УкрРус

Медіапростір України: спроба аналізу

  • Медіапростір України: спроба аналізу

Із недавнім співрозмовником "Обозревателя", нардепом Миколою Княжицьким, можна і погоджуватися, і не погоджуватися в тому, що стосується інформації щодо власників українських ЗМІ.

Ми не знаємо всіх імен – приблизно так говорив Княжицький в інтерв’ю нашому виданню.

Тема, яку ми зачіпаємо в даній публікації, дійсно складна, і не на всі питання ми маємо готові відповіді. Тим не менш, закономірність простежується така: чим більшим та вагомішим є засіб масової інформації, тим більше про нього інформації.

Відтак знайти дані про власника телеканалу простіше, ніж добути інформацію про те, хто володіє тим чи іншим Інтернет-сайтом.

З цього правила також бувають винятки, хоча відомостей про медіамагнатів більше. З них ми й почнемо, відразу зробивши ремарку про те, що "Обоз" поки що виносить за дужки увесь радіосегмент і ринок частот, а також інформагентства.

Ми спробували проаналізувати для початку, кому належать найбільші медіа-холдинги, а результати виклали у наступній таблиці.

На першій позиції у нас – Inter Media Group, недавній ньюсмейкер номер один. "Обоз" вже детально писав про те, активи Inter Media Group Limited перейшли у власність компаній, які належать Дмитру Фірташу та Сергію Льовочкіну. Перший є відомим бізнесменом, власником власником Group DF (Group of Dmitry Firtash), до якого, зокрема, входить "РосУкрЕнерго", другий з 2010 року очолює Адміністрацію Президента.

Наступний об’єкт дослідження – Український медіа-холдинг, власник – Борис Ложкін, підприємець. Як свідчить його офіційна біографія, Ложкін з 14 років працював позаштатним кореспондентом, а у 23 (в 1994 році) створив перший власний продукт – газету "Теленеделя". Деякими ЗМІ Ложкін володіє на паях з іншими – зокрема, Петром Порошенком та Ігорем Коломойським.

Останній фігурує в нашій таблиці і як власник холдингу "Главред-медіа", котрим Коломийський колись володів спільно з Олександром Третьяковим, але з 2010-го починаючи, позбувався окремих мас-медіа, що входили до складу холдингу. Нині "Главред-медіа" представлений фактично однойменним сайтом та Інтернет-ресурсом "Телекритика", що має окрему історію.

Від холдингів ми перейшли до решти ЗМІ, розбивши їх на сфери застосування. Телебачення здебільшого знаходиться в руках кількох медіамагнатів.

Власниками Інтеру, "головного каналу країни", разом із низкою менших нішевих каналів нещодавно стали Дмитро Фірташ і Сергій Льовочкін, які купили у Валерія Хорошковського Inter Media Group.

Ігорю Коломойському, власнику ряду компаній (зокрема, "Укрнафти") та понад 33% акцій "Приватбанку", належить "1+1" та кілька нішевих каналів.

У числі власників телемедіа – Віктор Пінчук, український мільярдер, засновник інвестиційно-консалтингової компанії EastOne, колишній власник "Криворіжсталі", і Рінат Ахметов – найбагатша людина України, президент футбольного клубу "Шахтар", засновник компанії "Систем Кепітал Менеджмент".

Одним з телеканалів володіє і Петро Порошенко, в недавньому минулому – міністр, голова Ради Нацбанку з 2007 по 2012 рік, людина, що посідає 5 місце у списку українських багатіїв. В цілому картина з телеканалами виглядає наступним чином:

Власники друкованих та Інтернет-ЗМІ часто є не настільки відомими – так, ніби доля вкладеного у розвиток медіабізнесу капіталу визначає і міру публічності персони, що за ним стоїть. За приклад може стати журнал "Український тиждень", інформації щодо фактичного власника якого вкрай мало.

Втім, слід вказати на те, що саме питання власності є доволі часто досить умовним. Рідко буває так, що тут все цілком прозоро, як у випадку з газетою "Україна молода", де власником, головним редактором та фінансовим директором протягом всього її існування є Михайло Дорошенко.

Зазвичай в історії кожного ЗМІ є свої ремарки. Мікрохолдинг родини Садових (мається на увазі мер Львова Андрій Садовий та його дружина Катерина), як свідчать джерела, де-факто належить пану Андрію, а де-юре – його дружині.

Проте якщо виходити з того, що фактичний власник і фактичний спонсор видання – це дві різні речі, ситуація стає ще більш складною. Приміром, сайт "Главком", головредом якого є Віктор Шлінчак, отримує фінансування від західних інституцій, відтак постає питання, кому належить ресурс? Вочевидь, все-таки Шлінчаку, котрий є розробником концепту.

Тісно пов’язані з політичними структурами – відповідно з Соцпартією та "Батьківщиною" – газети "Сільські вісті" та "Вечерние вести". Ми включили їх до наших таблиць, оминувши, скажімо, такий партійний листок, як газета "Товариш", бо ці два медіа мають все-таки більше "покриття", між розповсюдження серед членів партії.

Приблизні схеми, дотичні до функціонування преси та Інтернет-сайтів, можна побачити тут:

Що ж стосується попереднього висновку, то він, власне, один: ані відкритість і публічність власників ЗМІ, ані відкритість джерел фінансування їх медіаресурсів не пов’язані напряму з якістю контенту, що виробляють українські журналісти. Тут радше слід говорити про редакційну політику або про відсутність такої. Але це вже сюжет для іншої публікації.

Інфографіка Євгена Лешана

Наши блоги