Вибух на Майдані Незалежності

Холодно й пронизливо сиро. Мерзлий вітер з півночі чистить від тонкої поземки тротуари, раптово закидає вітрове скло сніговою пудрою і залишками пересохлого листя. Сіре небо обвисло крихкими пеленами ковдр і сипле, то м’якими котиками-сніжинками, то колючими хрусталиками кришталю.

Київ - між сезонами. Влада злякано, озираючись навкруги, мовчить і панічно чіпляється за закон і силу. Громадяни щодня будують великі і малі Майдани, швидко стають волелюбною нацією. Всюди українське: гомін, вишиванки, пісні, прапори, революційні гасла і страйки. В Лондоні, Стокгольмі, Торонто, Нью-Йорку, Тель-Авіві, Делі і ще сотні місць на карті світу.

Єврореволюція. Невидима потужна пружина глобального перезавантаження все сильніше і сильніше тисне на колишню житницю імперії, що впала. Вона є новим переосмисленням прогресу Західною цивілізацією. Аж до перезаснування світу. Без третьої світової війни.

Існуючі способи, інструменти і навіть світоглядно-філософські концепції вже не можуть забезпечувати розвиток і процвітання традиційних демократій Європи і США після підриву глобальної стабільності фінансово-економічною кризою 2008 року. Країнам, що розвиваються, і політичним режимам третього світу подібне перезавантаження як велика мета гостро не потрібно. Володіючи, в основному, сировинно-переробною економікою і експлуатуючи дешеві, малокваліфіковані трудові ресурси, проводячи політику м’якого або жорсткого патерналізму, який часто межує із диктатурою, вони зацікавлені хіба що в фінансово-економічній частці від нового світового устрою з метою збереження ринків, збільшення об’єму багатств сімейних або корпоративно-кланових корпорацій і збереження авторитарних або не зовсім демократичних режимів. За винятком країн, які перебувають в процесі демократичного транзиту. Втім, прогноз політичних трендів тут досить нестабільний. Загроза відкату до диктатур ще переважає над становленням навіть перехідних демократій, якщо криза Заходу буде продовжуватись надто довго.

Холодна груднева революція в Україні є тільки продовженням важкої глобальної фінансово-економічної кризи світу, яка підняла велику хвилю цивілізаційних змін. Правлячий режим Віктора Януковича - лише спусковий гачок, який запустив її у небувалі масштабні вуличні протести. Підпиши він Угоду про Асоціацію і Договір про Зону вільної торгівлі з Євроунією – все було би по-іншому. Шанси на те, щоби він, разом із "старими донецьким" і невідомими нікому раніше провінційними "младореформаторами" правив би ще, як мінімум, до 2020 року, були достатньо високими. Хоча би для впевненості в цьому лондонських букмекерів.

Та Віктор Федорович, вже вдруге за недовгу політичну кар’єру, збирає проти себе гостропротестний Майдан. Перший змусив його відступити і підлаштуватись під демократичний процес. А другий…?

Це світоглядна, ідейна революція. Вона буде продовжуватись до перемоги. Навіть, якщо нинішній Майдан не досягне успіху, вона буде відновлюватись і відновлюватись. Протестами, спалахами бунтів і посиленням конфлікту між пануючою владою і громадянським суспільством. Антагонізм між ними перейшов межу компромісу. Перезавантаження світу вимагає неминучого перезавантаження української влади.

Мільйонний люд заповнив увесь вільний простір від видимих пагорбів Інститутської навхрест через Хрещатик. Аж до Золотоверхого Михайлівського Собору, який щодня обігріває й годує тисячі молодих пасіонаріїв. Народні збори, Віче древніх українців. Вони зі всюди. З усіх куточків схвильованої незрозумілим демаршем і жорстокістю влади України. Недовершений залізний скелет "йолки" весь заліплений адресами, банерами в перемішку із колючими антивладними гаслами. Як і великі армійські палатки з польовими кухнями, штабелями добрих дубових дров, закопченими бочками-буржуйками, котлами з гарячою кашею і запахами простої, але ситної традиційної їжі.

Гомін, гомін… Чистий молодий баритон політичного діджея сцени Майдану не залишає тебе ні на мить. Люди веселі і взаємні. Ні! Натхненні і щасливі. Вони знають, що хочуть: "Питання №1: відставка Януковича!", "Дочасні президентсько-парламентські вибори", "Звільнити політв’язнів і покарати винних", "Беркут не бий, а кохай та захищай". На куртках у всіх наклейки: "Підарешт".

Густий, як врожайне пшеничне поле, натовп якось дивовижно дозволяє тобі рухатись. Аж до перехрестя навпроти великої сцени. Доброзичливість, толерантність, посмішки, сміх. Люди літні і похилого віку, молодесенькі дівчата і юнаки із розмальованими жовто-блакитними смугами і стилізованими тризубами обличчями, зрілі чоловіки, військові, чубаті, із виголеними потилицями, козаки на конях.

І знамена, знамена, знамена… Море внизу, море наверху. Хвилюється, живе своїм таємничим особливим ритмом. Чи то природи, чи то колективного людського мозку.

Снігові прозорі пасма колихаються в такт з живою єдиною людською масою. От, здається, втікають геть. Але раптом починають танцювати серед тисяч облич в ритм заспівам українських гуртів. Вони розігрівають нарід, який забувши вік, революційну суворість топче черевиками, чоботами, кросівками асфальт, до якого міцно прикуті коричневі військові шатри. "Хто не скаче, той москаль!.."

Звідкись стрункі красуні, в антигрипозних марлевих масочках на підборідді, у великих картонних коробка, грубі шнурки через шию, граціозно розносять, як в кіно, печиво, канапки з сиром чи товстим шаром апетитного смальцю з шкварками і половинкою солоного огірка. Всі фотографуються, братаються. Час-від-часу піднімають голови і мільйонним горлом кричать: "Банду геть!", "Уряд у відставку!", "Ганьба!". Натовп прорізає сувора дружина. Чоловік п'ятнадцять. Без посмішок. Губи зціплені. Обличчя напружені. Очі вишукують небезпеку. Самооборона майдану. На головах - коричневі будівельні шоломи одягнуті на теплі шерстяні шапочки з "банданами". На лівій руці імпровізовані й розфарбовані маленькі мультяшні прямокутні заовалені щити, прив’язані скотчем. На ліктях, колінах захисні щитки. Вони змійкою зникають у напрямку "периметра". Ворогів ніде не видно. У мільйона громадян ворогів бути не може. Бо сила його нездоланна. Коли він разом дихає, говорить і діє.

Так вони думають сьогодні. Але наступить понеділок "Беркуту", "Барсів" і "Тигрів".

Тричі над хвилюючим людським океаном, піднімається шестигвинтовий дрон-безпілотник із величезною відеокамерою. Шестикоптер зависає над Майданом як посланець іншого світу, закликаючи в нього українців. Опівдні з "Отче наш" і Гімну України починається Віче. Молитву читає львівський священик. Чоловіки без головних уборів, жінки із сльозами на очах повільно і з глибокими почуттями проголошують кожне слово: "Отче наш, що є на небесах!". Галичани приїхали із усім своїм духовенством.

Чи Ти, Вседержителю, бачиш нас, українців, що прагнуть свободи, правди і щастя!? Не Покинь нас в час смути нашої, не допусти розбрату та врозумій владу! … "Нехай святиться Ім’я Твоє. Хай прийде Царство Твоє…".

Високі й світлі голоси Тараса Петриненка і Тетяни Горобець пробивають важке небо словами гімну і зникають в його сірих декораціях. Через мить, з потроєною силою, вертаються і розтікаються в єдиному голосі Майдану. Він вібрує від почуттів так, що тихо ллються сльозами, змішуючись із холодною мжичкою. Вони течуть й течуть… І ніхто їх не вспокоює. Україна – є. І – буде. Вічно. Поки є МИ.

Духовенство - священики, монахи, семінаристи…

Хто сказав, що церква окремо від держави? У доленосний час вона з народом. Відроджується разом із нацією. Не вся. А та, що прагне незалежності. Поки Україна не буде мати власної самостійної помісної церкви, доти її суверенітет буде неповним і під загрозою.

Виступом Євгена Сверстюка група моральних авторитетів озвучує вимоги до президента. Вони компромісні й адекватні часу. Ще можливо домовитись і підписати тимчасовий, до зміни влади новими виборами, пакт стабільності. Але, - підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, відставка Уряду, звільнення політв’язнів, покарання винних за криваве побоїще 30 листопада і недопущення репресій.

Сила духу і розуму Любомира Гузара, особлива увага до його особистості затишують Майдан. Люди витягують шиї, вишукуючи його апостольську постать, вдивляються в зосереджене обличчя істинного проповідника на величезному екрані будинку Профспілок. Він, терпеливо зосереджуючись на кожному слові і подиху, не говорить – читає молитву життя: "Працюй так, якби все залежало від тебе, а молися до Господа, якби все залежало від Нього".

Промова лідера групи "5/12", від імені шести тисяч творчих особистостей, на диво, прагматична і цілеспрямована. Відновлення Конституції 2004 року і, на цій правовій базі, перезапуск всієї державно-політичної машини, покарання винних за безвинну кров на Майдані і звільнення політв’язнів Майдану. "Ні", поправляє сам себе, "звільнення всіх політв’язнів". Тобто, і Тимошенко. Месій не буде. Опозиція – тільки інструмент перемоги революції. А їй треба ще довго повертати так бездарно втрачену довіру виборців і передових еліт.

Романтики. Наївні революціонери. Якщо у революції не з’явиться чесний лідер, то рано чи пізно її очолять або цинічні мерзотники, або рішучі фанатики.

"5/12" є викликом для групи "1 грудня". Перш за все, в сфері філософської ліберальної політичної етики її декларацій зі складними і дещо абстрактними закликами про "примат свободи і людської гідності", "верховенства права і справедливий суд", "доброчинство і допомога в суспільстві", "взаємна відповідальність влади і народу", "особиста посвята і жертовність". Цілком у дусі західноєвропейського просвітництва середини XVIII початку XIX століття. Група "5/12" - реалісти. Тому ставлять перед парламентською опозицією чіткі завдання, аби вернути їх в реальну політичну боротьбу.

Але вони не революціонери. Політики. Обтяжені зобов’язаннями і без чіткої ідеології. Окрім лідера "Свободи", який добре знає теорію політичної визвольної боротьби ОУН-УПА. В ніч з понеділка на вівторок він продемонструє холоднокровність і стримає насильство "Беркуту".

Женя, якимось дитячим, але напрочуд сильним і звучним голосом, зачитує послання Майдану від мами. Він - її остання надія. Інших шансів на звільнення в неї не залишилось. План жорсткий і чіткий: ніяких переговорів із режимом і відставка президента, бо він ніколи не підпише Угоду про Асоціацію і його може зупинити тільки неподоланна сила українського народу.

Майдан, здається, осмислює кожне слово Юлії і думає. Чи жаліє, чи бореться за неї подумки в цей час, підтримує її? Напевно, так. Він, якось напружено, величезним своїм тілом затишився, мовчить. Так, що чути шурхіт крижаних кришталиків у густому диханні людської маси. Висока логіка тексту, чіткий план дій. Жаль, туга, що вона не з Майданом, не очолює його. Надривно. Як в останній раз. Перед стратою. Вона завжди йде до кінця. Але тюрма її, напевно, дуже змінила. Все було би по іншому, якби вона була серцем Майдану.

Зрозуміло, майже немає емоцій для опозиції. Та вже давно намагається тримати її на периферії політики. Це очевидний компроміс з президентом. Але це неможливо. Тимошенко, голосом доньки, будує й будує дійсний світ революції. І майбутнє. Вона через грати, здається бачить більше і дальше, аніж її вірні товариші: "Затвердіть на Майдані групу авторитетних військових, які невідкладно розпочнуть переговори з керівництвом армії", "...групу високопрофесійних кадрових дипломатів для переговорів з лідерами демократичного світу", "…антикорупційну групу для роботи на міжнародному рівні". Слова, як кулі, б’ють і б’ють в свинцеве низьке небо над печерськими владними пагорбами. Може, вони й викликали миттєву силову мобілізацію спецназів і міліції навколо барикадного периметру Майдану?

Незрозуміло чому не було єдиного програмного виступу від єдиної в Україні опозиції? Після ясного і чіткого, у кращих військових традиціях, виступу контр-адмірала Ігоря Тенюха, спічу запального Юрія Луценка, невиразна промова лідера УДАРу спочатку викликала розгубленість Майдану. Іноді важко перекладаючи українською звичні обігові російські штампи, під кінець він набув сили і впевненості. Але не зачепив люд, не притягнув до себе притаманною харизмою. Через добу він із братом, як істинний революціонер, сам став барикадою. Двоє найкращих бійців світу паралізували волю загартованого на крові студентів "Беркуту".

Лідер "Свободи", розмахуючи руками, як великими сильними крилами, почав із високого й напруженого фальцету. Так, що, здавалося, на тебе налетів буревій. Радикал-революційний запал його закликів, вмілий технологічний тиск на безмежну аудиторію постійно тримав усіх в напруженій готовності приєднатись до агіткліше із "Ні" або "Так". Блискучий трибун, він, як і Луценко, миттєво мобілізував маси. Особливо, величезну галицьку їх частину. Не залишивши своїм опонентам жодних шансів виграти там щось у "Свободи".

Керманич "Батьківщини" був спокійний, м’який і взаємний з волелюдним морем. Так би мовити, повна протилежність своїм опозиційним партнерам.

Люд розслабився, заговорив між собою.

Після виступів лідери фронди, з охороною, пройшовши Майдан, зникли в тенетах революції.

Чи розуміють вони особливу відповідальність за кожне їх слово, заклик, ідейно-програмний зміст промови перед мільйонною аудиторією?

Майдан не обрав їх поводирями. Вони не прийшли до нього із спільним і зрозумілим людям планом. І його не підтримали. Ані пропозиції громадських лідерів, ані план Тимошенко. Вони досвідчені і складні гравці. Надто добре знають силу Януковича, аби ризикувати власним політичним майбутнім. І… не можуть до кінця повірити в силу Українського Майдану та перевести його в революційний сценарій.

Люди розгублено оглядались, шукали їх очима і щось думали, думали…

Очевидно, що другим головним питанням є: А що далі? Як діяти зараз, аби змінити майбутнє?

Спробуємо. Декілька постановочних питань.

Відставка Уряду і новий технічний Уряд ніяк не вирішують питання перезавантаження влади. Вона все одно буде в руках президента і його, тільки його. Як вважає опозиція, добровільно або по стану здоров’я у відставку президент ніколи не подасть, а імпічмент його неможливий по її стратегічній немічності. Залишається покарання винних і звільнення політв’язнів. Чи то всіх, без виключення, чи то тільки арештованих на Майдані?

Що ще? Опозиція, як і ще недавно президент, хоче зіграти чужими руками. Заходу. Дипломатичний тиск, персональні санкції. Поки що це особливо не впливає на впертість влади. Тим більше, що основні вимоги Майдану не можуть бути реалізовані в існуючій системі права.

Євросоюз сьогодні взяв під персональний захист своїх політиків Майдан.

Приїзд Кетрін Ештон і Вікторії Нуланд має цільове завдання: перевести революцію за великий круглий стіл. Чесний. Між лідерами Майдану, лідерами опозиції і президентом. Колишні президенти не є суб’єктами конфлікту, а лише достатньо сервільними і високими експертами. Вони, звичайно, мають великий досвід подолання національних конфліктів. Леонід Кравчук, під загрозою загальноукраїнського референдуму, змушений був піти на дочасні вибори. Леонід Кучми пережив потужні акції протесту і Майдан, який організував йому Віктор Ющенко.

Особистий круглий стіл Леоніда Кравчука – тільки політичний театр. Звичайно, як і з кожної п’єси, щось можна позичити для життя. Але він тільки дезавуює і загрожує навіть дискредитувати політичний процес, перетворивши його в фарс непричетних.

Група "5/12" вслід, за деякими експертами, пропонує відновити дію Конституції 2004 року, незаконно скасовану КС. Він же, попри спірність цього рішення, може в порядку особливого конституційного нагляду скасувати його. Це простіше, аніж чекати якогось рішення в цьому напрямку від ВРУ, де воно не має жодних шансів на успіх і вимагає тривалого часу. Тим більше, що той же КС завжди може визнати його неконституційним. Як ту ж Конституцію 2004 року. Коло непередбачуваних жахів.

Це дало би високу і легітимну базу для повного перезавантаження влади. Оскільки всі інші вимоги до президента є лише зверненням до його особистого вибору перед викликами, який він, в юридичному плані, зовсім не зобов’язаний робити, але в силу відстоювання певних цінностей змісту його функцій і моралі може зробити. Або ні.

Поза тим, очільники парламентської опозиції дуже старанно і навшпиньках обходять мовчанням цю тему.

Тож, уявимо собі, що в умовах чинної Конституції трійка чинних лідерів опозиції очолить державу: президент, прем’єр-міністр і голова ВРУ? Ви не злякались?

Виглядає так, що український народ може не голосувати ні за чинного президента, ні за опозиційних керманичів. Це може призвести до появи третьої сили. Випадкової. Як і встановлення політичної диктатури.

Українській громаді не потрібні заклики, а реальний і чесний план дій. На сьогодні. І, що більш важливо, на завтра. Відкрийте шафи і, нарешті, повитягуйте звідти старі скелети. Інакше, ми ніколи реальну державу як національну ідею і надзадачу не збудуємо.

Це тільки початок нашого діалогу з опозицією. Бо з владою його має вести саме вона. З Майданом і від імені виборця. В іншому випадку мирна, й дуже мирна, українська єврореволюція шансів на успіх не має. Якщо не висуне своїх, і безпосередньо з Майдану, інших політиків і нових адміністраторів. Це майже нереально, але цілком можливо.

Творча майстерня будь-якої сучасної революції неймовірно багата і різноманітна. Не варто при цьому забувати уроки великого вождя жовтневого перевороту, гранітне тіло якого в неділю скинули до ніг Майдану свободи. Управління державою кухарками породило чи не найжахливішу тривалу політичну диктатуру XX століття – комуністичну. З концтаборами, атеїзмом, штампуванням люмпенізованих мас і протидії цивілізаційному прогресу.

Прихід до влади олігархів і можливість їх приходу на хвилі наших емоцій завтра перетворить Україну в суцільну дохідну плантацію із фасадом псевдодемократії, вимираючим народом і скупкою, через цинічний ломбард, наших свобод разом із свободою слова і вільною пресою.

Чому серед гасел опозиції немає одного із ключових закликів для відновлення демократичної влади: "розділити владу і бізнес"? Саме їх зрощення і породжує небувалу за масштабами політекономічну корупцію. Пам’ятаєте, у Маркса, якщо капіталіст може отримати триста відсотків прибутку, він готовий на будь-яке вбивство. Олігарх в політиці завжди буде діяти спочатку в інтересах власного бізнесу, а в залишку може згадати про інтереси інших. Може й нас.

Наступимо собі на ногу. Нам потрібно європейське майбутнє. Майдани по всій Україні цього вимагають. Мільйонне, вже третє віче, це затвердило як волю всього народу своїми всеукраїнськими представниками. Це, по суті, загальнонаціональні збори громадян України. Форми народного волевиявлення, як і способи прийняття рішень, не можуть бути обмеженими. Оскільки саме народ є власником держави Україна, єдиним і неділимим джерелом влади. Узурпація його влади в багатьох Конституціях Заходу дає йому право навіть на повстання. Колись Київське віче на Подолі призначало князя. Могло його й повалити. Княже віче схвалювало важливі рішення Київського князя. Це в генетичних звичаях древніх слов’ян мати перший голос через народні збори.

Важливо прислухатись до позиції і вимог абсолютної більшості людей. Почати процес національного круглого столу не на прохання, навіть першого президента, а на вимогу мільйонів українців. Вони вийшли на вулиці в негоду з єдиною метою – змінити цивілізаційну історію своєї держави, неефективну систему влади, яка алогічно, таємними переговорами із колишнім стратегічним партнером, намагається найняти його для виконання своїх прихованих планів і змусити скоритись волі обраних тим же народом. Це природне і конституційне право суверена проти узурпації його волі і порушення суспільного договору.

Президент готовий до національного круглого столу?

Якщо ні, то країна може опинитись у важкій стагнації. Наслідки виходу із неї будуть далекі від компромісів. На Майдані можна затвердити позицію народу, яку має представити його делегація із лідерів довіри і чесних політиків. Влада не повинна наважитися на силову зачистку величезної маси повсталих людей, які можуть вчинити непрогнозований опір, проллється кров, яку неможливо вже буде вибачити. Не можуть вісім тисяч спецпризначенців побороти революцію в сотні тисяч переконаних у собі громадян, які стоять за ідею.

Але вчорашня "зачистка периметру влади", напад й розгром спецназом із зброєю в бойовому режимі основного офісу найбільшої опозиційної партії "Батьківщина" з вилученням серверів, документів, мають побороти наші ілюзії. Влада сильна, згуртована спільним страхом і буде діяти жорстко, не дуже оглядаючись на ліберал-гламурний Захід. Зуміла вона на його розгублених очах різко розвернути у Вільнюсі Україну в протилежну сторону світу.

Якщо Майдан розійдеться, зібратись йому більше не дадуть. Буде повільна, тривала і персональна "зачистка" всіх, хто був на ньому, його підтримував і, навіть, йому симпатизував. Усі ваші обличчя в слова у цифровій пам’яті архівів правоохоронців.

Президентська кампанія 2015 року вже розпочалася. Мовчазними біло-блакитними мітингарями в Маріїнському парку під посиленою охороною "Беркуту" і "тітушок", з’їздом б’юджетників, соціальних працівників та інших залежних, які не втекли на лікарняний, відрядження, разом із радикальними українофобами під прапорами партії влади в Луганську, невтихаючою російською шансоновою попсою на Печерську із безкінечно повторюваною російською піснею "Батяня, батяня…". У перервах, папірцеві заклики до президента навести порядок.

У президента залишається вже досить вузький, але цілком реальний простір для компромісів. Чи скористається він ним, покаже цей тиждень. Час революційного перевалу. Він важкий для влади, яка щодня виробляє складну суміш страху із адреналіном. І Майдану. Разом з опозицією. Вони ще шукають один одного і неминуче знайдуть.

Якщо не буде великої зради…? Вона повивальна бабка української політичної історії.

Сніг, сніг, сніг… Вже не залишається ані простору, ані часу без нього. Він грається із напружено всміхненими юнаками, що з рюкзаками рухаються древніми печерськими вулицями, від розгромлених вщент блок-пікетів, вітром в закутках і теплих під’їздах, заліплює очі космічно екіпірованих міліціянтів і бійців ВВ, засипає смішними формами затихлі, забуті господарями машини у величезному, якомусь магічному, колі містичних барикад навколо влади. Та десь щось думає, планує, промовляє невизначеності своїми спікерами. Чекає. Негоди. Зради. Стомленості. Взаємопобоництва. Історично відомих і згубних хвороб українців. Чи тренує м’язи?

Сніг, сніг, сніг…