УкрРус

Великдень по-українськи: свячена вода замість горілки

  • Великдень по-українськи: свячена вода замість горілки

Надія Зяблюк про страсну свічку, свячений ніж, мак від "ходячих" покійників та інші великодні обереги українців

Українців ніколи не можна було назвати християнами у повному розумінні цього слова. Християнство, принесене наприкінці першого тисячоліття в Україну, не змогло повністю перемогти дохристиянські культи, що сповідували українці тисячі років до цього. Вірування, обряди й просто забобони українців з точки зору сучасної людини можуть виглядати дивними і навіть смішними, але неможливо не погодитись, що вони несуть у собі щиру безпосередність й красу, яку, на жаль, ми сьогодні втрачаємо.

Про красиві великодні обряди українців, що просякли дохристиянською природною магією, читачам "Обозревателя" розповіла етнограф, Заслужений працівник культури України Надія Зяблюк.

Пропонуємо до вашої уваги вибрані фрагменти розповіді етнографа.

Дохристиянські традиції, звичайно, є у кожному святі. Наш народ зберіг дуже багато вірувань, звичаїв, які не записані в жодних релігійних книжках і постулатах. Через те, яке б свято ми не взяли, всюди присутні дохристиянські вірування, звичаї, обряди.

Не тільки у нас, але й в усьому світі найбільші християнські свята були приурочені до дохристиянських свят. Зокрема, Великдень приблизно припадає до періоду весняного рівнодення. У IV столітті було вирішено святкувати Великдень одразу після 21 березня – але обов’язково після повного місяця. А оскільки наша Пасха прив’язана до свята Песах, то дату вираховували із урахуванням цієї події.

Покупатися у річці й зробити "страсну свічку" від страхів і хвороб

Якщо скоромного не їли впродовж усіх семи тижнів посту, але все-таки були якісь полегшення, то на Страсному тижні був дуже суворий піст. Особливо заборонялося їсти свинину, тому що вважалося, що в людину вселиться нечистий дух і він спровокує дуже тяжкі хвороби.

Дозволялися пісні страви, а їх було багато. На великий піст цілими діжками заготовляли риби, якої багато водилося у річках. Це зараз священники говорять, що рибу не можна вживати у піст – раніше такого не було, рибу можна було їсти. Старалися обов’язково їсти багато квашенини. Дуже багато їли хрону, який збегірає усі властивості протягом всього року. Їли мучні страви, багато сушенини. Пили узвари, квас.

Найбільше постували у Чистий четвер. До цього дня в хаті вже все було пороблено, побілено. У цей Чистий тиждень люди самі очищалися й очищали худобу, оселю й подвір’я вогнем і водою. До Чистого четверга ще можна було щось робити, навіть в полі сіяли, тому що вважалося: якщо посієш на Чистому тижні, все буде гарно родити.

Але в четвер не можна було торкатися землі, тому що вважалося, що в четвер душі предків виходять, щоб разом із живими святкувати Великдень. На Великдень не поминали мертвих – вважалося, що немає того світу й цього – є один світ, і всі святкують.

До схід сонця у Чистий четвер молоді люди й хворі бігли до річки й купалися. Купали й дітей із зіллям, що було посвячене на Маковея. Вважалося, що у цей час вода чиста – але треба було прийти ранесенько, поки ворон не покупає своїх вороненят.

Потім палили сміття, якого багато збиралося після зими. Хотілося очистити землю від старого, щоб росло щось нове. На Гуцульщині й Слобожанщині зберігся старий обряд "спалювання діда" – знаючи, що души предків будуть виходити, вони "гріли діда".

Все це треба було зробити у Чистий четвер до вечірні. Потім всі йшли до церкви, де читалося 12 євангелій, били 12 дзвонів.

До церкви обов’язково треба було йти із страсною свічкою, яку викачували власноруч. Під час вечірні її запалювали 12 разів – щоразу як починалося читання чергового євангелія. Після служби запалену свічку треба було донести додому, і цим вогнем на стелі закоптити хрест.

Страсну свічку тримали разом із іншими святощами і запалювали, коли страшно, коли велика буря або ураган. Її давали в руки людині, яка дуже важко помирала й не могла померти. Цим хрестом виганяли нечисту силу. Якщо в хаті був хворий, віск із цієї свічки зшкрябували, додавали до води, яку пила ця людина. Свічкою підкурювали хворих людей і худобу. Тобто протягом року страсна свічка була дуже помічна.

Прийшовши додому, люди вечеряли на згадку Тайної вечері і старалися до Страсної п’ятниці, до плащаниці нічого не їсти. Дітям, звичайно, давали їсти щось пісне, господині теж не відмовлялися зовсім від їжі, але багато віруючих людей розговлялися вже досвіта на Великдень.

У Страсну п’ятницю – чергування біля "покійника"

В п’ятницю йшли до плащаниці. Її обносили навколо церкви тричі, потім заносили до церкви і всі люди йшли до плащаниці на колінах від порога й цілували її. Була й варта біля плащаниці. Так само, як і покійника не залишають ніколи в хаті самого, а обов’язково чергують і душу його бережуть, так само й в церкві цілу ніч хтось був. На Галиччині біля плащаниці у варті стояли молоді хлопці й мінялися кожні кілька годин.

Це був дуже сумний день – так, нібито вмирає близька людина. Ніхто голосно не говорив, не вдягали нічого червоного, ніхто нічого не робив. Хіба вже потім, під вечір, писаночку хтось міг написати. Не пекли пасок. Навіть хліб не пекли. Пекли тільки інколи люди, які були при церкві – просфорки, все пісне і святе.

Спекти паску – на розговляння, на "тайну милостиню" й на "Царство Небесне"

Жінки мали дуже багато роботи в суботу - треба було і пекти, і варити. Головне було – приготувати великодній кошик, "свяченик". Всі страви, якими розговлялися на Великдень, колись давно складали в спеціальний посуд. Паски завжди пекли такі великі, що в жодну миску вони не влазили – їх, як правило, у домотканій скатертині або у вишитому рушнику несли чоловіки. А останні століття більш поширені були кошики.

Паски пекли у четвер і суботу. Якщо велика сім’я, звичайно, у суботу пасок не напечешся, а пасок треба було багато. Паску тримали аж до провідної неділі, нею і розговлялися, і дарували.

Крім того, паски пекли для того, щоб дати тайну милостиню перед Великоднем. Знали, що люди бідні не могли мати паски, тому їх залишали при дорозі або ще десь, і це називалося тайною милостинею. Коли вже посвячували паски в неділю, роздавали одні одним "за Царство Небесне".

Господар, який себе поважав, не носив паску – хіба дуже близько жив від церкви. Як правило, він запрягав волів чи коней і все це складав на воза, і вся родина їхала на всенощну.

Посвятити паску, крашанки, сало й... ножа

До великоднього кошика клали, перш за все, ритуальні страви, які треба було обов’язково спожити при розговлянні. Це – паска й крашанки. Писанками не розговлялися. Крашанок треба було приготувати багато – їх дарували дітям, роздавали тим, хто приходив вітати із святами і т.д. Подекуди крашанку розрізали на стільки частин, скільки членів родини сиділо за столом, на маленькі шматочки. Це був певний символ. А потім вже собі брали, хто скільки хотів.

Були в кошику й страви з свинини. Їх споживали і на Різдво, і на Великдень. Це могло бути запечене ціле порося із хрониної в роті, або просто шинка. Мало бути сире сало, не солене – для того, щоб впродовж року можна було ним лікуватися. І сало солене, яким розговлялися. Повинна була бути й ковбаса – та ж свинина.

Обов’язково мав бути хрін, який, як правило, їли з яйцями. Подекуди робили хрін з буряком. Було ще дуже багато різного зерна. Обов’язково посвячували мак. Маком обсипали оселю й подвір’я від нечистої сили, особливо тоді, коли були "ходячі" покійники – коли приходили мертві: чоловік до жінки, мама до немовляти. Були упирі, так звані вампіри – проти них було тільки два засоби – осиковий кілок і мак. Посвячували пшоно, яке потім давали їсти курчаткам.

Святили також крейду, і тою крейдою потім писали хрести на Йордана. А коли хотіли здобути квітку папороті, себе тою крейдою огорожували від нечистої сили.

Святили й ножа, яким розрізали паску, посвячене поросятко й решту. Але ніж святили не тільки для цього. В дорозі чумаки захищалися від нечистої сили посвяченим ножем, причім, посвяченим не один, а багато разів. Крім того, всі жінки, які допомагали людям, бабусі-шептухи, повитухи користувалися таким ножем.

Кошик накривали одним й тим самим рушником впродовж багатьох років, і той посвячений рушник був дуже помічний. Ним підв’язували породіллю, коли вона не могла розродитися, його використовували досить часто.

Алкоголь при розговлянні ніхто не споживав. Можна було випити свяченої водички, але щоб горілку... Але з часом цінності девальвувалися і люди зараз дуже часто освячують вино.

Щоб від Великодня до Великодня все було гаразд

Зранку Великодня треба було подивитися на сонце, тому що вважалося, що в цей день сонце сміється, сонце скаче, сонце грає. Це був ритуал, молитва. І це узгоджується із християнською традицією, яка називає Христа Сонцем правди.

Коли приходили з церкви, вмивалися, особливо діти й дівчатка. У миску із водою клали посвячену крашанку і гроші – щоб бути красними, здоровими й багатими. Перед тим, як зайти з кошиком до хати, господар йшов до худоби і обов’язково торкався всіх кошиком, промовляючи: "Щоб ти була така пишна, худібко, як та паска пишна".

Розговляння було ритуалом. За столом згадували людей, що в дорозі, господар був як жрець – він промовляв, він говорив, він перший розговлявся. Всі бажали один одному дожити до наступного Великодня. Це було основне бажання – щоб від Великодня до Великодня все було гаразд.

Читайте новини за підсумками прес-конференції:

Етнограф розкрила таємницю "свяченого ножа"

У великодньому кошику не має бути алкоголю – етнограф

Свячена верба лікує й захищає – етнограф

Етнограф розповіла, чому українці били бабусь вербою

Етнограф про "страсну" свічку: від страхів і хвороб

Дивіться відеосюжети:

Бити свяченою вербою: можна чи ні?

Етнограф розкрила таємницю "свяченого ножа"

Що українці клали у великодній кошик

Страсна свічка - оберіг й ліки

Вербна неділя: українські традиції

Дивіться повну версію відеозапису прес-конференції

Наши блоги