УкрРус

Україна: авторитаризм чи демократія

  • Україна: авторитаризм чи демократія
    Обозреватель/EPA

Цікаво розгортаються передвиборчі процеси в Україні. Президент країни створив партію свого імені - "партія Блок Петра Порошенка", що є безпрецедентним випадком за демократичними європейськими мірками. У список зібрав тих, хто міг би створити хоч якийсь дискомфорт владі. Тому й опинилися там і журналісти, і олігархи, і люди Януковича.

Яценюк своє ім'я оцінив не так високо і створив із Турчиновим "Народний Фронт". Ідуть до ВР, щоб зберегти посади і впливи. Усе це, звісно, для того, щоб продовжувати реформацію держави. У непередвиборчий період вони реформ не проводили, бо невідомо ж було, коли розпочнуться вибори. А от перед виборами - найвищий час імітувати процес бурхливої реформації.

Урядування Яценюка стало яскравою демонстрацією невтілених обіцянок, нездійснених реформ і невиконаних зобов'язань

Імітація для Яценюка - важливий елемент у прем'єрській роботі. Спочатку він вдавав незалежного політика і призупинив членство у партії, яка його висунула на посаду прем'єра, а потім пішов на вибори взагалі від іншої партії. Виникає природнє питання: він став членом новоствореної партії як призупинений член "Батьківщини", чи як позапартійний?

Яценюк навіть став об'єктом жартів у Дональда Туска. "Телефонує до мене Яценюк і запитує, чи не зміг би я прислати йому гелікоптерів", - каже Туск у виступі перед своїми партійцями - "А я не знаю чи запитує мене як польського прем'єра, чи шефа Європейської Ради, тому маю якнайскоріше перестати бути керівником уряду".

Після виборів, звичайно, Яценюк прем'єром не буде. Зрештою, на повторне потрапляння у владу він таки не заслужив. Його урядування стало яскравою демонстрацією невтілених обіцянок, нездійснених реформ і невиконаних зобов'язань. З усіх реформ більш-менш склалося з лише освітньою. З обіцянок не пройшла жодна, а зобов'язання із призупиненням свого партійного членства викликає лише зневагу.

Свого часу і Лукашенко починав як патріот, реформатор і борець із корупцією

Загалом, у новообраній ВР може скластися небезпечна ситуація, коли Порошенко контролюватиме конституційну більшість депутатів, матиме Гройсмана прем'єром і, як наслідок - перспективу створення авторитарного режиму. Обґрунтування, як і при Януковичу, будуть також логічними: АТО, загроза вторгнення, економічний колапс. Тому необхідна сильна рука, яка запровадить Україну до щастя.

Суспільство толерує подібну перспективу, сподіваючись, що сила цього разу буде скерована у державотворче річище. Свого часу і Лукашенко починав як патріот, реформатор і борець із корупцією. На жаль, українська влада зараз рухається саме цим шляхом. Це потім будуть дивуватися обивателі, аналізувати політологи, яким чином був прогавлений момент зародження диктатури, і чому після революції Гідності негідники знову захопили владу.

Автократії на цьому і тримаються. Кожному критикові режиму - по посаді, кожному журналісту - по мандату

Власне через це на виборах вартувало б заблокувати можливість створення президентом кишенькового парламенту і ручного Кабміну. Сподіватися, що "правильні" депутати об'єднаються у ВР і не допустять перетворення вищого законодавчого органу на підрозділ Адміністрації Президента - не варто. Коли вони зараз мовчать про кумівство у визначенні кандидатів у депутати і своєю присутністю списку прикривають штатних освоювачів бюджету, то слід очікувати, що мовчатимуть і тоді, коли голосуватимуться приховані хабарницькі схеми в Раді. Бо виправдання знайдеться для всього, було б бажання.

Автократії на цьому і тримаються. Кожному критикові режиму - по посаді, кожному журналісту - по мандату. Таке вже було і в Росії, і в країнах Африки та Латинської Америки. Громадський сектор в Україні гідно пройшов випробування міліцейськими кийками і кулями снайперів, але не витримав спокуси владою. Марнославство виявилося сильнішим за інстинкт самозбереження. Бо розповіді про створення в парламенті групи, котра б мала захищати європейські політичні стандарти, не мають жодних підстав. Вона або не буде створена взагалі, або матиме маргінальне значення і працюватиме лише на політичну капіталізацію лідерів.

Єдиним, хто може зупинити повзучий авторитаризм - це виборець, який голосуватиме із розумінням усіх загроз, пов'язаних із зосередженням влади в одних руках. Якісних пропозицій, насправді, не так багато, і вони роззосереджені по різних списках. Тож свій вибір треба будувати не на порівняні прісних гасел і беззмістовних програм, а на тому, чи присутність даної політичної сили не допоможе у створенні чергового монстра, якого вкотре доведеться гуртом звалювати із п'єдесталу.

Із відкритими ворогами України виборцеві буде розібратися легше. Хоча "Сильна Україна" Тігіпка бачить себе, за умови проходження до ВР, партнером і союзником влади, голосів на подолання прохідного бар'єру вони наразі не мають. Комуністам і опозиційним блокам вже не доведеться боротися з Україною за допомогою і під прикриттям депутатських мандатів. Пряма агентура Путіна цього разу не створить фракцію у Верховній Раді, питання лише в тому, скільки "прихованих агентів" проникне в український парламент через списки різних політсил і мажоритарні округи.

Яскравим прикладом того, як можна поєднувати демократію і розбудову держави у відверто ворожому середовищі, є Ізраїль

У будь-якому разі, ці вибори не зможуть стабілізувати ситуацію в Україні, а лише закріплять дестабілізацію на тривалий час. Жодних розв'язань гострих проблем новий парламент не запропонує, а зраджені сподівання - не найкраще середовище для політичного розвитку і економічного поступу країни. Влада, яка відчуває свою безкарність, обов'язково стає диктатурою.

Яскравим прикладом того, як можна поєднувати демократію і розбудову держави у відверто ворожому середовищі, є Ізраїль. У політичних еліт цієї країни не було жодної спроби застосувати принцип меншого зла і тимчасово відмовитися від демократії заради проведення реформ чи перемоги у війні. І Порошенко мав би шукати джерела для натхнення саме там, а не у сусідній Білорусі.

Світова кон’юнктура складається зараз не на користь Україні. Мінські домовленості для Заходу виглядали як акт капітуляції, тому посилювати капітулянтів ніхто не буде. А продовжувати військові дії Порошенко не збирається, бо усвідомлює небезпеку.

Рік 2014-й ознаменований не лише програшем України у війні з Росією (з огляду на втрату Криму та частини Донецької і Луганської областей говорити доцільно саме про програш), а й втратами іншого порядку. І хоча ці втрати вже не є наслідком бездарної внутрішньої політики української влади, це, однак, не робить їх менш болісними. Мова йде про ротацію у вищих європейських керівних структурах, внаслідок яких ключові фігури з числа друзів України втратили свої посади.

Їхні місця посіли інші політики, відзначені, зокрема, лояльнішим ставленням до Росії. Звідси аж ніяк не випливає те, що теперішня європейська влада є ворожою до нас. Проте, новий політичний істеблішмент ставитиметься до України стриманіше, ніж це було до 2014-го. Українській владі доведеться якось існувати з цим фактом і намагатися обернути ситуацію у вигідний для себе бік. Якщо для цього їй не забракне хисту.

Наши блоги