Українська мова починає і… програє?

Трохи попередніх зауважень

Відразу зроблю три ремарки. По-перше, сама постановка питання щодо того, яку мову вважати рідною, є досить таки спірною. Пам’ятаю, як на університетських лекціях з психолінгвістики нас навчали, що рідною є та мова, котрою – примітивно кажучи – людина думає. Тобто та, яку вона першою чує, засвоює і якою екстраполює дійсність, створюючи свій вербальний код.

Такі засади можна приймати або не приймати, біда лише в тім, що сама дефініція «рідної мови» є надміру заполітизованою, в неї вплетені поняття патріотизму, національної самосвідомості тощо – одним словом, ідеологія і кон’юнктура тут панують над фізіологією.

По-друге, коли представники тої чи іншої соціологічної фірми йдуть «у народ», вони, ясна річ, взагалі не з’ясовують, якими міркуваннями керуються їхній візаві, коли той виокремлює одну мову в якості рідної. Мотивація вибору залишається поза дослідженням. Вона є довільною – є, фактично, не введеним у жодні рамки самовизначенням. Іншими словами, погляди 10 тисяч опитаних осіб можуть мати 10 тисяч нюансів у понятті «рідна мова».

По-третє, такі виміри взагалі проводяться не так часто, як це може здаватись. Приміром, останній перепис населення (котрий включає і питання щодо мови) мав місце у 2001 році, а наступний заплановано на 2012 рік. За десять років, зрозуміло, збігло багато води.

Що ж до соціологічних інститутів, то один з них – чи не найбільш відомий та шанований – Центр Разумкова – відстежував відповідну динаміку протягом 2006-2008 років. Свіжіші дані стосовно мовних уподобань українців має компанія Research & Branding Group, але її спеціалісти взагалі не торкалися проблеми «рідної мови». Вони ставили питання щодо того, якою мовою спілкуються їхні респонденти.

Нарешті, інформацією за 2011 рік володіє КМІС – Київський міжнародний інститут соціології – очільник КМІСу Валерій Хмелько дав «Обозревателю» інтерв’ю, в якому зазначив, що цьогоріч вибірка при «мовних» опитуваннях становила 2 тисячі респондентів (це небагато, особливо у порівнянні з 10-тисячною вибіркою Центру Разумкова).

Одним словом, питання рідної мови є надто тонкою та делікатною матерією, аби зі стовідсотковою достовірністю оперувати тими чи іншими цифрами. З суто матеріальними мірками до розв’язання цього рівняння не підійдеш. Так само, як і при «обчисленні» віросповідування або навіть при підрахунках того, яка частина електорату довіряє чи не довіряє Верховній Раді / міліції / армії / церкві (саме слово «довіра» в даному контексті мене завжди неабияк дивувало) тощо.

Проте зовсім без цифр соціологія б не проіснувала. Отже, нижче – досить скромний «врожай» даних. Читаймо та ідентифікуймося.

Трохи цифр

Отож, за даними Всеукраїнського перепису населення, на території країни у 2001 році проживали представники понад 130 національностей і народностей. Переважали українці – 77,8% від загальної кількості населення; друге місце посідали росіяни – близько 20%.

Українську мову вважали рідною 67,5 % населення України, що на 2,8% більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 29,6 % населення, у порівнянні з минулим переписом населення цей показник зменшився на 3,2%.

Причина розходження між даними 1989-го та 2001-го року (в «плюсі» українська мова) очевидна: державна Незалежність. Очевидно, ейфорія по факту її проголошення мала здатність протриматись ціле десятиліття, і навіть трохи довше.

Тепер дані КМІСу (у них порівнюють стан справ за 1991-ий та 2011-ий роки). «У жовтні 1991-го українську мову назвали 66%, російську – тільки 31% респондентів, – говорить Валерій Хмелько. – Реально ж українською тоді розмовляли 43%, а російською – 56%».

Нині ж, згідно його відомостей, «63% відсотки респондентів вважають рідною мовою українську, 35% - російську, решта називала інші мови». «Але хочу звернути вашу увагу, – додає Хмелько, – що таке питання ми завжди ставимо наприкінці розмови, а починаємо діалог зі з’ясування, якою мовою легше розмовляти респонденту. Так от, 38% відповіли, що їм легше спілкуватись українською, 49% - російською, інші заявили, що вони однаково добре володіють обома мовами. Тобто в цілому виходить так, що більшість опитаних з нашими інтерв’юерами розмовляють все таки російською».

Дещо інакше звучать дані Research & Branding Group: згідно дослідження, для 47% жителів України основним засобом родинного спілкування є якраз українська мова (для 37% - російська, 15% спілкуються обома мовами). На роботі чи при навчанні українську мову обирають 45% респондентів, російську – 35%, іще 18% є білінгвами.

Research & Branding Group також повідомляє, що за два останні роки число прихильників двомовності скоротилось з 59% до 49%. (Це вже на замітку деяким депутатам, котрі не полишають спроби протягнути через парламент нове мовне законодавство, за яким російська мова отримала б статус державної).

І, нарешті, Центр Разумкова. Тут дослідження проводили по регіонах. У 2008-му на заході України українську мови визнали рідною 89,9%, російську – 3,5%. У центрі, відповідно, – 59,6% та 10,1%. На півдні – 13,9% і 48,0 (тут значний відсоток тих, хто «голосує» відразу за дві мови – 35,4%). На сході ж України державну мову вважають рідною 15,2%, російську – 44,4% опитаних. (Вибірка цього дослідження становить 10,8 тисяч осіб).

Говорячи про поняття рідної мови було б, звісно, неправильно, обмежитись тільки українською чи російською. Після цих двох мов, як каже Валерій Хмелько, «йдуть польська і білоруська. Але тих, хто визнає їх рідними, зовсім не багато – близько відсотка. Хоча, можливо, що у родинах ними спілкується більше людей. Після польської та білоруської – угорська, румунська, болгарська…».

За даними вже згадуваного Всеукраїнського перепису населення, 19,8% білорусів, котрі є громадянами України, визнають рідною мову своєї нації. Це стосується також 70% молдаван, 92% кримських тарар, 64% болгар, 95,4% угорців, 91,7% румун, 12,9% поляків, 3% євреїв, 50% вірмен, 6,4% греків тощо. Інша річ, що кількісна «вага» тих таки угорців та румун (котрі виявилися чи не найбільшими патріотами рідної мови) губиться у їх процентному відношенню до українців та росіян.

Трохи висновків

Висновків буде справді зовсім трохи, бо що можна додати до вище наведених даних? Що кожна мова є цінною, унікальною та такою, котра має право на існування? Це була б зайва риторика. Що кількість респондентів, які визначають українську мову рідною, дещо знизилась за останній час? Це правда, але, як коментує Хмелько, «різниця виходить за межі статистичної похибки, але знаходиться майже на її межі».

Значно гірше, що попри декларації, у повсякденному житті, за даними КМІСу, більшість віддає перевагу російській мові. Згідно відомостей Research & Branding Group, співвідношення україно- та російськомовних респондентів наближається до балансу «50 на 50».

На полі побуту українська мова й справді програє. (Але – справедливості заради – далеко не у всіх регіонах!). Що буде далі – покаже час. Жодним чиновницьким циркуляром неможливо заборонити спілкуватись тією чи іншою мовою, як неможливо і дати тій чи іншій мові зелене світло. Всі штучні обмеження зрештою впадуть перед природним плином історії. І мовної зокрема…

Додаток: дослідження Центру Разумкова: