Двічі по сім

Месидж, який ледь не загубився в інформаційному потоці: суддя Олена Сітайло не відпустила Юлію Тимошенко на волю. Апеляційний суд залишив в силі вирок суду Печерського. Новина передбачувана, новина прогнозована, новина, яка майже не тягне на те, щоб бути новиною. Втім, вердикт Сітайло є проекцією подальших намірів влади – з цієї точки зору до вердикту суду слід придивитись уважніше.

Якби Юлію Тимошенко мали намір амністувати, їй би бодай трохи «скостілі» термін ув’язнення. Цього не сталося. Отже, сидітиме лідерка «Батьківщини» довго – можливо, всі сім років, можливо, менше. Від касаційного оскарження її захисники відмовились. Тепер, як в інтерв’ю «Обозревателю» говорив депутат від БЮТ Віктор Швець, всю надію однопартійці Юлії Володимирівни покладають на Європейський суд з прав людини. Швець спрогнозував, що до справи Тимошенко євросуд дійде у квітні-травні.

Та навіть якщо рішення страсбурзької Феміди і буде на користь Тимошенко, не факт, що українська влада візьме його до уваги. В принципі, вона мусила б це зробити. Але не зробить. Сподіватись на протилежне – найменшою мірою наївно. Двері за ЮВТ закрили наглухо, ще й підперли їх знадвору десятьма «додатковими» кримінальними справами, про які казав заступник генпрокурора Ренат Кузьмин. Щоби пташка не вирвалась з клітки за жодних умов.

…Декриміналізація тимошенківської статті? Рада не домовиться з цього приводу. Помилування? Неможливе, бо про нього треба просити особисто. А Тимошенко не стане падати в ноги Януковичу. Прийняття закону про амністію, зміст якого охопив би 365 статтю ККУ? Малоймовірно, тому що – дивись вище! – Рада не домовиться, а Янукович не стане тиснути на пропрезидентських депутатів, щоб ухвалити такий закон. Для цього наш президент просто не має резонів.

Тиск Європи? Після самміту «Україна-ЄС» (точніше, того формату, який він набув) про це навіть не варто говорити. Європа може тиснути скільки їй заманеться, доки не переконається, що перед нею всього лише два шляхи: прийняти Україну такою, якою вона є, і парафувати з нею угоду про Асоціацію, або не робити цього. Словом, у долі Тимошенко мало що зміниться найближчим часом. Хоча… У книзі Майкла Крайтона «Парк юрського періоду» героям також здавалось, що вони врахували абсолютно всі чинники, але згодом виявилось, що один «неправильний» фрагмент ДНК спровокував повстання динозаврів…

Але мова зараз не про революцію. Серед можливих наслідків сьогоднішнього рішення судді Сітайло такого пункту немає. Якщо вулиця досить спокійно прореагувала свого часу на вирок Печерського суду (а на рейтинги БЮТ, якщо вірити соціологам, засудження Тимошенко взагалі ніяк не вплинуло), то сьогоднішній провал апеляційного оскарження взагалі пройшов непоміченим – як для пересічних громадян, так і для професійних «майданбайтерів». Ніхто не маніфестував під Апеляційним судом, який просто таки встановив світовий рекорд, розібравшись зі справою Тимошенко за лічені дні.

Не далі як сьогодні мені довелось бесідувати з захисником Юрія Луценка Ігорем Фоміним (інтерв’ю призначалось до річниці арешту екс-міністра МВС, читайте його на сайті в понеділок). Фомін зазначив, що якраз темп, взятий суддею Вовком, і є нормальним розглядом справи. Тоді як Кірєєв (а тепер ще й Сітайло) поспішали, як на пожежу. Чому – зрозуміло.

Але повернемось до наслідків засудження Тимошенко. Про Європу і імідж України говорити не будемо – тема надто «юзана», і прочитання її не є цікавим. Не будемо говорити й про те, що український народ незабаром прозріє та візьметься за вила – риторику залишимо політикам, а вила – безпосереднім споживачам. Як не крути, а найбільш суттєві наслідки усунення Тимошенко з політичної арени має для її партії, а відтак – і для конфігурації майбутнього парламенту.

Після рішення Апеляційного суду вирок Тимошенко вступає в силу, повідомила прокурор Фролова. Це означає, що більше немає підстав утримувати ЮВТ в камері Лук’янівського СІЗО. Лідерці «Батьківщині» лягає пряма дорога «на зону», у той чи інший жіночий виправний заклад. Хіба що для Тимошенко зроблять виняток, залишивши її у Києві. Але, чесно кажучи, навряд чи. Кому потрібні ріденькі, але все таки дражливі мітинги та концерти під СІЗО? Перманентне паломництво нардепів та адвокатів на вулицю Дегтярівську?

Звісно, захисники Тимошенко зможуть бачитися з нею і у колонії. А от соратники ЮВТ туди не поїдуть. А якщо і поїдуть, то групу підтримки з бабусь та студентів з собою не повезуть. Отже, комунікація з Юлією Володимирівною урветься або цілком, або частково. Її ж «листи з неволі» будуть віддані на відкуп найближчому оточенню: захочуть – надрукують, не захочуть – скажуть, що не отримали. Як у тому анекдоті: «Той ваш епістолярій, шановна Юліє Володимирівно, в якому ви засуджуєте голосування за такий-то закон, до нас не дійшов».

Очевидно, що заправляти справами «Батьківщини» відтепер буде аж ніяк не Тимошенко. Скільки би її однопартійці не говорили про готовність «ще тісніше з’єднати лави». Боротьба за місце в списку піде жорстка і безкомпромісна, вистоять, ясна річ, найбільш цинічні, зухвалі та безпринципні. Внутрішні конфлікти можуть знищити рейтинг БЮТ або, принаймні, істотно зменшити його. Зараз він достатньо солідний, але попереду іще десять місяців, тож часовий простір для деструктиву є.

Якщо «Батьківщина» втрачатиме голоси, їх автоматично набуватиме хтось інший. Можливо, Яценюк з «Фронтом змін», можливо, Тягнибок зі «Свободою». Парламент може вийти пістрявим і насиченим представниками різних політсил. Що ж, так навіть цікавіше. Що стосується персонального майбутнього Юлії Тимошенко (того майбутнього, яке настане після виходу її з тюрми), то сім років – задовгий термін. Навіть рік – це забагато. Забагато для того, щоб прогнозувати та оприлюднювати наміри. Як то кажуть, хочеш розвеселити Творця – розповіси йому про свої плани. На жаль, це стосується усіх. А українських політиків з їхньою феноменальною здатністю псувати власну гру та перекреслювати власний успіх – й поготів.