УкрРус

"Ліва" Франція і Femen: свій до свого по своє?

  • "Ліва" Франція і Femen: свій до свого по своє?

Звістка про те, що Франція надала політичний притулок активістці Femen Інні Шевченко, виглядає повним абсурдом. У достовірності новини сумніватися не доводиться, але мотиви французьких чиновників лишаються поза межами розуміння.

По-перше, тому, що мотивація "біженки" не витримує жодної критики. Шевченко заявляє про переслідування на батьківщині, а це не відповідає дійсності. По-друге, тому, що до держави Франція рух Femen встиг засвідчити, м`яко кажучи, неповагу. По-третє, це ніяк не корелює зі знаною усіма "скупістю" OFPRA – установи, що вельми неохоче надає притулок емігрантам.

Розберемо кожен пункт окремо.

Справа спиляного хреста

Отож, хто така Інна Шевченко? У двох словах – кобіта, що спиляла хрест. Учасниця Femen, котра, прихопивши "колежанок" і бензопилу на додачу, знищила пам`ятний знак жертвам Голодомору та політичних репресій. Ні в чому не повинний хрест стояв у центрі Києва, і, певна річ, не мав ані найменшого відношення до засуджених росіянок з гурту Pussi Riot, на знак солідарності з якими буцімто й організувався весь цей вандалізм.

Інна Шевченко та її бензопила

Жертви голоду і репресій, упосліждені вчергове, мають приблизно такий саме стосунок до влади Путіна, як сама Інна Шевченко – до Богородиці, котру Femen принагідно копнули у своєму блозі, описуючи "акцію". Олігофренізм останньої впав в око усім – і тим, хто співчував Pussi Riot, і тим, хто не співчував, і тим, хто не чув про них до того дня, коли на Майдані Незалежності загула бензопила.

Чергового топлес-подвигу "феменш" не зрозумів і один з лідерів російської опозиції Олексій Навальний. "Наверняка судья СЫрова (суддя, що ухвалювала вирок у справі Pussi Riot. – Ред.) и Путин скинулись, чтоб заказать идиотическую акцию Femen именно сегодня. Какой подарок кремлежуликам и "Первому каналу!" – написав Навальний у своєму Twitter.

Вочевидь, у сговорі з суддею Сировою, президентом Путіним та рухом Femen у той серпневий день 2012 року перебувала й київська міліція. Ніхто не зупинив напівголих дівиць з пилою в руках, які руйнували пам`ятний знак акурат на перетині Інститутської та Хрещатику, в місці, де людей у формі та погонах не бракує за визначенням.

І потім, коли "гнана й переслідувана" Шевченко таємно (?) відбула через Варшаву до Парижу, петляючи від есбеушників, котрі нібито вистежували та полювали на неї (?!), ніхто з офіційних представників правоохоронних органів не поквапився поставити до відома владу Франції, що всі так звані репресії проти Femen в цілому і мадам Шевченко зокрема – повна туфта. Що українські "менти" не тільки не заважають провадити "феменшам" їхні "треш-молебні", а й мало чи не допомагають, з`являючись на місці події не раніше, аніж баришні встигнуть насолодитися самі собою, зробити фото для соцмереж, покрасуватися перед ЗМІ…

Відчуття межі, яку не варто переступати, у "феменш" відсутнє як таке. Колажом з українським прапором всі дружно пообурювалися, проте на організацію як таку в суд ніхто не подав.

Про мовчання правоохоронних чинів поговоримо трохи згодом. Цей сюжет заслуговує на окрему увагу.

Втім, справедливості заради слід зазначити, що не далі як у понеділок, прес-служба МВС повідомила "Обозревателю", що київська міліція не оголошувала у розшук Інну Шевченко. Її ніхто не переслідує і не прагне побачити за гратами, сказали нам. "За спиляння хреста дівчині не загрожувало тюремне увязнення – вона відбулася штрафом", – повідомили у міліції.

Дії Шевченко підпадають під диспозицію статті 296-ї ККУ – "хуліганство". Санкція цієї статті – чималий штраф (від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів), шість місяців арешту або обмеження (саме обмеження, а не позбавлення!) волі терміном до 5 років. Та якщо вірити нашому джерелу у столичній міліції, останні два варіанти взагалі неактуальні – Шевченко вже сплатила штраф, і тому є абсолютно вільною людиною.

Її не розшукує ані українське МВС (бажаючі можуть перевірити це на офіційному сайті міліції – у системі пошуку підозрюваних осіб), ані Інтерпол. Одним словом, Інні Шевченко НІЧОГО не загрожувало і не загрожує у рідних пенатах. З тим самим успіхом політпритулок у Франції міг би попросити будь-який кореспондет "Обозревателя" – обгрунтування мотивів і "вагомість" причини у нас із Шевченко однакові. Тільки нам, безумовно, відмовили б. Ще й дали б доброго копняка під зад – як це заведено у французьких чиновників.

Чого хоче жінка, того хоче Олланд?

Бо Франція – це не Литва і не Чехія. Вона приймає мігрантів, але робить це неохоче. Ставлення до пошукачів притулку – особливо якщо вони не є представниками арабського світу, а приїхали з "безпечних" країн – доволі жорстке. "Безпечна країна" – це юридичний термін. Україна, котра готується підписати угоду про Асоціацію з ЕС, – належить до "безпечних" країн. Польща, через яку буцімто транзитом їхала Інна Шевченко, – також.

Будь-який клерк OFPRA мусив би для початку поцікавитись, чому "біженка" з України не зупинилась у Варшаві і не попросила притулку у "першій безпечній країні" на шляху її слідування? Як тільки виникають питання подібного штибу, претенеденту на притулок вручають його "рідний" паспорт і у супроводі поліції доставляють в аеропорт. Та з кожного правила, як бачимо, є виняток, і в даному разі ім`я йому – Інна Шевченко.

Femen в Соборі Паризької Богоматері

"Лівий" президент Франції Франсуа Олланд послідовно висловлюється за скорочення кількості емігрантів. Принаймні, економічних. З тих 180-200 тисяч біженців, які щороку прибувають до Франції, країні потрібні не більше 60 тисяч, говорить Олланд. І кривить душею, бо Франція задовольняє лише 5% прохань про притулок від загального їх числа.

Яким дивом у це число потрапила українка Шевченко – загадка ще та. Відразу по приїзді у Францію в лютому цього року вона взяла участь в акції Femen у соборі Паризької Богоматері. Представник посольтва України у Франції Олег Прензелевич у коментарях "Укрінформу" необачно пророкував "феменші" чималі неприємності – аж до тюремного ув`язнення терміном у чотири роки. Але пан Прензелевич помилився: громадянці Шевченко за дикі танці у найбільшій паризькій святині не загрожує абсолютно нічого.

Ба навіть недавній вибрик Femen на авіасалоні в Ле Бурже – коли дівиці з поганою французькою вимовою кинулись до президента Олланда, вигукуючи невиразні гасла, легко зійшов їм з рук. Місцева влада не образилась: ані за президента, ані за Паризьку Богоматір.

Толерантність європейських лівих воістину подекуди межує з недоумкуватістю. Та й християнство й все, що з ним пов`язане – надто легка ціль, традиційно зручний (бо безмовний) об`єкт для биття. Зовсім інша річ, якби Шевченко і Ко вчинила серйозний замах на Grande Mosquée de Paris. Щоправда, "феменші" встигли засвітитися й там, але поріг Великої паризької мечеті не переступали – лише спалили чорний прапор салафітів поблизу мечеті. На що один з мусульманських діячів сказав так: "Щоб говорити про салафізм (одну з течій в ісламі. – Ред.), треба знати його засади, а не показувати зад".

До Нотр-Даму "феменші" потренувались на Софії Київській

Що чітко знають дівчатазFemen – так це ту межу, яку переступати не варто, аби не наразити зад на справді фатальні неприємності. А те, що їх появу у Франції не зустріли на "ура" – на це їм глибоко плювати. Не виключено, що вони ще й зарахують собі у плюс появу місцевої антиFemenської організації Les Antigones.

Французькі Антігони утруднили себе зверненням до українських феміністок, яке, звичайно ж, пропаде марно. "Femen, ви твердите, що жінки повинні виступати за свої права напівоголеними. Ми відповідаємо, що повага походить від почуття власної гідності. Femen, ви отримуєте гроші за пропаганду своїх ідей. Ми відповідаємо, що права жінок не мають ціни. Femen, ВИ ЗАХОПИЛИ НАШІ ВУЛИЦІ, ГАЗЕТИ, ТЕЛЕЕКРАНИ. Ми були терплячі і безмовні. Але ваш образливий наступ на наш світ безчестить нас".

З тим самим успіхом "Антігони" могли б апелювати до Сени – просячи ріку змінити русло й напрям течії. Стихія під назвою Femen дбає лише про власні права і потреби, танком нищачи світ, який творився до них і без них. А європейські ліві створюють прекрасні, просто тепличні умови для агресивно-хамського домінування в соціумі тих, у кого більше нахабства, аби вирвати з чужої глотки додаткові привілеї та можливості.

Найбільший – невиліковно-гіпертрофований! – страх європейських лівих – це, звісно, бути звинуваченими у політНЕкоректності. Саме тому Франсуа Олланд підписує закон про одностатеві шлюби, стає кумиром місцевих гомосексуалістів і забезпечує громадянам 100% державну компенсацію фінансових витрат на аборт. Це, звісно, вибір Франції, котра голосувала за свого президента, і нам немає до нього діла.

Констатуємо лише те, як дивовижно "станцювалася" влада Франції і рух Femen – позірні борці проти дискринімації та за права жінок. Вочевидь, страх прокинутись "політнекоректними", нелояльними до такого видатного руху зовсім затьмарив розум французьким чиновникам. Ліва Франція і Інна Шевченко знайшли одна одну – тепер вони мають шанс з`єднатися в одностатевому шлюбі або робити будь-що інше.

Французькі Антігони - відповідь Femen. Сторінка на Фейсбуці. Антігони м`яко і наївно просять "феменш" вести себе у Франції скромніше та й, власне, не забувати, що тут вони - в гостях...

А от чи дійсно французька влада обділяє "чужих" на користь "своїх" – покаже час. Нині у Парижі чекає рішення щодо отримання політичного притулку депутат IV-VI скликань Андрій Шкіль. Про його справу, яка тягнеться з 2001 року (тоді Шкіль брав участь у антикучмівських виступах, за що відсидів згодом тривалий час у тюрмі, але й по цей день лишається фігурантом кримінального переслідування) на недавній сесії ПАРЄ доповідав Володимир Ар`єв. Оце і буде для французької влади справжнім тестом на відсутність чи наявність у цій країні дискримінації.

За чий рахунок бенкетуємо?

Одначе повертаючись до нашої героїні. Судячи з відомостей, які надрукувала газета "Вести", Інні Шевченко живеться у столиці Франції в рази краще, аніж корінним парижанам. Замешкала Шевченко в центрі – на вулиці Святого Хреста (яка іронія долі! Хоч цього разу хрест не відлякав затяту атеїстку і борця з церковним мракобіссям). А на вулиці Ліон (це вже за даними сайту "Взгляд", котрий посилається на слова Ганни Гуцол, лідерки Femen) міститься тренувальна база руху. Там Шевченко та іже з нею готують до бою так званих "секстремісток".

Жити й працювати в центрі Парижу – задоволення, скажімо так, з недешевих. "Обозреватель" поцікавився цінами на оренду нерухомості у центрі французької столиці. Виявляється, що вартість однокімнатної квартири коливається в межах 100-150 євро НА ДОБУ (!), тоді як розкошування у трикімнатних апартаментах (треба ж секстремісткам десь розгулятися!) обійдеться у 200-350 євро. Шевченко живе у Парижі з лютого, тож навіть якщо врахувати знижку на довготривалу оренду, еміграція влітає їй у добру копійку.

З чиєї кишені взято цю копійку – історія мовчить. Мовчать і "феменші". Такі відверті у всьому, що стосується публічного оголення та нецензурної лайки, вони стають надто скромними, коли справа доходить до простих математичних підрахунків.

Втім, журналісти телепрограми "Гроші" провели власне розслідування, і, "інкорпорувавши" свою представницю в середовище Femen, дізналися деякі пікантні подробиці фінансового буття цієї організації. Так, з`ясувалось, що лише паризька "гастроль" "феменш" обійшлася у тисячу євро на добу на кожну з учасниць. В цю суму увійшов переліт, готель, таксі та їжа. Окремі витрати – на відверті костюми для "виступів", плюс утримання київського офісу, за який щомісячно сплачують до 20 000 гривень.

Ціна квартирного питання. Такою є оренда нерухомості в центрі Парижу

Персональне питання такого джерела щедрот – знов таки! – лишається відкритим. Як лишається відкритим і питання, чому українська влада ніяк не зреагувала на прохання політпритулку Інни Шевченко. Свого часу генпрокуратура не шкодувала доводів, епітетів, слів та емоцій, доводячи, що жодної небезпеки для Олександра Тимошенка, Богдана Данилишина, Андрія Шкіля тощо в Україні не існує. Між тим прокоментувати бодай одним рядком виїзд такої колоритної персони, як громадянка Шевченко, ніхто чомусь не наважився.

У випадку цієї еміграції, як і всієї історії руху Femen, темних плям більше, ніж на Місяці. Деякі моменти можна розкопувати тут, в Україні, а деякі питання – здебільшого риторично! – адресувати французам. Втім, зі своїм "pourquoi?" ми ризикуємо чекати відповідей дуже й дуже довго…

Наши блоги