Фаріон: Польща може заспокоїтись

Ірина Фаріон – друга людина у партії «Свобода» - не потребує розлогих презентацій. Рік тому її ім’я пов’язували передусім із відвідинами дитячого садочка, де пані Фаріон просвітила дітей стосовно форми їхніх імен і «спіткнулась» на дівчинці Лізі, чиїм батькам не сподобалась прочитана дитині лекція. Втім, історія з «бідною Лізою» встигла істотним чином піднабриднути. Нині приводів для спілкування зі «Свободою» у «Обозревателя» щонайменше два: по-перше, з моменту місцевих виборів пройшло три з половиною місяці, іншими словами – знамениті сто днів, які чомусь прийнято відзначати. А це означає, що саме час запитати у несподіваного «відмінника» цих перегонів – партії «Свобода» – що зроблено її депутатами на господарській ниві. Другий привід – це рейтинг «Свободи», який продовжує зростати. Дехто з політологів вже прогнозує, що на наступних президентських виборах головним суперником Януковича буде саме Олег Тягнибок (і ці двоє, мовляв, розіграють карту «меншого» і «більшого» «зла», як це було у Кучми та Симоненка у далекому 1999-му). Так далеко ми не заглядаємо, а поки що говоримо з Фаріон про насущне.

- Пані Ірино, згідно з останніми соціологічними опитуваннями, рейтинги «Свободи» зросли до 5,5 відсотка. Тобто у вас є всі шанси потрапити до парламенту у 2012 році. «Свобода» готова до того, аби стати парламентської партією?

- Готова. І має бути готова незалежно від того, чи готові, своєю чергою, голосувати за нас виборці чи ні. У 2006 році ми зробили найважливіше: змили бруд з поняття «націоналізм», бо впродовж щонайменше 15 років цю ідеологію намагалися не просто нейтралізовувати, а «спохабити». У 2006-му це вилилось у 0,36 відсотка голосів (загальний рейтинг «Свободи» по країні – Авт.). Але, як сказав геніальний Іллєнко, ми програли з показником у 0,36 відсотка, а решта – програла все. Тож сьогоднішній наш поступ вже з п’ятьма відсотками (хоча насправді у нас, я думаю, більше) свідчить про природне прагнення українця бути господарем на своїй землі. І тут йдеться не так про політику, як про екзистенцію – про потребу бути вільним…

- Чому ви так переконані у тому, що всі попередні роки поняття націоналізму паплюжили?

- А все дуже просто. «Націоналістами» виставляли досить дивні постаті, на зразок якогось Козака, який розповідав про жінку-американку Ющенка… Його образ був настільки ницим, що це був іще один спосіб «опустити» цю ідеологію. Окрім того, ці постійні розколи Рухів – перший розкол, другий, третій, і Бойко, який створював Рух «За єдність»… Все це підірвало довіру до націоналізму, і, власне, через таких людей ця ідеологія і зазнавала поразки від виборів до виборів. Головна помилка у тому, що ще у 1991-му Україна стала на шлях псевдодемократичної ліберальності, тож зараз маємо «відрижку» Радянського Союзу у її найгіршому варіанті – олігархічні кримінальні клани на чолі держави.

- Роман Козак робив свою чорнопіарну справу у 2004-му, а за десять років до того – у 1994 році – УНА-УНСО зуміла провести кількох депутатів до Верховної Ради. Тобто на початку 90-х все було не так сумно…

- УНА-УНСО, власне, була однією з тих перших сил, яка дискредитувала це поняття. Бо вони, замість того, щоб працювати над розростанням своїх лав, перетворились на рупор камуфляжної ідеології. Де були їхні лідери, де було напрацювання їхніх програм? Саме тому вони й зійшли на пси…

- Якщо ми вже почали говорити про ультраправий спектр в українській політиці, то скажіть, чи існує він на сьогодні взагалі? І якщо існує, ким він представлений?

- Поняття «крайнього правого» спектру є досить відносним. Один «крайній» може стати стрижневим, а інший «крайній» може зі свого краю впасти у безодню. Ми чітко тримаємо свою лінію, і якщо є близькі до нас праві сили, ми пропонуємо їм приєднатися до нас. Я категорично не приймаю тези про начебто роз’єднаність українців як одну з причин проблем українського державотворення. Проблема українців у перманентній зраді. Мазепа впав, тому що знайшовся полковник Ніс. Муравйов прийшов до Києва, бо пліч-о-пліч з ним був Коцюбинський. Вони обрали прем’єром Азарова, тому що «тушки» за нього проголосували. От у цьому і полягає проблема – у внутрішній слабкості кожної конкретної людини і внутрішній слабкості лідера. Тож неправильно казати, що правий рух в Україні роздрібнений. Правий рух вібрує у тих своїх сегментах, які поки що не відіграють першої скрипки, – попросту слабкий внутрішньо.

- Так що ж це за сегменти? Їхні назви ніяк не прозвучать. УНА-УНСО і ОУН Романа Козака (якщо тільки така організація існує і по цей день) вам не імпонують. То з ким «Свобода» готова співпрацювати?

- Ми готові співпрацювати з усіма, крім українофобської влади, але не збираємось ні з ким зливатися. Я не маю наміру у своєму слові робити рекламу цим силам, ви їхні назви і так знаєте. Хіба зауважу, що така партія, як УНП повністю себе здискредитувала і не має права називатися партією правого спектру.

- Хто іще не дотягує?..

- Наприклад, «За Україну!». Хоч би яким привабливим був Кириленко, але результати місцевих виборів не свідчать на його користь. Що ж стосується Гриценка чи Яценюка, то я не вважаю ці сили правими, вони радше центристські. Але ми готові співпрацювати з ними, що, власне, і робимо на місцевому рівні.

- А як щодо БЮТу? В День Злуки ви були разом з Тимошенко…

- Про БЮТ я не згадала, тому що ця політична сила має виразну соціал-демократичну ідеологію (якщо вона взагалі має ідеологію, це хіба що харизматичний лідер та бізнес-інтереси тих людей, які довкола цього лідера гуртуються). Ви, певно, знаєте, що відразу після того, як до влади прийшов Янукович, було створено Комітет порятунку Україну, до складу якого увійшли і БЮТ, і «Свобода». Коли цей комітет проводить якісь акції, ми також беремо в них участь і закликаємо до цього інших.

- Я пригадую свої розмови і з Тягнибоком, і з депутатами від БЮТ відразу після місцевих виборів. З обох сторін звучала образа з приводу нечесних методів гри. І Комітет порятунку Україну, як бачимо, тут не надто допоміг… Як ваші взаємини зараз? Вони бодай якось еволюціонують?

- Дякую вам за цей погляд на проблему. Так, були вибори, вирували пристрасті, рани були відкриті, незагоєні… Політика – це також пристрасть… Але потім починається рутинна щоденна робота, і можуть бути різні варіанти у взаєминах, коли доходить до ухвалення спільного рішення. Але я депутат Львівської обласної ради, де БЮТу немає, так само, як і у Львівській та Тернопільській міських радах. Вони там себе блискуче самозруйнували. Натомість на Волині та в інших областях України реальної співпраці з БЮТом немає. Навпаки, ця політсила співпрацює з регіоналами.

- Власне, якщо ми вже зачепили проблему під назвою «на місцях», то скажіть, будь ласка, відверто: якими є успіхи «Свободи» на господарській ниві? Ви представлені в усіх згаданих вами обласних і міських радах. Звичайно, це не стовідсоткове представництво, і все ж… Чого вдалося досягти, приміром, на благо Львова (де живете і працюєте ви) та Тернополя (який має власного мера від «Свободи»)?

- Крім представницької гілки влади, роль першої скрипки виконує таки виконавча влада. І сама вона має втілювати рішення у життя. Зрештою, вона за це гроші отримує. А виконавча влада у нас –регіональна кримінальна олігархія. І так скрізь, крім Тернополя, де наш мер Сергій Надал. Що ж стосується Львівської облради, то було лише три сесії, і на одній з них «Свобода» зініціювала надзвичайно важливе питання стану доріг на Львівщині. Ми склали 220 актів щодо їхнього катастрофічного стану, озвучили страшну статистику щодо кількості дитячих смертей на цих дорогах, але нас не підтримала жодна фракція. Ані «Фронт змін», ані рештки «Нашої України», ані Рух, ані мажоритарні депутати. Жодна-жоднісінська фракція не підтримала нашої незадовільної оцінки станові доріг! Голосували тільки наші депутати, що вимагали відправити у відставку начальника львівського Автодору, але Цимбалюк (керівник Львівської ОДА – Авт.) заявив, що це – окрема думка однієї з фракцій.

Спитайте будь-кого на Львівщині – і ви почуєте, що стан доріг жахливий. То це всього лиш чиясь приватна думка? Ось вам яскравий приклад того, як влада знаходить на місцях хрунів (так говорять у нас на Галичині про відступників та пристосуванців) і, обіцяючи їм щось, блокує надзвичайно важливі рішення. Крім того, ми також обговорювали програму соціально-економічного розвитку, і, знову ж таки, робота, проведена в цьому напрямку, незадовільною визнана не була. Це доводить лише те, що наш 41 голос у Львівській обласній раді не є вирішальним. Всі решта на мертву петлю зав’язані з тим, що накидують згори. Тож якщо на місцевому рівні щось і робиться корисного, то в межах 25-30 відсотків. Галичина є ланкою загальнодержавного ланцюга, складовою загальної кризи.

Між тим одне з завдань, яке намагаємось зараз вирішити у місті Львові, досить банальне: забезпечити вчителів зарплатою. Тому що табачники «і іже з ними» створили дефіцит у 36 мільйонів гривень, а це означає, що після вересня ми не зможемо сплачувати зарплату вчителям. Ми знайшли можливість, як нівелювати цю заборгованість: запровадили мораторій на звільнення від оплати за оренду землі. Досі була дивна тенденція у Львові: людям давали землю і звільняли від оплати. Друга величезна проблема: забудова центру Львова. Зараз ми перебуваємо у судовому процесі з однією фірмою, яка дозволила собі прибудувати якийсь майданчик до церкви Андрія. Думаю, ми виграємо цей процес, а якщо не виграємо, діятимемо іншими методами.

Зрештою, ми започаткували унікальну річ: кожен охочий може отримати порядок денний сесії міськради і спільно з депутатами-свободівцями напередодні чергової сесії Львівської міської ради обговорити всі проблемні питання. Це і є реальне місцеве самоврядування. 6 березня у нас відбудеться чергова зустріч з людьми, які отримають цей порядок денний. Зауважу, що приходить завжди величезна кількість людей… Крім того, ми зробили абсолютно прозорою роботу кожної комісії, яку може відвідати кожен журналіст і кожен львів’янин. Водночас упродовж всього робочого дня у міськраді працює депутатська приймальня, де можна вирішити наболілі питання.

- Все це прекрасно, але я б хотіла повернутись до того, з чого починалась наша розмова. А починалась вона з того, що рейтинги «Свободи» зростають, одначе при цьому представники львівської еліти – Мирослав Маринович, Ярослав Грицак та інші…

- … я б не називала цих людей «львівською елітою»…

- Гаразд, назвемо їх просто львів’янами або галичанами, якщо ви не заперечуєте проти такої дефініції. Отже, ці люди (а я так розумію, ви вже розумієте, і про яку їхню заяву йдеться, і про яке коло підписантів) говорять, що Ірина Фаріон та Юрій Михальчишин (заступник голови фракції ВО «Свобода» у Львівській міськраді) лише ізолюють Львів від Західної України. Ви не боїтеся втратити Галичину?

- Ці підписанти самі себе ізолювали. Львів’яни зробили свій вибір і проголосували за Ірину Фаріон в мажоритарному окрузі, Фаріон перемогла 21 свого опонента, серед яких був і колишній мер Львова Василь Куйбіда, і секретар Львівської міської ради, і начальник управління освіти. І розбіжність у голосах сягає не десяти – п’ятнадцяти тисяч. Ця розбіжність провальна для теперішніх заяложених псевдодемократичних і ліберальних цінностей. Те саме стосується і Юрка Михальчишина, який здобув третій результат по Львову як кандидат на міського голову. Я з повагою ставлюся до минулого Мариновича, але без поваги – до його сьогоднішніх переконань.

Це та сама ліберальна інтелігенція, з якою боролася Олена Пчілка на межі дев’ятнадцятого-двадцятого століть. Пчілка називала таку інтелігенцію «партією толерантних українців», і саме вони, на мою думку, є сьогоднішньою найбільшою загрозою: «Інфекція лібералізму шкідливіша, ніж відкритий ворог». Він очевидний – це Партія регіонів, Янукович і Табачник, а мариновичі та грицаки стали їхніми кволими підспівувачами. Невипадково їхні заяви проти «Свободи» збіглися в одному дневі із петицією регіонала Царькова до Генпрокуратури з вимогою притягнути до кримінальної відповідальності Фаріон, Михальчишина та Павлюка начебто за заклики до повалення державного ладу та розпалювання міжнаціональної ворожнечі… Крім того, за Іваном Франком, ці «многопишущі слабодухи», очевидно, щойно тепер зрозуміли, якою потужною силою є «Свобода». Страх, природно, паралізує розум – звідси і їхні полюції...

- І все таки, чи не вважаєте ви, що «Свободі» варто дещо збавити оберти, говорячи хай навіть і про «ворогів»… Одна фраза Тягнибока «Гагарін долітався, а Табачник добалакається» чого варта…

- Вперше чую таку фразу…

- Він її сказав (цитата відноситься до вересня 2010 року і є реакцію на висловлювання Табачника щодо Галичини як «печерного заповідника націоналізму» - Авт.), але сіль не тільки в цій одній фразі. І перманентне нагадування про те, що «Свобода» виступає за смертну кару, як на мою скромну думку, не сприяє нарощуванню у вас прибічників. Принаймні, так виглядає з точки зору політтехнологій…

- Мова не про політтехнології, а про наші глибинні переконання і наш спосіб життя. Я захищаю свого діда (як своє українське минуле), свого тата (як своє теперішнє), свою дитину (як наше вільне майбутнє)… Я знаю тільки, що таке мої, себто кожного вільного українця, внутрішні переконання, а все решта для мене не має значення… Я ніколи не думаю про нарощення прихильників – а про силу, щоб протистояти українофобам на моїй землі.

- А чи відповідає дійсності те, про що написало польське видання NewsweekPolska і його кореспондент Міхал Кацевич – про те, що Тягнибок і «Свобода» хочуть відібрати у Польщі Підкарпаття?

- Боже, який абсурд. Україна існує зараз у тих межах, які визначено з середини двадцятого століття. Тож ми нічого тут не нагнітаємо і не розпалюємо. Інша річ, що українці мають їздити на свої етнічні землі, доглядати за могилами полеглих, досліджувати українську культуру тощо, здійснювати просвітницьку роботу. Якщо говорити про повернення українських земель, то перша претензія має бути адресована до Росії… Це чергова провокація, покликана виставити «Свободу» як жупел страху. Боягузам і рабам, звісно, цього цілком досить.

- Пані Ірино, чим завершилась історія зі спробами СБУ зібрати повне досьє на членів «Свободи»? Це почалося, як ви пам’ятаєте тоді, коли постраждав пам’ятник Сталіну.

- Наразі хлопці у Запоріжжі ув’язнені… Буквально минулого тижня СБУ допитувала й мене. Як я вже зазначила, спонукав до цього депутат-регіонал Царьков, що написав запит до Генеральної Прокуратури, аби відкрити кримінальну справу проти Фаріон …Зміст листа витриманий у стилі 1933-1937 років. Ця людина, радше істота, схоже, просто загубилася у просторі та часі.

- Ви сказали: «Хлопці у Запоріжжі ув’язнені». Але хіба це не члени «Тризубу»?

- І члени «Тризубу», і члени ВО «Свобода». Зокрема, наш заступник голови Запорізького осередку ВО «Свобода» з питань молодіжної політики Гудименко, якому, до речі, інкримінують не «тероризм» щодо пам’ятника Сталінові, а облитий торік фарбою пам’ятник Дзержинському. 26 лютого у Запоріжжі відбувся марш протесту проти утримання хлопців.

- Які, між іншим, стосунки у «Свободи» з «Тризубом»?

- Дякую вам за це непросте запитання. «Тризуб» - це громадська організація, яка поділяє ідеологію націоналізму і видає досить непогану літературу на цю тему, але під час президентських виборів ця організація дозволяла собі щодо нас досить абсурдні випади. Однак вибори закінчилися, «тризубівці» опинилися за гратами, і саме наш адвокат – керівник Житомирської організації ВО «Свободи» Сергій Кізін – є їхнім захисником. Сподіваюсь, це буде уроком для «Тризубу». Але хай там як, у цій ситуації ми діємо разом.

- Але в принципі вам методи боротьби «Тризубу» імпонують чи ні?

- Ні, мені такі методи боротьби не імпонують. У нашій юридичній спадщині є фундаментальний документ «Литовський статут» – пам’ятка ХVI століття. У передмові до цього Статуту є геніальна цитата Цицерона: «Ми повинні стати невільниками закону, аби свободою користуватися могли». Іншими словами, треба навчитися діяти законно. Ми багато говоримо про права і мало про обов’язки. Є рішення президента Ющенка щодо того, аби такі пам’ятники – Сталіну, Дзержинському тощо – були демонтовані. Якщо хтось підриває ці пам’ятки, то винна передусім влада, яка не забезпечує виконання власних указів. Водночас вважаю, що це не найнадійніший спосіб кардинальної зміни держави. Один зі способів якісної зміни держави – це вибір такої політичної сили, що своїм рішенням змете ці пам’ятники за одну ніч, не підставляючи людей, що тепер розіпхані по тюрмах. Їхня діяльність украй потрібна на свободі та у «Свободі».

Наталія Лебідь