УкрРус

Униз по кролячій норі

  • Униз по кролячій норі

…До українських депутатів можна ставитися по-різному. Точніше, оцінювати цей контингент можна з різних позицій. Можна з позицій обивателя, який щиро тішиться, що "спиногризам" притиснули хвіст, позбавивши через суд мандатів Балогу, Домбровського, Веревського та Власенка. А можна й з позицій людини, котра розуміє, що парламент (яким би він не був) є на сьогодні одним з останніх стовпів ще працюючої системи.

Про яку систему мова, запитаєте ви. Вочевидь, про той ідеальний ескіз суспільних відносин, де є передусім "банальний" розподіл на три гілки влади – законодавчу, виконавчу та судову, котрі не затуляють одна одній сонця. Повторюся ще раз: те, що законодавча гілка була (і є) доволі "гнилою" та "хирлявою", це, безперечно, – факт. Те, що за кожним законопроектом стоять простимульовані подекуди чималими хабарами парламентарі, також – факт. І те, що ці самі парламентарі є максимально далекими від еталону порядності та натхненного служіння народу – факт "у кубі".

Одначе "відстріл" депутатів нині йде зовсім не через те, що, вони, мовляв, у чомусь не дотягують до ідеалу. "Відстріл" йде тому, що вся відпрацьована і налагоджена система раптом дала збій, і тепер судді Адміністративного суду позбавляють парламентаріїв мандатів. Причому якщо у двох випадках (Власенко та Веревський) причину такого рішення ще можна натягти на існуюче законодавство, то вердикт по Балозі та Домбровському (оскарження результатів виборів по їх округах – виборів, що давно минули, і терміни позивної давності добігли кінця!) взагалі є нонсенсом…

Отож, перша ознака нинішнього часу: розбалансування існуючих механізмів і "страта" священних корів, на кшталт Верховної Ради України. Мав рацію Арсеній Яценюк, кинувши Володимиру Рибаку звинувачення, що той здає депутатів "як склотару". Досі діяли певні негласні правила та непроартикульовані вголос домовленості. Одна з них торкалася Верховної Ради: її керівництво та рядові депутати дійсно не "здавали" одне одного, за виключенням хіба що таких випадків, як той, що пов'язаний з Лозинським.

Але Лозинський був кримінальним злочинцем, тоді як той-таки Власенко ще у 2008-му суміщав діяльність народного депутата з роботою заступника голови Податкової адміністрації. Формально він діяв згідно з законом: звільнявся та знову влаштовувався на держпосаду, оскільки депутатові дається два місяці на роздуми – відмовитись від чиновницького крісла чи від мандату. Так, мораль пана Власенка мала поганий запах, одначе з юридичної точки зору під його дії було б тяжко "підкопатись". Нині ж і юриспруденція поставлена з ніг на голову, якщо Адмінсуд так легко вирішує долю обраних (згідно поки що не скасованих правил!) народних депутатів.

Друга тривожна ознака: бажання зайти якомога далі у хащі повного правового "бєспрєдєла", поглибити та розширити щойно винайдений маразм. Опозиція, реагуючи на події довкола Власенка, видала свій список з "регіоналів"-сумисників, щодо яких також обіцяє обойму позов. Тут мимоволі згадуєш Остапа Бендера, котрий описував техніку "дуелі на м'ясорубках", коли "кожен з суперників перетворюється на котлету". "Помста" за Власенка обіцяє ланцюгово потягти за собою "помсту" за депутатів X, Y та Z – на превелику радість Адміністративного суду, котрий, одного разу спробувавши "депутатської крові", вже навряд чи зупиниться…

Колективне депутатське самогубство відбувається на тлі того, що парламентарі від опозиції вже вдруге затівають блокування трибуни без ані найменшого уявлення про те, як із нього вийти. І без внутрішньої, до речі, узгодженості. Адже поки "свободівець" Олег Тягнибок ставить хрест на існуючій Раді, його колега з "Батьківщини" Микола Томенко ниє про "гарантії", які слід отримати парламентарям щодо того, що наступні (тобто дострокові!) вибори неодмінно відбудуться.

Томенко турбує, що "злочинна влада" може розпустити парламент, але натомість не призначити його "перезавантаження". Наприклад, під приводом відсутності бюджетних грошей на нові вибори. Тому він прагне відразу кількох взаємовиключних речей: продовжувати блокувати трибуну і водночас проводити зміни до виборчого законодавства; тримати Раду "яловою" (й тим самим нариватись на її розпуск) й мати гарантії від того таки "треклятого режиму", котрий цю саму Раду гіпотетично й розпустить.

"Опозиція мусить аналізувати усі можливі альтернативи дій за ситуації, яка склалася. Очевидно, треба працювати над новим виборчим законодавством, щоб забезпечити демократичні вибори на засадах пропорційної системи з відкритими списками", – цитує велемудрого нардепа його власна прес-служба. Вочевидь, перш ніж "аналізувати альтернативи", незле було б поміркувати над тим, а чи вартувало в принципі заходити у заздалегідь патову ситуацію. Третя риса теперішньої політично-інтелектуальної кризи – це, безумовно, "розруха в головах".

Логічним наслідком ця сама розруха має те, що політики продукують тонни "вуличної" риторики, до яких можна віднести заклики (ба навіть вже анонси!) "народних повстань", які стовідсотково не відбудуться, принаймні не відбудуться зараз. А от чого чекати у 2015 році, у році жорсткого (дай боже, аби нежорстокого) протистояння, наразі ніхто не спрогнозує.

Колись – у часи помаранчевої революції – парламент відбув свою (до певної міри) миротворчу місію, обмінявши третій тур виборів і новий склад ЦВК на політреформу-2004. Як би ми не ставилися зараз і до політреформи, і до "майданного" способу обрання президента, не можна заперечити, що Верховна Рада того періоду відіграла – хай, можливо, і не стовідсотково ключову – але в кожному разі "амортизуючу" та пом’якшуючу роль інституції, яка скерувала стихію сотень тисяч симпатиків Ющенка у русло вирішення проблеми "кабінетними", а не "вуличними" методами.

При відсутності аналога тої Ради в нинішніх умовах, при зруйнованості системи, яка навряд чи "оклигає" до 2015 року, можна чекати на будь-який – навіть на трагічний – розвиток подій. Неконтрольована агресія, окремим носієм якої виступає вже освячена парламентом "Свобода", відсутність внутрішньоелітних домовленостей, повний інформаційний хаос, цілий ряд інших ризиків вже зараз робить кампанію-2015 воістину макабричною. І провину лише однієї сторони в такій ситуації годі й шукати. Це той випадок, коли немає одного винуватця, як і немає (і не буде) одного героя, котрий, як атлант, втримає на своїх плечах небо, що вже розпадається на окремі фрагменти.

Тож картина недалекого майбутнього виглядає аж ніяк не райдужною і не оптимістичною. Хіба що у хід історії втрутиться чинник з числа тих, які прийнято вважати "дивом" і які не підпадають під суто людське раціоналістичне обрахування. Але це вже більше з області фантастики, аніж реальності, хоча, живучи у сучасному світі і в Україні зокрема, подекуди буває складно визначити, де закінчується одне і починається друге…

Наши блоги