УкрРус

Меір Шалев. Григорій Квітка-Основ`яненко

  • Меір Шалев. Григорій Квітка-Основ`яненко

Меір Шалев. "Як декілька днів"

Про автора. Поки Україна рухається в Європу, книжкова колонка "Обозревателя" прямує на Близький Схід. Вітайте на наших сторінках першого не-європейця – ізраїльтянина Меіра Шалева. Шалев народився у 1948-му в мошаві Нахалаль. Його батько - відомий ізраїльський письменник Іцхак Шалев (роман "Справа Габріеля Тіроша" витримав 19 видань на івриті).

Перш, ніж піти стопами батька, Шалев відслужив в ізраїльській армії, потім вивчав психологію в Єврейському університеті в Єрусалимі (1969-1973), в ці ж роки підробляв водієм, навчався на курсах теле- і радіоведучих. Як бачимо – ще один журналіст у нашій колекції видатних авторів.

Першою публікацією Шалева були вірші в газеті "Маарів" (1969), а з 1974 року він почав працювати як теле- і радіоведучий, завоювавши популярність завдяки гумору, притаманного його передачам. У 1987 році Шалев залишив телебачення і радіо, цілком присвятивши себе літературній роботі. Веде колонку в газеті "Едіот Ахронот".

Про книгу. Меір Шалев є автором понад десятка романів для дорослих і сімох книг для дітей. Твір "Як декілька днів" є одним з найкращих – це глибокий і ніжно-лиричний роман про любов в найширшому її розумінні – любов до жінки, любов до життя, любов до стін рідного дому, від яких підіймається теплий запах молока…

Оповідь веде головний герой на ймення Зейде, що означає "старий". Його мати назвала так, аби ввести в оману ангела смерті, якщо тому заманеться забрати її хлопчика. Мовляв, ангел побачить, що "старий" зовсім не старий, і відступить , зрозумівши, що помилився адресою.

Зейде росте у бідності, але в любові. Це почуття струменіє з усіх сторін, він просто таки купається у ньому. Адже в містечку, де він народився, троє чоловіків вважають його своїм сином. І зовсім не тому, що мати Зейде була близька з кожним з них. Просто всі вони до нестями закохані у Юдит – мати Зейде.

Кожен з трьох "батьків" - Моше Рабинович, Яков Шейнфельд та Сойхер Глоберман – опікуються хлопцем до його дорослішання і до наглої смерті Юдит. Лінія сюжету повсякчас відхиляється від "генерального напряму" і розпадається на окремі сюжети на вставні новели – так ми дізнаємось багато подробиць про життя перших палестинських поселенців (мова про часи після Другої світової війни).

Чому варто прочитати. Тому що настільки вартісні твори про кохання трапляються "раз в ніколи". На відміну від української (та й російської) літературної традиції, де у ролі "постраждалої" сторони опиняється жінка, у Шалева в якості неприступного "Онєгіна" виступає Юдит, довкола якої в`ються цілих три "Тетяни Ларіних" - що й казати, концепція для нашого менталітету не цілком типова.

Про високі почуття Шалев пише без "надриву" та "придиханій". Стиль його викладу не так романтичний, як притчевий. Не дарма назва твору апелює до Біблії – до сюжету про кохання Якова до Рахілі, за яку той відслужив сім років, але проминули ці роки "як декілька днів".

Загалом текст Шалева вартує розтягти на цитати і опонувати ними маскульту останніх років, котрий проголошує найвищою цінністю любов до самого себе, а нерозділені почуття відносить до розряду психічних відхилень. "Для доброї ненависті потрібні двоє, а для кохання достатньо однієї людини", "при великому коханні завжди лише один віддає все, і ніколи нічого не пропадає дарма", – пише Шалев. І має при цьому цілковиту рацію.

Григорій Квітка-Основ`яненко. "Конотопська відьма"

Про автора. Квітка-Основ`яненко (Грицько Основ`яненко – це псевдонім письменника) – один з небагатьох корифеїв української літератури, чий життєвий шлях почався ще у XVIII столітті. Народився він у 1778-му, помер у 1843-му. Про його рід існує красива чи то легенда, чи то бувальщина:

Одного дня 1604 року до Києва прибився звідкись дід із внуком-сиротою Григорієм. Невдовзі дід помер, а внук прижився. За ніжну вдачу і незвичайну вроду підлітка прозвали Квіточкою, а коли підріс — Квіткою. Згодом у нього закохується горда красуня, дочка київського воєводи, і парубок відповідає палкою взаємністю. Вони потай вінчаються, підмовляють гурт козаків і тікають на вільні, дикі тоді, землі Лівобережжя. На березі річки Уди засновують поселення — початок майбутнього Харкова й усієї Слобожанщини. Це був прапрадід Григорія Федоровича, що заснував рід Квіток.

Народився Квітка-Основ`яненко у селі Основі, що під Харковом. У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства і навіть головою Харківської палати кримінального суду. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838). Свої перші твори друкував у журналі "Український вісник", який видавав у 1816–17 роках. Писав українською і російською мовами.

Про книгу. "Конотопська відьма" вийшла з-під пера Квітки-Основ`яненка у 1833 році. Це блискуча сатирична повість про "полювання на відьом" у славному місті Конотопі та про помсту головної відьми Явдохи Зубихи. За те, що за наказом сотника Микити Забрьохи Зубиху вибили різками, клята відьмака устругнула цікаву штуку: підсунула Забрьосі зовсім не ту наречену, на яку він повсякчас облизувався.

Панночці ж Олені ("козир-дівці" і красуні на увесь Конотоп) нечиста сила так відвела очі, що та спочатку дала згоду на шлюб з осоружним Забрьохою, але потім таки вийшла за свого милого – панича Халявського. Затурканий же відьмою Забрьоха женився зі старою та потворною Солохою – і це також були витівки нечестивої Зубихи.

Чому варто прочитати. "Конотопська відьма" Квітки-Основ`яненка – прекрасний контраргумент для всіх тих, хто вважає, що українська літератури – це безкінечний плач і скарги на життя, голосіння зваблених і покинутих "москалями" "катерин" або страждання малолітніх сиріт, що йдуть жати пшеницю, доки слаба матір помирає вдома.

Повість написана смачно, дотепно, ба навіть весело. У неї пружний, легкий ритм і яскраві акценти. Автор – не зашорений мораліст, не зануда, "поведений" на темі боротьби класів абощо. У цьому творі Квітка-Основ`яненко пише як дише: сміється над дикістю та марновірством, іронізує над хтивістю, жадібністю, дурістю можновладців місцевого розливу.

Книжку варто прочитати (а, точніше, перечитати, бо ми впевнені, що наші візаві, котрі знаходяться по той бік монітора, зробили це вже дуже давно), аби насолодитися якісною прозою. Причому своєю, власною, made in Ukraine…

Наши блоги