УкрРус

Жахаючі цифри: названа офіційна кількість алкозалежних волинян

1.3т
Жахаючі цифри: названа офіційна кількість алкозалежних волинян

Офіційно на Волині зареєстровано 13 тис. алкоголіків та тисяча наркомані - це лише та частина, яа стоять на обліку у Волинському обласному наркологічному диспансері, неофіційні дані значно страшніші.

Трохи більше тисячі з них – наркомани, решта – заручники алкоголізму, - пише Іванна Рудишин на сторінках Волинського інформаційного порталу.

Утім, реальну кількість волинян, залежних від алкоголю, медична статистика не відображає. Самі ж наркологи кажуть, що справжня цифра – у рази більша. Адже не всі алкозалежні потрапляють у поле зору лікарів. Не усі визнають себе алкоголіками. До того ж, на диспансерному та консультативному обліках не перебувають і люди, які бажають лікуватися у наркодиспансері анонімно.

"Алкоголізм вже давно перестав бути влавтивим для представників так званого "соціального дна". Є і заможні, і з освітою, і люди на серйозних посадах, і необтяжені спадковістю. Такі зазвичай лікуються в нас анонімно. В алкоголізму немає тепер жодних рамок і правил", – розповіла завідувач поліклінічним відділенням Волинського обласного наркодиспансеру Інна Новосад.

Не стосується Волині тепер і стереотип про те, що алкоголізм – проблема села. Станом на початок 2016 року диспансерна група залежних від алкоголю волинян складалася з 13102 людей. З них – 51,7% – сільські жителі і 48,3% – міські. До слова, жінок серед них було трохи більше 12%.

Алкогольним лідером серед районів, за інформацією наркодиспансеру, вже 5 років поспіль є Локачинський. Не надто відстають і Луцький, Ківерцівський, Рожищенський, Турійський та Шацький райони. Щорічно ж через вплив алкоголю на організм помирають приблизно 300 волинян. Найбільше – через токсичну дію алкоголю. Серед причин також – алкогольна кардіоміопатія, дегенерація нервової системи, спричинена вживанням алкоголю та хвороби печінки.

"Треба пам’ятати, що ця кількість померлих від зловживання алкоголем дещо відносна. Адже часто в районах за бажанням родичів чи з інших причин довідки про смерть надають без розтину. Якщо ж так, то встановити причину дуже важко", – пояснив головний лікар Волинського обласного наркологічного диспансеру Ігор Шкаровецький.

На переконання наркологів, останнім часом стала гострішою проблема споживання спиртних напоїв у волинських селах. І справа навіть не у збільшенні кількості залежних від оковитої. Біда у тому, що нині в селах п’ють не "самогонку", а здебільшого розведені спирти. Наслідки – плачевні.

Людей, отруєних алкоголем, але без соматичних (тілесних) ускладнень та травм госпіталізують до наркодиспансеру. Але, якщо людина у алкогольній комі чи є ознаки соматичного захворювання, то її везуть у міську чи районну лікарню. "Якщо є травма, то обов’язково береться кров на аналізи і везеться до нас. В наркодиспансері – єдина в області токсико-хімічна лабораторія, акредитована для проведення токсикологічних аналізів. За допомогою газового хроматографа розкладаємо спирти і визначаємо, що саме вживала людина. Якщо кров отруєної алкоголем людини приходить до нас, то можна цим аналізом можна терміново визначити, які спирти вживала людина і яку тактику медичної допомоги обрати", – пояснив головний нарколог області.

У 2016 році помітно збільшилася кількість людей, яких привезли до наркодиспансеру на витвереження. Для прикладу, якщо за 9 місяців минулого року таких було 672 особи, то цьогоріч за цей же період – вже 1058. Лише на Покрову, 14 жовтня, на витвереження привезли 12 волинян, які надміру випили.

На лікування у обласний наркодиспансер люди потрапляють по-різному. Хтось свідомо, вчасно зрозумівши, що стоїть над прірвою. Комусь питання руба поставили родичі. Проте волиняни, на жаль, запізно починають бити на сполох. Зазвичай, у свідомості людей алкоголізм – це коли хтось лежить під парканом.

Насправді ж, за словами Ігоря Шкаровецького, перші ознаки алкоголізму – це втрата людиною кількісною і ситуаційного контролю, так званий синдром першої чарки: людина випила, але вже не може зупинитися. А також – зміна толерантності – поступове зростання кількості спиртного для досягнення очікуваного ефекту.

"Є різні форми пияцтва. Як-от, постійне. Є пияцтво, яке відзначається дво- або триденними алкогольними ексцесами, а потім тривалий світлий проміжок ремісії. Може бути у формі істинних запоїв, коли два тижні людина п’є, а потім, для прикладу, місяць може не пити. Такі люди кажуть: "Я не алкоголік, от бачите – я не пив довго", – розповів Ігор Шкаровецький. І додав, що алкоголізм – хвороба невиліковна. Усі, хто втрапляє у наркодиспансер, мусять "товаришувати" із закладом до кінця життя. Адже лише одиниці на тисячу алкозалежних досягають пожиттєвої ремісії.

У наркодиспансері – 130 стаціонарних ліжок. Щоправда, з них 40 – дерматологічні. Ще 20 років тому до закладу нібито тимчасово приєднали дерматовенерологічне відділення. Утім, "тимчасово" триває донині.

Залежних від алкоголю та наркотиків у наркодиспансері лікують у трьох стаціонарних відділеннях. Наркологічних ліжок, на переконання лікарів, помітно бракує. Через це скорочують і курс лікування. У середньому він триває 7 днів, хоча в ідеалі має тривати майже утричі довше. Далі ж хворому рекомендують продовжити лікування амбулаторно. Проте, не усі знаходять в собі сили піти до районного нарколога. У декого їх вистачає тільки на дорогу до найближчого генделика.

Лікареві-наркологу Андрієві Рихлівському доводиться очолювати, як тут кажуть, найважче й найстрашніше стаціонарне відділення №3. Це відділення, куди потраплять хворі з найважчими станами – алкогольними психозами, судомними нападами, галюцинаціями. До того ж, воно єдине, де лікують не лише чоловіків, а й жінок.

"Жінки є постійно, зараз тільки дві, але буває і десять, і п’ятнадцять. На вихідні було багато нападів "білої гарячки". Такі хворі в нас у наглядових палатах лежать прив’язані. Зараз вже майже всіх повідв’язували, відходять. Хтось виходить з цього стану за день, комусь треба п’ять", – розповів Андрій Рихлівський.

Нерідко агресивні дії пацієнтів потребують застосування фізичної сили. Серед медпрацівників відділення, окрім завідувача відділенням, ще лише двоє чоловіків. "Але часто допомагають хлопці, які вже вийшли з цього стану. Часом є такі пацієнти, яким постійно треба давати воду, то теж хлопці допомагають, бо медики не встигають", - пояснив лікар.

Годують пацієнтів відділення тричі на день у їдальні. Можуть приносити їжу й відвідувачі. Але нерідко пацієнти просять принести їм і оковитої. Тож за цим тут намагаються суворо стежити. Ті, перебуває в диспансері не вперше, вже знають близькі точки продажу алкоголю. Тож були випадки, коли і "важкі" пацієнти відв’язувалися й бігли за горілкою.

"Я приїхав сюди добровільно. Трохи випив, їхав на мотоциклі, впав. Прийшов до батьків. Вони кажуть: "Їдь зразу туда. Там прокапаєшся, вийде весь алкоголь з організму і будеш себе нормально почувати, буде нормальне відношення в сім’ї", – розповів пацієнт відділення №3, 29-річний Андрій з Любешова. Чоловік тут вже не вперше. На запитання, коли тут був, спочатку каже, що 15 років тому. Перепитуємо: "То Вам тоді було 14 років?" Каже, що ні, що то було чи то 2007, чи то у 2008 році. Запевнив, що з того часу, чимало змінилося і у його житті, і у наркодиспансері.

"Лікують добре, ставлять крапельниці, дають таблетки, уколи. Тут вже такого немає, щоб хотілося випити або, щоб хтось приніс. Тут є і такі, що п’ятий раз. Як виходиш, взагалі не хочеться пити, як на світ народжуєшся, життя починається таке, що взагалі добре. Не хотітиметься пити, я сам знаю, що не хотітиметься", – продовжує розмову пацієнт наркодиспансеру.

У палаті Андрія – четверо чоловіків, з них лише один – у наркодиспансері вперше. Палата особливо нічим не відрізняється від звичайної лікарняної, хіба що – запахом перегару, властивим для всього відділення.

У наркодиспансері таким, як Андрій, намагаються допомогти не лише лікарськими препаратами, але й психологічно. Практичний психолог наркодиспансеру Валентина Бежан розповіла, що найчастіше алкозалежні зізнаються, що не відчували любові та підтримки, тому почали шукати втіху у чарці.

"Сьогодні був пацієнт, який визнав, що не мав достатньої кількості любові від батьків. Зараз він дуже хоче створити сім’ю, але йому це не вдається, бо не було нормальної моделі сім’ї у нього вдома. Не отримавши любові, людина не може її і віддавати іншим, хоча дуже хоче. Часто пацієнти диспансеру причиною пияцтва називають невизнання. Для прикладу, чоловік був успішним, а потім щось пішло не так, втратив визнання дружини, почав пити. Має бути підтримка як у сім’ї,так і на роботі. Якщо її немає, починається емоційний надлом", – розповіла спеціаліст.

Тож тут алкозалежних лікують арт-терапією і просто відвертою розмовою. Важливо, щоправда, працювати і з сім’єю алкозалежного. Таке психологічне лікування дає можливість значно швидше витягнути пацієнта з алкогольної прірви.

Наразі ж, на жаль, змушені констатувати, що Волинь – перша в Україні за кількістю "п’яних" злочинів. Тож згадайте про це, перш ніж підняти чергову чарку. Більше того, кожному із нас варто пам’ятати: алкоголіками просто так не стають. За цією проблемою ховається щось значно більше, щось, із чим людина не може впоратись сама. Тому не варто стояти осторонь проблем близьких людей. Бо, як кажуть, кожен алкоголік закушує здоров’ям своєї родини.

Наши блоги