УкрРус

Контра

Читати українською
  • Контра

Сутінки падають із мокрого важкого неба косими сивими пасмами снігу. Жовті очі печерських ліхтарів стомлено кліпають у мерехтливому, п’яному танці вітру з промозглою густою мжичкою. Вчора минулось, сьогодні закінчилось, завтра не буде.

Із темно-сірої вологості Інститутської стомлено виповзає безликою змією колона людей. Голови опущені в пошуку твердості асфальту в густому й брудному сніговому місиві. Ліва рука міцно тримає м’ятий поліетиленовий пакет з пожитками, права партійні знамена. В тьмяності бульвару Липської, що є цитаделлю партії влади, вони, як крила хижих птахів, грізно, скрипуче мокрохлюпають полотнищами. На них, як у старому синематографі, висвічуються букви важкого рубленого шрифту: "Партія регіонів", які рішуче тиснуть на блакитно-жовтий силует із тонесеньким письмом: "Україна".

Із Маріїнського парку, повз замерзлих пацанів із ВВ і байдужих до всього, промоклих ДАІшників - друга, така ж якось обезличина і з важким тріскучим шурхотом, втягується в перехрестя сестра першої колони. Літні жіночки і чоловіки, екзотичні, бородаті, із характерними синюшними обличчями невизначеного віку і статі постаті, міцні молодики в чорних, на очах, шапочках і таких же темних пуховиках. Руки в кишенях. Ноги пружно підскакують, наштовхуючись на передніх. Всюди порвані пластикові накидки. Високі, вгодовані сотники запально кричать в мокрі мегафони: "Київ за Януковича", "Україна за Януковича", "Янукович - наш президент".

Контрмайдан. Влада вичерпала силу для подолання народного повстання в Україні із серцем на Майдані Незалежності. Лють "Беркуту" разом із "Барсом", "Тигром", озброєні ланцюгами та арматурою "тітушки" на чолі із перевдягненими діючими офіцерами, братство "диких гусей" Корчинського, щедро окропивши Банкову із прилеглими вулицями кров’ю своїх же громадян, не змогли зупинити розвиток єврореволюції. Та, задихаючись від образи, тупої болі, змішаних почуттів, тільки наростила силу. Непоборну. Бо її джерело невичерпне. На заклик Руслани: "Київ, просинайся, вставай і йди на допомогу" і набатні дзвони Свято-Михайлівського собору на Майдан злетілись десятки тисяч людей. Зі всієї країни. Попри загороджувальні міліцейські фільтри на всіх дорогах і напади провокаторів, Майдан виріс п’ятиметровими крижаними барикадами, великими загонами самооборони і неприхильними до непоступливої влади людьми. І головне - переконаними в своїй правоті громадян. В ідеї, за яку вони готові жертвувати собою.

Це проглядається у своєрідній загальнонаціональній революційній толоці: всюди збирають гроші і теплі речі, на Західній Україні оголошена всезагальна громадянська мобілізація, обласні ради гуртуються в спільні безперервні сесії в Києві, всюди гудуть набатні дзвони, в церквах і на вулицях читаються захисні молитви. Люди не дбають про сім’ї, бізнес, негоду, свята. Їдуть і йдуть до столиці. Битися за свободу, чесну владу і своє цивілізаційне місце в сучасному світі.

Влада відступати не збирається. Між примирливими заявами іржаво скрипить метал погроз і готовності до жорстких кроків. Жодна із обіцянок суспільству, високим західним емісарам, що самі на короткий час мітингували проти влади, не виконуються. І не будуть.

Розпочалася друга світова холодна війна. Місцем крижаної битви Заходу із мускулистою Росією Владіміра Путіна стала Україна. ЄС, наштовхнувшись на першокласного гравця в коштовні карти Віктора Януковича, запанікував ще у Вільнюсі. Провал добре підготовленого і узгодженого із українським президентом першого геополітичного проекту Євросоюзу по черговій хвилі його розширення боляче вдарив по амбіціях нових європолітиків. Ще сильніше, аніж провал спільної для Сполучених Штатів Європи Конституції екс-президента Франції Валері Жискар д’Естена в 2005 році. Це, без сумніву, цивілізаційна експансія Заходу. Як об’єктивний результат глобальної інтеграції. Війна не потрібна. Її роль виконає революція в кіберпросторі, традиційні сталі цінності зі свободами і верховенством права, небувала прозорість кордонів і постійним розмиванням національних суверенітетів процесами глобалізації разом із мультикультурністю.

Росія - проти. Із супергрізним ядерним потенціалом, із неймовірними енергетичними ресурсами, які завдяки ще СРСР перетворені в новітню й досконалу зброю, із авторитарною політичною філософією створення монокультурної православної цивілізаційної наддержави-імперії з ще радянським, заточеним на російському націоналізмі народом, разом із нервовою політичною і дисидентською творчою елітами.

Москва стає все більш гострим і незручним опонентом Заходу. В час його чутливої кризи їй вдалося серйозно підірвати довіру до нього і добре потіснити за столом управління світом. Але організувати, очолити Великий похід проти США, керівної ще донедавна глобальної імперії, із країн, що розвиваються разом із Китаєм, не вдалося. Захід зачинив раніше навстіж відкриті двері перед нею. На саміті G20 цього року в Санкт-Петербурзі Обама відмовився від зустрічі з Путіним, який блискуче організував на ньому антиамериканську коаліцію по Сирії.

Причин для стримування Росії Заходом значно більше. Головна – вона реінтегруєтсья від західної цивілізації, стає фактором складної напруженості, підтримуючи, в тому числі, войовничі політичні режими, які часто загрожують стабільності і прогресу. Більше того, енергетичними ресурсами, контролем над політичними режимами східних пострадянських країн, вона реінтегрує і процеси в ЄС.

Холодна війна стала неминучою. Якщо Україна не вступить – не дивуйтесь – в Євросоюз або в Митний Союз. У першому випадку Росії потрібно буде глибоко модернізувати стратегію свого розвитку. Врешті, вона змушена буде шукати своє нове місце в західній цивілізації і рано чи пізно буде поглинута нею на користь її народів. Без жертв і глибоких соціально-економічних потрясінь. В іншому разі це змусить Захід важко змінювати свою політику і шукати непрості компроміси з перебільшеними амбіціями Москви. Зрозуміло, що це не буде сприяти оптимістичним планам західних урядів вийти з тривалої цивілізаційної кризи і зміцнити Європейський, такий крихкий, союз народів та еліт.

Україна посередині цього процесу. Дві впливові по обидва береги Атлантики жінки - Кетрін Ештон і Вікторія Нуланд - розгублено і зі страхом спостерігаючи за силовою і нещадною черговою зачисткою Майдану, двічі терпеливо просились на ромову з українським президентом. Він обіцяв відпустити арештованих нізащо нещасних мирних мітингарів, почати спільний з Майданом круглий стіл, не допускати більше насильства над мирним зібранням українців.

Усі розуміли, що цього ніхто виконувати не буде. Це гра. Нічого особистого. Гра у велику політику. На кону – глобальна історія. Український президент тримає в руках ручку, аби поставити під двома її сторінками свій дорогоцінний підпис. Із англійським чи російським текстами.

Ви вважаєте це перебільшенням і просите подивитись на мільйонні майдани по всій Україні?

Заглянемо в резолюцію Європарламенту від 12 грудня цього року. Після Держдепу США, який заявив, що "санкції проти президента України на столі", європолітики з особливою коректністю і абстрактною дипломатичною мовою, обійшли всі гострі кути цивілізаційного повстання українців. Вони його пройменували "кризовою ситуацією" і закликали "до негайної роботи посередницьку місію ЄС на найвищому політичному рівні, аби досягнути і допомогти в проведенні круглого столу між урядом, демократичною опозицією і громадянським суспільством і забезпечити мирне вирішення нинішньої кризи".

Для цього треба скасувати візовий режим, включити Україну у внутрішній енергетичний ринок ЄС, підтримати нас в переговорах з МВФ "для проведення реформ, пов’язаних з підписанням асоціації", "владі… в повній мірі поважати громадянські права і фундаментальні свободи зборів і мирних акцій протесту". При цьому ЄП "рішуче засуджує використання грубої сили проти мирних демонстрацій і підкреслює необхідність швидкого, ефективного і незалежного розслідування і покарання осіб, визнаних винними, закликає до негайного і безумовного звільнення арештованих мирних демонстрантів" і висловлює "жаль з приводу жорстоких подій, що відбулися в ніч на 9 грудня 2013 року, коли сили безпеки штурмували офіси опозиційних партій і незалежних ЗМІ та переслідували демонстрантів".

Резолюцією визначають високу готовність підписати угоду про Асоціацію з Україною, надати їй належну фіндопомогу, повну відкритість ЄС до подальшого діалогу і засудження за політичний і економічний тиск на Україну Росії. Вона винна у всьому. Як завжди. Та грайливо струсила із важкої і теплої медвежої шуби снігові кульки Брюсселя і, посміхаючись, порадила йому "менше виступати на тему України". Вона впевнена, що Віктор Янукович підпише в найближчий час більш зрозумілий йому і конкретний документ в Москві.

Ні. Ні…, звичайно, ЄП, провівши перед тим мозковий штурм з приводу того, чи не втратила українська влада демократичну легітимність, висловивши безмежну підтримку Майдану "за євромайбутнє", обережно зарекомендував нашій владі "провести в країні дочасні вибори", аби вона могла "відновити свою легітимність".

Ніяких персональних санкцій, жорстких вимог і прямої критики як влади, так і її очільників. Багатоманітність мови, непрямі оцінки, обережні формулювання. Напівтональність, напівфарби, напіврішення. Ніякого прямого втручання в українську політику чи то на стороні Майдану, чи то на стороні влади? Ніякої Тимошенко, ніякої політичної диктатури, ніяких переслідувань?

Україну не можна втратити! Сьогодні це єдиний ресурс зупинити Росію. Президенту виписаний достатньо широкий мандат на прийняття рішень, якщо він підпише "угоду про Асоціацію і договір про Зону вільної торгівлі". Ну і що, що йому і уряду не довіряють близько двох третин українців! Після скріплення цих історичних документів все швидко буде змінюватись. Правда, США поки що займають радикально жорстку позицію. Багато буде залежати від Вікторії Нуланд і дій опозиції на зовнішньому фронті.

Цікаво, що якось змінилась риторика частини лідерів Майдану, які почали закликати стояти до 17 грудня. Тобто до особистих переговорів президентів України і Росії? А далі?... Нових гасел немає, старі абстрактні, на відставках президента-уряду якось особливо і не наполягають, ультимативної вимоги про дочасні президентсько-парламентські вибори теж майже не чути. Майдан і ЄС стають єдиними?

Для посилення гри влада втягує в неї суспільство. Контргромадянське. Другий контр майдан - без будь-якої ідеології, але з чіткою метою – будується нею за всіма законами військового мистецтва. Чітка вертикаль: губернатори, голови облрад, мери, ректори, директори, клерки, бюджетні і соціальні працівники, люмпен, "тітушки". Всі, хто під тиском і за "поденне" на комфортних автобусах, з військовими кухнями, партійними акторами і масою традиційних мітингарбайтерів готові щось кричати, вимагати, шуміти, співати, мерзнути, чекаючи зворотної дороги. В це свято влади вже ніхто в світі не повірить. Але для балансу "картинки" в "ящику" будуть обов’язково використовувати. В Україні дві революції. Одна – за свободи, Європу і проти влади. Друга – за мудрого президента. Неважко і заплутатись. Навіть при тому, що одна в крові, а друга – політгламурна. Вона і має стати живим щитом влади і пусковим гачком його нових ініціатив.

Жодної відставки президента, уряду, Захарченка і покарання винних жорстоких "беркутівців" не буде. Якщо Майдан не переможе. Сили й ресурси в нього такі, що навіть головний спонсор партії влади визнав його легітимність і справедливість вимог.

Президент починає фундаментально боятись Майдану. Той здатен зруйнувати його гру - один проти всіх. Фактор єврореволюції не дозволяє йому зосередитись і неймовірно дратує. Розігнати без військових бульдозерів і БТРів Майдан вже неможливо. Але це може спричинити двосторонній збройний конфлікт, в якому влада, врешті, неминуче програє. Вивести армійські підрозділи після жорсткої розмови Пентагону із МОУ надто ризиковано. Та й небезпечно. Бо ті, врешті, можуть перейти й на сторону громадян.

А якщо зіткнути лобами два Майдани? Створити загальногромадянську смуту, некерованість подіями на вулиці, погроми, захоплення і т.д. і т.п.? Класична ситуація для введення надзвичайного стану. Тут закон твердо зіпреться на необмежену силу. Угоди про Асоціацію з Європою ніхто в цих умовах, навіть теоретично, підписати не зможе. А з Митним Союзом…?

Місто якось напружено затихає. Чекає Віче, діалогу з владою і силового завершення унікальної мирної української єврореволюції на асфальті. Все покаже її зіткнення із контрреволюцією. Якщо партії влади вдасться її запустити із байдужих, корисливих, цинічних і - яких найбільше - таких же невдоволених нею громадян.

Опозиція тримає в таємниці свій подальший план, виправдано розраховуючи що вона залишиться єдиним переговірником від імені народу. Немає відповіді також на запитання, чому опозиція не залучає до переговорів єврокомісарів, які вже уповноважені на це резолюцією ЄП? Що буде говорити опозиція народному Віче в неділю, якщо воно збереться, хоча до кінця не зрозуміло, але прогнозовано: найголовніша наша мета – Європа і для успіху цього проекту закликаємо всіх піти на жертовний компроміс.

Наши блоги