Чи варто покладатися лише на європейське правосуддя?

Наші уявлення про Європу та Європейський Союз дуже часто базуються на міфах та наших уявленнях про ідеальне суспільство. Навіть солідні, серйозні журналісти іноді дозволяють говорити відверто неправдиву або наївну інформацію, наприклад: "Керівництво України розуміє, що Європейський Союз базований на абсолютно інших цінностях, це суспільство, де Закон стоїть вище волі окремого чиновника і де рішення Європейського суду з прав людини виконуються автоматично – одразу ж після винесення вердикту". На жаль, як і в Україні, так і в ЄС є проблеми з дотриманням закону, а Європейський суд з прав людини постійно жаліється на невиконання своїх вердиктів членами ЄС.

Так само Європа розглядається як суспільство, у якому чітко дотримуються прав людини, а їх порушення є випадковими прецедентами, які не впливають на загальну ситуацію.

Я зовсім не хочу, щоби мене звинуватили у захисті української системи правосуддя (хоча, скажімо,у Європі високо оцінили новий Кримінальний процесуальний кодекс, прийнятий в Україні, на черзі – внесення нового законопроекту "Про прокуратуру", якому високу оцінку дали українські правозахисники). Зовсім не вважаю, що рішення суддів – особливо міжнародних – не варто виконувати. І моя стаття – це зовсім не спроба підготувати громадську думку до чогось, до якихось дій чи бездіяльності. Я виклав свою позицію з приводу вироку ЄСПЛ щодо Юлії Тимошенко ще на початку травня цього року – і залишаюся на незмінних позиціях (на відміну від деяких "юристів", які побачили у вердикті визнання незаконним вироку у "газовій" справі, я все-таки схильний слідувати букві закону). Просто є масив матеріалу, який чомусь не надто часто згадується у наших ЗМІ. А він – доволі промовистий.

При цьому всі ці матеріали є у вільному доступі і з ними легко ознайомитися будь-кому, хто забажає.

Почнемо з того, що Україна є не єдиною державою, щодо якої у Європейського суду з прав людини існують претензії на предмет дотримання прав людини та норм процесуального законодавства. За даними Європейського суду з прав людини станом на 30 червня 2013 року за кількістю справ, що знаходяться на розгляді Європейського суду з прав людини, країни мають таку частку:

Росія – 19.7% – (22350)

Італія – 12.6% (14250)

Туреччина – 12.1% (13700)

Україна – 11.5% (13000)

Сербія – 10.3% (11700)

Румунія – 5.2% (5950)

Болгарія – 3.2% (3600)

Велика Британія – 2.6% (2950)

Грузія – 2.4% (2650)

Молдова – 1.9% (2150)

Інші країни – 18.6% (21050)

Але є інші показники: претензії до судочинства тих чи інших європейських країн та претензії до виконання країнами рішень ЄСПЛ. І тут у число тих, до кого існують серйозні претензії, потрапляють такі країни, як Німеччина, Франція, Великобританія, Австрія, Польща тощо. Прикладів – більш ніж достатньо.

Ось – рішення ЄСПЛ у справі "М. проти Німеччини" від 17 грудня 2009 року. У 1986 році заявник був засуджений за замах на вбивство і пограбування і отримав п'ять років ув'язнення. У серпні 1991 року він завершив відбування строку, але суд першої інстанції ухвалив рішення щодо подальшого запобіжного утримання М. під вартою (за німецьким законодавством таке можливо). Його протримали в ув'язненні ще десять років – до 2001 року. Але й після цього (запобіжний захід у вигляді продовження терміну ув'язнення у Німеччині може застосовуватися максимально на 10 років) М. утримувався в ув'язненні – ще вісім років! Звісно, ЄСПЛ виніс вирок про незаконність такого тривалого утримання в'язня під вартою.

Аналогічні вироки ЄСПЛ (з визнанням систематичних порушень Німеччиною Конвенції) винесено 13.04.2011 ("Хайдн проти Німеччини"), 14.07.2011 ("Йендровак проти Німеччини"), 13.04.2011 ("Кальвейт проти Німеччини"), 13.04.2011 ("Маутес проти Німеччини" та "Шуммер проти Німеччини").

1 грудня 2011 року ЄСПЛ визнав порушення права на свободу та особисту недоторканність та права на свободу зібрань у зв'язку з незаконним превентивним затриманням учасників акцій протесту у дні саміту G8 у Ростоку 6 – 8 червня 2007 року. Маніфестанти несли гасла "Свободу ув'язненим!" та "Вимагаємо негайного звільнення в'язнів!". На думку поліції, цього було достатньо для того, аби затримати усіх маніфестантів на три дні – до завершення саміту. Апеляційний суд став на бік поліції і відмовився визнавати за маніфестантами право на вільне зібрання, оскільки наявність гасел про визволення ув'язнених, на думку суду, могло бути підставою до ініціювання штурму в'язниці.

22 червня 2012 року ЄСПЛ визнав наявність дискримінації на ґрунті національного походження у справі "Рангелов проти Німеччини". Велика кількість справ стосується термінів досудового утримання арештованих. Так у справі "Дзеллі проти Німеччини" (10 лютого 2006 року) йшлося про те, що заявника утримували під вартою до судового розгляду 4 роки і 8 місяців. У справі "Чевизович проти Німеччини" громадянина Хорватії утримували під вартою до суду 4 роки і 9 місяців.

Велика кількість претензій у Європейського суду з прав людини щодо тривалості розгляду справ у німецьких судах. У справі "Рампф проти Німеччини" було встановлено, що судовий розгляд тривав 13 років, 5 місяців і 1 тиждень. Судовий розгляд щодо справи громадянина Курчвейла тривав 6 років, 8 місяців і 12 днів на одному рівні юрисдикції! Суд щодо громадянина фон Кстнера – 17 років, 11 місяців і 7 днів. Суд щодо громадянина Отто – 19 років і 1 місяць.

Європейський суд з прав людини встановив, що з 1959 по 2009 рік у Німеччині було зафіксовано понад 40 фактів непомірно тривалого судочинства. Проте лише у 2009 році таких фактів було зафіксовано 13.

Ті ж претензії висловлювалися і до Австрії: 25 жовтня 2011 року за справою "Польц проти Австрії" було встановлено,що судовий розгляд у справі проти чиновника, якого звинуватили у отриманні хабара, тривав 9 років і 8 місяців. У справі "Пфейфенбергер проти Австрії" встановлено, що заявник, який через суд хотів добитися справедливості щодо розподілу землі, чекав на вердикт протягом 20 років і 9 місяців. Заява громадянина Айсгентіллера щодо розлучення, подана 23 вересня 1997 року, розглядалася 9 років і 9 місяців! 2 травня 1996 року громадянин Фрагнер подав заяву на відмову клієнта щодо оплати послуг. Справу розглядали 9 років і 7 місяців!

На цьому фоні претензії ЄСПЛ щодо Польщі виглядають майже наївними: судове провадження протягом 4 – 5 років, утримання під вартою до суду протягом 2 – 3 років (рекорд – як можна зрозуміти з вироку у справі "Каучор проти Польщі" – 7 років 10 місяців і 3 дні). Загалом за категорією "надмірна тривалість досудового тримання під вартою" ЄСПЛ виніс щодо Польщі близько 160 вердиктів. У 2010 році у Польщі 148 осіб перебували під вартою строком до 3 місяців, 1727 осіб – більше 12 місяців, 604 особи утримувалися у досудовому триманні понад 2 роки.

Цілий ряд справ ("Орховський проти Польщі", "Попенда проти Польщі", "Ковриго проти Польщі" тощо) стосувалися систематичних відмов від надання медичної допомоги важко хворим ув'язненим.

Тобто, мова йде про наявність серйозних проблем у судочинстві і не менш серйозних у питаннях виконання рішень судів. Деякі держави не виконують рішення ЄСПЛ роками, затягуючи процес і покликаючись на неможливість виконання вердикту. Скажімо, у Великобританії одна із справ чекає на своє виконання вже 19 років!

У справі "Мулен проти Франції" від 23 листопада 2010 року йшлося про тримання під вартою більше 5 днів без обґрунтованості такого тримання пані Мулен, адвоката із Тулузи. Вона була затримана поліцією 13 квітня 2005 року в рамках кримінального провадження і доставлена до слідчих суддів для вирішення питання по суті тримання під вартою лише 18 квітня 2005 р. Впродовж цього періоду у її офісі проводилися обшуки, а саму її перевозили з Орлеану до Тулузи і знову до Орлеану. 15 квітня 2005 р. термін затримання п.Мулен під вартою продовжив заступник прокурора м. Тулузи. У цій справі ЄСПЛ визнав порушення статті 5 Європейської конвенції з прав людини, яка зазначає, що кожен, кого заарештовано або затримано має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження.

У цьому зв'язку ЄСПЛ дав оцінку статусу прокуратури Франції, вказавши, що прокуратура, будучи підпорядкованою міністру юстиції, не відповідає вимогам незалежності від виконавчої влади. Як випливає із рішення ЄСПЛ, органи прокуратури представляють державу у судах першої інстанції і апеляційних судах. Тому прокурори не можуть вважатися посадовою особою у сенсі статті 5 ЄКПЛ, оскільки принцип незалежності від виконавчої влади та сторін у процесі гарантує, що така посадова особа, не може виступати проти обвинуваченого у подальшому кримінальному провадженні.

Дуже часто мова йде про наявність серйозних проблем у забезпеченні прав людини у судочинстві і не менш серйозних у питаннях виконання рішень судів. Деякі держави не виконують рішення ЄСПЛ роками, затягуючи процес і покликаючись на неможливість виконання вердикту.

Серед рішень ЄСПЛ проти Німеччини, які знаходяться на контролі Комітету міністрів Ради Європи, є такі, що були ухвалені ЄСПЛ ще у 2003 році ("Герцбольгаймер проти Німеччини"). Серед 31 рішення ЄСПЛ проти Німеччини щодо надмірної тривалості судового провадження частина була ухвалена ЄСПЛ ще у 2006-2009 роках. З 2005 року триває контроль КМ РЄ виконання деяких рішень проти Австрії у справах "Янчіков проти Австрії" та "Рієпль проти Австрії").

З 2004 р. триває контроль виконання рішення ЄСПЛ у справі проти Бельгії ENTREPRISES ROBERT DELBRASSINNE S.A., з 2005 р. – у справах DUMONT, De Landsheer, De Staerke. У 24 справах, що стосуються надмірного судового, у тому числі кримінального провадження, які знаходяться на розгляді КМ РЄ, є такі, у яких ЄСПЛ ухвалив рішення ще у 2005-2008 роках.

Затримку у виплаті справедливої сатисфакції за рішеннями ЄСПЛ за даними станом на 2012 рік, мають, зокрема, Австрія, Франція, Бельгія, Великобританія, Італія.

А ось – не менш цікаве питання, яке, щоправда, не має стосунку до Європейського суду з прав людини. Зазначу: наразі немає. Це – питання про розгін французькою поліцією маніфестації 24 березня 2013 року та репресії щодо учасників соціальних рухів у Франції.

30 квітня 2013 року член Парламентської асамблеї Ради Європи Люк Волонте (Італія, Європейська народна партія) звернувся до Комітету міністрів Ради Європи із запитом:

"Соціальний рух у Франції, який в даний момент активізувався на захист прав сімей і дітей, зокрема у вигляді численних демонстрацій, піддається непомірним репресіям, що викликає серйозну стурбованість і є неприйнятним для країни-члена Ради Європи. Доказами цих репресій є численні відео- та фотоматеріали та розповіді очевидців.

Наприклад, на демонстрації 24 березня 2013 року чимало людей, включаючи малолітніх дітей, жінок і людей похилого віку, стали жертвами безпідставного насильства з боку поліції із застосуванням газу. Людей на вулицях регулярно арештовують і карають лише за те, що на їх одязі або беджах є логотип соціального руху. Так, 19 квітня священика, який намагався захистити молоду людину, поліцейські кинули на землю, побили і затримали. 14 квітня поліція заарештувала і взяла під варту 67 молодих людей, які брали участь у мирній демонстрації із свічками, молитвами і піснями.

З іншого боку, насильницькі рухи, такі, як ФЕМЕН, все частіше при повній безкарності здійснюють напади на демонстрантів і місця богослужіння".

Пан Волонте запитав у Комітету Міністрів: "Яких заходів має намір вжити КМ, щоби змусити уряд Франції припинити насильство з боку поліції та розслідувати напади, які здійснюють ФЕМЕН, задля попередження їх повторення у майбутньому?".

19 червня 2013 року Комітет Міністрів дав відповідь:

"1. У ході розгляду Комітетом Міністрів питання, поставленого вельмишановним парламентарем, делегація Франції поінформувала про те, що в рамках своїх завдань з охорони правопорядку та відповідно до гарантованих французьким законом прав на свободу висловлення, мирні зібрання і права на демонстрації органи безпеки Франції перед вказаними подіями розробили разом із організаторами демонстрації 24 березня 2013 року маршрут та відповідні практичні заходи. Відповідно до інформації делегації Франції відповідальність за справи, які вийшли з-під контролю, несе група екстремістів. Оскільки ці особи закликали учасників демонстрації не дотримуватися погодженого маршруту, органи безпеки втрутилися для того, щоб їх зупинити. На підставі законодавства, відповідно до якого кожен має праву подати скаргу до суду, якщо вважає себе жертвою насильства з боку поліції, після подій 24 березня було подано десять або більше заяв. В даний момент їх розглядає прокуратура Парижа.

2. Стосовно справи щодо ФЕМЕН, про яку запитує вельмишановний парламентар, делегація Франції поінформувала Комітет Міністрів про те, що після подій 12 лютого 2013 року, в ході яких після зречення Папи Римського представниці ФЕМЕН пройшли до Собору Паризької Богоматері та роздягнулися, була подана скарга і судове провадження у цій справі триває.

3. Комітет Міністрів РЄ зазначає, що у будь-якому випадку кожен, хто перебуває під юрисдикцією Договірної Сторони Європейської Конвенції з прав людини, може у відповідності із статтями 34 і 35 Конвенції після вичерпання всіх національних засобів правового захисту подати індивідуальну скаргу до Європейського суду з прав людини".

У нас, в Україні, таку відповідь назвали би відпискою. Чи не так?

Все це написано не для того, аби показати недосконалість європейської правової системи або щоби сказати, мовляв і у них серйозні проблеми, тому немає чого нас вчити жити. Зовсім ні. Все це написано для того, щоб підкреслити: ідеальних суспільств немає. І якщо ми прагнемо до якогось ідеалу, то повинні враховувати в тому числі і європейську недосконалість. І не думати, що європейська інтеграція сама по собі вирішить наші внутрішні проблеми.

І не вибудовувати перед собою ілюзії та міфи щодо ідеальності будь-якого суспільства. Бо як немає людей без гріха, так немає і суспільства без вад.

P.S. Свідомо не переобтяжуватиму текст лінками. Кожному, хто детальніше зацікавиться цими питаннями, готовий надати всі матеріали – тим більше, що вони існують у вільному доступі.

Кость Бондаренко, історик та політолог, голова правління Інституту української політики, блог на УП