УкрРус

«Не розрізняла, день чи ніч»: як живе тернополянка, яка виховує трійню

  • «Не розрізняла, день чи ніч»: як живе тернополянка, яка виховує трійню

Чи можна плавати на підлозі у ванній, що буде, коли перемішати одяг з кукурудзяними палочками чи вирвати на маминій грядці полуницю? Відповіді на ці питання знають трирічні малюки Якубці.

Чому трійнята швидше стали самостійними – відмовилися від пляшечок, памперсів і скоріше за ровесників відмовилися від візочка. Коли з трьома малюками стає легше, ніж з однією дитиною. Які обов’язки доручають старшій доньці. Три роки тому 25 квітня тернополянка Галина Якубець народила трійню. Медики кажуть, що потрійне щастя трапляється раз на 800 пологів, тож такі історії привертають загальну увагу. „RIA плюс” завітала у гості до трійнят, щоб побачити, якими виросли крихітки, що вони люблять, як пізнають світ, як мамі вдається справлятися з міні-садочком удома.

- Ми довго хотіли другу дитину, і от Бог дав нам аж трійню. Народилися вони на день народження чоловіка. Такий подарунок мав татко, - каже пані Галина. – Коли дізналася, що діток буде троє, спочатку був шок, але я вважаю, що велика сім’я - то велика радість. Спочатку всі думали, як усе буде, але я переконувала себе, що дамо раду. Коли я народила, у мене запитували, мовляв, а що вам влада дала, а квартиру дали? Нічого нам не дали, навіть ніхто не привітав, ні пачки памперсів чи букету квітів не подарували. Але то нічого, як кажуть, дає Бог дітей, дає і на дітей. Чоловік багато працює, щоб забезпечити сім’ю. Даємо собі раду.

Тепер Лізочка, Іллюша та Станіславчик ходять у дитячий садок, а 13-річна Христинка – мамина помічниця. Вона знає все, що потрібно братикам і сестричці. Жінка тішиться, що старша донька дуже відповідальна, на неї можна покластися і доручити малих. Погуляти з дітьми чи організувати прибирання іграшок – цим керує Христина. І самотужки справляється зі своїми уроками.   

Не розрізняла, день чи ніч

– Вони народилися дуже маленькими, - пригадує Галина. – Лізочка була найменшою – 1,400 кг, хлопчики більші: Ілля – 2,250 кг, а Станіслав – 2,050 кг. З пологового ми потрапили в дитячу обласну лікарню. Хлопці там місяць були, а Лізочка – два місяці. Пам’ятаю, що два дні синочки були у загальному відділенні, а потім - зі мною у палаті. Боже, які ж вони малесенькі були, як я боялася їх переодягати! Руки трусяться, вся мокра від хвилювання, але нічого, справлялася.

Дітки відразу були на штучному вигодовуванні. Всім тримати пляшечку інколи не було можливості, то мама комусь із трьох підкладала подушку чи рушник на плече і так клала пляшечку.

- Спочатку було дуже важко, не можу навіть згадати все, бо були моменти, коли не розрізняла, день чи ніч, - пригадує жінка. - Усе - як на конвеєрі: усім дати їсти, пити, поміняти памперси, пляшечки. Той хоче пити, той їсти…

Перший місяць породілля із малятами жила у мами, а потім сім’я переїхала у свій будинок. Вдень у будні жінці допомагала няня, тож разом із старшою донькою вони справлялися з малюками, а вночі все доводилося робити самій.

- Вони такі неспокійні вночі були, спочатку Лізочка дуже погано спала, коли була меншою. Треба було по дві години колисати. Потім, коли вона почала краще спати, хлопці не спали. Я казала, що інші мають по одній дитині і ті ночами сплять, а тут троє - і ніхто не спить. Але все минається, все забувається, - усміхається пані Галина. - Торік у серпні трійнята пішли у садочок, то вже стало легше психологічно і морально, вже трохи відійшла. Важко було, коли зубки лізли, бо одночасно троє і температуру мали, і вночі не спали. Треба було носити на руках одного, другого і третю. А як купали - то всі кричали. Важко було і тоді, коли діти почали ходити, бо всі водночас падали. Ще був період, що малі дуже кусалися: хтось почав так робити, а інші копіювали, але згодом це минулося.  

У кожного свій характер

Мама каже, що хоч малюки схожі, та насправді усі різні, їх не сплутаєш. Кожен має свій характер. Лідер серед них Ілля, він перший щось придумує, на збитки першого тягне його, а інші вже за ним.

- Іллюша більш жалісливий, має м’якший характер, з ним можна домовитися, але своє він відстоїть. Ліза теж має поступливий характер, а от Стасик дуже принциповий, він буде кричати і плакати, але свого доб’ється, - розповідає жінка. – Кожен хоче мами, тата, кожен хоче уваги, б’ються, хто біля мене має лягти чи сісти на коліна або притулитися.

Хлопці – перші помічники на кухні, коли мама ліпить вареники – вони всі біля неї, і борошно по всій кухні. А Лізочка тим часом може гратися іграшками.

- Іллюша такий, як тато – він господар, радо береться за всі домашні справи на кухні, допомагає мені з пилососом, - каже пані Галина. - Стасика ми називаємо професором, бо любить покомандувати. Музику він любить найбільше з трьох. Іллюша любить чудити. А Лізочка - щось складати, аби тільки хлопці не зруйнували її роботу. Тоді крик, бійка, треба їх розбороняти.

Кожен з трійнят – має інший характер, тож одягають їх у різне.

- Вони дуже на це звертають увагу, - додає співрозмовниця. - Лізі вони нічого не кажуть, бо то дівчинка, в неї одяг інший, а от щодо свого у них виникає багато запитань. Наприклад, а чому у нього кофта з капюшоном, а в мене ні? А чому в нього - на «блискавці», а в мене – ні? Бачу, що зараз їм краще одяг одного типу одягати, тоді процес збору у садочок пришвидшується.  

Швидше стали самостійними

Трійнята швидко відмовилися від пляшечок, памперсів і візочка, розповідає мама.

- Возик у нас був для трійні, везти їх усіх під гору було досить важко, тому ми швидше від нього відмовилися. Уже в два роки діти всюди ходили пішки.

Тепер, коли їм виповнилося три роки, малюки починають між собою гратися, спілкуватися. Хоча у садочку кажуть, що кожен - сам по собі або граються з іншими дітьми.

- Нам багато дає садочок, бо у нас хороші вихователі, нянечка, діти їх люблять, з задоволенням ідуть туди. Якщо Лізочка залишалася вдома, а хлопці були в садочку, вона постійно питала, коли прийдуть братики, сумувала за ними.

Малюки пізнають світ, тому розсипане борошно у кухні чи розлита вода на підлозі ванної – звичні речі для мами.

- Дітки активні, роблять збитки, але їх уже можна випустити у двір і вони собі граються. Я їх у вікно бачу, і стояти над ними постійно не потрібно, - розповідає молода мама. - Їм весело утрьох, придумають щось разом: то іграшку розірвуть, то полуницю повиривають, їм усе цікаво. З однією дитиною мамі треба самій бути напарником в іграх, а наші граються між собою. Можуть собі у ванній напустити води на плитку, пороздягаються і плавають на підлозі. То борошно по кухні порозсипають. А якось кукурудзяні палички перемішали з одягом. Так і ростуть.

Улюблені герої мультфільмів у малюків Маша і Медвідь, Лунтік, Фіксіки і сім’я поросяти Пепи. Діти мають іграшкових мультяшних героїв свинку Пепу, її тата і братика Джорджа. Велосипеди, самокати і м’яч – їхні улюблені іграшки на вулиці.

- Хоча часом хлопці б’ються з Лізою за візочок із лялькою, а вона з ними бігає за м’ячем, усі ігри в них спільні. Їм не треба чужих, у них - своя компанія, - каже жінка. – Вони стоять горою один за одного. Коли хтось до нас приходить у гості чи ми до когось йдемо, бачу, як Іллюша обіймає двох інших і показує, що вони всі разом.

Наши блоги