УкрРус

Кучму треба судити. Якщо не хочемо другого Януковича та третього Майдану

  • Кучму треба судити. Якщо не хочемо другого Януковича та третього Майдану
    polemika.com.ua

Генеральна прокуратура заявила про відновлення розслідування у справі про вбивство Георгія Гонгадзе. Ми всі розуміємо, що насправді це такий красивий юридичний евфемізм, а насправді йдеться про початок процесу над Кучмою. Більше ж нікого "розслідувати": стрілочники – безпосередні вбивці вже сидять, двоє чорних посередників на тому світі - це міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та його зам Едуард Фере. Залишається лише той, хто викликав і давав вказівки: другий президент нашої держави.

Чимало людей, бачачи цього миршавого дідуся з постійним відтінком віскі 25-літньої витримки на обличчі, заочно вже вибачили його: мовляв, це справи давно минулих днів, і для чого повертатися до історій 10-15-літньої давнини.

Ці думки дуже неглибокі і навіть шкідливі для нації. І справа навіть не в тому, що я не погоджуюсь з ними… Справа навіть не в тому, що Леся Гонгадзе пішла з цього світу, так і не дочекавшись справедливості, а рештки тіла її сина досі лежать в одному з київських моргів… І не в тому річ, що замість шити рукавиці в колонії спеціального режиму, Кучма живе на державній дачі, що обходиться національному бюджету більше, ніж пенсія усіх пенсіонерів якогось українського містечка середньої руки.

Не в тому річ: наша проблема в тому, що 2005-го року ми не засудили кучмізм як явище, ми не змусили нову владу сформуватися і жити за новими моральними принципами, що відповідали б європейській християнській моралі і що поділялися б усім суспільством. Бо що таке справа Гонгадзе? Це не просто юридична справа про вбивство журналіста, вчиненого за участі найвищих посадовців країни. Однією з невід’ємних її складових є визнання справжніми "плівок Мельниченка" – записів, зроблених у кабінеті тодішнього президента країни, які документують весь бандитизм та рекет, якими займалися найвищі чини держави, політичні переслідування та жадобу до особистої наживи. Лише розслідувавши оборудки одного Кучми, до країни можна повернути десятки мільярдів награбованих доларів, котрі обертаються світом.

Довести справу Гонгадзе до кінця важливо не лише з погляду пролетарського бажання запустити руку в тіньовий гаманець цієї камарильї. Є значно важливіший аспект цієї проблеми: ми ж чітко розуміємо, що Віктор Янукович – це адміністративно-корупційне дитя Леоніда Даниловича: на записах чітко зафіксовано, як щомісяця через Пінчука Янек перераховував данину главі держави, а коли не встигав, то просив про відтермінування, підвішував "за яйця" усіх тих, хто не визнавав тодішні "понятія", і розвивав оту так звану кучмономіку на рівні окремого регіону.

Що казати, учень перевершив свого вчителя. Побори, розбій, рейдерство і насилля в період правління четвертого президента були доведені до абсолюту, адже Янукович наочно побачив, що Кучма вийшов сухим з усього того лайна, яке наколотив упродовж останніх років своєї каденції.

Майдан 2013-го року виник винятково тому, що не були покарані винуватці народного гніву 2004-го року.

Ось власне я і підвів до пояснення того, для чого необхідний суд над Кучмою: потрібен процес, який викриє кучмізм як явище, встановить головних співучасників та механізми пограбування українського народу.

Сьогодні чітко простежуються усі три етапи деградації Кучми та його оточення:

- Етап перший – збагачення цієї камарильї за рахунок грабунку економіки. По нинішніх мірках, це були невеличкі гроші, буквально – десятки мільйонів доларів.

- Другий етап – встановлення запобіжників проти майбутнього кримінального переслідування, розвал правоохоронних органів, хабарі політичним опонентам. На це, як виявилося, потрібні були значно більші кошти, аніж вони заробляли досі. Мова пішла на сотні мільйонів.

- Третій етап - зачистка території, знищення тих, кого не вдавалося купити.

Саме на цьому третьому етапі влада знахабніла. Згадайте найгучнішу розправу першої каденції Леоніда Кучми – переслідування Павла Лазаренка. Його вигнали з країни не за розкрадання народного добра (за це Кучма навпаки - наближав), а за створення потужної партії "Громада", яка напередодні президентських виборів 1999-го року могла здорово зруйнувати плани цієї банди на подальше управління країною. Далі була підстава Сергія Іванченка, якому "пришили" замах на Вітренко, аби попсувати політичну карму Олександрові Морозові. Потім замах на Олександра Єльяшкевича та примусова "мандрівка" до лісу в багажнику автомобіля Олексія Подольського. І далі був уже Гонгадзе.

Якби 2005-го року ми всі разом розпороли гниле черево кучмізму, то подальша доля України розвивалася б інакше. А так дідусь-алкоголік зійшов із дистанції, а вся ця сарана залишилася. Мова навіть не лише про зажерливих олігархів та топ-менеджерів адміністративної бюрократії, але й шісток, пішок та шакалів. Ця правляча гідра за це десятиріччя набула імунітету і покращила здібності до виживання. Після безкарності посткучмізму, посміявшись над самогубствами Кравченка і Кірпи, вона, вихолена Ющенком, забуяла при Янекові.

Затягування з судом над Кучмою та кучмізмом означає, що при владі та ж сама гідра.

Я би кучмізм порівняв з фашизмом: Гітлер наклав на себе руки задовго до Нюрнбергзького процесу, але тривалий суд над гітлерівщиною як явищем мав завданням знищити назавжди цю ідеологію та її хранителів.

Кучмізм треба судити. Он подивіться на нинішній уряд: деякі міністри вийшли з Майдану, але за декілька місяців своєї діяльності вони встигли стільки нацарювати, що і деякі кучмісти можуть позаздрити. А все чому? Тому що тих, хто краде мультимільйонами, в нашій країні не судять.

Але Віталій Ярема, генеральний прокурор України, оголосив про подальше розслідування справи Гонгадзе. І перше моє враження таке: не вірю я йому. Ця недовіра викликана насамперед не діями самого Яреми, а його попередниками. Не було жодного генерального, який би не обіцяв знайти вбивць журналіста, але ніхто нічого не робив. Ющенко навіть заявляв, що справа Гонгадзе вже розкрита, а при Януковичеві була навіть порушена карна справа проти Кучми, зроблені мною записи були покладені в основу проекту обвинувального акту Кучми. Але щупальця Кучми виявилися скрізь. Як говорив мені тоді заступник генпрокурора Рінат Кузьмін, Льовочкін контролював СБУ, гроші Пінчука творили дива в МВС, навіть оперативні підрозділи Прикордонної служби (вони ж теж мають право на оперативно-розшукову діяльність) не могли нічого вдіяти, бо там сидів брат Литвина. В результаті гідра кучмізму розвалила цю справу, хоча, як мені тоді здалося, Кузьмін на особистому спортивному інтересі готовий був відправити Леоніда Даниловича по етапу. На додачу, голова СБУ Валерій Хорошковський зробив подання в Конституційний суд, уточнюючи, чи можуть записи, здобуті не процесуальним шляхом – бути доказом у суді. Навіть дітям відомо, що СБУ не має права самостійно робити подання до КС, бо служба не є суб’єктом подання. КС хором задовільнив Хорошковського.

Щоб я повірив словам Яреми, нині мають бути порушені карні справи проти тих суддів КС, які зайнялися фальсифікаціями, як і, зрештою, справа проти Валерія Хорошковського. Так само слід притягнути до відповідальності тих людей, які фальшували справу Гонгадзе, інакше ситуація не зміниться. У першу чергу взятися треба за нинішнього заступника генерального прокурора Олексія Баганця. Саме він фальшував справу Гонгадзе. Зокрема, я можу доказати, що після зізнання міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, що на записі конкретної розмови з Кучмою він впізнав свій голос, Баганець своєю власною рукою дописав: "нібито". Хіба може особа, що веде допит, постфактум вносити зміни у протокол допитуваного? Так можна і зізнання дописати, або ще щось вигадати. Таких фактів можу назвати ще декілька, але висновок з усього я вже назвав – це фальшування протоколу. Саме Баганець доказував: 99,6% - що знайдене тіло - не труп Гонгадзе. За таких обставин давати Баганцю розслідувати справу Гонгадзе – це те ж саме, що Захарченкові та Пшонці доручити розслідувати справу побиття студентів на Майдані восени 2013 року.

Чи хотів би я вірити Віталієві Яремі? Звісно, але тут все залежить від нього.

І не лише я хотів би вірити, є чимало людей, котрі прагнуть змін. На мене, наприклад, виходили колишні працівники УДО, і вони були готові надати докази, аналогічні тим, що дав я, – докази, які показували, хто з вищих посадовців країни давав вказівку на розстріл Майдану. Але вони дійшли висновку, що передавати матеріали не будуть. Спостерігаючи за моєю долею, вони розуміють, що їх покарають за розголошення державної таємниці, а їх життя буде під загрозою.

Та постійно відступати не можна. Нині в країні триває війна, і як ніколи нашій нації потрібна віра. Ми всі хочемо вірити у зміни, у те, що не буде другого Януковича, третього Майдану. Але завжди мають бути відважні люди, котрі реалізують цю енергетику віри у конкретні справи. В таких людей також треба вірити та допомагати їм.

Наши блоги