"Где вы были с 8.00 до 11.00?"

Фраза, винесена у заголовок, звучить в мініатюрі Аркадія Райкіна. "Обозреватель", спілкуючись сьогодні з народними депутатами та підводячи підсумки голосування за призначення виборів у Києві, також намагався з’ясувати, де були парламентарі від опозиції, приблизно з 16-ї години починаючи… Тобто тоді, коли вирішувалось ключове для антивладних фракцій питання – переобрання Київради та столичного голови.

Річ у тім, що законопроект Кличка, Карпунцова і Ковальчука (всі троє – ударівці) про призначення виборів на 2 червня набрав вчора лише 209 голосів "за". При цьому дев’ятеро опозиціонерів не брали участь у голосуванні. В протилежному випадку голосів було б 218.

Це ще не більшість, потрібна для прийняття рішення, але все ж більш "оптимістична" цифра. Та й в кожному разі, від 218 голосів ближче до 226-х. А при правильній роботі з позафракційними колегами (жодного натяку на хабар тут нема) завітну планку у 226 голосів вдалося б подолати.

Від фракції "Свободи" голосували усі.

Від УДАРу – майже всі. Про відсутнього Миколу Паламарчука депутатка УДАРу Наталія Новак сказала, що її колега лікується після перенесеного інфаркту.

Найменш дисциплінованою виявилась "Батьківщина". З восьми депутатів, котрі не голосували, тільки про двох відомо напевно, де саме вони перебували: Ірина Луценко – на суді у чоловіка, Олександр Турчинов – на лікарняному. А як щодо решти шістьох? Не голосували бютівці Бурбак, Бондарєв та Данілов, були відсутні Дубовой, Лук’янчук та Скосар.

Версії щодо їх відсутності висувалися різні: 1) хворіють, 2) у відрядженні за кордоном, 3) давали інтерв’ю в кулуарах. Далі пряма мова депутатів від "Батьківщини", з якими нам вдалося поспілкуватись.

"Якби ситуація була така, що цих голосів жорстко не вистачало б, то у нас йшла б війна з кожен голос, і кожна людина (голосувала б)", – сказав "Обозу" представник "Батьківщини" Олександр Бригинець. І тут же накидав пару причин відсутності інших бютівців:

"Хтось в цей час говорив – інтерв’ю давав, коли відбувалось голосування. Не думаю, що хтось з тих людей, які не проголосували, зробили це навмисно. Якби ми розуміли, що тих дев’яти голосів критично не вистачає і треба заради них підняти хворих, то це було б зроблено, але, з іншої сторони, було очевидно, що якщо Партія регіонів не підтримає це голосування, ми не наберемо 226 голосів. У них, до речі, так само не вистачає голосів. Сьогодні в парламенті дві меншості – менша меншість і більша меншість", – підвів підсумок Бригинець.

Отож, виявляється, питання виборів, заради котрих опозиція вивела на вулиці людей, не належить до числа тих, через які хворі піднімаються з ліжка. В чомусь, здається, Бригинець таки має рацію: голосів все одно не вистачило б, але разом із тим спробувати таки вартувало… Бодай задля солідарності з маніфестантами.

Що стосується припущення, що хтось в цей час стояв у кулуарах і давав інтерв’ю, то, по-перше, ті шестеро бютівців, які "зникли без вісті", не належать до числа активних партійних спікерів, за якими вишукується черга журналістів; а, по-друге, ця версія просто не витримує критики. Втім, до її автора претензії мінімальні – сам Олександр Бригинець на робочому місці був та за вибори голосував.

"Депутати були у відрядженні. В Україні не було Дубового, Турчинов хворів, не було ще буквально кількох людей. Решта були присутні", – пояснив ситуацію з учорашнім голосуванням колега Бригинця Володимир Бондаренко.

До речі, відсутність Турчинова багатьом впала в око. Надто часто Олександр Валентинович пропускає ті чи інші публічні заходи опозиції. Але це так – ремарка на полях…

Тепер щодо наявності чи відсутності у опозиції плану дій після проваленого голосування. Найбільш охоче на цю тему з "Обозом" спілкувався все той же Олександр Бригинець. Він повідав, що антивладні фракції й надалі блокуватимуть трибуну:

"Вимагаємо голосування по трьох пунктах: вибори в Києві, зміни до бюджету, відставка уряду. Парламент не почне працювати, поки не буде знайдено компроміс. І питання не у виборах в Києві, і не в Попові, а у можливості волевиявлення. Остання Київрада, повноваження котрої було продовжено, це Київрада 1938 року обрання, вона працювала до 1947-го – у зв’язку з війною, під час котрої Києвом керував призначений німцями гауляйтер", – сказав Бригинець.

"Тепер нас практично повертають у ситуацію 1942 року, – додав він. – Навіть такі диктатори, як Путін чи Лукашенко – й ті не скасовують вибори. Вони змінюють закони, заважають комусь висуватися, але вибори як такі не скасовують. Скасування виборів у Києві – взагалі безпрецедентний випадок, і Партія регіонів не розуміє, у що вона вляпалась…

Бо про яку євроінтеграцію можна говорити, якщо скасовано вибори? День-два, і самі "регіонали усвідомлять, у що вони втягнули Януковича. Він їм зробить телефонний дзвінок і скаже: ви що, афанарєлі? Робіть що хочете, але вибори повинні бути призначені", – фантазував Бригинець.

У Володимира Бондаренка трохи інший список вимог: прийняття постанови про вибори в Києві, автором якої є Володимир Яворівський, скасування пенсійної реформи та відставка уряду. На уточнююче питання, що представляє собою постанова Яворівського, Бондаренко відповів, що цей документ передбачає проведення у Києві виборів через 60 днів, починаючи з моменту його ухвалення.

Такий варіант – один з можливих компромісів, який можуть досягти "менша меншість" та "більша меншість", говорячи словами Бригинця. Принаймні, на це зараз сподівається опозиція: відсутність в постанові Яворівського чіткої дати мусить згладити гострі кути і привести до певного консенсусу.

До речі, сам Бригинець, відповідаючи на питання про те, чи тривають наразі консультації між представниками влади та опозиції, відповів дещо загадково: "вожді радяться". "Переговори, я так розумію, ведуться, – доповнює слова Бригинця Ксенія Ляпіна, але вони наразі не закінчились чимось успішним".

"До успіху ці переговори не привели", – повторила депутатка ще раз. А от на питання про єдиного кандидата в мери від опозиційних сил відповідати не захотіла. "Друзі, буде з цього приводу повідомлення, але не раніше, ніж буде визначено, що вибори відбудуться", – ухильно зазначила вона.

Отож, підсумуємо: ім’я кандидата опозиціонери не називають. Скоріше за все, стосовно єдиного достойника вони не домовились. Плану дій як такого немає також. Блокування трибуни – це вже навіть не креативно. Фантазії Бригинця на тему Януковича, котрий дзвонить та сварить регіоналів, звучать доволі наївно. Що ж стосується плану "Б" під назвою "постанова Яворівського", то він – це єдиний варіант, який може бути зарахований до реалістичних намірів.

Але знову ж таки – лише за двох умов. Якщо опозиції вдасться схилити на свій бік бодай кількох регіоналів / комуністів / позафракційних. І якщо самі опозиціонери відкладуть усі відрядження та інтерв’ю в кулуарах і з’являться у сесійній залі в повному складі, при міцному здоров`ї, твердій памяті та здоровому глузді.

А поки опозиціонери збираються, у їхніх опонентів також визрів запасний план: розпустити чинну Раду шляхом проведення всеукраїнського референдуму. Яким, до речі, й внести зміни у виборче законодавство – скоротити чисельність парламенту, обирати його за суто мажоритарною системою тощо.

"Це був би антидержавний, антиконституційний переворот – зміна влади у неконституційний спосіб, намагання законсервувати навічно владу Партії регіонів", – коментує референдум Наталія Новак. Що ж робити, якщо Рада не працює? – опонують опозиціонерці представники провладних фракцій.

Ситуація, дійсно, патова. І з виборами в Києві, і з заблокованою трибуною. Четвер, 4 квітня, наразі анонсують як день, коли стан речей може змінитися. Принаймні, конфліктуючі сторони збираються зустрітися в Раді і спробувати вчергове домовитись. Далі буде видно…