УкрРус

Цяцянки опозиції. Топ-12

  • Цяцянки опозиції. Топ-12

Вже понад три роки існує в Україні антиянуковичівська опозиція і понад півроку, якби ця сама опозиція, пройшовши горнило виборів, постала перед громадянами у дещо новому (принаймні, з огляду на свою парламентську складову) форматі.

Весь цей час (що, власне, є цілком природним для політиків) опозиційний істеблішмент багато і щиро говорив та говорить про насущні та важливі речі. Як сказав би призабутий поет XVIII століття Іван Іванович Дмитрієв, "напрягши ум, наморщивши чело, мы оды пишем, пишем, но ни себе, ни им похвал нигде не слышим…".

Чи все таки "слышим", себто, пардон, чуєм?... Чи таки опозиція є дієвою і результативною, а все, що мовиться "проти шерсті" – лише злобні випади зі сторони ідеологічних опонентів? Не претендуючи на повний та глобальний аналіз останніх трьох років (зробити його в одній статті фізично неможливо), нагадаємо ініціативи / ідеї / пориви опозиції, артикулювання котрих було особливо активним, ба навіть в чомусь агресивним.

Пройдемося, так би мовити, по больових точках, принагідно відзначаючи, що вдалося або не вдалося зробити в тому чи іншому напрямку. Необхідна ремарка перед стартом: ініціативи опозиції розташовані на "Обозі" не в хронологічному порядку, а в порядку важливості та значущості ідей (принаймні, з точки зору авторки цих рядків).

Отож, на першому місці опиняється позиція "звільнити Тимошенко". Гасло набуло актуальності з моменту ув’язнення лідерки опозиції в середині 2011-го. З тих пір – а це вже без малого два роки – опозиція палко звільнює Юлію Володимирівну. Звільнює, ясна річ, вербально. Якщо не зважати на грюкання чоботом у двері Лук’янівського СІЗО (здійснив Сергій Пашинський) або ж колективну ночівлю депутаток від "Батьківщини" в коридорах Харківської лікарні – таку собі, вибачайте за цинізм, піжамну вечірку, влаштовану Олександрою Кужель з товаришками.

Власне, біда не в тім, що Тимошенко не вдалося звільнити. Не все під силу опозиційним діячам, та й взагалі будь-яким діячам, якщо вони діють у ненасильницькому полі і не розглядають Печерський суд як другу Бастилію. Біда в тім, що в якості символу боротьби ув’язнена Тимошенко цілком влаштовує лідерську прослойку опозиції. І навпаки: вийди зараз Юлія Володимирівна на волю, карти багатьох гравців виявилися б сплутаними. Пальцем на персоналії вказувати не будемо. Це і так секрет Полішинеля…

Друга ініціатива: оголосити імпічмент Віктору Януковичу. Ця – ще давніша, ніж перша. Шапкозакідатєльство почалося мало чи не з лютого 2010-го, але, знову таки, тут грає роль навіть не кінцевий (наразі – нульовий) результат. Важливий процес, а процес безнадійно гальмує, причому зусиллями полум’яних борців з режимом. Ось дещо з останніх новин: не далі як 19 квітня 2013 року профільний парламентський комітет розглядав проект закону щодо імпічменту президенту. Голоси присутніх розділились навпіл. Переважити міг один-єдиний голос, голос відсутнього на засіданні депутата. Таким депутатом був… вгадайте хто? Лідер партії УДАР Віталій Кличко…

Ініціативи під номерами три, чотири та п’ять найтіснішим образом пов’язані з виборами. Почнемо з третьої: наступного ж дня після проведення парламентських виборів (себто 29 жовтня 2012-го) опозиція назвала підсумки голосування на багатьох округах ошуканством і запевнила, що захистить справжній результат. Одним з моментів тиску на ЦВК мали стати акції протесту на бульварі Лесі Українки. У підсумку ж протривали вони не більше тижня, причому не були ані масовими, ані такими, що відзначалися б постійною присутністю лідерів опозиції. Ця ідея померла, навіть не народившись.

Ініціатива четверта: коли стало зрозуміло, що результати вибори в цілому ніхто "захищати" не збирається, опозиція пообіцяла бодай добитися перевиборів на тих п’яти округах, які "проблемними" визнав сам Центрвиборчком. Наразі цей сюжет не є завершеним, і винуватити в усьому лише опозицію було б несправедливо. Справа застрягла в Конституційному Суді, котрий готує своє роз’яснення – після того, як Верховна Рада та Центральна виборча комісія вдосталь награлися у футбол цим питанням. Проте про перевибори з вуст опозиційних партайгеноссе не чути вже давно.

П’ятий момент: вибори у Києві. Всі перипетії, пов’язані із цим, розгортались на наших очах зовсім нещодавно, тож в історію питання заглиблюватись не варто. Якщо коротко: опозиція обіцяла, ба навіть анонсувала переобрання Київради та вибори мера столиці вже цього року, але за призначення виборів у Києві проголосувати не змогла. Депутати дали лише 209 голосів "за" при необхідних 226. Серед тих, хто не голосував або не підтримав цю ініціативу, опинились і депутати від опозиції. І це вже – 100-відосткова відповідальність останньої.

Шоста обіцянка є короткою і ясною: в жодному разі не допустити в парламентських рядах появи "тушок". Хронологічно належить часам формування списків та висунення кандидатів в народні депутати. Як бонус дехто з відповідальних осіб обіцяв в разі віднайдення перебіжчиків чи то застрелитися, чи то з’їсти свою фракційну шапку Мономаха, чи то – як мінімум – скласти власний мандат. Підсумок: "тушки" є, і вони, згідно біблійних настанов, плодяться, множаться та населяють землю парламентську. Що ж до відповідальності за цей ляпсус, то її на себе де-факто ніхто не взяв…

Сьома ініціатива є чи не єдиною, котра дозволяє перепочити від критики і спокійно потиснути опозицію руку. Одну руку від кожного депутата. Йдеться, як ви, мабуть, вже здогадалися, про персональне голосування. Забезпечити індивідуальне натискання кнопок – це те, чого опозиція реально домоглася. Хай новація працює ще косо і криво, але відповідний закон прийнято, під його тиском парламентарі помалу цивілізуються, і навіть спікер Рибак звітує перед опозицією про відомі йому випадки голосування "по-старому".

До речі, про спікера. Восьмою обіцянкою може бути ідея відправити Володимира Рибака у відставку. З нею опозиціонери носилися якийсь час, але, щоправда, не надто довго. Під впливом глибокої образи на голову Раду вони кинулось були збирати підписи за його усунення. Це така маленька забава у народних обранців: коли вони ображені, то починають збирати підписи – майже умовний рефлекс на той чи інший подразник. Але як тільки образа минає, підписи дематеріалізуються. Саме так було у випадку з Рибаком: "кораблі лавірували, лавірували, та не вилавірували". А підписи, відповідно – зникли…

Дев’ята ідейка – співзвучна з восьмою – відправити у відставку чинний Кабінет міністрів. Як і багато що з обіцяного опозицією, вона виявилася провальною. 19 квітня депутати голосували за недовіру уряду, але набрали ще менше голосів, ніж при спробі призначити вибори у Києві – лише 190. Традиційно голосували не всі опозиціонери: лише 88 (з 95) представників "Батьківщини", 35 від УДАРу, 36 від "Свободи" (голосів ще трохи підкинули комуністи і позафракційні). Правдолюб та правдоруб Анатолій Гриценко тут же заговорив про необхідність виключити зрадників з фракції. Але ніхто й вухом не повів. Ганьба!..

Десятий та одинадцятий наміри опозиції проходять в одній номінації – "прийняття нових або заміна існуючих законів". Десята ініціатива – це скасування пенсійної реформи. Пенсійна цяцянка зазнала поразки аж тричі. Всі три законопроекти, подані різними депутатами, не набрали необхідної більшості голосів. При голосуванні за законопроект Людмили Денисової (221 депутат "за") забракло лише п’яти голосів. Скасування реформи підтримали 93 (з 95) депутати від "Батьківщини" та 37 (з 42) депутатів УДАРу. Коментарі, як то кажуть, зайві…

Одинадцята позиція пов’язана з ініціативою, котра іще не набула остаточних обрисів. Включали ми її до цього переліку не без деяких вагань. З іншого боку, маємо на це повне право – хоча б з огляду на баталії (ба навіть кровопролиття), що тривали рік тому під Українським домом. Мова про мову, даруйте за тавтологію. Хай і не у першу чергу, але опозиція обіцяла й продовжує обіцяти захистити українську мову, переписати мовний закон Колесніченка-Ківалова. Вважатимемо, що ініціатива в стадії розробки, і опозиція ще дасть жару українофобам. Принаймні, про те, що "свободівка" Ірина Фаріон підготувала свій власний мовний законопроект, який вона представить в Раді, ми чуємо з лютого…

І, нарешті, останнє. Дванадцята обіцянка опозиція полягала в тому, аби завжди й в усьому триматися разом. Діяти як один кулак. Виступати єдиним фронтом. Словом, як то кажуть, муж і жона… Чи вийде з Яценюка, Кличка та Тягнибока "одна сатана" (в хорошому сенсі слова!), покаже час і президентські вибори, на які слід буде висувати одного кандидата. "Обозреватель" вже не раз звертав увагу на протиріччя в середині цієї тріади, одначе бути недобрим пророком нам не хочеться… А раптом все – як у пісні "Океану Ельзи" – буде добре?...

Наши блоги