Декомунізація на Волині: що вдалося зробити за рік реформ

Річний термін, відведений на втілення декомунізаційних заходів, закінчився 21 травня. Торік Верховна Рада схвалила чотири закони, що передбачали зміни назв населених пунктів, географічних об’єктів, вулиць, які містять елемен­ти тоталітарної пропаганди й присвя­чені діячам радянського минулого, - йдеться у матеріалі щотижневика Волинські Новини від 26 травня (№17).

1002 адміністративно-територіальні одиниці (міста, села, райони) перейменували. Голова Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Володимир В’ятрович зауважує, що це – майже завершене завдання із очищення мапи України від комуністичних назв.

Однак робота триватиме надалі: треба міняти назви вулиць, мікрорайонів у містах, прибирати пам’ятники з сумнівною славою. Про реалії декомунізації по-волинськи спілкуємося з лучанином, начальником управління інституційного забезпечення політики національної пам’яті УІНП Ігорем Куликом.

– За рік рішеннями різних органів влади вдалося фактично в повному обсязі надати вулицям у населених пунктах нові назви і позбавити радянських маркерів у вигляді пам’ятників, – зауважує історик. – Наприклад, у Тернополі ще з самого початку виявилося, що нема чого декомунізовувати, оскільки всі вулиці давно перейменували.

У Луцьку до 20 травня тривало громадське обговорення щодо назв вулиць. Інститут виступає за те, аби на місцях були ініціативи безпосередньо від людей – які назви вони хочуть. Велике поле для діяльності отримали місцеві краєзнавці, історики, архівісти. У багатьох вулиць не було історичних назв або вони не збереглися. Тому часто зараз з’являються плодово-ягідні означення. Крім того, Інститут розробив рекомендації, аби вулиці називали на честь сучасних героїв – учасників Революції Гідності та бійців АТО. У спілкуванні з військовими ми постійно чуємо, що для них дуже важлива пам’ять, тому встановлювати меморіальні дошки, давати вулицям їхні імена – хороша практика.

– Люди нарікають на те, що зі зміною назви вулиці чи населеного пункту їм доведеться замінювати всю документацію. Підприємцям, роботодавцям власним коштом треба буде вносити корективи у реєстраційні документи.

– Жителі перейменованих вулиць не мусять іти в якусь установу і змінювати паспорт, будинкову книгу тощо. Це буде зроблено автоматично після звернення людини, якщо виникне така потреба. Приміром, вклеїти фотографію у паспорт, здійснити купівлю-продаж. Зі старими документами спокійно можна жити п’ять, десять чи двадцять років.

– Якщо назва залишається у документах, вона залишається і в людській пам’яті. То який сенс у змінах?

– Маємо поступово позбуватися наслідків тоталітарного минулого, кліше і міфів, які запхала в наші голови радянська система. Але не треба переписувати історію, відмовлятися від неї. Ніхто не відкидає того, що нинішня вулиця Лесі Українки в Луцьку до початку 1990-х мала назву Радянська. Комусь зручніше досі так казати. Та з часом ситуація змінюється.

– Місто Покров на Дніпропетровщині було Орджонікідзе, Заводське на Полтавщині – Червонозаводським. Тепер активісти з Покрова й мерія Заводського оскаржують у суді рішення про перейменування. У першому випадку кажуть, що місцева влада сфальшувала листа про підтримку нової назви більшістю жителів. У другому – мер міста наполягає, що в попередній назві нема нічого комуністичного, мовляв, червоний колір у нас не заборонений. Можна через суд повернути старі назви населених пунктів?

– Під час перейменування Верховна Рада максимально враховувала пропозиції від органів місцевого самоврядування. Думаю, суд не прийме до розгляду такі справи, бо немає педмету позову. Всіх норм закону дотримано, на будь-якому етапі зміни була можливість обговорювати, радитися, вибирати назву. Інше питання – як бути з населеними пунктами, де Україна втратила повноту влади: в частині Луганської і Донецької областей та Криму. Окремими постановами ВР усі населені пункти, що містили радянські назви, перейменовано. Зрозуміло, що обговорення з місцевим населенням там не було. Наприклад, у Криму більшість міст і сіл отримали давні кримськотатарські назви.

– Чи передбачена якась відповідальність за затягування із виконанням заходів декомунізації?

– У законах основний акцент зроблено не на покаранні за бездіяльність влади, а на покаранні за пропаганду нацистської і радянської ідеології та символіки. До процесу мали бути залучені владці всіх рівнів та представники громади, щоб створити систему противаг: коли хтось не може чи не хоче, до цього взялися б інші. Якщо не робить мер – є депутати міськради, які мають взяти ініціативу на себе.

Ольга ЮЗЕПЧУК

Луцьк – Киї