УкрРус

Не допустити крові

В попередньому коментарі* щодо розвитку політичної ситуації мною згадано про очевидність зовнішніх впливів на неї. Не сподівався, що їх доведеться аналізувати так швидко. Але зміни настали скоріше і додали їм прискорення ще й незважені дії новітнього керівництва України.

1. Повернення до Конституції-2004 – успіх. Стратегічний успіх, який у нинішніх подіях відігравав і стримуючу роль. Тим необхідно було скористатися, адже із заходу і сходу, з опозиційних і владних кіл, з Майдану і місцевих рад висловлювалася потреба повернення до парламентсько-президентської форми правління.

Повернення відбулося "революційним" шляхом – голосами усіх, хто зібрався в залі Верховної Ради. Вирішальна роль при тому належить депутатам, які раптом "прозріли" щодо лінії ПР. За Конституцію-2004 голосували ті (або представники тих політичних сил), що в 2008 році звертались до Конституційного Суду, аби відновлену тепер редакцію скасувати. Голосували і ті, хто в 2010 році не скористалися своїм правом ( не виконали свого обов’язку) не погодитися з неконституційним висновком КС. І тепер одні з винуватців наруги над Конституцією наполягають на кримінальному переслідуванні інших винуватців. Це "по-українськи", хай вибачать мені записні патріоти.

Зрозуміло, що звільнення суддів КС можна (і треба) було зробити, але в законному порядку. Тим часом, для юридичної чистоти слід було запропонувати суду самому скасувати власний недолугий висновок 2010 року.

Не повертаюсь ще раз до переконання про те, що все це можна було досягнути давно і без жодної краплі крові.

2. Ще одним стримуючим фактором була підписана угода між сторонами конфлікту при зарубіжних гарантах.

Хто змушував депутатів обнародувати документ про відновлення Конституції, коли його мав ввести В.Янукович? Що вирішували 10 – 15 зекономлених годин? Хай би він сам відмовився це робити, були б вибиті відомі тепер аргументи про невиконання угоди.

3. Президент владу фактично склав. Це знали і найближчі до нього: генпрокурор, головний міліціонер та збирач податків. Про те свідчить і поспішність евакуації президента з резиденції та партизанські маршрути згаданих його колег.

Однак, якби ВР приймала свої кадрові ухвали днем пізніше, все було б політично виправдано. Хто складав інший план? Що він був, пересвідчитися можна з шоу С.Шустера. Заступник спікера не зумів уникнути відповіді на пряме запитання одного з учасників шоу, мовляв, ви ж не виконали багато вимог майданівців… Заступник знітився, признавши, що він не може всього говорити, а "завтра… побачите".

4. Побачили. Поспіх і "нечисті" рішення доводять до зворотніх результатів. Тимчасовий уряд С.Арбузова підтверджує свою правоспроможність, а йому дають "уповноваженого". Ще кілька подібних "уповноважених" (з правом на кадрові рішення!) одержують силові відомства. Знаючи непогано зміст Конституції, не пригадую, щоб у ст. 85 була згадка про такі повноваження парламенту.

На практиці вийшло так, що замість демократії, розподілу влад, всю владу зосередили в руках однієї людини. Хай і тимчасово, хай і в людини з можливо демократичними переконаннями, але…

5. Формування технічного уряду непереконливе. "Технічний" не означає "некваліфікований". Припустимо, кандидатура Прем’єра була очікувана і зрозуміла, вона певною мірою неполітична (керівник партії повернулась і пообіцяла "нікому не віддати" майданівців і взагалі усіх взяти під захист). Але серед міністрів є і ті, хто сів не на своє місце, а інші попали туди за партійно-політичною квотою. Серед них і кілька посадовців, призначення яких зумовлено зобов’язаннями нової влади перед тими, хто зацікавлений був у громадянському протистоянні, хто витрачався на боротьбу. Схоже, щоб "відбити" затрати. Це вже було і ніякого відношення до гасел майдану не має.

6. Нова влада негайно зайнялася зведенням рахунків з політикою опонентів і з ними персонально. Невже найгострішим для стабілізації ситуації та виходу з соціально-економічної кризи було мовне питання? Невже суспільство чекало "ленінападу" (так "дотепно" висловлювались деякі тележурналісти) і чим для нинішньої кризової ситуації завинив чоловік, який помер 90 років тому? Так, дивись, і до Б.Хмельницького доберемося, бо з царем Олексієм угоду уклав, і до Т.Шевченка, бо писав російською. Кому муляла зірка на шпилі ВР (вперше побачив її по TV під час зрізання), може й на погонах офіцерів її знімемо, замінивши відповідними значками, скажімо з організації під абревіатурою СС?

Той, хто організовує подібне, він думає про реальні життєві проблеми людей, про їх згуртування на всіх теренах України? Ні, він свідомо налаштовує одне проти одного безліч громадян. Він свідомо підкидає аргументи сусідам в Росії, щоб там користувались ними, дивись: вакханалія, вандалізм, бандерівщина…

7. Україна, на жаль, розмінна карта в світовій політиці. Виводити її з такого стану зобов’язана навіть тимчасова влада. Сама найперше. Цього ж не спостерігається. Навпаки, дія узгоджена, навіть в деталях.

Не встигли з Грушевського гукнути в бік заходу про блокування банківських рахунків, як негайно в Швейцарії та Австрії те і сталося. Але сталося вибірково. Україні ж треба, щоб це стосувалося УСІХ, щоб створені працею мільйонів багатства і їх еквівалент – гроші були на рахунках в Україні, працювали на неї.

До речі, чому не арештували мій 300-мільйонний рахунок, "подарований" більше семи років тому однією дамою? Чом про її рахунки не згадують? Чи не тому, що до Лондона далі, ніж до Женеви?

Вибірковий підхід до цієї справи з боку заходу підтверджує, - там теж мають "своїх" і "чужих" в Україні. "Своїх" не чіпають, навзамін вони вірно служать. Не своєму народу, звичайно. Для нього і одні, і інші – однаково чужі.

8. Впливові ЗМІ залежні. Ще вчора вони підносили як зразки досягнень у боротьбі захоплення адмінприміщень, приниження посадовців, перепідпорядкування правоохоронців, невизнання центральної влади тощо. Сьогодні інтонація протилежна. Он, бачте, у Криму заявляють, що Київ їм не указ, он там і в інших місцях розпоряджатися владою стали невідомого статусу структури. Правильне обурення? Так. Але придивіться, і методи, і навіть назви перейняті з Києва та інших міст – самооборонці.

Може ми пригадаємо нарешті, що структури подібного характеру нашими законами не передбачені по всій Україні?

9. Критичною, вибуховою є ситуація в Криму. Втручання російських військових недопустиме. Для себе його спробувала в суботу легітимізувати Рада Федерації. Це рішення, однак, за межами міжнародного права.

Щодо дій РФ в оцінках нинішньої влади в голосі чути метал. Це добре, хоч куди краще було б, щоб "метал" був у оборонному секторі, в армії зокрема. А вона… Знаємо, там героїчні солдати і офіцери, та цього мало. Пригадую, жодного танка власного виробництва держава не спромоглася придбати за роки незалежності, не використовується продукція дніпропетровців, немає сучасних літаків, навіть пального до них… Зарплата наших військовослужбовців не йде в порівняння з іншими, сім’ї офіцерів без житла…

Занадто багато розкрадено. В цих умовах "метал" доцільніше замінити дипломатичною інтонацією. І не покладатися на західних покровителів. Хто знає, може вони зацікавлені в загостренні конфлікту в Криму (і не тільки)? Зацікавлені, щоб згодом "мирити", як у колишній Югославії та інших місцях, тим самим забезпечивши серйозне просування на схід, щоб потіснити РФ? Треба це пояснити сусідам? Ми згодні грати відведену роль території конфлікту?

Якщо ні, то нащо зайве дратувати сусідів сентенціями третього президента про кавказький регіон, знаючи, що в світовому співтоваристві оцінка тих катаклізмів неоднозначна? Адже з керівництвом РФ все одно доведеться домовлятися. Не через екран TV, а очі в очі.

10. Аргументи української влади для російської сторони зрозумілі, - ніякої загрози для громадян російського походження і для російськомовного населення в Україні немає. (На крики в парламенті під час російськомовних виступів зважати не слід – в кожному парламенті є надмірно екзальтовані люди. Та це й не причина для військового втручання). Висновок про рівноправність можна підтвердити десятком аргументів, їх треба готувати і їхати до Москви.

Жодна жертва не може бути виправданою. Те мусять усвідомити і в Москві. Україна – буфер в цивілізаційному протистоянні. Її позаблоковий статус, затверджений її ж законом, - краща гарантія захисту інтересів Росії, ніж інші обставини. Ми зобов’язані тепер підтвердити свій нейтралітет.

11. Треба роз’яснювати нашим співгромадянам деякі наслідки запроваджування подвійного громадянства. Слід знайти засоби для блокування цього неконституційного процесу не лише з російського боку. Тим владі слід було вже займатися давно.

Варто, наприклад, популярно пояснити матерям хлопців, які народилися в Україні: їх подвійне громадянство зобов’язує. РФ – велика світова держава. Але специфічних клопотів для неї вистачає і за кордоном, і вдома. Остерігайтеся, щоб не довелося вашим синам зі зброєю в руках займатися локалізацією гарячих точок.

12. Щоб назавжди зняти пусту і небезпечну тему федералізації, слід прискорено реалізувати відомий напрямок – повноправність рад і їх виконкомів, самоврядність територій і громад. Таке завдання мають визначити собі депутати. Це одне з ключових завдань для сучасного політикуму. Воно, до речі, корисне і для розв’язання конфлікту в Криму.

13. В руслі висловленого парламент зобов’язаний оголосити дострокові вибори депутатів на основі відкритих списків. Вибори слід провести, скажімо, у жовтні, але не пізніше грудня, - оскільки парламент функціонує не відповідно до норм Конституції. На сьогодні ж з його рішеннями слід рахуватися, вищої легітимної влади немає.

14. Комусь від влади чи з олігархів треба встановити контакт з В.Януковичем. В тому, що сталося, його вина найбільша. Президентом його більше не оберуть, хоч навряд, що саме це його найбільше турбує.

З відомої прес-конференції зрозуміло: його реакція на ситуацію суб’єктивна, залежна і вкрай небезпечна. Вона загрожує кровопролиттям і втратою цілісності України. Це не вигідно і Росії. В.Янукович повинен відізвати свої клопотання перед керівництвом РФ, змінити ставлення до подій у східних і південних регіонах України, негайно, офіційно відмовитись від претензій на нинішнє президентство. Щоб ніхто не посилався на його статус. Він сам його втратив – така дійсність.

Тоді у нього є певний шанс увійти в історію людиною, яка поступилася особистим задля народу і держави.

Це серйозний шанс. Ним треба скористатися.

Наши блоги