УкрРус

Травень у Києві

  • Травень у Києві

Травень – безумовно, один з улюблених місяців трудящих принаймні нашої країни, оскільки саме він веде із собою цілу вервечку вихідних. Не будемо торкатися Дня Перемоги: пів-країни традиційно відзначає це свято, пів-країни говорить про радянську окупацію – питання було і є надто болісним та заідеологізованим.

Але у ставленні до 1-2 травня, здається, солідарні всі: "уікендів" багато не буває, і жоден вихідний не є зайвим, байдуже, як би його не сприймали – чи то як День міжнародної солідарності трудящих, чи то як привід вибратися на природу й шашлики. Щоправда, травневі свята проходять здебільшого бездумно (в тому сенсі, що релакс – наявний, але зв’язку з традиціями вже не дошукаєшся).

Колись все було інакше, і якщо тільки почати розкопувати історію 1 травня, то дістатися можна і знаменитої Вальпургієвої ночі, але так далеко ми заходити все ж не будемо. Все таки травневі шабаші відьом – трохи не те "свято", яке варте згадки. А спроби львів’ян "розбавити" Першотравень "Днем батяра" хоч і виглядають доволі колоритно, але як кожне спеціально зрежисоване дійство несуть у собі дещицю штучності.

Але не будемо зараз про Львів. Стародавні київські "майовки" були справді веселим і невимушеним святом, яке тривало без прив’язки до конкретної дати. А було все так...

Бурсаки гуляють...

Колись дуже давно, а саме у XVIIстолітті в Києві з’явився звичай влаштовувати студентські рекреації, які припадали на 1, 15 та 30 травня. Ініціатором виступила Києво–Могилянська академія, професура якої вчилася в Європі і добре пам’ятала добрі бюргерські свята з музикою, віршами та лицедійством.

Спочатку бурсацьке святовідбувалось на Щекавиці, але потім молодь перенесла збори на Шулявку, в березовий гай біля заміської резиденції київського митрополита. Звичайно, можна було б знайти місце й поближче до Академії, проте влада подбала про віддаленість гулянь — адже жителі Подолу вже почали проявляти до них "нездоровий" інтерес і вливались у коло студентів чималими натовпами.

Хай там як, але відстань жодною мірою нікого не зупиняла. Студентське свято поступово перетворилось у загальноміське. На Шулявку з’їжджались усі бажаючі, які допускались до вечірки за невелику платню — пиво, сало, свіжий хліб.Платню цюбрали упорядники свята, щоб як слід нагодувати учнів Могилянки.

У 10–20 роках позаминулого століття вже всі городяни вирушали до Шулявського гаю із запасами їжі та питва. Бенкет на честь травня і весни починався вдень і тривав при світлі вогнищ протягом усієї ночі. Кияни чесно дуріли за весь прожитий рік: танцювали довкола вбраних дерев, билися на кулаках тощо. Невідомо, хто і як це підрахував, але знавці твердять, що кожна третя дівиця позбувалась тоді цноти.

Неподобства по темних ярах Шулявки тривали доти, доки митрополитом (у 1822 році) не став Євген Болховітінов. Він приурочив до 1 травня день священомученика Макарія, відтак Першотравня вийшло два:один відзначали в гаю, інший — у святій Софії. Проте Макарій язичництво не переміг: як і раніше, кияни збирались на Шулявці й гулялидо самого ранку, аж поки поліція не починала збирати мертвецьки п’яних учасників дійства, вже зазвичай роздягнутих крадіями.

У 1848 році Шулявщина відійшла у муніципальну власність, на її території почали будувати кадетський корпус, дім митрополита демонтували, а гуляння перевели до Царського саду.

...а дворянство ходить на променад

Відтак травневі свята значною мірою ушляхетнилися та змінилися. У Царському саду, створеному за проектом Растреллі (нині це — Центральні парк культури та відпочинку, зелені легені Верховної Ради, прелюдія до Маріїнського палацу) вже не було місця розгульному сексучи стрибкам через вогнище. Аристократичні Липки зобов’язували до комільфо.

Тому такі чинні та розманіжені гуляння нікому не подобались, і тодішні журналістивідгукувались про них на сторінках преси досить прохолодно. Зате влада старалась на всі сто: організувала буфет, музику,ау 1853–му в парку навіть запускали повітряну кулю... До Царського саду поступово звикли, проте наприкінці 50–х років він уже не вміщував всіх бажаючих. Публіка перенесла променади до... Шулявського гаю.

В ситуації дежа вю отці міста спробували втрутитися та взяти під свій контроль травневе буйство на Шулявці. Кастовість, що була властива прогулянкам у Царському саду, перенесли у Шулявський гай. У саду "пристойна публіка" гуляла центральними алеями, а плебс — боковими. На Шулявці ж територію для багатих відмежовували канатним бар’єром.

За прохід у VIP–зону відвідувачі платили по 30 копійок сріблом (кошти йшли на потреби дитячих притулків), ті ж, хто не мав грошей, гуляли задарма. "Київський телеграф" бурчав про те, що по одну сторону канату буфет продає апельсини для багатих, які походжають по зеленій мураві у вишуканих нарядах, а по іншу — вбоге сімейство слухає шарманку та "два монахи, обійнявшись і плачучи, обіцяють один одному більше не питии". "Отже, наше травневе гуляння не можна назвати народним", — підсумовував "Телеграф" (1861 рік).

Коли ж минуло півстоліття, і у Києві (як і скрізь) до влади прийшли великі поборники народних прав, ніхто вже не продавав апельсини і не збирав кошти на сиротинці.Чим був Першотравень після 1917 року — пояснювати зайве. Та й нецікаво. У 1919 році славні київські чекісти розстрілювали класових ворогів — спеціально, щоб уславити червоний день календаря.

"Існують, — писали в листівках більшовики, — свята наших ворогів, започатковані на честь казкового царства небес, щоб змусити нас забути про неправду царства землі. Існують царські свята, але це дні радості наших ворогів. У деспота та народу не може бути ані спільної скорботи, ані спільного щастя. Та існує свято, яке наводить жах на всіх попів, на всіх царів, на всіх багатих, — це свято Першого травня".

Сподіваймося, що всі жахи лишилися у минулому, а в теперішньому і майбутньому від першого та всіх наступних травневих днів ми отримуватимемо лише радість. Попри всі наші проблеми та негаразди. Попереду – ще майже місяць цвітіння бузку й конвалій, а далі – літо й подальший коловорот сезонів і змін. Життя триває. Весна – теж.

(При підготовці публікації використані матеріали з книги Анатолія Макарова "Мала енциклопедія київської старовини").

Наши блоги