат Москаль має рацію. СБУ повідомляє про те, що всі потенційні злочинці мають вищу освіту, а один навіть задіяний у сфері наукової діяльності. Цей «один» – Віктор Сукачов – є викладачем місцевого вишу. Студенти останнього, опитані місцевими журналістами, зазначили, що Сукачов критично відгукувався про діючу владу. Колеги останнього також не в захваті від Сукачова – постфактум виявляється, що він був і некомунікабельним, і надто самозакоханим.

Проте частина вихованців Віктора Сукачова таки перебуває в сумнівах – чи дійсно старший викладач кафедри політології місцевого університету причетний до теракту. Студенти обіцяють зібрати підписи на захист свого педагога, але тільки в тому разі, якщо слідство вдаватиметься до тих чи інших маніпуляцій.

Про маніпуляції поки що не йдеться, але Генпрокурор Пшонка вже доповів президентові, що його відомство обов’язково вивчить і політичні уподобання підозрюваних. Нагадаємо, що відразу по гарячих слідах Віктор Янукович заявляв, що вибухи – справа рук тих, «кому вигідна дестабілізація» в країні.

Думку Януковича у квітні поквапився підхопити та розвинути депутат-«регіонал» Михайло Чечетов, який прямо вказав на провину опозиції і на її намагання «притягти ситуацію за вуха» до справи Тимошенко. Опозиція ж – алаверди – «крайньою» зробила владу. Звинуватила її у звинуваченнях на свою адресу, даруйте за тавтологію, але лише так можна передати усю абсурдність взаємної пікіровки «біло-блакитних» та їхніх візаві.

Втім, офіційно про політичну версію вже не йдеться. Принаймні, зі слів Ігоря Калініна випливає, що мета терористів була виключно фінансова. І ще нюанс. Наразі вибухи у квітні цього року слідчі пов’язують зі злочином, скоєним у тому ж таки Дніпропетровську 16 листопада 2011 року.

Тоді, нагадаємо, біля місцевого ЦУМа вибухнула бомба, закладена в бетонну урну, і загинув один чоловік – фінансовий директор приватної компанії. Подію спочатку потрактували як навмисне вбивство, але згодом перекваліфікували у теракт. Цей злочин минулоріч правоохоронці розкрити так і не змогли. Коли сталися вибухи у квітні, Віктор Пшонка пообіцяв, що у разі, коли елементи вибухівки в обох випадках співпадуть, справи об’єднають в одне провадження.

Схоже, елементи таки співпали, адже правоохоронці заявляють, що теракти тодішні і теперішні скоїли одні і ті самі люди. У компетентність «органів», зокрема Служби безпеки, хотілось би вірити. Але у 2000-му СБУ вже розслідувала спробу «державного перевороту», яка інкримінувалась… чернігівським пенсіонерам (так звана «справа грибників»), а у 2002-2003 рр. уславилась знешкодженням аналогічного злочинного угрупування, але представленого вже молодими людьми – «комсомольцями», взятими в Одесі та Миколаєві.

Нині про ці справи вже ніхто й не згадує, проте в історію Служби безпеки вони вписані. Як і акція «Україна без Кучми», що тривала наприкінці 2000-го – початку 2001 року і завершилась порушеною СБУ кримінальною справою проти ряду її учасників. Цього разу все інакше?.. Час покаже.