УкрРус

Юрій Павленко: Держава має захистити всіх дітей, на чиєму б боці не воювали їхні батьки

  • Юрій Павленко: Держава має захистити всіх дітей, на чиєму б боці не воювали їхні батьки
    Юрій Нагорний

Україна почала повертати до життя звільнені від терористів міста Донбасу. Зокрема, у колишній "столиці терористів" Слов’янську тривають роботи по відновленню електро- та водопостачання. А до людей, у яких війна забрала все, почала надходити перша гуманітарна допомога від держави та благочинників, в тому числі і допомога, яку збирають українці в усіх регіонах нашої країни у рамках соціального проекту "Діти неоголошеної війни". Про те, чим і як допомагають дітям Донбасу українці, від чого найбільше потерпають маленькі громадяни під час бойових дій, а також чому Росія взялася спекулювати на темі дитинства у війні проти України ми розпитали у одного з ініціаторів проекту, уповноваженого з прав дитини у 2010-2014 роках Юрія Павленка.

Юрію Олексійовичу, днями Ви повернулися з поїздки звільненими містами сходу України, куди їздили в рамках ініційованого Партією розвитку соціального проекту "Діти неоголошеної війни". Яким Вам видався сьогоднішній Донбас?

Донбас став іншим. Не тільки тому, що він зруйнований кулями, снарядами і мінами. Люди змінилися. Вони й раніше були не дуже говіркими – сьогодні ж вони взагалі мовчать, боячись або не бажаючи висловлювати свою точку зору. Ці люди нікому не вірять і нікого не підтримують.

Донбас сьогодні – це біда. Там завжди було багато горя через трагедії на шахтах чи великих підприємствах. Тепер же люди страждають не лише від втрати рідних і близьких, а і від втрати роботи, стабільності і взагалі розуміння, як жити далі. Тому держава має допомогти Донбасу, кожній конкретній людині, дитині повернутися до нормального життя.

Як це зробити?

Потрібно створити реальний чіткий план відродження Донбасу, його розвитку. І щодня його втілювати в життя. Починаючи з першої хвилини звільнення чергового міста, там має починатися реальна робота, реальні дії, реальні зміни, які би бачили люди і завдяки яким відновлювалася б чи заново формувалася довіра жителів Донбасу до України.

За час збройних протистоянь було чимало повідомлень про те, що місцеві жителі агресивно реагували на людей, що приїхали з інших регіонів нашої держави. Зараз, за Вашими спостереженнями, якісь зміни у свідомості жителів Донбасу відбулися? Як зустрічали вашу делегацію?

По-різному бувало. Ми приїхали до Слов’янського району на наступний день після звільнення міста – і вже за тиждень Слов’янськ було не впізнати: почали повертатися люди, відкрилися крамниці, частково повернули світло у будинки. Почалося життя.

За цей тиждень і ставлення місцевих людей до решти українців змінилося. Хоча дехто дійсно спілкування починав із запитань "Вы приехали нас уничтожить? Вы приехали зачистить Донбасс?". Та вже після 10-15 хвилин спілкування агресія поступалася взаєморозумінню. А приблизно через півгодини розмови практично всі люди починали плакати, згадуючи те, що пережили, і запитуючи, як їм жити завтра.

Я спілкувався з людьми українською, бо це моя рідна мова – і не зустрічав жодного несприйняття. Там багато людей знають державну мову, є й такі, що нею спілкуються.

Можливо, досить спокійний прийом, який ми побачили, частково зумовлений тим, що ми до кожного міста привозили речі, яких люди дійсно потребували.

Маєте на увазі продукти харчування?

Не зовсім. Соціальний проект Партії розвитку носить назву "Діти неоголошеної війни". Звідси – і основний набір зібраної нами допомоги. Він призначався насамперед дітям: памперси, дитяче харчування, пляшечки для годування, дитячий одяг і ліки. І це дуже добре сприймалося, адже якщо ми приїхали захищати найменших, то точно не будемо знищувати старших.

А чому Партія розвитку вирішила спрямувати допомогу саме на дітей Донбасу?

Бо ми розуміли, що під час війни найбільше страждають саме діти. І що саме по допомозі дітям влада сьогодні має найменше відповідей. Адже гуманітарна допомога від держави чи облдержадміністрації в основному складається з продуктів харчування – про решту потреб людей якщо хтось і подумає, то згодом. Товари для дітей сприймаються як дещо другорядне і до того ж товари для дітей дорожчі.

Ми наприкінці червня затвердили програму "Діти неоголошеної війни", 3 липня – організаційний план дій. І вже 6 липня, у день звільнення Слов’янська, туди з Києва вирушили перші дві вантажівки з дитячими продуктами. Далі лише за перший тиждень після звільнення міста, поки там перебувала наша група, в рамках проекту на Донбас доставлено понад 30 тон дитячих товарів, які збирали люди з 11 областей України. Задіяні у проекті не лише наші партійці, а й ряд громадських, волонтерських об’єднань.

На місцях ми організували склади для допомоги, центри видачі. Щоб не було зловживань і допомога, призначена для людей, не опинилася десь на базарі, ми проводимо повний опис привезених дитячих товарів. Разом з місцевими службами сформували перелік родин, яким необхідно допомогти в першу чергу. До багатьох таких родин їздили додому – виявилося, що, крім нас, представників влади вони на той час не бачили. Наразі допомогти вдалося більш ніж 5 тисячам сімей.

Однак людям потрібне не тільки відновлення електро- та водопостачання, продукти, їжа чи засоби гігієни. Не менш важлива психологічна допомога чи допомога організаційна – щоб місцеві чиновники прийшли до кожної родини і допомогли відновити документи, оформити якісь довідки… А державна влада має чітко пояснити жителям Донбасу, яким буде життя завтра і де вони будуть працювати, щоб прогодувати свої родини. Інакше соціальна напруга, яка сьогодні є на Донбасі, за кілька місяців переросте в соціальний вибух.

Держава має захистити право кожної дитини на виховання в родині, не зважаючи на те, чи її батьки були військовими, чи мирними мешканцями, чи підтримували терористів. Адже всі ці діти наші, українські – і держава за них відповідає

Ви досить тривалий час займалися питанням захисту прав дітей в Україні. Наскільки ці права порушуються сьогодні на сході нашої держави?

У цьому плані, на мій погляд, на Донбасі є ряд ключових проблем. Це проблема сирітства і збільшення кількості безпритульних дітей, медичне забезпечення малюків, їх оздоровлення. Крім того, держава має подбати про захист і допомогу як соціальним працівникам зі сходу, так і дітям вояків, що воюють на Донбасі з усієї України. Маємо також гостру необхідність приймати купу законів та змін до законодавчої і нормативної бази, які би дозволили ефективно працювати в умовах війни і захищати кожного громадянина України – і найбільше дітей.

Давайте про все по черзі. Першою Ви назвали проблему сирітства – певно, вона і є найголовнішою нині, адже люди гинуть майже щодня. Наскільки гостро сьогодні стоїть ця проблема?

Поки ніхто не може сказати, наскільки більше стало дітей-сиріт на Донбасі. Та, мабуть, цифри і не такі важливі. Важлива системна допомога діткам, що втратили батьків, з боку держави. Держава має захистити право кожної дитини на виховання в родині, не зважаючи на те, чи її батьки були військовими, чи мирними мешканцями, чи підтримували терористів. Адже всі ці діти наші, українські – і держава за них відповідає.

Якщо у дитини лишилися родичі і вони можуть опікуватися сиротою – необхідно максимально швидко надати правову допомогу в оформленні документів і встановленні опіки. Паралельно взятися за допомогу в облаштуванні дитини – купити ліжечко, зробити ремонт… Зробити все для того, щоб дитина якнайшвидше опинилася в сім’ї і отримала можливість забути пережите горе.

Якщо ж родичів не лишилося – є відпрацьована модель будинків сімейного типу і в незахоплених районах Донецької області, і в інших регіонах.

Ми, до речі, теж взяли на себе це завдання і сьогодні допомагаємо дітям, що втратили батьків під час бойових дій. І вже маємо чим похвалитися: найближчим часом троє діток з Червоного лиману переїдуть з дитячого притулку до рідної тітки. Ми їй допомогли оформити документи, облаштувати житло. Спілкувалися і з самими дітьми. Це було дійсно важко – спочатку вони нікого до себе не підпускали, особливо старша дівчинка. Але зрештою ми з ними потоваришували.

Що ці дітки розповідали про пережите?

Цього ми не запитували. Ми знаємо, що вони пережили. Це зрозуміло. Не треба нічого розпитувати.

Знаєте, один з високих чиновників, який перший з ними зустрівся, розмову почав із запитання: "Ну, розкажіть, як це було? Що ви пережили?". Гіршого запитання для дитини немає. Дитині треба допомогти якнайшвидше забути, що вона пережила. На щастя, дитячий організм здатен це пережити, забути і швидко вийти із замкнутості, переживання біди.

І от тут треба професійно вивести дитину зі стану горя у стан щасливого дитинства. Це можуть робити професіонали. Вони там зараз потрібні психологи. Тому що таких дітей багато.

А безпритульних дітей теж побільшало?

Щодо безпритульних – поки ми розцінюємо це як ризик. Бо загроза збільшення кількості безпритульних дітей дуже висока. Тут теж слід терміново вживати превентивних заходів і виявляти діток, що потрапили в біду, лишились без батьків, перебувають без супроводу. Слід проводити профілактичні рейди. Міські служби, до речі, почали їх проводити. Але їм дуже бракує підтримки Мінсоцполітики, яке поки не дуже поспішає щось робити у цьому напрямку.

Як одну з ключових проблем Донбасу Ви згадали також медичне забезпечення дітей. Наскільки критична ситуація з медициною у звільнених містах?

Судіть самі. У тому ж Слов’янську у будівлю дитячої лікарні, що обслуговує понад 35 тисяч дітей зі Слов’янська, Червоного Лиману та ряду населених пунктів, що входять до цих районів, влучило 7 снарядів. В результаті – зруйноване приймальне відділення, пошкоджено дах, вибито 103 вікна… А лікарня продовжує працювати навіть в таких умовах.

Зрозуміло, що будівлю треба відновлювати негайно. Завезти обладнання, яке було знищене чи розкрадене терористами, та ліки. Тому ми не стали чекати чи вимагати відповідних дій від влади. Я звернувся до Київської ОДА – вже за два дні до Слов’янська приїхала делегація з Київщини, яка оцінила масштаб робіт і сьогодні влада Київської області взяла на себе зобов’язання швидко відновити цю дитячу лікарню.

Інший приклад – пологовий будинок у Слов’янську. Перед ним теж впало кілька снарядів – всі шибки повилітали. Його під патронат взяла Одеська організація Партії розвитку. Вже зроблено всі розрахунки і зараз вже виготовляються вікна взамін старих дерев’яних.

Заїжджали ми і до лікарні. Виявилося, що в хірургії немає плівки для рентгену, навіть хірургічних ножів у хірурга немає… Цю проблему ми вирішили – вже наступного дня привезли місячний запас плівки. Ще за кілька днів знайшли і придбали ножі та інший хірургічний інвентар.

Кажу це не для того, аби похизуватися – чудово розумію, що нині кожен має робити все, що може, аби допомогти постраждалим регіонам. Я тільки ніяк не можу зрозуміти, чому Міністерство охорони здоров’я зі своїх запасів не виділило і не привезло в звільнений Слов’янськ ці плівки, ножі, обладнання та ліки, конче необхідні фахівцям для роботи? Чому не відреагувало на те, що на всю лікарню лишився один хірург – решта повтікали? Треба було повертати лікарів на робочі місця, а не займатися якимись розмовами про переслідування за надання меддопомоги терористам. Адже для нормального лікаря те, що людина потребує допомоги, важить більше, ніж те, на чиєму боці барикад вона перебувала.

А що – розмови про переслідування лікарів за меддопомогу терористам дійсно були?

В усякому разі, у самих лікарів такий страх був. Сподіваюся, вдалося його розвіяти.

Наступним пунктом Вашого переліку проблем допомоги дітям Донбасу було їх оздоровлення. Які пропозиції щодо вирішення цієї проблеми маєте?

Я переконаний, що всі діти Донецької і Луганської області повинні оздоровитись. Неважливо коли – в серпні, вересні, жовтні – але їх необхідно вивезти з місця, де вони пережили біду, у безпечне місце. І подарувати їм трошки радості.

Частину дітей вже вивезли на відпочинок. У них днями завершується зміна. Ясно, що повертати їх додому, поки там йде війна, не можна. Значить, треба продовжити зміну. І то швидко. Є також діти, яких терміново потрібно вивозити з зони небезпеки, і в той же час є багато напівпорожніх здравниць на Херсонщині і Одещині...

Наша політична сила звернулася до уряду з вимогою переглянути програму оздоровлення на цей рік з урахуванням ситуації. І за державний кошт придбати путівки для оздоровлення дітей. А не пропонувати їх батькам викладати за ці путівки по 3-4 тисячі гривень – у багатьох просто нема таких грошей.

Має бути комплексна програма. На жаль, тут Мінсоцполітики проспало. І досі спить. Але громадські організації, обласні держадміністрації включилися в цей процес. Так, Херсонська ОДА домовилася з двома населеними пунктами на Донбасі, що їхні діти приїдуть на оздоровлення до херсонських санаторіїв. Київська область запропонувала прийняти дітей на відпочинок. Інші регіони теж долучилися.

Однак при всьому бажанні громадські ініціативи не здатні вирішити 100% проблем. Вони мають ставати в поміч державній політиці. А сьогодні, мушу констатувати, все відбувається навпаки: громадські ініціативи випереджають державу і є ефективнішими.

Ви говорите про те, що захищати слід не тільки дітей, які живуть у зоні бойових дій, але й дітей вояків, які звільняють Донбас від терористів...

Влада повинна взяти під особливу опіку кожну сім’ю, батько з якої сьогодні на фронті. Допомогти, починаючи від елементарних речей – може, в кого дах протікає чи ще якась суто господарча проблема, а господаря нема – він захищає державу. Тому на допомогу родинам має прийти влада. І вирішення кожної проблеми має взяти під особисту відповідальність голова райдержадміністрації.

Ми вже почали цей процес у Київській області. Коли перебували на сході разом з делегацією ОДА – зустрілися з вояками з Київщини. Вони на моє прохання склали перелік проблем, які їх турбують. Вийшла дуже серйозна папка.

Які проблеми найбільше турбують військових?

Найрізноманітніші. Починаючи від прохань сказати голові сільради, що боєць дійсно перебуває в зоні АТО, бо той відмовляється допомогти його родині – і закінчуючи питаннями кредитів, дитячих садків та шкіл. Проблем багато, але більшість з них вирішується одним рішенням за один день. Коли вояки відчують, що влада відповідає за їхні родини – вони не будуть відволікатися на турботу про своїх близьких. І справа визволення Донбасу піде набагато швидше.

Терористи, облаштовуючи вогневі точки у містах, частенько обирали для цього дитсадки і школи. Тому саме ці об’єкти зазнали серйозних руйнувань. Чи вдасться, враховуючи масштаби пошкоджень, вирішити цю проблему і відкрити всі школи до 1 вересня?

Принаймні у звільнених містах і селах це має відбутися обов’язково! І тут на допомогу державі знову приходить громадськість. У Слов’янську, наприклад, серйозно постраждав ряд шкіл. Одну з них взяла під патронат наша партія – про відновлення роботи цієї школи дбатиме Юрій Мірошниченко. Тож чи буде державна допомога, чи буде виконано обіцянку Яценюка, дану ним у Слов’янську 16 липня – я точно знаю, що одну школу ми точно приведемо в повну готовність до 1 вересня.

У переліку проблем, які Ви озвучили, є така, яка на перший погляд, стосується дітей Донбасу опоседковано. Я зараз маю на увазі необхідність захисту і допомоги працівників соціальних служб. Що вона передбачає?

Коли багато міст на Донбасі були захоплені терористами – і сьогодні це продовжується – посадовці працювали і виконували свої обов’язки. Це і керівники дитячих, інтернатних закладів, це і працівники служб у справах дітей та соціального захисту, управлінь охорони здоров’я.

Соціальні працівники діють в умовах війни, а міністерство живе в паралельній мирній реальності: замість того, щоб допомагати людям на місцях, займається збором статистики, яку по факту в столиці ніхто й не читає

У Слов’янську, наприклад, начальник служби у справах дітей Галина Броніславівна Козаченко стала справжньою легендою. До останнього вона лишалася у місті – заявляла, що буде там, поки там лишається хоча б одна дитина. Галина Броніславівна не віддала терористам базу даних на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вона зберегла "Газель" служби у справах дітей – єдиний автомобіль, який не відібрали терористи, сховала його. Саме на цьому автомобілі вже 5 липня почали розвозити першу гуманітарну допомогу неблагополучним сім’ям, шукати безпритульних дітей.

Але цим людям просто нема де зараз працювати. У Слов’янську приміщення служби пошкоджені, техніка розбита або вкрадена. Ми спробували допомогти – купили їм 10 комп’ютерів, 3 принтери і робота служби була відновлена. Але цього замало.

От ми сьогодні нагороджуємо військових, але треба не забувати і про соціальних працівників. Їхня робота не менш важлива. У них свій фронт, своя відповідальність, свій героїзм. Але їхні героїчні вчинки не такі помітні.

Тож їм потрібно допомогти. Робота під час війни дуже відрізняється від роботи у мирний час. Профільне міністерство мало би врахувати це і внести безліч змін в нормативні документи і алгоритми роботи посадовців на місцях. Та складається враження, що на місцях соціальні працівники діють в умовах війни, а міністерство живе в паралельній мирній реальності: замість того, щоб допомагати людям на місцях, займається збором статистики, яку по факту в столиці ніхто й не читає. Працівники соціальних служб обтяжені все новими і новими вимогами про різноманітну звітність – при тому, що вони працюють без комп’ютерів, з дому або навіть з підвалів, де ховаються від обстрілів. Збирають дані в той час, коли терористи бігають за ними з автоматами і по кожному з них вже є рішення про розстріл.

Про розстріли Ви говорите образно чи дійсно така загроза існує? Чим могли не догодити терористам соціальні працівники?

На Донбасі існує серйозна загроза викрадення дітей-сиріт. Подібні спроби терористи здійснювали у Сніжному. В Маріїнському інтернаті проблема є і зараз, як і в першому інтернаті Донецька. Терористи з ДНР і ЛНР хочуть вивезти цих дітей до Росії і не дають владі переправити їх в безпечні регіони України. Зокрема, "влада" ДНР видала наказ про те, що кожна посадова особа, яка вивезе або хоча б спробує вивезти дітей-сиріт в іншу область України підлягає військово-польовому суду. І розбиратися з "порушниками" будуть за законами військового часу.

Однак працівники управління освіти, служби у справах дітей, управління охорони здоров’я переправляли дітей у безпечні місця, ігноруючи "наказ" ДНР. І за моєю інформацією кожного з них вже засудили до страти.

Чи були вже випадки захоплення працівників соціальних служб?

Були.

Де саме і за яких обставин?

Не хочу про це розповідати - кожне зайве слово може завадити звільненню. Скажу тільки, що загроза життю кожного посадовця, який зараз працює з дітьми на захоплених територіях, дуже висока.

Я не знаю, чому Росія спекулює на темі дитинства, але це факт. Адже якщо спочатку дітей і жінок згідно публічного доручення Путіна терористи використовували як живий щит (вони продовжують це робити і зараз), то останнім часом діти стали ще й надзвичайно серйозним фактором інформаційної війни.

Якщо Ви вже про це згадали – як розцінюєте останні повідомлення російських ЗМІ, що стосуються дітей? Зокрема, історію з "розіп’ятим у Слов’янську хлопчиком"?

Це спекуляція, маніпуляція. В інформаційній війні проти України Росія перейшла всі межі, коли почала розповсюджувати дикі вигадки про наших дітей і порушуючи всі можливі норми як моралі, так і міжнародного права.

Хто, на вашу думку, є основним адресатом всіх цих вигадок і брехні?

Це громадяни Росії – владі ж треба якось пояснити, що роблять російські солдати на території колись братньої країни. Крім того, це жителі захоплених сьогодні територій, де нині транслюються російські канали і немає українських. Частково це спрямовано також і на світову спільноту – а раптом хтось та повірить?

Наші ЗМІ час від часу повідомляють про те, що терористи використовують дітей – змушують їх шпигувати на свою користь. Або змушують навіть брати до рук зброю. Це дійсно є?

Вірогідність залучення дітей до незаконних збройних формувань дійсно дуже висока. Ми, на жаль, не маємо нині ні точних даних, ні якихось цифр. Але ризик, що сьогодні діти 14-16 років можуть бути десь там з автоматами на блокпостах або виконують якісь інші завдання терористів, є.

У Європі подібні дії терористів кваліфікували би як кримінальний злочин, адже, згідно ст. 38 Конвенції прав ООН про права дитини чітко сказано: у таких випадках відповідальність несе не сама дитина, а той, хто її у це збройне формування втягнув.

В Україні ж законодавство не приведене у відповідь до згаданої конвенції, тому в очах закону злочинцем є дитина. Для того, хто змусив її взяти в руки зброю, відповідальність не передбачена. Саме тому ми вимагаємо швидких змін до Кримінального кодексу, аби встановити кримінальну відповідальність за використання дітей в незаконних збройних формуваннях.

Те саме стосується і незаконного вивезення. Немає кримінальної відповідальності за незаконне вивезення дітей за межі України. Тому на всіх цих "міністрів", "замміністрів" ДНР, які намагаються вивозити дітей до Росії, кримінальна відповідальність не поширюється.

Тобто це не розцінюється Україною як викрадення дітей?

Розцінюється. Тільки відповідальності за це в Кримінальному кодексі України не передбачено. Відповідні законопроекти ми вже ініціювали.

Гадаю, те, що законодавство України не приведене у відповідність з положеннями Конвенції ООН, що стосуються захисту дітей під час бойових дій тоді, коли в країні вже кілька місяців триває війна – неприпустимо.

Вони вже внесені до парламенту?

Скажімо так: з проектами, пропозиціями і переліком проблем я особисто звернувся до Прем’єр-міністра України ще в травні місяці. Відповіді ще не отримав. Але кілька днів тому відбулася нарада в АП, організована офісом уповноваженого з прав дитини і уповноваженим президента України по Донецькій і Луганській області Іриною Геращенко. На цій нараді був визначений перелік проблем, прийняте рішення про скоординованість дій. Сподіваюся в результаті отримаємо системне рішення президента України чи то в формі указу, чи в будь-якій іншій передбаченій законодавством формі. Включаючи і законодавчі ініціативи. Їх сьогодні напрацьовано дуже багато.

Чи достатньо в України можливостей, щоб в існуючій ситуації забезпечити дотримання прав дітей сходу?

Звичайно! У нас система підтримки і захисту дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування на порядок вища, ніж в РФ. В Росії у ставленні до дитини-сироти – і досі в епосі "кріпосного права".

Тим не менше, їхній уповноважений з прав дитини пан Астахов вимагає від України не заважати розповсюджувати "турботу" і на українських дітей….

На жаль, про їхнього уповноваженого я не можу говорити без приставки "так званий". Тому що він не дітей захищає. Він - гвинтик в загальній політиці проти України і знущанні над українськими дітьми. Найстрашніше те, що все, що він говорить, всі його заяви про жорстокість по відношенню до дітей, про знущання над ними, терористи втілюють в життя через два тижні.

Ми цю тенденцію спостерігаємо з березня. На останню його заяву я відповів – не зміг стриматися. Можливо, моя відповідь була більш жорсткою і емоційною, ніж було потрібно, але я не відмовляюся від жодного слова.

Фото Ольги Іващенко та Юрія Нагорного

Наши блоги