УкрРус

Референдум як дзеркало настроїв

  • Референдум як дзеркало настроїв

В останні дні 2012 року Віктор Янукович підписав закон "Про референдум", з тих пір минуло десять місяців, але документ ще жодного разу не використовувався за прямим призначенням. Хоча бажання таке є – у багатьох політичних сил і з багатьох моментів. Проте чимала армія супротивників референдуму лякає небезпеками і негативними наслідками, які буцімто можуть мати місце внаслідок проведення рефендуму.

Розглянемо, про що йдеться. Стаття 75-та Конституції говорить про те, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада. Стаття 85-та окреслює коло повноважень ВР. До них належить внесення змін до Конституції, прийняття законів, визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики. Але не Радою єдиною…

Механізм всенародного референдуму також прописаний в Конституції. Зокрема, в ній мовиться про те, що питання зміни територіального устрою України вирішуються виключно шляхом референдуму (стаття 73-тя).

А стаття 156-та передбачає, що зміни до певних розділів Конституції ухвалюються двома третинами депутатського корпусу і затверджуються всеукраїнським референдумом. Застосування референдуму (а воно мало місце лише двічі за історію незалежної України) жодним чином не перекриває функцію парламенту.

Інститут референдуму та просування парламентом законотворчих актів взаємно доповнюють один одного, проте перше відрізняється від другого тим, що референдум кореспондує найвищу ступінь легітимізації будь-якому суспільно значимому питанню.

На референдумі, проведеному в грудні 1991-го переважна більшість громадян проголосувала не за СРСР, а за самостійну Україну. Так ухвала українського парламенту від 24 серпня 1991-го набула воістину всенародну підтримку. Те, що могло б трактуватися як узурпація влади, замах на державницький лад (власне кажучи, з точки зору радянських законів і радянської конституції все саме так і було), стало документально доведеною волею нації.

Нині з ініціативою проведення референдуму виступають комуністи. Їх сфера зацікавлення – Митний союз. Натомість Сергій Бондарчук, координатор круглого столу "Порозуміння заради європейського майбутнього" обстоює плебісцит, покликаний виявити ставлення українців до європейського вектору.

"Україна впевнено крокує у європейському напрямку. Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у Вільнюсі буде підписано. Для остаточного закріплення європейського курсу необхідно провести всенародний референдум", – говорить Бондарчук.

Референдуму щодо вибору зовнішньополітичного курсу не потрібно боятись за умови, якщо він буде проведений за новим, чесним законом про порядок народного волевиявлення. Референдум точно не має стосуватись Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, адже ця угода має партнерський, сусідський, а не інтеграційний характер. Народне волевиявлення має дати відповідь на стратегічне питання щодо підтримки європейського курсу України, метою якого є долучення нашої держави до ЄС в якості повноправного його учасника, підкреслює політик.

У ворогів євроінтеграції залишився лише один аргумент — спекуляції на тему референдуму та "волі народу". Вони створюють передумови для того, щоб сказати, що начебто європейський вибір нав'язаний країні політиками всупереч волі громадян. Тим, хто просуває такі ідеї, потрібно вкидування у суспільний простір теми політичної нелегітимності європейського курсу.

"У нас є історичний досвід подолання подібних викликів. У 1991 році після проголошення Акту про незалежність було проведено всенародний референдум, який поставив крапку в дискусіях щодо законності нашої державності. Після цього референдуму Україна стала по справжньому суверенною, вона стала очевидною геополітичною реальністю", – підводить риску Бондарчук.

Наши блоги