День незалежності. Як це було?

Сьогодні країна відзначає головне державне свято. Україні незалежній – 20! Саме цього дня, у 1991-му Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності.

…19 серпня 91-го Радянський Союз прокинувся під акорди Лебединого Озера. Згодом інформагенції повідомлять про введення в СРСР надзвичайного стану, нездатності Михайла Горбачова керувати державою та переході влади до рук Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС). ДКНС проіснував усього лише три дні – з 19-го по 21 серпня. 22 серпня двоє з учасників ДКНС покінчили життя самогубством. Решту – у той же день заарештували. У в’язниці вони провели кілька років. Попри те, що члени ДКНС виступали обома руками «За» збереження Союзу, офіційно їхні дії продовжують вважатися путчем – себто озброєним заколотом з метою державного перевороту.

Введення надзвичайного стану у Москві послугувало чітким сигналом до дій для українських рухівців. Активісти НРУ вивели людей на вулиці. Стартові мало чисельні вуличні збори за лічені години переросли у величезні мітинги по всій Україні. Люди не боялися відкрито говорити про незалежність. Мовчала лише Верховна Рада, оскільки депутати перебували на літніх канікулах, які, втім, невдовзі перервали.

Питання про проголошення незалежності було першим і останнім у порядку денному позачергового засідання Верховної Ради 24 серпня 1991-го. Депутати довго сперечалися, вносили поправки. Зрештою, вирішили приймати пакетне рішення: разом з Актом про незалежність, проголосували й за проведення референдуму на його підтвердження.

Своє «Так»!» Україні незалежній сказали 346 парламентарів. Кілька хвилин у сесійній залі не вщухали бурхливі овації. Документ майже одноголосно підтримали комуністи і представники опозиційного Народного Руху України. Небачена солідарність! Одразу після історичного, як за формою, так і змістом голосування, група депутатів-рухівців (на годинниках тоді було близько шостої вечора) вийшла на вулицю до людей, які увесь день стояли під стінами парламенту.

Представники НРУ прийняли з рук людей синьо-жовтий прапор. Прийнявши, вирушили з ним до сесійної зали. «Бачу - несуть. А тодi ще стояли символи СРСР в залi Верховної Ради. Постать Ленiна стояла в мармурi... Де його ставити, цей прапор? Я прийняв його вiд делегатiв. Сказав, щоб зробили мiсце i поставили його... Десь збоку. Бо по центру стояв Ленін», - згадує Леонід Кравчук.

Постанова про проголошення незалежності складалася лише з трьох абзаців і вступала в силу з моменту прийняття. В документі, серед іншого було зазначено: проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою, а 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акту проголошення незалежності.

«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні, виходячи з права на самовизначення передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ», - говориться в Акті проголошення незалежності. Також у документі окремо підкреслюється, що територія України є неподільною і недоторканною і «віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України». До речі, лише у 1994-му українцям почали видавати нові паспорти, а в 96-му країна отримала власний Основний закон. Як потім з’ясується - багатостраждальний…

Вибори президента пройшли 1 грудня 91-го – одночасно з референдумом про незалежність. Більшість голосів «За» в усіх регіонах отримав Леонід Кравчук. Українці переважною кількістю голосів сказали «Так» незалежній державі – 90, 32% (або 28 804 071 чоловік). Вже за тиждень – 8 грудня, у Біловезьській Пущі лідери Росії, України та Білорусі – Єльцин, Кравчук, Шушкевич – підписали угоду про припинення існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік і створення Союзу Незалежних Держав. Того самого СНД, який наразі (з багатьох причин) переживає, м’яко кажучи, не найкращі часи.

Минуло 20 років. Гортаючи сторінки пост радянської історії України, можна стверджувати напевно: соціально-економічні кризи загартували українців, навчили виживати та заробляти. В державі виросло нове покоління, яке звикло розраховувати лише на себе…

До речі

62,8% громадян і зараз би проголосували за незалежність України на відповідному референдумі. Про це свідчать результати опитування, проведеного співробітниками Центру ім. Олександра Разумкова. Водночас 18,3% відповіли, що не підтримали б проголошення незалежності, 9,5% не брали б у ньому участі, 9,4% не змогли відповісти на дане запитання.

Лише 19,3% опитаних вважають День незалежності «дійсно великим святом», в той час як 48,2% - «звичайним святом, як і інші офіційні свята». 5,8% українців назвали День незалежності «не святом, а звичайним вихідним днем», 5,1% вважають, що цей день повинен бути робочим, а 1,7% не змогли відповісти на запитання.

45,2% опитаних зазначили, що їхня родина «більше виграла» від проголошення незалежності, 45,2% - що «більше втратила», 31,6% не змогли відповісти на запитання.

Водночас 49,8% наших співвітчизників не вважають Україну дійсно незалежною державою зараз, через 20 років після проголошення незалежності.

37,4% вважають її дійсно незалежною, 12,8% не змогли відповісти на дане запитання.

Дослідження проведене з 10 по 17 серпня 2011 року. Було опитано 2007 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.

Про атмосферу, що панувала у сесійній залі ВР 24 серпня 1991-го – читайте в інтерв’ю «Обозревателю» Леоніда Кравчука, який на той час був Головою Верховної Ради Української РСР.