УкрРус

Пути Путіна

  • Пути Путіна

Одна з київських радіостанцій, анонсуючи святкові заходи до 1025-річчя Хрещення Русі, завершує меседж слоганом "Крєщєніє Русі – главний празднік тваєй атчізни". У світської держави, котрою є Україна, жодне релігійне свято, якого б масштабу воно не було та який би відсоток соціуму не мало у своїх прихильниках, "головним" не може бути апріорі. Для самоідентифікації держави важливо пам`ятати, що головне свято – це все-таки день набуття нею незалежності. Бо без цього не було б й Вітчизни як такої – не те що її свят.

Одначе справа тут не в клерикалізації. Звісно, "головним" святом Хрещення Русі стало тому, що 27 липня до Києва збирається Владімір Путін, а з ним й незмінний та невтомний інтегратор України до "руського міру" патріарх Кирил. Говорячи про приїзд Путіна, посол Росії в Україні Міхаіл Зурабов заанонсував намір "наших політичних лідерів" "відзначити (цю дату) з розмахом".

Що таке розмах в уявленні Путіна – здогадатися неважко. Тим паче, що Зурабов розкриває карти: "Сьогодні Росія відроджується, і я впевнений, відродиться. Та, як на мене, такого відродження не може бути без використання всього потенціалу двосторонніх відносин". Простіше кажучи, з точки зору самих росіян (чи хоча б Зурабова and company), Росія без України – ніщо. Це могло б лестити, якби так сильно не дратувало.

Україна не зголошувалась лікувати комплекс російської неповноцінності, тим паче ціною власного суверенітету. Відродиться Росія без "всього потенціалу двосторонніх відносин" чи не відродиться – то не є проблема Києва. Фантомний біль після втрати радянських республік час навчитись тамувати, ба принаймні не набридати ним решті. Інакше РФ ризикує перетворитися на параноїдального гоголівського чорта, котрий до кінця часів шукатиме шматки червоної свитки.

Цього разу на роль локомотиву, котрий спробує відбуксирувати Україну на місце, яке визначив їй Кремль, ангажовано РПЦ. Кирил їде з посланням, яке варто зацитувати цілком – мовою оригіналу. "Свободу подчас трактуют как следование любым желаниям, в том числе внушенным человеку извне. Такое понимание свободы может расшириться до пределов, когда она начнет угрожать и естественному нравственному чувству, и долгу перед ближними, и, в конечном итоге, самой возможности говорить правду и поступать по совести".

Цитата цікава своєю закодованістю. Що таке бажання, навіяні ззовні? Мова про нечистого духа чи про Європейський союз? Монополію на суггестію РПЦ та Росія залишають за собою. Лише вони вповноважені цензурувати бажання, встановлювати межі свободи та просторікувати про обов`язок перед ближніми (під "ближніми", мабуть, маються на увазі близькі сусіди на північ від кордону).

Сказане Кирилом має і продовження. "Святая Русь жива до тех пор, пока она верна выбору, сделанному равноапостольным князем Владимиром, пока сохраняет свое духовное единство, пока помнит и молитвенно чтит наших общих святых. И если мы сбережем это единое наследие и духовное родство — у нас есть будущее". Слова-маркери тут: "духовна єдність", "наші спільні святі", "єдиний спадок" та "духовна спорідненість".

Без сумніву, поки святі отці під егідою Кирила оброблятимуть замакітрені голови вірних Московського патріархату, інший "Dolby Digital" – Владімір Путін – займеться мирськими особами. Є інформація, що Путін їде з метою відмовити Януковича від зближення з Євросоюзом – так в усякому разі пише "Коммерсант-Украина", посилаючись на власні джерела.

Що ж, нічого принципово нового ми не почули. Як сказав би Гілберт Честертон, "це не світ став гіршим, це висвітлення подій стало набагато кращим". А можливість отримувати ключовий інсайд – на порядок вищою. Перед листопадовим самітом Східного партнерства, що пройде цьогоріч у Вільнюсі, Путін дійсно має останній шанс поговорити з Януковичем по слов`янським душам (офіційні перемовини не заплановані) і спробувати вплинути на українського візаві.

Інструментарій, яким оперуватиме Путін, є ідентичним тому, котрий везе Кирил. Єдинство. Братерство. Приреченість на спільність. Адже відмова від останньої є зрадою – зрадою спільних предків, могил, святих, всього надуманого політтехнологами арсеналу матеріальних і нематеріальних артефактів.

Інтелектуал та харизмат міг би пояснити Путіну (як двічі по два – чотири), що ніякого єдинства ніколи не існувало. Що, власне кажучи, не Москві грати першу скрипку у справі відзначення Хрещення Русі. Тож якщо московитянам й приїздити в гості, то не наслідувати тварину, котра суне ратиці на стіл, заледве зайнявши своє місце.

До чого тут це, запитаєте ви. "Для патріарха Кирила стало доброю традицією приїжджати до Києва у дні, коли церква відзначає Хрещення Русі. Не має наміру він відмовлятися від своїх планів і цього року. Але він однозначно не буде присутній там, де з'явиться так званий патріарх Філарет", – заявляв свого часу секретар відділу зовнішніх церковних зв`язків РПЦ Ігор Якимчук.

Цитата, щоправда, датується березнем. Чи змінив зараз добродій Гундяєв гнів на милість – невідомо. Якщо умова неприсутності на заходах Філарета зберігає актуальність, це означає, що циклопічне нахабство Росії позбулося останніх гальм. Симетрії заради Путін мав би заявити, що завітає до Києва лише за умови, що там не буде Януковича – в цьому явний прокол путінських речників, котрі в синергії з прес-службою РПЦ не додумалися до такого креативу…

Союз Митний, Союз Євразійський, Союз Радянський, союз церковний – з цим усім в різних ракурсах та комбінаціях до нас підкочувалися неодноразово. Пробуючи де рогом, де іклом, де копитом пробити опір і таки наполягти на своєму. Нинішня ситуація примітна хіба що тим, що емісари Росії будуть представлені у Києві в двох іпостасях – світській та клерикальній. Вочевидь, декому терпець вже уривається, а "паслєдній бой – он трудний самий".

Удачі в ньому не бажаємо. Най московські візитери приїдуть та поїдуть – з Богом і Путіним – не забуваючи, однак, що вони – в гостях. А нам – нам, як сказав би класик, "своє робить"…

Наши блоги